Російська картка

Один столичний політик, перебуваючи недавно в Сімферополі, запропонував перейти до запровадження подвійного громадянства в Україні, розпочавши цей процес з так званої "картки росіянина".

За словами екс-соціаліста Волги, ідея подвійного громадянства вельми популярна в Україні, проте для її реалізації необхідний підготовчий етап, щоб можна було оцінити форму та визначити терміни запровадження цього інституту.

Як проміжну форму, він пропонує проект "картка росіянина", розроблений російською стороною.

"Суть ідеї в тому, що людина, яка вважає себе росіянином, може отримати в консульстві на території країни свого проживання якийсь документ, який це підтверджує".

Ця процедура має бути закріплена на законодавчому рівні в Російській Федерації, а володар "картки росіянина" отримає низку пільг, зокрема, спрощений в`їзд на територію Росії.

"Картка росіянина" допоможе зрозуміти, якою мірою і як скоро потрібно запровадити подвійне громадянство в Україні", – вважає він.

Ця "ініціатива" дивним чином перегукується з указом президента РФ Путіна за №637 від 22 червня 2006 про заходи щодо сприяння добровільному переселенню в РФ співвітчизників, що проживають за кордоном.

Вірніше – це перший крок до його реалізації в Україні. Потім той, хто обзаведеться такою карткою, вочевидь, матиме право першочергового отримання житла чи роботи, емігрувавши до Росії.

Один з народних депутатів, коментуючи пропозиції колишнього соціаліста, зауважив: "Уявляєте, що буде, як парламент ухвалить закон про позбавлення володарів "російської картки" українського громадянства? А Росія кинеться, природно, захищати їхні права? Елементарна провокація!"

Такі, з дозволу б сказати, ідеї неможливо пропонувати в здоровому суспільстві, де панує злагода і стабільність.

Зате вони потрапляють на благодатний ґрунт і дають рясні сходи там, де тривалий час поширюються метастази системної політичної, економічної та духовної кризи. Де незалежності й суверенітету держави існує реальна загроза.

Вперше ознаки такої загрози Україна відчула чотири роки тому, коли у розпал президентських виборів російськими політтехнологами було вкинуто у казан політичної боротьби ідею розшматування по лінії Схід-Захід.

Ще й досі перед очима зловіщий плакат, на якому у вигляді м’ясної туші нашу державу поділено на різносортні масиви так, що рубщику цього м’яса залишається тільки пройтися сокирою по окреслених невідомим замовникам шматках української території.

Утім, чому невідомим?

Достеменно знаємо, що ідея штучного протистояння, як і самих плакатів, належить Кремлю, де давно звили гніздо недобиті кадебістські яструби.

Довго не міг збагнути, чому їхній вибір зупинився на незграбному, напівграмотному, до того ж двічі засудженому, Вікторові Януковичу?

Адже цілісінька шеренга претендентів давала змогу обрати для цієї місії інших, більш привабливих в очах виборців, кандидатів.

Та, напевно, вирішальною у виборі проросійського кандидата стала тоді знайома багатьом, хто за радянських часів возив до первопрестольної чемодани хабарів і пакунки горілки з перцем, хамовита зверхність, неприховане презирство до меншовартісного "брата".

Тоді, та й зараз, у сприйнятті більшості московської політеліти, українці виглядали саме такими напівписьменними "суржиками", знавцями "Анни Ахмєтової".

І епізод, з "канфєткой" на урядовій трибуні, яку Янукович пропонував російським очільникам, яскраво це засвідчив.

Медведєв тоді, ніяковіючи, проковтнув "канфєтку", зате у погляді Путіна читалося відверте презирство в міксті з торжествуючим пророцтвом. Мовляв, правильно розрахували, це (цей) – якраз те, що нам і треба тут, на Малоросії!

Ту свою помилку Кремль болісно переживає до сих пір. Хоч розуму й політичної волі вистачило, щоб списати Януковича в тираж.

Усе було зроблено "без шума и пыли", ніхто нічого й нікому не пояснював, хіба що придворний кремлівський політолог Глєб Павловський роздратовано зауважив після провальних для регіоналів виборів-2007: ці хлопчики ще не виросли з дитячого садка, треба ж уміти – не забезпечити потрібну явку, і де – в Донецьку та Луганську!

