Соціально-економічні моделі розвитку України: міфи і реальність

Очевидно, що серед так званих парламентських партій, що і є цілком об’єктивною причиною їхніх перманентних конфліктів, існує декілька моделей-бачень соціально-економічного розвитку держави.

Партія регіонів сповідує "дикий" або олігархічний капіталізм, який нині знаходиться в процесі трансформації до цивілізованіших форм. БЮТ є прихильником регульованого державою, або точніше, керівником, або вождем правлячої партії капіталізму.

НУНС здебільшого сповідує ліберальну модель капіталізму, яка саморегулюється без втручання або ж з мінімальним втручанням держави. КПУ – класичний державний капіталізм. Блок Литвина декларує всього потрошку. Це такий собі коктейль або вінегрет ринкових моделей.

Маніакально-депресивні пророцтва Маркса і його прихильників і послідовників про якийсь там "привид комунізму", який тиняється темними закапелками Європи, близькі за власним сенсом до пророцтв Нострадамуса, які відрізняються від них хіба що тим, що є не поезією, а прозою.

Будь-хто розуміє їх по своєму і трактує як кому заманеться і вигідно. Для експериментального втілення маячні Карла Маркса "комуністи" обрали країну "яку не жалко", тобто Росію.

Марксисти вважають, що кожному соціально-економічному ладу притаманні власні закономірності і закони розвитку, зокрема і в усіх сферах державного будівництва. Однак крах ідеї державного капіталізму під цілком камуфляжною назвою "комунізм" по всій планеті наприкінці ХХ століття вже й їжаку довів, що людство розвивається за соціально-економічними законами, які мають загальний характер і специфіку своїх виявів, характерних кожній країні, але не більше того.

Ну не може так бути і все, навіть у принципі, даруйте за тавтологію, щоб якась окрема країна мала принципові відміни в чомусь від усіх інших. Так просто не буває, подобається це комусь, чи ні. Якщо є власність, нею хтось має володіти. Цим кимось може бути окрема людина, група осіб чи держава. Ось у цьому і вся різниця.

Говорити про те, що в Радянському Союзі "гостроголові чекісти" будували якийсь там "комунізм", може або неграмотна людина, або просто до безтями "забамбулена комун яка".

В "Стране дураков" намагалися витворити класичну модель державного капіталізму з державними банками і ощадкасами, державною власністю на всі засоби виробництва тощо.

Це була лише одна з найменш ефективних моделей капіталізму, викривлена знаменитою специфікою Росії, яка полягає, за висловами самих же росіян, в перманентному стані "мрак, бардак и перетак".

Модель в експериментальному зразку виявилася повністю неконкурентноспроможною і неефективною. Тому і завалилася так швидко, що і найкваліфікованіші провидці і пророки не змогли передбачити.

Тому і в "комуністичному" Китаї "комуністи" не поміняли один лад на інший, а просто швидко перейшли від моделі державного капіталізму до моделі регульованого державою капіталізму. І одразу досягли великих успіхів, ставши другою країною світу.

Говорити, що може існувати принципово інший лад соціально-економічного розвитку, крім капіталістичного чи ринкового, це все одно, що стверджувати, що в так званих "соціалістичних" країнах жінки і чоловіки фізично і фізіологічно влаштовані зовсім інакше, ніж у капіталістичних країнах.

Так, до речі, "забамбуленеі комуняки" і вважали. Взяти хоча б класичний радянський вислів, що "в СССР секса нет".

Але повернемося, як казали в давнину, до наших баранів. Чи до овець, якщо вам так більше подобається. Яка ж модель, із названих вище, функціонує в Україні? Як це не звучить дивно – всі відразу, а отже і жодна з них, як системне і систематичне явище. Звідси і цілком закономірний хаос. Що це дійсно так вказують безліч прикладів з нашої соціально-економічної дійсності.

Як відомо, ціна на нафту за останній час знизилася майже втричі. Якби в нас діяла ліберальна модель, автоматично впала настільки б і ціна на бензин. Це відбулося? Аж ніяк.

Якби в нас діяла модель регульованого капіталізму, то Юлії Тимошенко довелося б викликати "на килим" вже не лише нафтотрейдерів, але й виробників ковбаси, олії, масла, хліба, одягу, взуття і ще бог знає чого і примушувати їх відповідно знизити ціну.

Або б це зробив, якби він працював, Антимонопольний комітет.

Бо ж найпростішому економістові відомо, що транспортні витрати в ціні реалізації будь-якого товару досягають іноді 50%. Звідси зниження ціни на пальне має автоматично тягнути за собою зниження ціни на всі без винятку групи товарів. Бо ж немає таких з них, які не треба було б транспортувати. А у нас безліч прикладів, коли ціни і тарифи не знизилися, а навпаки підвищилися.

У зв’язку з черговою тисячною "загальною кризою капіталізму" "комун яки" підняли страшний крик: Карл Маркс знову популярний. За останній рік у понад 82-мільйонній Німеччині купили "аж" 700 примірників "Капіталу".

Що вони там читають? "Геніальну" формулу, яку нас примушували з розумним виглядом переписувати в університеті з дошки до конспектів: Товар-Гроші-Товар? Сміх, та й годі! Дурні є не лише в Україні, але й у Німеччині...

А що ж капіталізм? Живий, курилка! Плювати він хотів на всіх фантастів-утопістів разом і на кожного зокрема. Пережив і Маркса, вкупі з Енгельсом, і Лєніна зі Сталіним, і Троцького з Че Геварою, і Маоцзедуна разом з Хошиміном, і Хрущова вкупі з Брежнєвим.

Покашляв, висякався, і знову як огірочок. І нас з вами переживе. Що йому зробиться, коли йому альтернативи немає і бути не може.

Чи відбувається зміна моделей розвитку капіталізму на "заклятому" Заході? Постійно-періодично. Лібералів, після чергових виборів, змінюють лейбористи чи соціал-демократи, республіканців – демократи.

Цілі галузі то націоналізуються, то знову приватизуються. Але всі чітко знають, за яку модель вони голосують.

У нас відсутні зрозумілі моделі пересічним громадянам у політичних партій. У нас діють всі моделі відразу, а отже немає жодної.

Жодна політична сила, жодна модель у нас не бере на себе відповідальність за реалізацію того чи іншого чітко визначеного курсу. Це шлях в нікуди як для політики і бізнесу, так і для політиків і бізнесменів. Пора вже нам усім це зрозуміти.

 

Петро Масляк, для УП