Хай (не)живе українофобія в Україні!

57 переглядів
Олександр Ляпкало, для УП
Понеділок, 8 вересня 2008, 17:14

Така назва може здивувати, бо ж йдеться про Україну, де 77,8% населення є українцями, українська мова є рідною для 67,8% населення держави. Для 85,2% українців вона є рідною. Мільйони українців у різні історичні епохи боролися за створення вільної, соборної, незалежної України.

Переконатися у живучості українофобської пропаганди в Україні довелося в Одесі. Тепле море, початок серпня і війна в Грузії...

У одній з програм на місцевому телеканалі, підготовленій аналітичним центром "Альтернатива" під керівництвом відомого журналіста Юрія Селіванова (у свій час був власкором телеканалу "Інтер" в Одесі), висловлювалася думка про те, що на території Одеси здійснюється насильницька українізація, що російськомовні громадяни фактично перетворені на громадян другого сорту в Україні.

Одним словом все те, що ми чули під час президентської кампанії 2004 року з боку біло-блакитних. І все це у російськомовній Одесі, де мовних утисків ніде не видно. Навпаки, проблема з розумінням української!

Автори стверджували, що українську вчити не варто, що українці роблять усе аби обмежити права російськомовних громадян. Жодного посилання на джерело інформації з підтвердженням цих відомостей з боку "западенців" і "бандерівців" наведено не було.

Одним словом, цілеспрямоване нагнітання внутрішнього напруження в українському суспільстві, яке з часом, за відповідних капіталовкладень, можна буде перетворити у громадянський конфлікт.

Як не дивно, протягом кількох днів я побачив програму ще декілька разів. Однак це не був новий журналістський матеріал. Це був повтор програми від 26 квітня цього року. Очевидно, вона була підготовлена напередодні незалежного зовнішнього тестування школярів і мала на меті здійняти обурення стосовно україномовності тестів.

Просто війна в Грузії виявилася вдалою нагодою ще раз підігріти антиукраїнські настрої серед місцевого населення.

Досить цікаво було спостерігати у місцевих маршрутках листівки акції "Я говорю по-русски", наче хтось забороняє розмовляти російською?!! Така антиукраїнська риторика сприяє тому, що одеські українофіли витісняються на маргінес як "пособники" насильницької українізації.

Але повернімося до Грузії. Місцеві телеканали спершу оголосили акцію зі збору речей для біженців з Південної Осетії, точнісінько як в Росії. Потім її назву розширили на всіх постраждалих у грузино-російській війні. Відверта українофобськість багатьох телесюжетів створює якесь сюрреалістичне враження, наче усе це відбувається не в Україні.

Виникають логічні запитання, куди дивляться спеціальні служби, які фактично повинні охороняти цю державу і зобов’язані своїм існуванням саме їй.

Для багатьох політиків захист інтересів російськомовних громадян України став ідеєю фікс. Як не дивно біля двох третин російськомовних громадян є українцями. За оцінками захисників російської мови, кількість її носіїв наближається до 50%.

Варто відмітити, що Російська імперія та радянська влада проводили цілеспрямовану політику русифікації. Але більшого успіху досягла радянська влада: освіта стала загальнодоступною і здебільшого російськомовною.

Міністр освіти УРСР Петро Удовиченко на одній з нарад у Москві так висловився про українську мову: "Пора покончить с этим языком!". За що отримав догану від міністра освіти (просвещения) СРСР Геннадія Ягодіна, мовляв, "Ещё рано". Вища освіта, наука, особливо технічні спеціальності і майже усі школи у містах стали російськомовними.

Українські міста здебільшого русифіковані. Міське населення в Центральній Україні майже на 90% російськомовне.

Типовою є картина трьох поколінь українців: 1) україномовні дідусі і бабусі; 2) їхні діти, які переїхали до міст і перетворилися на російськомовних, утім вони добре розуміють українську і можуть нею розмовляти; 3) російськомовні онуки, які розуміють українську частково і володіють нею на рівні іноземної.

Радянська влада створювала умови для переселення росіян у міста. Особливо відчутно їхня частка зросла в індустріальних регіонах. Саме там українська була майже повністю витіснена з вжитку.

Захисники російськомовності середньої школи, вищої освіти, кіно тощо кажуть, що потрібно ввести російську мову другою державною задля збереження існуючого статус-кво. Три роки тому я не міг почути фільми українською у кінотеатрах. Я вже не кажу про значні проблеми з україномовною пресою. То кого утискували і обмежували в культурних правах?!!

Фактично у їхньому розумінні двомовність України означає те, що тим, хто володіє російською, не обов’язково знати українську. А українці російську знають і розуміють тому і зрозуміють своїх російськомовних співвітчизників.

Багато захисників російської мови, які виголошують антиукраїнські гасла, взагалі не володіють державною мовою і не бажають цього. Комуніст Грач, регіонал Кисельов та багато інших політиків, державних чиновників притримуються цих поглядів.

Від кого нам вимагати дотримання закону? Суржикований Ющенко, зросійщені Тимошенко та Янукович не зможуть цього зробити. Найкраще з усіх президентів України українською мовою володів Леонід Кравчук.

З іншого боку, Кучма був зразком русифікованої української еліти. Від його доньки я жодного разу не чув інтерв’ю українською. Якось до рук попався журнал, який себе гордо називав: "журналом украинской элиты". У ньому лише стаття Любка Дереша була українською.

Як бачимо, годі вимагати від еліти, яка є владою, знання української. Варто виконувати заповідь великого Кобзаря: "І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь".

 

Олександр Ляпкало, магістр історії НаУКМА, аспірант НАН України



powered by lun.ua
Таємниці мормонів. Що відбувається в одному з найбільш закритих храмів України
Всі свої
Як українські медичні технології продовжують життя іноземцям
"Щоб у байдужих йокало". Історія українця, який робить ножі для людей усього світу
Усі публікації