Справді, вляпалися в халепу, та й не вистачило всього – тьху! – якихось 130 тисяч виборців! Їх можна було в день виборів звезти трьома електричками, як вболівальників "Шахтаря", на "свої" дільниці, ніяких тобі проблем…

Тож після невеликої паузи, взятої для осмислення ситуації, що склалася, було запропоновано новий план.

Використовуючи тліюче на той час протистояння Ющенка й Тимошенко, роздмухати його до масштабів суцільної пожежі, наслідки якої привели б не тільки до міжусобного знищення засліплених вогнем боротьби політиків, а й до руйнації всієї держави, до її самознищення.

Причому, у нашого північного сусіда немає іншої альтернативи: вступ України до НАТО загрожує неминучими ізоляцією і розпадом Росії, яку буде відкинуто на узбіччя процесів всесвітньої глобалізації.

Втіленню в життя цього плану сприяє чимало як об’єктивних факторів (сировинна залежність України, стереотипи свідомості певної частини населення, мовне питання тощо), так і суб"єктивих – зрощення олігархічних кланів з владою, вади пропорціональної виборчої системи та інше.

Як бачимо, за час, що минув, війну на виснаження між двома провідними політичними силами доведено до всеукраїнських масштабів. До повного колапсу залишилося зовсім небагато.

Засліплені міжусобною боротьбою, діючи за принципом "око – за око, зуб – за зуб", ні Ющенко, ні Тимошенко, здається, не розуміють, що переможців у цій "всеукраїнській війні всіх з усіма" не буде і бути не може.

Спочатку, використовуючи непомірні владні амбіції і притаманну леді Ю тактику спаленої землі, "розберуться" з Ющенком, а потім – настане і її черга.

Адже ті, хто ініціює таран, сліпе зіткнення лоба в лоб, як відомо, теж приречені на смерть – у нашому випадку політичну.

У третє пришестя Януковича, за останніми московськими схемами, тепер уже не вірять остаточно. Зрозуміли: у нього не просто хвороба – діагноз невиліковний.

Відомо, що пошуками нового фаворита у Москві почали займатися одразу після парламентських виборів-2007. До цього прискіпливо розглядали кандидатуру Євгена Кушнарьова, однак раптова смерть популярного політика сплутала всі карти.

Поспішність, з якою все робилося, тільки ускладнювала справу.

Спочатку хтось напоумив кремлівських стратегів зупинитися на кандидатурі одного з екс-прем’єрів, якому за передбачувану запрограмовану поведінку і своєрідну манеру триматися приліпили прізвисько "Робот". Однак кандидат явно не тягнув, тож у ньому швидко розчарувалися.

Тепер погляди кремлівських стратегів спрямовано у лівий бік політичного спектру. Вирішено, враховуючи менталітет українського суспільства, зіграти на привабливих ідеях соціальної справедливості, пообіцявши реанімацію безоплатної освіти, медичного обслуговування, різних пільг.

Коротше кажучи, той самий шведський соціалізм тільки на ґрунті полтавських чорноземів, котрі, як відомо, на хліб самі мажуться.

Розрахунок простий: і БЮТ, і Блок Черновецького (що засвідчили недавні вибори в Києві) досягли значних успіхів саме завдяки вмілому маніпулюванню популістськими ідеями.

На дурняк, каже народ, й оцет солодкий!

Невже, думаю собі, справді вважають нас за таких дурнів, котрі на це клюнуть? З іншого боку – а чому б і ні? Ведемося ж ми на їхні безглузді провокації типу напівбожевільних заяв про Крим і Севастополь?

Та й Янукович у 2004-му немало голосів зібрав, маніпулюючи "вторым государственным". Чому б не спробувати заманити "російською карткою" у виконанні Василя Волги?

От тільки з прізвищем новоявленої месії промашка вийшла – Волга, як відомо, впадає в Каспійське море. Може, змінити, стати, наприклад, Дніпренком або Тимошенком.

Уявляєте, Тимошенко-2. І бренд розкручений, і народ признає. Скільки шуму було б, скільки грому. А так – знову пшик.

Володимир Кулеба, для УП