З Новим політичним роком, Вікторе Андрійовичу! Останнім

Зараз, і тим більше в майбутньому грядущих буде мучити думка: як можна було так бездарно занапастити народну любов і енергію до творення? Які висновки нам треба зробити, щоб такого більше не повторилося?

Тому, намагаючись не повторювати вже сказане, спробую додати певні штрихи, а десь і посперечатись. Для початку – маленький ноктюрн.

В той ранок, 23 січня 2005, сонце щедро обмітало прокопчений Майдан жовто-гарячо-прозорими струнами своїх променів. "Безпорадні агонії злості, злість гармонії не прорве, сонце ходить до нас не в гості, – сонце з нами живе!" – згадав я великого поета, підходячи до острівка останніх ще не розібраних наметів.

Мої хлопці, виснажені і такі ж прокопчені, – зі Сквири, Краматорська, Калуша – кинулися обійматися: це був найщасливіший день для кожного з нас. Після дня 23 серпня 1991-го. І таким він залишиться назавжди. Що б там не було!

Я взяв з намету свою вірну стареньку "революційну" гітару, віддану в тимчасову оренду героям Майдану. Але тут чуваки стали натякати, що, мовляв, ця гітара стала для них такою рідною…

І я б подарував її, щербату, замусолену, обписану їхніми автографами. Якби на ній, вірній подрузі, не причаїлись такі ж карби ще з Великої жовтневої студентської революції 1990-го: ось Олеся Донія, он Славка Кириленка, тут Віті Уколова, а от Кості Єрофєєва, світла йому пам'ять (не забуваймо!).

Були діла, були процеси…

Прощаючись, ми заграли ту ж пісню, яку співали ще на тому Майдані-90. З вірою, що цей текст Симоненка (1962) нарешті перестане бути актуальним:

Задивляюся у твої зіниці голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці Революцій, бунтів і повстань.
Україно, ти моя молитва, Ти моя розпука вікова...
Гримотить над світом люта битва За твоє життя, твої права.

Та ось загули фанфари і на Майдан величаво ступив він, – вистражданий-виборений нами Віктор Ющенко! Ось він тріумфально проходить крізь стрій почесних гостей. Вітає, обіймає, цілує.

Але що це було!? Однією з перших Ющенко палко розцілувався з немолодою але пишною жіночкою, в якій впізнали колишню голову ВР УРСР, і яка у вирішальні 80-ті так затято боролась проти української незалежності, і так вірнопіддано-жорстоко шельмувала "буржуазних націоналістів" та інших борців за волю.

Ми вдивилися в ряди ВІП-розцілованих і з подивом помітили, що на місці багатьох достойних там стояти топталися ті, хто, м'яко кажучи, той стрій не прикрашав.

Саме тоді, за лічені хвилини до вознесіння Ющенка на трон, в очах багатьох я помітив перший болючий сумнів: а чи справді наш новий президент є: 1) мудрим; 2) моральним; 3) українським.

Мудрий президент?

"Як усе на світі зрозумієш, – то тоді зупинишся і вмреш!"
В. Симоненко

Віктор Андрійович – цілком здорова людина без особливих комплексів та шкідливих звичок, вельми не глупий і вгодований.

Причиною його особистісних вад, що вплинули на незадовільне управління державою, є не екзотичні фобії, а одна з найтиповіших. Ось її суть. В житті кожної людини, за правило, в підлітковому віці, настає найбільша світоглядно-когнітивна криза життя. В якусь мить починаєш розуміти, що ти і твоє життя – не такі вже й унікальні.

Що, перефразовуючи великого поета, "усмішка твоя не єдина, мука твоя не єдина, очі твої – не одні".

Протиріччя між цими его-почуттями і прагненнями бути все ж неповторним та якомога кращим є одним з рушіїв індивідуального й суспільного прогресу особистості.

Але далеко не всі долають цю кризу. Індивідуальні особливості або/і життєві обставини, надто сприятливі або навпаки, можуть заблокувати це его-прозріння.

Ну, наприклад: ти – вчительський син, та ще й молодшенький-пестунчик, безмежно люблячі тебе батьки дали тобі непогану вроду, певний розум і силу в руках. Вчителі ставляться до тебе поблажливо, дівчатка – з пієтетом, хлопці – із заздрістю і острахом, то ейфорія від такого особливого статусу може "прорвати" вищезазначені сумніви.

Так формуються особи, які в побуті отримали ймення "піжон", "мажор", "нарцис", перший хлопець на селі тощо. Перманентні перемоги в навчанні, спорті, залицянні, згодом – у громадському житті і кар'єрі, тільки посилюють самовдоволеність і самовпевненість, що твоє я – це щось вже "опше".

Тільки дві речі – могутня воля і гострий, глибокий розум – могли б врятувати цих людей від самозабуття, але таким особам якраз невластива достатня присутність цих якостей, що зумовлює подальшу деградацію.

І на певному етапі у психіці такої людини настають незворотні патологічні зміни-установки: я – центр світу, а оточуючі мене інші люди існують лиш для того, щоб бути інтер'єром мого життя.

А якщо цій людині десь протягом 7 років шепочуть друзі і "друзі", кричать на мітингах, що тільки ти – рятівник нації... А у піковий така людина реально стає найпопулярнішою постаттю у світі… – благодатна процедура сумніву остаточно руйнується, а методику прийняття рішень вражає сумбур. А це і є дві найважливіші складові мудрості.

Моральний президент?

Переконаний, що більшість вад, помилок і дурниць в діях нашого ліричного героя в тій чи іншій мірі спричинені вищенаведеною причиною.

Найчастіше критики "обліко морале" президента пригадують йому знаменитий вже його морально-поняттєвий винахід – "маленький українець", в якому втілений суть ставлення його до свого народу в цілому і до конкретної людини зокрема, як до голохвастівських "мишей".

В цьому – точка відліку його моральних масштабів, це – фотографія його сумління.

Це тільки людина з такими установками могла на всі відеокамери закликати свого синка "кинути в морду журналісту" чеки з його мажорівських банкетів: хто там посмів плутатися між нашими божественними ногами і виделками!?

Ні, Віктор Андрійович – зовсім не моральна потвора, як зображають деякі піар-критики чи політичні опоненти. Більшість аспектів його взаємовідносин з сім'єю, ставлення до історії та історичної пам'яті, його патріотизм і національна гідність – викликають щиру повагу.

Інша справа, що й у цій інтимній царині відбився мотиваційний імпульс його гіперегоцентризму: я люблю все це тому, що воно є частинкою мене.

Почуття морального обов'язку, солідарності, прагнення турботи чи опіки тощо, на мій погляд, значно менше присутні в структурі і стимуляції зазначених якостей Ющенка.

Підтверджує цю гіпотезу і помітна різниця у рефлексіях Ющенка щодо "його нації". Ні, не в просторі – чи Захід, чи Схід, для нього дійсно не суттєво. У часі!

Український народ минулого викликає у президента значно більше пошани, ніж сучасний. Чому? Та тому, що нація-минуле вже є частинкою його его, а нація-сьогодення – ще тільки інтер'єр!

Автор не береться передбачити, чи явиться колись людству істина щодо тієї частини морального обліку президента, яка стосується його "рук, що ніколи не крали", місця і ролі фірташів, ахметових чи інших бариг у його житті. І чи займуться цим колись відповідні структури.

Утім, якщо ці підозри й підтвердяться, навряд чи це вже когось сильно шокує в країні, де більшість правлячої "еліти" – злодії, а єдиний механізм прийняття рішень і розподілу – корупція.

Український президент?

Тема ставлення до Голодомору чи УПА – це насправді не критерій "українськості". Це чи не первинний визначник тієї ж моральності громадянина – і Заходу, і Сходу. А ще – банальних поінформованості, допитливості, духовності.

Мене часто запитують, чому наш президент так блискуче повернув історичну пам'ять щодо Голодомору, але так бездарно зупинився у встановленні історичної справедливості щодо тих, хто гинув щоб голодомори ніколи не нищили наш народ – УПА, Бандера тощо.

