Від "Ющенко – так" до "Ющенко – геть"

Середа, 25 червня 2008, 13:54

Країна втомилась від політики. Нескінченні та перманентні вибори, коаліціади, політичні кризи за останні чотири роки понизили рейтинг української влади всередині країни і за кордоном нижче рівня, ніж за кучмівських часів.

Україна за президентства Ющенка, на жаль, так і не налагодила взаємовідносини з Росією, але разом із тим бездарно втратила довір'я та прихильність європейської спільноти та США.

Ритуальні та безрезультатні міжнародні візити чинного президента свідчать про те, що офіційна Європа добре обізнана з перебігом внутрішньополітичних перипетії в Україні, та визначилась із політичним діагнозом чинної влади – політична кома.

Природно, що за такого політичного діагнозу Україні "не світить" не тільки ПДЧ в НАТО - це українці морально переживуть доволі легко. Восени, вочевидь, Україну ганебно позбавлять права приймати чемпіонат Європи з футболу у 2012 році.

Такої національної ганьби суспільство ніколи не подарує своїм керівникам, особливо – першій особі держави. Будь-який політик, який прагне зберегти власне політичне реноме, на час прийняття такого рішення УЄФА має максимально дистанціюватися від влади.

Тому що в своїй ненависті та зневазі до політиків, які привели країну до такого міжнародного приниження, народ буде єдиним у всіх куточках країни.

Таке рішення європейської спільноти наразі виглядає цілком логічним та справедливим. На жаль. В запалі перманентних міжусобних політичних воєн політики не помічають, що кругом них – випалена земля зневір'я, безперспективності та безнадійності.

Попереджувальні сигнали від європейських очільників про такі можливі рішення чують всі, крім чинного президента. Також зовсім недвозначно Європа натякає на необхідність збереження демократичної коаліції, як необхідної умови продовження євроінтеграційних процесів для України.

Розвал такої коаліції - а імена істинних генераторів такого процесу не є секретом ні для кого - означатиме заморожування міжнародних контактів України до рівня формальних взаємовідносин, та очікування до зміни влади в країні. З надією, що така зміна буде якісною.

Наразі є очевидним, що чинний президент тішиться надією, що концентрація влади у його руках зрушить політичну ситуацію в країні з мертвої точки та виведе країну з масштабної управлінської кризи.

Тому маємо постійні істеричні намагання Ющенка та його секретаріату або повністю підпорядкувати силові структури країни, або поставити під контроль процес бажаних конституційних змін, або зробити повністю підконтрольною судову гілку влади тощо. Поки що – абсолютно безрезультатно.

Логіка політичної рівноваги у трикутнику Ющенко-Тимошенко-Янукович свідчить, що будь які намагання з будь-якої сторони посилити власні позиції наражатимуться на адекватні дії двох інших сторін. Тому - або консенсусні рішення, або – продовження політичного коматозного стану.

Для досягнення консенсусу між основними політичними гравцями Ющенку принаймні потрібно спуститись з політичного піднебесся на "грішну землю" та навчитись вести перемовини з політичними важковаговиками на рівних. Необхідною умовою для цього є необхідність прибрати будь-яких посередників у таких контактах, включно голову секретаріату.

Віктор Балога – є дійсно кризовим менеджером, тому що чудово вміє створювати кризи одна за одною з метою досягнення певних політичних результатів. Але чомусь досягнутими результатами президентська сторона за майже чотири роки при владі ніяк не може задовольнятись.

Чи є надія на успішність нового партійного проекту ЄЦ, який пов'язують із Віктором Балогою, якщо минулі політичні проекти, в яких був замішаний чинний глава секретаріату президента, "успішно" померли або помирають: НДП, СДПУ(о) та напівдохлий НУНС?

Безперспективність та деструктивність нового проекту очевидна всім більш-менш політично свідомим українцям, крім президента.

Обмеживши коло спілкування декількома далеко не заангажованими особами, включно з головою власного секретаріату, президент все більше погружається у вир авантюрних проектів, які можуть зрештою стати каталізатором втрати Україною політичної та економічної самостійності.

РосУкренерго, Vanco, можливе розчленування НАК "Нафтогаз України", земельні питання, ситуація з приватизацією Дніпроенерго, Одеського припортового заводу та Укртелекому - все це ланки одного авантюрного ланцюга: намагання спіймати велику рибу в мутному українському середовищі безвладдя.

В кожної такої ланки є свій спонсор та лобіст. Причому із представників усіх сторін політичного трикутника та поза нього.

На жаль, гарант Конституції дозволив політичним авантюристам зробити себе зацікавленою стороною у більшості таких конфліктів. Все було б не так трагічно, якби така ситуація торкалась тільки України. Українці давно навчились жити без влади в країні та всупереч владі.

Трагізм ситуації в тому, що така Україна наразі не цікава, як партнер, нікому в світі з усіма можливими наслідками. Зате васалом може стати надовго.

Поточний рік буде визначальним не стільки у долі країни, скільки у долі багатьох політиків найвищого рангу. Якщо політики не знайдуть сил домовитись та стабілізувати політичну ситуацію (економічна, слава богу, є достатньо стабільною та прогнозованою), їм буде винесено "червону картку" не тільки від міжнародних партнерів, але й від власного народу.

В такому разі Ющенку, а разом із ним і багатьом нинішнім політикам, варто буде думати не про власне політичне майбутнє, а про гідну "політичну пенсію".

Президент, за часів якого країна бездарно розтринькала час на безкінечні політичні чвари та кризи, та втратила абсолютно реальні можливості щодо партнерського приєднання до цивілізованого світу,  в тому числі і Євро-2012, буде синонімом руїни.

Тоді лозунги "Україна без Ющенка" або "Ющенко - геть" будуть основними в майбутній президентській кампанії.

Хто б міг подумати, що так все перевернеться!

Сергій Сорока



powered by lun.ua
Головне на Українській правді