Роздуми довкола роздумів глави держави

Четвер, 16 квітня 2009, 15:42

Політики і громадськість вже вкотре активно обговорюють запропоновані президентом зміни до Конституції. Малоймовірно, що в такій редакції ці зміни будуть чи то прийняті парламентом, чи схвалені на референдумі.

Редагуванню піддано навіть преамбулу Конституції. Правда, не найкращому. Конституцієдавець, приймаючи Основний Закон в 1996 році, вдався до преамбульної частини, бажаючи виразити принципові положення та ідеї, якими керувалася Верховна Рада, ухвалюючи Конституцію.

Президент вирішив відмовитися від положення "керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням". Також десь ділася "власна совість", а "усвідомлюючи відповідальність" стало "сповнений відповідальності".

Додалися "утвердження соціальної справедливості", хоча "соціальна держава", яка є в преамбулі, і передбачає утвердження соціальної справедливості. Президент, очевидно, хотів вказати на якісь інші, ніж при попередньому прийнятті Конституції, принципові положення, проте авторка цих рядків їх не побачила.

Натомість – уривчаста редакція, хоча формально преамбула Конституції України не має юридичного змісту, але виражені в ній ідеї та положення мають істотне значення для деяких видів тлумачення її норм (наприклад, історичного).

Змінене перше речення преамбули свідчить не про просту формальність. За ним інший зміст: замість Верховної Ради, яка від імені народу ухвалила Конституцію, пропонується нову редакцію Конституції ухвалювати народу.

Натомість є рішення Конституційного Суду, яке вказує що Верховна Рада за своєю природою є представницьким органом державної влади і здійснює законодавчу владу. Визначення Верховної Ради єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Але разючим став перший розділ, який із "Загальних засад" пропонують перейменувати на "Засади конституційного ладу".

Думаю, варто зупинитися детально не лише на його назві. Певно, тільки назва є чи не єдино вдалою пропозицією президента. Редагування Загальних засад Конституції можна поділити на декілька видів.

Перший – з однієї сторони, є формальним: "Україна – суверенна демократична соціальна правова держава". В порівнянні із Конституцією упущено дієслово "є", взагалі без розділових знаків та без прикметника "незалежна".

За правилами української мови, прикметники суверенна, демократична, соціальна, правова держава не є однорідними, а тому комою не мали би розділяються. Проте, з іншого боку, держава характеризується з різних підходів, а тому в такому випадку такі характеристики варто поєднати докупи, і найкращим розділовим знаком, звісно, є кома. А, може, президент має на меті передбачити окреме поняття для України: суверенна демократична соціальна правова держава?!

Президент пропонує відмовитися від конституційного положення, що Україна є незалежна держава. В принципі таку відмову можна пояснити тим, що факт існування держави і передбачає незалежний статус.

Тоді не є зрозумілим положення проекту, що Україна самостійно вирішує питання про вступ чи приєднання до міжнародних організацій, політичних та економічних міждержавних об’єднань і вільний вихід із них. Інтеграційні питання варто все-таки в Конституції мати, але не в такій формі.

Підкориговано конституційний принцип стосовно державної влади: пропонується, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її розподілу (в чинній Конституції – поділу) на законодавчу, виконавчу, судову. Додалася ідеологічна багатоманітність.

Конституційна норма про те, що жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова пропонують змінити на "Жодна ідеологія не може бути визнана державою як обов’язкова".

Дивним, з погляду логіки, видається і положення частини першої статті 18 проекту, що держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією. Очевидно, в Конституції і мають бути визначені такі заборони.

Але найбільшим "лихом" пропонованих змін є ні за яких підстав неприйнятні положення взагалі, а в Засадах конституційного ладу і поготів. Зовсім несподівано із проекту "зникло" поняття об’єкту права власності українського народу.

Розумію, що держава не продемонструвала належного його захисту, але таке аж ніяк не означає, що від нього варто відмовитися. Натомість пропонується наступне: право приватної власності на землю гарантується відповідно до закону. Надра, які знаходяться в межах території України, природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони є державною власністю.