Причина та ж – особисті установки: Голодомор є особистою трагедією Ющенка, його родини, близьких родичів.

А УПА? Боюся, що щодо УПА пан Віктор знає – і відчуває! – не набагато більше, ніж Шуфрич чи Янукович. Тобто, ставиться "в цілому" позитивно, але не тямить, який величезний моральний обов'язок ігнорує!

І якщо навіть Ющенко "приберіг" так довгоочікувані свої укази щодо УПА і Бандери на наступні 14-го жовтня і 1-го січня, всі побачать в них тільки жалюгідні піар-соломини передвиборчої кампанії.

Мова? Слухаючи останні виступи Ющенка, мусимо визнати, що він сильно виріс за останні роки в осягненні сутності цієї тонкої і глибокої проблеми. Якщо в перші місяці свого президентства він аргументував норму україномовності ледь не як лютою вимогою 10-ї статті, то зараз його аргументи значно глибші.

Такі моральні проповіді Ющенка були б дуже доречні – і необхідні! – в перші дні його правління. Зараз же їхня переконливість розбивається, девальвується і дискредитуються власною політичною безалаберністю, поглинається набридливою демагогічністю загальної риторики, і неначе в'язне в тенетах знедолених президентських манжет, протертих від надмірної експлуатації.

Чи був Віктор Андрійович послідовним у відродженні української справи? Ні.

Ми не забудемо, кого спочатку він благословив до керівництва УТ-1.

Ми пам'ятаємо, як в уряді "свого" прем'єра Януковича він намагався лобіювати тоді ще "свого" Кінаха, але спокійно дозволив Табачнику знову стати "гуманітарним" віце-прем'єром. Скільки зла той тоді наробив!

Ще розкриє своє україноненависницьке нутро врятований Ющенком київський Дурник (не спаплюжмо чисте ім'я Космонавтики) – він рано фальш-стартонув, але терпляче чекає свого часу…

А як можна було погодитися на "святкування" 300-річчя Полтавської битви разом з російськими шовіністами!? Навіть Кравчук у свій час жорстко розігнав подібні збіговиська…

Вишиванки, трипільські, козацькі та інші раритети, ікони, пасіка? – Чудові, аристократичні захоплення у нашого президента. Щиро!

Хотів би тільки порадити грядущим лідерам нації на час свого президентства увесь свій вільний час – якщо такий взагалі може бути – присвятити перегляду Інтернету, інших ЗМІ, спілкуванню з адекватними радниками. Щоб не втрачати почуття реальності!

Два головні політичні злочини

Писати про політичні помилки Ющенка нудно і майже не актуально.

Хочу тут виділити лиш дві, на мій погляд, основні, свідомі політичні помилки, яких він допустив, і яким чомусь наділено недостатню увагу у просторі наших політичних "прєній".

Перша. Він навіть не спробував виправити ту злочинну реформу Конституції, на яку змушений був піти у дні Помаранчевої революції.

Теперішній і майбутній політичний хаос – наслідок цієї бездіяльності. Він буде тривати доти, доки не буде виправлений.

Друга. Ющенко цілком свідомо і наполегливо тримає в Генеральній прокуратурі легкокерованих осіб, покликаних законсервувати кучмоїдний корупційний стан суспільства, внаслідок чого Україна остаточно звалилася у ситуацію тотального беззаконня, платного судочинства, рейдерства.

Висловлю ще одну гіпотезу: Ющенко тоді домовився не тільки з Кучмою. Все показує на те, що він домовився і з Януковичем, поділивши з ним …час: "Я, Вітян, покерую цей термін, а ти "помотаєш" наступний".

Те, як натхненно наш президент "мочить" усіх, крім регіоналів, наштовхує на думку, що він уже давно від(під)працьовує технічним кандидатом у тих бандитів, які, за іншою гіпотезою, вже "сидять в тюрмах"…

Володимир Гонський, для УП