Це гірко-солодке слово "реформа"... судова

Днями мені в числі групи парламентаріїв, випала честь відвідати Європейський суд з прав людини – один з основних органів Ради Європи.

У зв'язку з цим згадалася рекомендація іншого, можливо, менш відомого, але не менш шанованого органу Ради Європи – Венеціанської Комісії – про введення в дію внесених президентом України законопроектів "Про судоустрій" і "Про статус суддів", яку дали ще на початку 2007 року.

Я тоді особисто представляв ці законопроекти на засіданні Венеціанської Комісії, де вони пройшли найсуворішу оцінку на предмет відповідності демократичним принципам верховенства права, поділу влади, незалежності суддів, одержали втішні відгуки та одноголосну рекомендацію до прийняття. А рекомендація Венеціанської Комісії – дуже цінно!

По суті, уже тоді Венеціанська Комісія розвінчала заяви голови Верховного Суду про те, що законопроект, внесений президентом, перепідкоряє всю судову вертикаль президенту, про неприпустимість прийняття в новій редакції законів про судоустрій і статус суддів.

До речі, ці листи звучать в унісон з заявами представників фракції БЮТ. Виходить, що метою недавнього блокування БЮТ трибуни у Верховній Раді – було не пропустити саме ці законопроекти.

Варто визнати, що зауваження цих та інших опонентів судової реформи на адресу підготовлених у другому читанні законопроектів не витримують ніякої критики. Що лише підтверджує побоювання: йдеться винятково про прагнення нинішнього керівництва судової влади зберегти свої посади, і ні про що інше.

Але як можна надалі відкладати реформування судової системи, якщо пропущені всі мислимі і немислимі строки!

Конституція 1996 року відводила на це 5 років, але завершити судову реформу тоді не вдалося. І все затяглося ще на 7 років. Внаслідок цього, в Україні законсервовано судову систему радянського зразку на чолі з Верховним Судом і його головою.

Але ж колись, до того як зайняти крісло голови Верховного суду Василь Онопенко був переконаним прихильником судової реформи. Виходить, тепер, опинившись на "олімпі" судової влади, він переглянув свої переконання?

Дивно спостерігати, як реформатори, люди, які прогресивно мислять, можуть перетворюватися на консерваторів далеко не досконалих порядків, стаючи, по суті, заручниками своєї нинішньої посади.

Дивно чути заяви про те, що ці законопроекти нібито вносяться до парламенту у "авральному порядку".

Підкреслюю, робота над проектами продовжується ось уже дванадцятий рік, ось уже півтора роки як вони у вигляді структурно завершених документів зареєстровані і знаходяться у Верховній Раді. І не просто знаходяться, а невпинно вдосконалюються, вбираючи в себе працю численних фахівців і народних обранців.

Після ухвалення в квітні 2007 року в першому читанні, секретаріат комітету з питань правосуддя опрацював більше ста експертних висновків, 761 виправлення народних депутатів – представників усіх парламентських політичних сил, у тому числі й БЮТ.

До речі, чимало пропозицій було внесено народними депутатами від БЮТ з подачі саме Верховного суду, і вони були враховані.

На судову реформу громадяни України чекають уже 17 років з дня проголошення незалежності, 11 років з дня прийняття нової Конституції. І ось нам пропонують почекати ще невідомо скільки – десять, двадцять років?

Причому пропонують представники Блоку Юлії Тимошенко – політичної сили, у якої другим пунктом передвиборчої програми "Український прорив" значиться судово-правова реформа, звільнення суддів від політичного, адміністративного, корупційного впливу.

Впевнений, що більше ніж десятилітнє обговорення і опрацювання реформи законодавчих основ судової влади повинні, зрештою, вилитися в діючі закони.

По-моєму, за довгі роки митарств і поневірянь громадяни України, її народ вистраждали цивілізовану судову реформу. І вони повинні її одержати. Час відмовок і півзаходів минув.

Сергій Ківалов, голова комітету Верховної Ради з питань правосуддя, народний депутат України