Як в секретаріаті президента видають бажане за дійсне

Вівторок, 3 лютого 2009, 10:38
Укладення контрактів про постачання газу в Україну та умови транзиту газу територією України російського газу 19-20 січня поклало край протистоянню двох країн та стало умовою відновлення постачання газу в держави Центрально-Східної Європи, які досі докладали зусилля при пришвидшення інтеграції України в ЄС.

Водночас, як і очікувалося, ці документи стали об'єктом прискіпливого аналізу всередині України. При чому президентська і прем'єрська сторона щосили намагалися подати підписані контракти або як незаперечну "перемогу", або як "беззаперечну капітуляцію". Далі, сторони почали поширювати аргументи, щоб остаточно заплутати громадян.

Сторона Тимошенко зробила ставку на проголошення внутрішньої ціни на газ для споживачів у $228,8 за тисячу кубометрів, яка була менше, ніж "оптимістична" ціна у $235 та близькою до ціни, озвученої 1 січня в спільній заяві президента та прем'єр-міністра.

Ухвалення рішення НКРЕ про запровадження діючих цін на газ для споживачів показало, що внутрішні споживачі, крім населення, все таки платитимуть більше, ніж обіцяв уряд. Тепер в останнього вже не буде можливості видавати бажане за дійсне. А доведеться пояснювати, де взяти мінімум $360 мільйонів на покриття різниці між внутрішньою і зовнішньою ціною на газ, доки не вдасться поставити на реекспорт "переуступлений" газ РосУкрЕнерго.

Сторона Ющенка пішла шляхом створення враження про хибність і нерівноправність контрактів та вагомих існування підстав для їх перегляду чи навіть скасування через подання позову до Арбітражного інституту Торгівельної палати Стокгольму. Відповідний висновок випливає з "Аналізу газових угод", оприлюдненого 28 січня.

Проте сам документ практично повністю складається з перекручення інформації та є зразком того, як не варто готувати подібні речі за умови, якщо їх автори хочуть чесно довести свою правоту.

Тоді як варто було б попрацювати над текстом контрактів та угод, щоб знайти можливі механізми захисту інтересів України.

В документі секретаріату наводиться твердження про те, що контракти в різних частинах не відповідають діючим міжурядовим угодам від 18 лютого 1994 року, 22 грудня 2000 року та 4 жовтня 2001.

Зокрема, ставиться під сумнів здатність НАК "Нафтогазу України" укладати контракти з ВАТ "Газпромом" про транзит газу, і що "розміри платежів у грошовій формі і обсяги постачань газу в оплату транзиту уточнюватимуться на основі щорічних міжурядових протоколів на відповідний рік."

Насправді, контракти не порушують угод.

По-перше, контракти між Газпромом і Нафтогазом як господарюючими суб'єктами є головною формою правовідносин у сфері постачання і транзиту газу.

Про це свідчить і стаття 3 угоди від 4 жовтня 2001 року, яка вносить зміни до угоди від 22 грудня 2000 року.

В чинній редакції ця частина статті звучить так: "Українська Сторона гарантує транзит через територію України російського природного газу, що належить ВАТ "Газпром", який Російська Сторона зобов'язується забезпечити в 2001 році в обсязі, що визначається у довгостроковому контракті про транзит російського природного газу по території України на період 2002-2013 років, а також недопущення позаконтрактних відборів цього газу."

Це також підтверджується й іншими положеннями чинних угод, на які посилається документ секретаріату:

Стаття 5 договору від 18 лютого 1994 року: "Сторони доручають ВО "Укргазпром" і РАО "Газпром" підписати контракти, у яких будуть погоджені річні обсяги, комерційні і технічні умови транзиту та експорту російського газу, а також порядок і умови спільного використання підземних сховищ газу України для забезпечення надійності експортних постачань російського природного газу".

Частина друга статті 1 договору від 22 грудня 2000 року: "Для цілей цієї Угоди під позаконтрактним відбором природного газу розуміється відбір російського природного газу на території України понад обсяги, передбачені у контракті між ВАТ "Газпром" і НАК "Нафтогаз України" щодо транзиту російського природного газу в 2001 році."

Стаття 3 угоди від 22 грудня 2000 року: "У контракті на транзит російського природного газу в 2001 році між НАК "Нафтогаз України" і ВАТ "Газпром" буде передбачена можливість балансування сезонних потреб України за рахунок технічного кредиту терміном на 2 місяці. Поставки газу на умовах технічного кредиту протягом місяця не можуть перевищувати 1 млрд. куб. метрів, а загальний обсяг поставленого ВАТ "Газпром" російського природного газу не може перевищувати обсягу газу, що поставляється Україні в рахунок оплати транзиту російського природного газу."

Дія останніх пунктів поширювалася до 2013 року.

По-друге, положення контрактів від 19 та 20 січня 2009 року не встановлюють іншого порядку, ніж передбачено в міжурядових угодах, не скасовують можливості підписання міжурядових протоколів.

