Отже, 160! Або – маємо...

В Україні є дві біди. Перша – органи влади та друга – політичні партії. Конституція ніби їх "в’яже": партії створюються для формування органів влади. А далі щоразу завдання народу полягає в тому, щоб цю владу, за поміччю рідних партій, зберегти, або вчасно змінити, коли вона втратила свою "хорошість".

Отже, політичні партії стають причиною на наслідком влади.

Тут і виникають сумніви та суперечності. Найперше, сумніви щодо способу обрання органів влади тими, хто самі у владі – як це так, самі себе як хочуть так і обирають? А другий сумнів справедливо виникає щодо самих творців влади – політичних партій – їх кількості та якості.

Нині маємо 160 зареєстрованих політичних партій, які, як і заведено в кожній цивілізованій державі, представляють нашу особливу волю та демократію. Це більш ніж удвічі більше, ніж у всіх наших сусідів по різні боки (а це сім країн) разом узятих. Такі ми, виявляється, політично наперед усіх спритні...

Темпи створення політичних партій у сучасній європейській Україні вражають навіть бувалих фахівців-політологів. На кінець першого року державної незалежності в Україні було зареєстровано 10 політичних партій, через рік їх стало 19, на час прийняття Конституції в червні 1996 року – 25.

У пору виборів Верховної Ради 3-го скликання Україна політизувалася в 41 партію. Через 2 роки їх було 80. До виборів 2002-го український народ дістав у розпорядження своєї волі 92 партії. На виборах ВР 4-го скликання в кінці березня 2006 року за право бути парламентською партією боролися 124 партії.

На кінець вересня 2007 року до позачергових парламентських виборів в Україні зареєструвалося 140 політичних партій.

Справжній бум політичного будівництва, заради все тієї ж волі народу, щоразу траплявся в останній до виборів рік (чи то парламентських, чи президентських), коли у бойові шеренги ревних формувальників і виразників політичної волі громадян приєднувалося близько 15-20 партій.

Лише у цьому році Мінюст щедро роздав реєстраційні свідоцтва 19-ти політичним партіям. А за станом на грудень цього року, десь за рік до президентських виборів, їх набралося так багато – 160! – що, вже дійсно, навряд чи хто нас у цьому "подолає".

Строкатість одних тільки назв та їх широке розмаїття паморочить уяву. Тут і знайомі та звичні, ніби давно зрозумілі й ностальгійно-рідні, – комуністичні, соціалістичні, селянські, робітничі, трудові партії.

Обжилися за роки незалежності в нашій європейській свідомості партії демократичні, ліберальні, консервативні. Зобов'язують, звичайно ж, поважати свою значимість всіляких відтінків народні партії.

Нагадують про нашу цивілізованість популярні в розвинутих країнах екологічні партії – у нас це просто екологічні, партії зелених, окремо зеленої партії, планетарно-зеленої і партії здоров’я.

Закликають до національних, патріотичних і релігійних почуттів партії націоналістичні, патріотичні, слов'янські, союзницькі, єднальні, руські, християнські, мусульманські, угорські.

Хвилюють народну пам'ять і почуття кожного небезсердешного партії знедолених, афганські, ветеранські, чорнобильські. Не без надії, схоже, сподіваються на масову підтримку широких верств населення партії жінок, пенсіонерів, молоді, військових, селян, бізнесменів і навіть гуманістів.

Нагадують про бездіяльність профспілок партії захисників різних професій – підприємців, приватників, моряків, соціально скривджених. Дуже популярний у назвах партій останньої хвилі, безперечно, вічно свіжий "бренд нового" – оновлені партії комуністів, лібералів.

Окремо хизуються категоричною новизною – нова сила, нова політика, нова демократія, нова генерація. Можна не сумніватися у високих намірах морально-політичних партій совісті, честі, справедливості, реабілітації, свободи, солідарності і навіть могутності.

Немає ніде у світі, а в нас таки є Партія честі, боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Маємо три громадянські партії (а що, партія може бути і не громадянською?), в тому числі партію із замислувато-зазивною назвою "Пора", яку не без дива зі своїм "Ну, гай!" споглядали б запорожці чи чумаки.

Є у нас партії і "пробудження", і є "відродження" – вибирайте.

Ми, без іронії, є справді великою аграрною країною, бо у нас аж 7 політичних партій опікуються селом (але наскільки успішно?). Маємо просто "Волю", а ще є "Народна воля".

