Уряд матеріально підтримав мільярдерів

Щойно стало відомо, що Кабінет міністрів до кінця поточного місяця відмінив цільову надбавку в 12% на ціну на газ для металургійних підприємств.

Іншими словами, металурги отримали пільгову ціну на газ – нижче, ніж та, за якою блакитне паливо купляє пересічне українське підприємство.

Крім того, устами міністра промислової політики Володимира Новицького металургам було обіцяна передача без конкурсу (!) не багато не мало 85 дозволів на користування надрами. Маються на увазі ліцензії в основному на розробку родовищ вугілля та залізної руди.

Щось зрозуміти у діях уряду тут важко. На основі скупої інформації, яка виходить з Кабміну, можна лише припустити брутально лобістський характер дій урядовців.

Чим мотивоване облаштування специфічних, сприятливих економічних умов для функціонування найбільш потужної галузі української економіки – абсолютно незрозуміло.

Мабуть, ніхто не буде сумніватися в тому, що саме металургія породила найбільше українських мільярдерів, чиї прізвища навіки ввійшли в криваву історію первинного накопичення капіталів в Україні.

Ринат Ахметов, Віталій Гайдук, Сергій Тарута, Едуард Шифрін, Віктор Нусенкіс, Володимир Бойко, Лакшмі Міттал – всі ці люди володіють статками в мільярди доларів, і їм або таким як вони належать найбільші металургійні підприємства України.

Чому для них створюють пільги? Невже вони є тою цільовою групою, що вкрай потребують знижок на газ? Невже вони менш платоспроможні за інших?

Навряд чи.

Тоді чого прагне уряд? Зберегти шалений темп збагачення цих осіб, за рахунок державного бюджету?

Можливо, міністри мотивуватимуть свій крок необхідністю рятувати підприємства, що належать згаданим вище мільярдерам?

Це досить дивно, бо нічого про нещастя сталевих гігантів не відомо.

Ніхто, здається, ще не чув про масові скорочення штатів на металургійних підприємствах. Про тотальні фінансові труднощі – невже на них скаржилась Азовсталь чи Криворіжсталь? Чи може Алчевський метзавод зараз на межі банкрутства?

Ні, навпаки.

Приміром, з початку року був шалений ріст цін на сталь.

Приблизно те ж саме відбувалось і з продукцією з чавуну.

Тобто українські підприємства за початку року мали отримати шалені надприбутки, завдяки сприятливій кон’юнктурі на світових ринках.

У вересні було помітно невелике падіння цін. Але хіба це привід хвилюватися про галузь, якщо з початку року було стільки можливостей заробити? І якщо ціни на метал все ж достатньо високі?

Однозначно ні, тому будемо гадати далі.

Підвищення ціни на газ тут однозначно ні до чого – хто-хто, а металурги менше за багатьох колег хвилюються про його ціну. Доля блакитного палива у собівартості металопродукції складає не більше 10-15% - і нехай тільки металурги посміють стверджувати щось інше...

Будь-які проблеми з газом вирішаться шляхом модернізації виробництва. В свій час представники комбінату "Криворіжсталь" заявили, що у випадку різкого підвищення ціни газу вони готові перейти на технологію пиловугільного вдування.

Тобто питання зростання собівартості вирішується просто – модернізацією. Якщо ж у хазяїна підприємства немає на неї грошей – він завжди може їх знайти, продавши частину свого підприємства. Або повністю вийшовши з бізнесу, реалізувавши свої акції більш грошовитому та технологічно досвідченому інвестору.

Поглянемо ще на один аспект. Фактично, газ реалізується за штучно заниженою ціною підприємствам , які є цілком здоровими у фінансовому сенсі (якщо ні, то цей факт власники ретельно приховують).

При цьому сама компанія, яка реалізовує енергоносій – НАК "Нафтогаз України" – знаходиться у стані технічного банкрутства і, не виключено, рухається до банкрутства остаточного і безповоротного. Тільки є вона, на відміну від Запоріжсталі та Донецьксталі, цілком, стовідсотково державною... Але, повторюсь, реалізовує газ з директивно заниженою ціною.

І нарешті, останнє можливе пояснення своїх дивних дій від уряду. Нещодавно він переймався долею окремих металургійних підприємств, які не могли придбати сировину (залізну руду) за прийнятними для себе цінами.

Знову треба використати епітет "дивний", оскільки справді було б дивно, що уряд шляхом дрібної субсидії намагається вирішити проблеми цілком окремих бізнесменів.

Нагадаємо, що Індустріальний союз Донбасу та ММК ім. Ілліча мають проблеми з закупівлею залізної руди, оскільки не володіють потужностями з її видобутку. В той же час інші підприємства – наприклад, Метінвест Ахметова таких проблем не знає. Чому тоді вирішили допомагати усім?

Врешті, проблеми закупівлі сировини – це питання домовленостей між власниками добувних підприємств та заводів.

Якщо Тарута чи Бойко не можуть знайти собі руду – нехай продають свої заводи тому, в кого вона є, а не просять державу про допомогу...

До чого тут українські громадяни, які недоотримають доходи від цільової надбавки? Чим завинили підприємства інших галузей, чому вони мають платити більше за металургів?

В будь-якому разі, остаточного пояснення незрозумілим діям уряду в раціональному полі знайти неможливо.

Можна лише пошкодувати з приводу недосконалості українського законодавства, яке дозволяє надання таких фактичних пільг великим та потужним приватним підприємствам.

Ігор Луценко, головний редактор financist.org.ua для УП