Тобто, контракти не суперечать в цій частині угодам. В контрактах немає положень, згідно яких питання обсягів транзиту і оплати транзиту будуть виключно регулюватися на корпоративному рівні до 2019 року.

Навпаки, в нинішній ситуації міжурядові протоколи – це можливість урядів врегульовувати суперечки, які можуть виникнути між господарюючими суб'єктами.

Очевидно, мова йде саме про скорочення споживання чи постачання (транзиту) з умов, які не можуть бути передбачені заздалегідь. Це можливість для української сторони захистити національні інтереси, якщо контракти в силу економічних обставин стануть невигідними.

Далі, в документі секретаріату йде посилання на 2-гу статтю угоди від 18 лютого 1994 року та про те, що "юридичне розділення діяльності по постачанню газу і по транзиту може, при певних обставинах, розглядатися як таке, що не відповідає" положенню цієї статті.

Ця стаття встановлює, що "РАО "Газпром" і господарюючі суб'єкти України мають право при укладенні контрактів на постачання російського природного газу змінювати тарифні ставки за транзит російського газу з відповідною зміною ціни на газ, що поставляється споживачам України".

І статті 7 угоди 1994 року, яка передбачає, що "при загальній недопостачі російського газу на російсько-український кордон… обсяги транзиту і експорту в Україну скорочуються пропорційно цій недопостачі".

Знову контракти подаються як документи, які можуть перекреслювати зміст міжурядових угод. Насправді, вони можуть існувати лише за умови відповідності цим угодам.

Зокрема, в пункті 13.1 контракту про умови транзиту згадується про те, що контракт між "Нафтогазом" і "Газпромом" про транзит від 21 червня 2002 року втрачає чинність.

За мовчазної згоди сторін угоди 1994, 2000-2001 продовжують діяти і регулювати наші відносини у газовій сфері як мінімум до 2013 року. Потрібна лише політична воля керівництва України для того, щоб захищати вигідні для України положення.

На жаль під час січневої кризи 2006 року, березневої кризи 2009 та січневої кризи 2009 українська влада (президент і Кабінет міністрів) були в цьому непослідовні.

Стаття 7 угоди 1994 року взагалі цікава. Повністю вона звучить так: "При загальній недопоставці російського газу Російською Стороною на російсько-український кордон, за винятком випадків скорочення поставок через неплатежі Українською Стороною, а також форс-мажорних обставин, обсяги транзиту і експорту на Україну скорочуються пропорційно цій недопоставці."

Тобто, насправді йдеться про інший зв'язок: якщо Україна справно платить за газ, а поставки починають скорочуватися, то вона дійсно має право відбирати транзитний газ.

Перепон для реалізації такого кроку контракти не передбачають, хоча надають перевагу іншому механізму. Проте уряд цілком має право скористатися положеннями угоди для захисту національних інтересів України, якщо з російського боку відкрито продемонструють нехтування контрактами.

Далі, секретаріат наполягає на тому, що контракти на постачання і транзит не є повною мірою паритетними: "контракт постачання укладений як контракт типу "бери-або-плати" (стаття 2.2.5 контракту постачання) в той час, як транзитний контракт не є контрактом типу "качай-або-плати".

Зауваження висловлені були б цілком справедливі, якщо не пригадати ще більш нерівноправні положення угоди яка діяла з 4 січня 2006 року, і яку захищали в тому числі на Банковій.

Зокрема, що в січні-лютому 2008 року "РосУкрЕнерго" без попередження перейшло замість поставок середньоазійського газу на поставки російського, в результаті чого Україні довелося сплачувати за 1,5 мільярди по ціні 320 доларів за тисячу кубометрів.

При чому жодних термінів чи механізмів претензій і захисту інтересів України в угоді між "Нафтогазом", "Газпромом" і "РосУкрЕнерго" не було. Україні просто виставили рахунок і змусили розплатитися в пакеті компромісів, досягнутих у березні 2008 року.

Тому нові угоди хоч і нерівноправні, але це крок вперед порівняно з тим, що було. Принаймні, варто знову згадати статтю 7 угоди 1994 року.

Те, що в новому контракті на транзит немає умови про передоплату, тільки розв'язує уряду руки діяти в разі кризи відповідно до положень угоди 1994 року в разі невиконань Газпромом (Росією) зобов'язань.

Далі, у пункті 4 документу СП НАК "Нафтогазу" закидають, що він порушив положення угоди 2000-2001 років в частині, що стосується оплати газу, відібраного з обсягів, які Газпром поставляє на Захід.

Тобто, згідно міжурядових угод в такому разі мали виникати боргові зобов'язання України, оформлені як "державний борг України перед Російською Федерацією у вигляді українських державних цінних паперів, виражених у доларах США - стандартних єврооблігацій України", на які "нараховуються відсотки за ставкою LIBOR для шестимісячних депозитів у доларах США плюс маржа в розмірі 0,5 відсотків річних". А нові контракти передбачають його оплату по ціні імпортованого газу помноженій на 1,5 або на 3 залежно від часу відбору.