Ну і, звичайно, чи ми не велика козацька держава? – от тобі, світе, одразу аж три чисто козацькі партії (причому зареєстровані впродовж майже одного місяця).

А щоб центр не дуже хизувався своїм винятковим геометричним походженням – маємо і Єдиний Центр, і просто всеукраїнське об’єднання "Центр".

А як вам політична партія "Інформаційна Україна"?

А що ви скажете про партію "Прагматичний вибір"?

А про щойно створену партію "Авангард", чули? І чи не жалкуєте ви, що при такому стані справ у країні у нас всього лишень одна політична партія "Союз анархістів України"?

Неможливо заперечити чинне право громадського об'єднання на власну оригінальну назву. Однак даний законом про об’єднання громадян чіткий розподіл понять "політична партія" (стаття 2) і "громадська організація" (стаття 3) міг би все-таки орієнтувати натхнення авторів назв політичних партій при їх заснуванні на ближчий до їх призначення зміст.

Якась логіка у тому має бути, – якщо, скажімо, існують окремо Партія захисту пенсіонерів України та Партія пенсіонерів України; зареєстровані та, як правило, входять з якихось причин у різні виборчі блоки політичні партії "Жінки України", "Солідарність жінок України" та "Жінки за майбутнє".

Чимось – але чим? – мають різнитися Українська Національна Консервативна партія та Українська Консервативна партія, або дві існуючі народні – Українська народна партія та Народна партія.

А як пояснити народові різницю між просто Соціал-демократичною партією України та Соціал-демократичною партією України – але об’єднаною, Українською соціал-демократичною партією та політичною партією "Українські соціал-демократи"?

І чи не роздер би молодий електорат вибір між Політичною партією "Молода Україна" і Молодіжною партією України у разі їх одночасної участі у виборах?

А що не поділили між собою Демократична партія угорців України та Партія угорців України?

А чим відрізняються програми політичних партій "Батьківщина" та "Вітчизна", або Трудової партії України та Партії Труда? А що то за таємнича "Третя сила"?

А що означає "Євротурбота"? І ще багато дивного та цікавого для розваги на дозвіллі може дати звичайний аналіз існуючої у нас партійно-номінативної творчості як різновиду політичного мистецтва.

Зрозуміло, це властиве нам національне явище викликає в сучасному цивілізованому світі цілком природний подив. Так багато партій і в такій барвистій строкатості назв зустрічається, як правило, далеко за межами Європи в емоційно-налаштованих країнах з екзотичним політичним норовом.

Наприклад, у сукупності до трьох сотень регіональних політичних партій збирається по штатах замільярдної Індії, де кожному штатові з населенням з нашу Україну дозволено мати власний політичний бедлам без чутного збитку державі.

Хоча в цілому друга за населенням у світі країна має всього 10 всеіндійських політичних партій.

У Європі, правда, дуже вільно у кількості почувають себе політичні партії ФРН – там їм дозволено створюватися і діяти в межах федеративних земель, однак загальнонімецьких партій, як відомо, діє також менше десятка.

Так що дотепний жарт-коментар екс-міністра юстиції Зварича в останню березневу суботу напередодні виборів 2006 року стосовно кількості політичних партій і співвідношення "півтора українця" та "однієї для них партії" – і веселий, і сумно-скептичний, і, погодьтеся, гіркий.

Але ж і він, як народний депутат, брав активну участь у законотворчості двох вирішальних для партійного закону парламентських скликань. Є і його поважна частка у цій веселій "півторашці".

Чи це, й справді, наша сутність така весела: один – добре би найти ще когось, двоє разом – це вже ми бадьоро об'єдналися, далі – це нас уже на весь світ багато, а там – хто нас подолає?

P.S. Партія "Правда" стала 160-ю партійною організацією, зареєстрованою в Україні, повідомив 29 грудня Мінюст.

Згідно з інформацією, наданою до Мін'юсту, рішення про утворення Політичної партії "Правда" було ухвалено Установчим з’їздом та І-м (позачерговим) з’їздом партії, які відбулися відповідно 20 червня 2008 року та 17 листопада 2008 року.

Керівником партії було обрано Хоменка Євгена Анатолійовича (на днях трагічно загинув).

Сергій Каденюк, для УП