Гіркий шоколад від Колесникова

Далеко не остання людина в Партії регіонів, Борис Колесников нещодавньою заявою про казнокрада Дмитра Табачника практично поставив хрест на безхмарному політичному майбутньому свого однопартійця.

Зазвичай, з’ясування стосунків між двома чоловіками, ще й через непросту жінку, навіть якщо нею є Раїса Богатирьова, не варте такої уваги.

Проте, цей випадок ще більше проливає світло на неписані правила української політики, де особисті прив’язаності важать більше від бодай-яких норм і статутів, а в маленькому внутрішньому світі одної партії "свої" готові перегризти глотки "чужим" і навпаки.

Раїса Богатирьова в таборі президента для одних регіоналів все ще своя, для інших – безкінечно чужа. Виключення її з лав Партії регіонів за заяви про НАТО в Вашингтоні – це одночасно і помста крила Януковича і урок для крила Ахметова, що варто вчитися більш оперативно попереджати подібний розвиток подій.

Ні для кого не секрет, що міф про монолітність Партії регіонів вижив з віку вже тоді, коли в риториці президента з’явилися нотки непересічного бажання будь-якими способами "об’єднати схід і захід".

Співпраця усіх з усіма, Тимошенко з Регіонами, Регіонів з Ющенком вже, вочевидь, є сьогоднішнім днем політичних процесів і залишає за бортом тих, хто вчасно не зрозумів просту річ. Головне правило циніків: ніяких правил не існує.

Тож бодай-як власник кондитерської компанії "Конті" Борис Колесников не запевняв би журналістів, що будь-яка складна ситуація сприяє укріпленню партійних рядів, очевидним є одне: надалі ряди Регіонів змикатимуться не завжди і не з будь-якого приводу. Вибори, імпічмент, ласі приватизаційні законопроекти.

В Україні взагалі будь-які великі інституції прирікають себе на поступовий розпад. Найголовнішою такою інституцією-претендентом на сьогодні є сама Україна. Не виняток і Партія регіонів. Якщо й не розсиплеться, то обросте проектами-паразитами і, цілком ймовірно, втратить переможну ходу.

Випадок Табачника – перший дзвінок. Внутрішні конфлікти, винесені на публіку, проходять болісніше від театрів п’ятничних ток-шоу, де опоненти, наказившись перед камерами, на прощання якщо не обіймаються, то тиснуть один одному руки.

Цілком очевидно, що Табачник більше не потисне руку Колесникову. Більш цікаво було б простежити, як скривджений регіонал піде до суду аби довести, що слова однопартійця – наклеп, і не мають під собою жодних підстав. Адже досвід судових позовів є. Правда, до журналістів.

Дарма, що офіційно це зветься ВАТ "Укргазбанк" проти Вахтанга Кіпіані і головного редактора "Української Правди" Олени Притули у зв’язку з оприлюдненням інформації щодо нюансів голосування за Великих українців на телеканалі Інтер. Чи не головним персонажем шоу в кінцевому випадку виявився Табачник.

Якщо припустити, що за всіма грішними справами ведеться облік десь там, в небесній канцелярії, то до слів Колесникова про "бюджетного крадія" Табачника таки б долучили результат Великих українців. Для думаючої частини населення причетність Табачника до махінацій щодо визначення кінцевого результату в голосуванні Великих навряд чи підлягає сумніву.

В розрізі звинувачень Колесникова, перемога князя Ярослава Мудрого, улюбленої історичної постаті Табачника з відривом у 326 тисяч голосів, виглядає щонайменше іронічно. Саме з ім’ям Ярослава Мудрого пов’язують укладення Руської правди, збірника законів, що заклали основи тодішнього судочинства.

Як історику з регаліями, Дмитру Табачнику має бути достеменно відомо: крадіжка була чи не найважчим тогочасним злочином Руської правди, що й відобразилось на характері покарань. Давньоруські закони, не відстаючи від популярних нині в українському суспільстві принципів суду Лінча, зокрема гласили: будь-хто мав право убити на місці наздогнаного нічного злодія.

Пропагуючи Ярослава Мудрого, Табачнику зручніше бути апологетом державотворення давньоруського князя як неконфліктної для сучасників історичної постаті, аніж акцентувати на духові і букві його нерідко жорстоких законів.

Незавершений на сьогодні конфлікт між Табачником і Колесниковим показав, що в середовищі регіоналів існують нові лінії напруги. Окрім поділу на групу Ахметова і групу Януковича, варто виділяти київських варягів в ПР, органічно чужих для "бізнесменів південного сходу".

Київські займають особливе місце в Партії регіонів вже з огляду на те, що не були причетні до її створення, приєдналися до її лав в останні кілька років, і бізнес для них став похідним від влади, а не навпаки, як у випадку Ахметова і Колесникова.

Такі регіонали як Табачник, Толстоухов перебували на найвищих державних посадах, в той час як "південно-східні бізнесмени" формували свої капітали і навіть не думали шукати собі місця під сонцем в столиці.

Сьогодні під київським сонцем вже тісно. І конкуренція внутрішньопартійних груп в партіях не може не йти на користь суспільству, яке, нехай і через скандали, але дізнається про внутрішню кухню донедавна найбільш закритих партій.

І хоча українські виборці особливо ніколи не думали головою, країна повинна знати своїх героїв.

 

Віталій Мороз, для УП