Звісно, варіант з єврооблігаціями виглядав би симпатично з огляду на низьку ставку LIBOR, яка становить 1,7525% та має тенденцію до зниження.

Проте росіяни могли резонно вказати на те, що не вірять у здатність України ефективно розпоряджатися цим механізмом погашення заборгованості через ризик дефолту, про який в самій Україні не говорив лише лінивий.

По-друге, проблема в тому, що угоди 2000-2001 років передбачали, що Україна отримує в якості оплати за транзит певні обсяги газу і відбирала їх із загального транзитного обсягу. "Позаконтрактним відбором газу" тоді сторони домовилися вважати той газ, що відібраний понад визначені в контрактах Газпрому і "Нафтогазу" обсяги.

Тоді як в нинішніх контрактах сторони перейшли повністю на грошові розрахунки, і Газпром не має перед Нафтогазом зобов'язання поставляти газ в оплату транзиту. Тому з юридичної точки зору, положення угод про механізм зарахування в державний борг України "позаконтрактно відібраного газу" не може поширюватися в нових умовах, оскільки взагалі немає жодного "контрактного" відбору газу в якості оплати за транзит.

Що стосується закиду в пункті 5 документу СП про відсутність у контракті на транзит зобов'язання ВАТ "Газпром" не переривати і не скорочувати подачу в ГТС України природного газу, то це положення насправді не суперечить згаданій вище 7-й статті угоди 1994 року, а навпаки дає можливість посилатися і застосовувати цю статтю на практиці в разі конфлікту.

Так само більшість так званих "нерівноправних" і "несправедливих" умов контрактів для України видаються притягнутими за вуха.

Зокрема, незрозуміло, чим "несправедливі" умови про обов'язковість сплати "Нафтогазом" не менше 80% обсягу газу від запланованого на купівлю, про штрафні санкції за відбір газу понад 6% від законтрактованих обсягів, або невідбір газу більше, ніж на 6%.

Наприклад, більше 6% в місяць – це близько 600-700 мільйонів кубометрів, залежно від кварталу. Для порівняння: цього обсягу цілком достатньо для забезпечення газом протягом року, в умовах економічного зростання, таких метзаводів як "Запоріжсталь" чи Алчевський металургійний завод. В грошовому вимірі це близько $220-250 мільйонів, і немає жодних підстав, чому Газпром має дарувати ці кошти Україні.

Проблем з цими "несправедливими" положеннями не буде, якщо, по-перше, уряд матиме чіткі заявки про необхідні обсяги газу від промислових споживачів та комунального сектору. Інша справа, що глибина рецесії може виявитися більшою, ніж очікувалося і це відповідно вплине на скорочення обсягів споживання газу.

Проте і в цьому випадку Україна має право шляхом доповнень до контрактів скоригувати санкції Росії, яка однаково не матиме ринку для збуту цих надлишкових обсягів газу до відновлення економічного зростання в Європі.

По-друге, уряд спільно з Верховною Радою і президентом України мають виробити програму виведення НАК "Нафтогаз України" з кризи чи розробити процедуру його банкрутства і реструктуризації так, щоб транспортування і видобування газу і нафти залишилися під контролем держави.

Тобто, справжні проблеми криються не в самому тексті угод, а випливають із здатності української влади пристосовуватися до нових умов співпраці з Росією у вкрай несприятливій економічній ситуації.

Отже, більшість закидів секретаріату щодо суперечностей між контрактами та угодами не має твердого аналітичного підґрунтя. Натомість представлений тенденційний погляд на проблеми, які виникли внаслідок підписання контрактів.

Тоді як ці проблеми існують реально, і про них досить вдало вже написав Юрій Вітренко у "Дзеркалі тижня". Чомусь на Банковій вирішили піти простішим шляхом: притягненням дуже очевидних і промовистих, лише на перший поверховий погляд, фактів, які б підтверджували тези про "зраду національних інтересів".

Насправді, потрібен точний аналіз наслідків контрактів для країни, яка знаходиться в стані рецесії та вироблення плану дій, щоб недбале виконання цих угод вкотре не поставило нас на коліна.

На думку автора, контракти як юридичні документи виписані із дотриманням інтересів України. За політичними і економічними наслідками втілення вони містять низку ризиків.

Так, можна погодитися, що перша спроба "формалізувати" газові відносини не дуже вдала, і українській стороні ще доведеться поборотися за включення у формули транзиту всіх витрат, які лягають на українське газове господарство. Але не ціною дискредитації та руйнування тих позитивів, які вже були досягнуті такою дорогою ціною для України і для Європи.

Вадим Шелешко, для Української Правди

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді