Тимошенко пішла в забій

П'ятниця, 27 червня 2008, 13:52

Юлія Тимошенко серйозно взялася за завоювання сердець головних мешканців Східної України – шахтарів. Задля цього у четвер прем'єрка пішла на безпрецедентний для себе крок і спустилася в шахту на глибину майже 1000 метрів.

Хоча такі прояви любові до шахтарів – не новинка для сім'ї й оточення Тимошенко. Минулого року в шахту спустився зять Юлії Володимирівни, а перед самими виборами у забій потрапила і група депутатів від БЮТ на чолі з Наталією Королевською.

Щоправда, тепер на меті у поїздки прем’єра був не лише чорний "екстрім", але й більш матеріальні завдання.

Ще до прибуття в Луганськ, на борту літака Тимошенко оголосила, що її поїздка має покласти початок реформуванню вугільної галузі.

"Це буде фактично друга спроба провести реальні реформи у вугільній галузі. Перша була в 1999 році, коли я була віце-прем'єром із питань паливно-енергетичного комплексу", - нагадала Тимошенко.

За словами Тимошенко, уряд планує залучити в галузь приватний капітал, продаючи підприємства комплексними лотами.

"Кожен лот буде складатися з рентабельної, збиткової і середньої шахти",- пояснила Тимошенко, зауваживши, що Кабмін підготував уже 15 таких лотів.

Саме про ці свої ідеї прем’єр збиралась розповісти на нараді з представниками вугільної галузі, але спершу звісно була головна подія дня.

Для спуска Тимошенко в підземелля була вибрана одна з найблагополучніших шахт Луганщини, шахта імені Фрунзе ДП "Ровенькиантрацит", до якої вже добре протоптала доріжку Наталія Королевська.

Як і водиться в таких випадках, прем’єра на подвір’ї шахти чекали офіційні особи і кількасот парадно одягнених шахтарів і місцевих жителів, які зібрались подивитись на живого прем’єра .

- Ну що, як ви тут живете? Я приїхала саме подивитися і розібратися, чим уряд може вам допомогти, - звернулася Тимошенко до жінок.

- Та, ціни дуже високі, грошей не вистачає, води немає, - скаржились ті. - Ціни треба якось стримувати, - підтягувались до них чоловіки.

- Ну, із цінами ми нічого не зробимо, вони ростуть в усьому світі. А зарплати треба піднімати, - погодилась Тимошенко. – Не може бути такого, щоб зарплата у наших шахтарів була втричі нижча ніж у російських колег.

- Так, треба щось робити, бо ми скоро з рюкзаками по світу підемо, - пригрозили їй прості шахтарі.

- Та хто ж вас пустить? - усміхнулась у відповідь Тимошенко. – Ви краще збирайтеся в Київ. Може, нам буде легше через парламент проводити закон. Ви ж знаєте, яке там болото. А то ми закон (Про престижність шахтарської праці - УП) внесли, а він 150 голосів набрав, - поскаржилась прем’єр.

- А ви їх (депутатів) у шахту привезіть", - тут же запропонували шахтарі прем’єру.

- Ну я спершу сама спущусь, а потім і їх привезу, - пообіцяла Тимошенко і пішла далі по колу.

Тепер до неї підвели двох керівників шахт.

Юлія Володимирівна, ми вам квіти, ви нам гроші

- Юлія Володимирівна, бачте яка справа... У нас шахта дуже перспективна, зараз доробляєм пласт, на якому 9 мільйонів запасів. Працюємо нормально, можемо піврічний план перевиконати, але відкрили новий пласт, на якому 12 мільйонів запасів. Потрібно 120 мільйонів на розвиток, - підлабузнювався до Тимошенко керівник.

- Ага, будемо знати. Ми тут вивчили ті кошти, які виділили в минулому році, додатково виділили 2,2 мільярди. Що до шахт не дійшло? - здивувалася Тимошенко.

- Ну це, напевно, якісь інші шахти, в Ровеньки давали тільки на обладнання і на розвиток, - знітився керівник.

- Юлія Володимирівна, ви до нас частіше приїздіть. Може, дорогу відремонтують, - вигукували до прем’єра робітники.

- Ну що потисла руку? Тепер не митимеш місяць, - глузували один з одного шахтарі.

- Так води все одно нема, - відповів інший чоловік із натовпу.

