Синдром баби Параски та баби Палажки, або Коли всохне груша

П'ятниця, 20 лютого 2009, 11:32

"Люди добрі! Що мені на світі божому робить! Не можна мені через бабу Параску не те що на селі вдержатися – не можна мені через неї на світі жити: набріхує на мене, судить мене по селі й по хуторах…"
Іван Нечуй-Левицький "Баба Параска та баба Палажка"

Українська держава – це складний світ різноманітних взаємодіючих систем. Як і будь-яка система, держава може функціонувати лише за наявності двох видів сумісності: внутрішньої (сумісності народів, регіонів, економіки, політики, культури) і зовнішньої (сумісності з довкіллям – біосферою, державами, яким притаманні власні економіки, політика і культура, та народами, які проживають в цих державах).

У динамічних самоорганізовувальних системах, а Україна є саме такою системою, раз у раз виникають (і це закономірно) так звані критичні стани, які супроводжуються ПОРУШЕННЯМИ СУМІСНОСТІ.

Такі кризові явища можуть мати лише два наслідки: або зміниться та частина системи, що є причиною НЕСУМІСНОСТІ, або система загине, якщо процеси НЕСУМІСНОСТІ зайшли надто далеко і стали незворотніми.

Прикладів НЕСУМІСНОСТІ соціально-економічних складових Української держави – безліч.

"Сьогодні в Україні існує серйозний конфлікт об’єктивно несумісних інтересів і цілей базової системи (суспільства в цілому) і його командного компонента (держави).

Цей антагоністичний за характером конфлікт викликаний ненормальним, з погляду системології, домінуванням інтересів та цілей чинної системи державного управління над інтересами й цілями суспільства як цілого.

Він є лише частиною головної системної суперечності у розвитку незалежної України, що визначає її сучасний стан: гострого й багатоаспектного антагонізму між суспільством та більшістю його складових компонентів, з одного боку, і державою –  з другого.

У зв’язку з цим слід зауважити таке. За системними законами, коли якась складова системи не співвідносить свої інтереси та цілі з загальносистемними, не слугує їй і не працює на неї, то вона об’єктивно є не частиною даної системи, а чимсь чужим і непотрібним для неї.

Якщо ж ця складова, у процесі своєї взаємодії, серйозно обмежує можливості існування системи та інших її компонентів, позбавляє їх потрібних для життєдіяльності субстратів (речовини, енергії, інформації), то тоді вона вже природно стає для системи не просто чужою та зайвою, але й прямо ворожою.

З усіма негативними наслідками, що звідси випливають" – писав Олександр Білецький, український літерознавець.

Українська держава, як нелінійна динамічна соціально-політична самоорганізовувальна система, опинилася в стані внутрішньої і зовнішньої несумісності. Тобто несумісності внутріполітичної організації суспільства.

(160 зареєстрованих політичних структур – більш ніж промовисте цьому підтвердження; така кількість "диванних" партій призводить до дезорієнтації людей, оскільки партії впереваж створювалися під інтереси певних осіб, які не сповідують проукраїнської державницької ідеології).

А також несумісності діяльності суспільства щодо довкілля.

Причиною політичної несумісності є досі відсутнє відлуння наслідків діяльності політичних систем, що виникли на початку минулого століття та об’єднали всі види насильства: політичного, економічного, ідеологічного, фізичного з імперськими прагненнями до всесвітнього панування.

Особлива небезпека такої несумісності в тому, що вона посилюється невиправдано великими (за нинішніми світовими стандартами) енергетичними затратами у важкій індустрії, що прискорює розвиток зовнішньої несумісності (несумісності з довкіллям). Одночасно тривають процеси відставання та деградації гуманітарного і культурного розвитку суспільства.

Високоморальні тексти, озвучені за круглим столом, у жодному разі не можуть об’єднати представників різноманітних антагоністичних політичних структур і громадських організацій (НЕСУМІСНИХ за суттю) в єдине стабільне ціле, коли в суспільстві практично точиться холодна громадянська війна, коли не сповідується принцип верховенства права, не дотримується буква Закону.

Треба визнати, що політико-громадські підсистеми, як складові суспільної організації, що йменується Українською державою, значною мірою є НЕСУМІСНІ, що створює загрозу для сумісності самої держави як системи, її цілісності.

Згадані підсистеми є виразниками надто різних соціальних прошарків. "Національна самосвідомість українців розвивалась на ґрунті етнографічних відмінностей, особливостей психіки, культурних тяжінь і нашарувань, що зв’язують Україну із Західною Європою, й історично сформованого укладу народного життя, пройнятого духом демократизму", – так у 1915 році писав про українців Володимир Вернадський.

З історії відомо, що сумістити вкрай відмінні за суттю підсистеми (наприклад, бідних і багатих), надзвичайно складно, радше неможливо – суспільний конфлікт (криза) неминучий.

Сьогодні мусимо враховувати, що частині українців, на жаль, притаманні постколоніальні/постгеноцидні комплекси, а частина українських громадян уражена постколонізаторським синдромом.

Спільним, але не визначальним, захворюванням є так званий "синдром гомо совєтікуса", позбутися якого вкрай складно. Десять років тому доктор економічних наук Юрій Саєнко поставив діагноз важкій суспільній недузі: "комунізм – хвороба бідних і рабів".

Не є, приміром, сумісними світоглядні принципи членів КПУ і УНП. Державницькі устремління ВО "Свобода" не можуть узгоджуватися, чи співіснувати з виразно антиукраїнськими принципами так званих "прогресивних соціалістів".

І такі приклади несумісності в Україні непоодинокі.

Можна вести окрему мову і несумісність нинішніх політичних і світоглядних систем, що в Україні та Росії. Але не про це наразі йдеться.

Про інше мову ведемо. Про те, що нині фундаментальну загрозу цілісності держави як системи, її внутрішній та зовнішній сумісності створюють взаємини (сумісність/несумісність) між найвищими достойниками.

Найприкріше і найнебезпечніше для державної будівлі (системи) існуюча на вершині владної піраміди несумісність між найвищим керівництвом, яка дедалі більше поглиблюється.

Відсутність порозуміння між українськими політиками найвищого рангу автор називає "синдромом баби Параски і баби Палажки". Але якщо дії та вчинки персонажів оповідання класика української літератури Івана Нечуя-Левицького викликають сміх, то привселюдне з'ясовування стосунків між прем'єром і президеном не може не відбитися на суспільних настроях, на іміджеві держави.

Емоції в політиці таять у собі непередбачувані наслідки. Чи можна уявити російського прем'єра, який, приміром, скаржиться на свого президента "другові Саркозі" чи "другові Берлусконі"? Переконаний, що росіяни б збунтувалися, якби дізнались про це.

Натомість Україна дозволяє собі прати брудну політичну білизну перед усім світом.

Після скандального засідання РНБОУ 10 лютого, яке певною мірою нагадувало з’ясовування стосунків між членами Кайдашевої сім’ї (сама Тимошенко порівняла це засідання з "подіями на Лисій горі" – улюбленого місце шабашу київських відьом), МЗС України доручило керівникам дипломатичних представництв України при ЄС, у країнах ЄС, США, Росії та інших країн терміново поінформувати високопосадовців цих країн про "недобросовісні та неадекватні ситуації" прем"єрки.

Як повідомив тижневик "Дзеркало тижня", циркуляр "Щодо розгляду РНБО питання енергетичної безпеки України" з позначкою "Надтерміново!" було надіслано керівникам 31 диппредставництва України.

У матеріалах, доданих до циркуляра, наголошується, що прем’єр Тимошенко порушила закон, зробивши заяви для преси за результатами засідання РНБО, матеріали і рішення якого попередньо носили закритий характер і містили таємну інформацію.

Українським дипломатам наказано негайно ознайомити зарубіжних партнерів України з матеріалами брифінгу першого заступника секретаря РНБО Степана Гавриша після засідання, який, зокрема, сказав таке:

"Хочу від імені РНБО і від себе особисто заявити, що це не відповідає дійсності і, змушений визнати, є брехнею… Прем’єр-міністр діяла недобросовісно і неадекватно ситуації, яка мала місце на засіданні РНБО, і надала інформацію, яка є обманом і не відповідає дійсності".

Без коментарів, як мовиться. Та найприкріше, що у цьому політичному водевілі була задіяна (брала участь) так звана українська політична еліта. Світ ще раз дістав змогу пересвідчитись у тому, що перманентна боротьба за владу в Україні затьмарює політикам здоровий глузд, у безконечній гонитві за примарними посадами й преференціями ігноруються національні інтереси…

Проблема в тому, що немає в Україні справжньої еліти. І на те нема ради. А ті, хто вважає себе політичним бомондом, не знає, що саме слід зробити найперше, аби держава стала сумісною системою.

Знову пригадався Іван Нечуй-Левицький. Його знаменита "Кайдашева сім’я". Фінальний абзац повісті: "Діло з грушею скінчилося несподівано. Груша всохла, і дві сім’ї помирились. В обох садибах настала мирнота і тиша". Одне слово, сім’я стала сумісною системою, по-сучасному кажучи.

"Україні треба досягти згоди, її не нав`яжеш ззовні. Така згода має визріти зсередини і бути прийнятою людьми", – слушно радить Верховний представник ЄС із зовнішньої політики і політики безпеки Хав’єр Солана.

Але така ідилія в українському політикумі й суспільстві запанує не скоро. Сьогодні ніхто не знає, коли нарешті всохне "груша" розбрату, совковості й нетерпимості у посттоталітарному, постгеноцидному суспільстві. І чи всохне взагалі?

 

Олег Романчук, шеф-редактор журналу "Універсум", кандидат філологічних наук, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді