Імідж ніщо, газ усе?
Як і в попередні роки, українсько-російська газова війна домінує в новорічних випусках міжнародних новин. І як і раніше, є підстави сподіватись, що сторони все-таки знайдуть спільний знаменник у формулі розрахунку за газ і цим самим відновлять втрачений спокій своїх західноєвропейських клієнтів.
Але на відміну від минулих років, в енергетичному трилері 2009 можливий несподіваний поворот сюжету: в фінальній сцені європейці можуть побачити Україну не як жертву політичного газового шантажу, а як злодія, здатного цинічно красти в них тепло.
Про загрозу втрати Україною довіри ЄС в сфері енергобезпеки вітчизняні експерти заговорили ще на початку 2008 року. Саме тому необхідність "своєчасно врегульовувати спірні енергетичні питання з Росією для забезпечення стабільності транзиту" було визнано однією з головних передумов збереження Україною репутації надійного енергопартнера ЄС.
Дива не сталося. Домовитися з російським "Газпромом" своєчасно українській владі не вдалося.
Вимушене відкладання газової проблеми "під ялинку" мимоволі створило для Росії надійний плацдарм для розгортання безпрецедентної піар-кампанії по знищенню репутації України в сфері європейської енергобезпеки.
Інтенсивність цієї інформаційної війни приголомшує. В західній пресі майже щодня з’являються попередження європейців про несанкціонований відбір Україною транзитного газу. Керівництво "Газпрому" пише європейським чиновникам та міжнародним фінансовим установам листи, в яких лякає Європу ненадійними українцями.
Будь-яка інформація про стан переговорів між "Газпромом" та "Нафтогазом" з кінця листопада 2008 року супроводжується заклинальним "попереджаємо: Україна має намір красти ваш газ!".
Спостерігається навіть відверте маніпулювання інформацією. Для прикладу, 23 грудня текст новин міжнародного телеканалу Euronews "спір між Росією та Україною робить актуальним розробку альтернативних транзитних мереж" був поданий російською філією цього ж телеканалу як "Москва и ряд стран Европы стремятся диверсифицировать пути доставки газа в обход ненадежной Украины".
Складається враження, що "Газпрому" і його патронам важливіше переконати ЄС в ненадійності України, ніж вирішити газовий спір по суті.
Насправді "Газпрому", акції якого за минулий рік впали на 76%, дійсно потрібні гроші. Однак, фінансова скрута ніяк не пояснює систематичне залякування російською стороною Європи страшилками про те, що Україна може почати "тырить" транзитний газ.
"Газпрому" важливо не пропустити жодної можливості заявити про існування такої гіпотетичної загрози. Застосовується технологія з відомого анекдоту: "Мойша, як ти міг сказати людям, що в мене дочка – проститутка? Ти ж знаєш, що в мене не дочка, а син! – А ти, Рабінович, тепер не мені, а їм це поясни!".
Тому, навіть якщо проблема газу буде вирішена вже в найближчому майбутньому, без серйозних негативних наслідків для Європи, в (під)свідомості пересічних європейців на довгий час поселиться гасло "Україна – злодій".
Формула "погана реклама – теж реклама" в даному випадку не працює. Негативна репутація закріплюється за країнами всерйоз і надовго. Росії про це відомо з власного гіркого досвіду: перекривши Україні газ у 2006 році, вона по сьогоднішній день не може позбутись репутації газового шантажиста, для якого енергоресурси – цинічна політична зброя проти непокірних сусідів.
Саме тому руйнування репутації України використовується "Газпромом" сьогодні ще і як спосіб відбілити власну заплямовану репутацію. Меседж Європі простий: Росія робить все можливе, для швидкого вирішення газового конфлікту і забезпечення стабільного транзиту газу своїм європейським партнерам; а от Україна, яка через внутріполітичний хаос не здатна на конструктивний діалог, – реальна загроза енергетичній безпеці ЄС.
Першу частину цієї інформаційної стратегії Росія вже реалізувала: на сьогодні більшість західних ЗМІ коментують перебіг українсько-російського газового конфлікту в збалансованих, аполітичних тонах, покинувши звинувачення Росії в імперських амбіціях. І якщо навіть і згадується намір Росії заволодіти, використовуючи газовий важіль, газотранспортною системою України, то вказуються виключно економічні, а не політичні мотиви Білокамінної.
Однак, попри всі піар-потуги "Газпрому", газовим злодієм Україну поки що в Європі не вважають. Поки що.
Росія добре розуміє, що питання транзиту газу – вирішальний фактор для євроатлантичних перспектив України. Тому сьогодні українська влада зобов’язана переконати Європу в тому, що для посилення своєї інтеграції в НАТО і ЄС, Україна буде забезпечувати, а не саботувати стабільний транзит блакитного палива.
А щоб Європа почула цей аргумент і повірила в нього, потрібна ефективна інформаційна стратегія та дієві механізми комунікацій з європейським медіа простором.
В цьому сенсі позитивно можна оцінити нещодавнє підвищення міжнародної інформаційної активності української влади щодо ускладнення газового спору з Росією. Це стосується і листів президента до своїх європейських колег, і створення урядом групи здійснення оперативного реагування та зв`язку з Єврокомісією, і візитів урядової української делегації в столиці ЄС.
Позитивно, перш за все, тому, що більшість інформаційних атак "Газпрому" до сьогодні залишались без належної відповіді з української сторони, надаючи європейським чиновникам можливість скористатись правилом "мовчання, знак згоди" не на користь України.
Але ініціатива в західному інформаційному полі продовжує залишатись у Росії, в той час як Україна переважно реагує і виправдовується. Найкращий захист – захист?.. Навряд.
Аналізуючи західну пресу стає очевидно, що в очах європейців головними фігурантом газового конфлікту з української сторони є держава Україна, а не компанія "Нафтогаз". І зрозуміло, що усі негативні наслідки газової війни позначаться на репутацію всієї України і на її довгострокових євро-інтеграційних перспективах.
Запобігти цьому можна, якщо в спілкуванні з Європою "Нафтогаз" діятиме як ключова, а не технічно-переговорна фігура українсько-російських газового протистояння. Такий перерозподіл праці в авангарді українського газового десанту зовсім не означатиме нівелювання ролі у вирішенні конфлікту прем’єр-міністра та президента держави. Навпаки, розташувавши "Нафтогаз" на передовій лінії європейського інформаційного фронту, українська влада зможе приймати необхідні рішучі дії без ризику для довгострокової репутації країни в цілому.
Геннадій Курочка, Керівний Партнер, CFC Consulting для УП