- Ну, що зарплату вам підвищили, пенсії? - питала Тимошенко в робітників.

- Та де, стали на 56 гривень менше платити, - обурився шахтар-пенсіонер.

- Як це? - здивувалась Тимошенко. – Де міністр, Віктор Іванович? Покличте його, треба розібратися? Як це таке може бути, що пенсії ростуть, а в конкретної людини вона може стати менше? - обурювалась прем’єр.

Хлопці, я не зрозуміла, де пенсії?

Міністра вугільної промисловості Полтавця покликали. Він пообіцяв розібратися. Тимошенко пішла, а керівник шахти покликав міліціонера і наказав розібратися, хто цей базікало, який скаржився прем’єру. Отака історія.

Тепер настала кульмінація дня. Тимошенко повели в шахту. Журналістів із собою не взяли. Лише охорону, керівництво шахти, міністра вуглепрому та Королевську.

Коли прем’єра вже завели в лампову, в коридорі з'явилась захекана Королевська – виявляється, в шахту забули взяти якісь дві важливі валізки.

І ось прем’єра вже ведуть до кліті. Тимошенко в робі, хустці й касці. "Тепер я, як ви", - розсміялась Тимошенко працівницям шахти.

- Видайте прем’єру жетон, а ви, Юлія Володимирівна, розпишіться в книзі. Вона буде в нас пам’ятною, - звернувся керівник шахти до Тимошенко.

Тимошенко почала спуск в шахту. Спочатку вниз, потім по схилу і глибше, глибше. І так дві години.

- У мене було відчуття, що я спустилася до ядра землі. Там жахливі для роботи температура, вологість, запиленість, - сказала Тимошенко, вийшовши на поверхню.

В новому прикиді від "Ровенькиантрацит" і кирзових чоботях прем’єр висловила несподіване побажання:

- Я хотіла б, щоб хоч раз на тиждень міністри спускалися в ті умови, в яких зараз працюють ці люди. Щоб вони відчули, наскільки країні потрібне вугілля і що країна для цього дає", - сказала вона.

Тимошенко тільки но повернулась з пекла
Тимошенко тільки но повернулась з пекла

А вже на нараді з представниками вугільної галузі Тимошенко поділилась іще одним пікантним спогадом від перебування в шахті: "Я сьогодні, вибачите, на четвереньках заповзла в найвіддаленіші закутки шахти, щоб поспілкуватися з тими людьми, які там добувають вугілля, практично знаходячись у неможливих умовах".

На нараді прем’єр в основному говорила про необхідність запровадження погодинної оплати праці для шахтарів. За її словами, поки що в рамках експерименту це зроблять на найбільш небезпечних шахтах, і при цьому заробіток шахтарів не стане меншим.

Шахтарі вислухали пропозицію Тимошенко, але без особливого ентузіазму. Так само вугільники не були в захваті і від пропозиції прем’єра передати частину підприємств у приватні руки. Скільки вона не поверталася до цієї теми, відгуку в залі Тимошенко не знайшла.

- А все це пуста говорильня, - почулося бурмотіння групи шахтарських керівників у залі. Щоправда, хоч все засідання вони проговорили про корупцію на шахтах, жоден із них так і не ризикнув виступити перед прем’єром і сказати про свої проблеми прилюдно.

Тимошенко демонструють модний агрегат за великі гроші

А от Юлія Тимошенко не забула знову згадати про зловживання своїх попередників у вугільній галузі. Вона ще раз розповіла про те, як із "в 2007 році з бюджету виділили додатково 2,2 мільярди на шахти, а потім через корупційні схеми, в яких керівники шахт були лише заручниками, забрали з галузі 2,4 мільярди".

"Давали команду піднімати гроші по вертикалі, бо комусь гроші на вибори потрібні", - обурилась прем’єр.

Так само дісталось від Тимошенко і постачальникам обладнання для шахт, які заробляють мільярди, викачуючи з шахтарів всі гроші.

"Ви праві, кажучи, що за яку ціну вугілля не продавай, все одно всі гроші зберуть", - сказала Тимошенко, закликавши за краще купувати обладнання за кордоном. І хоча Тимошенко жодного разу не назвала ім'я цього злісного ворога вугільників, можна було зрозуміти, що всі ці камінчики і брили летять у город "Укруглемашу” Ріната Ахметова, який займається вугільним машинобудуванням в Україні.

Уже під кінець наради прем’єр пообіцяла шахтарям, що буде їм вірним другом і закликала їх повпливати на Партію регіонів, щоб та теж проголосувала закон про престижність шахтарської праці.

"Але я вам обіцяю, що вже 7-8 липня ми проголосуємо всі закони, необхідні для вугільної галузі", - запевнила Тимошенко шахтарів.

Коли нарада з вугільниками завершилась, в програмі Тимошенко залишився ще один пункт - ефір на телебаченні.

Вже вийшовши з палацу культури і поспішаючи на ефір, Тимошенко раптом здибала своїх прихильників, яких пам’ятала ще по революції на Майдані. Вона з ними про щось кілька хвилин поговорила і навіть розцілувалась.

- Ну що, напевно, треба підійти до людей? Як думаєте? - запиталась Тимошенко у оточення.

- Юлія Володимирівна, ми на ефір запізнюємося, а вони якісь агресивні, відговорювали прем'єрку Королевська й охорона.

- Та ні, вони звичайні люди. Нормальні. Просто проплачені, - заступилися за туземців місцеві активісти.

- Ну добре, сказала Тимошенко і вже за кілька секунд була у натовпі.

І знову у натовпі

- Юлечка, ми тут потерпаємо. Водички немає, - скаржились їй люди.

- Я знаю, тому і приїхала, - зітхнула Тимошенко, простягаючи прихильниці руку. – Я приїхала, спустилась в шахту, подивилась, як ви працюєте.

- Ой, дуже важко, дуже важко, - бідкались тітоньки, перекрикуючи одна одну. - Та тихше ви, - гримали на них ті хто стояв ззаду і намагався хоч через голови побачити київську гостю, - Заспокойтесь, не штовхайтесь, - відбивались інші.

Тимошенко розповідала людям про свої ідеї використовувати воду, яка добувається в шахтах, про нові можливості інвестування в галузь, про підвищення зарплат тощо. Атмосфера була досить миролюбивою, поки за спиною охоронців не пролунало:

- А, ось в-о-н-а. Юлька воровка! Воровка! Косу їй ту треба відірвати, - якась бабця просто дерлася через міліцію, погрожуючи їм своїми немічними кулаками.

- А хто це там кричить? - Тимошенко обернулась і весь її вигляд показував, що вона вже готова побачитись з ворогом віч-на-віч. Але такий прояв цікавості прем'єрки був придушений на корню.

- А ну заспокойте бабуню, - крикнув хтось міліції, яка вже й так щосили опиралася напору противниці Тимошенко.

- Та пустіть. Самі ви дурні, - огризнулась бабця і пішла.

А Тимошенко тим часом чекало ще одне розчарування. Як не намагалась в цей день прем’єр вибити з людей похвалу за те, що при ній підвищились пенсії й зарплати, гірники вперто констатували, що грошей більше не стало.

- Ну мені на шахті сьогодні розповіли, що вони там отримують 5-6 тисяч гривень, - відстоювала своє Тимошенко.
- Та набрехали вам! У мене син у лаві працює, на передових, більше 2 тисяч не отримує, - обурилась жінка в окулярах.

- Да, - знітилась Тимошенко, - ну бачте, ми для того і приїхали, щоб побачити, що ж насправді відбувається. А скажіть, за останні півроку є зміни по зарплаті, вона зросла?

- Ні, вона зменшилась, - парирували жінки.

- Це ваша шахта? - повернулась Тимошенко до керівника шахтного управління, який її супроводжував увесь день.

- Наша, - зізнався той. - Тільки не могла вона зменшитись. Люба, як вона могла зменшитись? Що ти розказуєш?

- Зменшилась, зменшилась, - впевнено парирувала жінка.

- Ну ладно, разбєрьомся, - зиркнув на неї керівник.

Можливо, в цей день Тимошенко дізналась би ще багато цікавого з життя шахтарів, але місцеве керівництво таки врятував цейтнот. Тимошенко поїхала на запланований ефір, а вугільники розійшлися по домівках чекати обіцяного покращення свого життя через закон про престижність вугільної праці.

Щоправда, зважаючи на результативність роботи парламенту, чекати їм доведеться навіть довше, ніж у відомому прислів’ї.

powered by lun.ua
Головне на Українській правді