За такого зовсім не зрозуміло, який правовий режим водних та інших природних ресурсів, які знаходяться в межах території України. Якщо і треба було редагувати частину першу статті 13 Конституції, то, очевидно, слід було чіткіше виписати, як мають здійснювати органи державної влади та органи місцевого самоврядування від імені українського народу права його власника, оскільки, очевидно, таке здійснення передбачає дещо інше, аніж в звичайних випадках.

Дуже "цікаво" видозмінилася засаднича конституційна норма, щодо того, що "забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов’язком держави" (ст.16 Конституції).

У проекті зазначена норма істотно схудла: пропонується, що обов’язком держави має стати забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, збереження генофонду українського народу.

Дивно, а де подолання наслідків Чорнобильської катастрофи? Може, їх, себто, наслідків, нема?! Чи, може, наслідки вже подолані?! Чи, може, катастрофа, яка сталася в УРСР, Україну не цікавить?! В оригінальний спосіб Держава вирішила умити руки: нема обов’язку – нема проблеми. Розумію, що катастроф, на жаль, вистачає, але…

Ще одне, що мене м’яко кажучи здивувало, – це те, що істотно видозмінилася, в тому числі і "схудла" в проекті і норма стосовно захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, що є найважливішими функціями держави, справою всього народу (частина 1 статті17 Конституції).

В проекті не дочитуюсь обов’язку держави забезпечувати соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (частина 5 статті17 Конституції).

Проектом пропонується, що в Україні визнається право на опозиційну діяльність (частина 4 статті 18), маючи на увазі, очевидно, не тільки опозиційну діяльність опозиційного об'єднання депутатських фракцій.

Таке нечітке і абстрактне право може надалі мати негативні наслідки, бо складно визначити, де є опозиційна діяльність, а де звичайне ігнорування Конституції України. Уявляєте: опозиційна діяльність у вищому навчальному закладі, на роботі, на дорозі, навіть і в парку?!

В Конституції забезпечення державної безпеки і захист державного кордону країни покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначається законом. (частиною 3 статті 17 Конституції). В проекті про таке жодного слова. Постає питання: а хто надалі забезпечуватиме державну безпеку і захист державного кордону?!

Проектом і надалі пропонується "не ворушити" мовне питання. Президент України пропонує російську мову як окрему мову національної меншини і надалі зберегти в Засадах конституційного ладу ї (частина третя статті 13 проекту).

Третя група зауважень президента могла би бути навіть і прийнята, якщо б не все, що перед цим. Позитивним можна відзначити віднесення положення про територіальний устрій (частина третя статті другої, частина третя, четверта статті третьої проекту) до першого розділу, правда, над ними варто би попрацювати.

Плюс: положення проекту, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачене законом. Позитивним можна назвати і те, що перший розділ проекту "переїхав" принцип примату міжнародного права.

Можливо, і добре, що окремою статтею пропонується виписати, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Проте відразу ж нівелюються зазначене положення нормою, що інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції та законів і мають відповідати їм.

Як відомо, закони з часом можуть бути визнані неконституційними. В цьому полягає різниця між принципом верховенства права і верховенства закону.

Позитивним є норма про те, що "історична та культурна спадщина охороняється законом", оскільки в чинній Конституції про таке жодного слова.

Президент пропонує додати Україні Духовний Гімн, а також пропонує, що "порядок використання державних символів України встановлюється законом".

Втім, якщо ж глава держави вважає, що державні символи він описав в проекті, то не зрозуміло, чим має бути встановлений захист державних символів. Конституція передбачає, що порядок використання і захисту державних символів встановлюється виключно законами України.

Насамкінець, хочу наголосити: щоб президентські зміни стали законом, очевидно, вони мають бути, принаймні, кращими за чинний Основний Закон. З усіх сторін, але найбільше – зі сторони ПРАВА. Та за таких юридичних "проколів", серії "Далі буде" не варто навіть і очікувати.

А авторові натомість "За державу обидно!". Дуже.

 

Надія Князев, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді