Президентський проект Конституції – кінець прямої демократії

Четвер, 2 квітня 2009, 16:25

"Я хочу, щоб в нашій державі постала Конституція, створена не під когось, не для політиків, а для нашого народу, нашої держави, нашої свободи, нашого прогресу".
Віктор Ющенко, послання президента, 2009-04-02

Давайте подивимося, як цей вислів корелює із президентським проектом Конституції. Якщо уважно прочитати Розділ ІІІ "Народне волевиявлення", побачимо, що можливості громадян впливати на процес державотворення, їхні свободи і права будуть суттєво обмеженими, навіть у порівнянні з недосконалою чинною Конституцією.

Референдум може бути скликаний за народною ініціативою 1,5 мільйона громадян. Ця цифра рівно в двічі менша ніж за діючою Конституцією, але одночасно встановлюється ряд обмежень, які нівелюють пряму демократію як явище:

Референдум за народною ініціативою не може проводитися частіше ніж раз на рік. Це означає, що правляча коаліція може легко заблокувати будь-яку справді народну ініціативу, тим способом, що кожен рік буде збирати підписи з членів своїх партій та ініціювати референдум з якогось незначного питання за процедурою народної ініціативи.

Суттєво обмежено коло питань, які можуть виноситися на референдум за народною ініціативою. Крім питань податків, бюджету та амністії, народ не зможе виносити на референдум законопроекти "про скасування повністю чи в окремій частині законів з питань прав і обов'язків громадян, гарантій цих прав, юридичної відповідальності".

Фактично це означає, що неможливо буде скасувати будь-який закон ухвалений парламентом, оскільки кожен закон так чи інакше торкається прав і обов’язків громадян. Приміром, якщо народні депутати розширять і без того широкі власні права та пільги, то такі закони буде неможливо скасувати шляхом проведення референдуму за народною ініціативою, оскільки це буде порушувати права депутатів як громадян.

Якщо депутати, на тлі діючого положення про відсутність юридичної відповідальності за ухвалені в парламенті рішення, проголосують за закон, який значно розширить коло питань за які вони не несуть юридичної відповідальності, то такий закон також буде неможливо скасувати за народною ініціативою.

Народ не зможе виносити на референдум питання щодо припинення дії міжнародних договорів. Проголосувавши за вступ до воєнно-політичного блоку, люди не зможуть проголосувати за вихід з нього за власною ініціативою, оскільки тільки парламент чи президент будуть мати право призначити референдум з такого питання.

Громада позбавляється права безпосередньо, через референдум, організований за народною ініціативою, вносити зміни в Конституцію або приймати окремі закони. Тепер народ зможе лише подавати в парламент законопроекти по внесенню змін до Конституції або щодо прийняття законів. І вже парламент буде вирішувати приймати такі зміни чи ні, виносити законопроект на референдум чи ні.

Такі положення фактично ставлять крапку на безпосередній демократії. Виникає риторичне запитання: для кого написаний такий проект?

Головна хвороба української держави полягає в безвідповідальності вищих органів державної влади перед громадою.

Відповідно, будь-які пропозиції, щодо перетасування повноважень гілок державної влади, побудови збалансованих "систем стримувань і противаг" – це все демагогія. Попри напружену міжпартійну боротьбу, вся владна еліта чудово консолідована, щодо питань її не підконтрольності людям.

Україна – багата красива країна, населена розумними, талановитими і добрими людьми у яких є єдина вада вони занадто добрі до тих, кому дають владу над собою. Ми не вміємо створювати народним обранцям дискомфорт. Але потрібно себе пересилювати, потрібно цьому вчитися, хоча б заради майбутнього наших дітей.

Звичайно, нам потрібна нова Конституція, дуже потрібна. Але нам потрібна Конституція, яка опікується не тільки системою стримувань і противаг між гілками державної влади, а, в першу чергу, тим, щоб державна влада постійно відчувала над собою владу народу.

Нам потрібно, щоб ми, народ, могли, в разі потреби, відправити у відставку неефективного президента, відкликати одіозних депутатів, або цілком розпустити парламент, якщо він, замість роботи, займається демагогією.

Ми обираємо президента і депутатів не для того, щоб вони з’ясовували стосунки, а для того, щоб вони працювали на благо народу. Так, саме народу. Здається це вже почали забувати. Ну так народ може і нагадати. Якщо відбирати у нього навіть можливість здійснювати свою волю у конституційний спосіб, він почне її здійснювати у неконституційний, керуючись не законами, а відчуттям справедливості.

 

Іван Туркевич, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді