Україна та Янукович: п’ять років потому
Перший секретар Липського ЦК
У коридорах "Липського особняку" атмосфера приблизно така як у будівлях адміністрації російського президента. Навіть далекий від такого способу життя кінотеатр "Зоряний" завдяки контролю "регіоналів" перетворився на щось подібне, суворе та офіційне, закрите та багате, могутнє та самодостатнє.
Чоловіки у гарних костюмах, мовчазні охоронці, важкі двері, за якими мало що можна почути. Такий собі переобладнаний на сучасний кшталт ЦК відомої партії.
У організації такого типу лідер може бути тільки один. Навіть за умов наявності різних фракцій, голоси яких тануть у могутніх стінах будинку.
Незважаючи на досвід кількох програних виборчих кампаній (2004, 2007), Партія регіонів схоже не має інших кандидатів на посаду президента, ніж Віктор Янукович. Можливо, регіоналам було б доцільно підшукати, умовно кажучи, свого "Яценюка". Але такий сценарій виключений. Тоді це була б вже інша партія.
Як каже сам Віктор Янукович: "Я впевнений у тому, що я буду брати участь у президентських виборах... Я лідер партії, партія сьогодні є лідером національного рейтингу, і, природно, ми будемо брати участь у виборах". Наразі невідомо коли стануться президентські вибори і як будуть обирати главу держави. Але відомо, що як і п’ять років тому Янукович буде боротися за цю найвищу посаду.
Кінець світу
Тільки от країна зовсім інша, і імідж Януковича значно змінився. Якщо згадати з яким настроєм його зустрічали у 2004-му, то спочатку стає незрозуміло чому зараз така мовчанка.
Як казав мені один знайомий дніпропетровець, що працював науковцем у Києві: "Якщо переможе Янукович, мені доведеться емігрувати". Переміг Ющенко, але мій знайомий все одно емігрував до Німеччини.
"Янукович – це незворотність маріонеткової диктатури. Янукович – це корумпована, криміналізована і шансонізована влада. Янукович – це совок і блатняк. Янукович – це ізоляція від Європи і світу". Так писали у зверненні до українського народу Юрій Андрухович, Микола Рябчук, Тарас Прохасько, Юрко Іздрик, Олександр Ірванець, Іван Андрусяк та інші відомі літератори. Потім у штабах Януковича працювали американські політтехнологи, що ніяк не свідчило про ізоляцію від світу.
За кілька днів до першого туру автор УП Геннадій Гармаш писав: "Я впевнений, що в мене не буде можливості працювати за фахом. Я впевнений, що моє культурне оточення, у кращому випадку, скоротиться до розмірів моєї домашньої бібліотеки. Я впевнений, що моїм дітям буде важко отримати добру освіту, а на дозвіллі їм не буде чим зайнятися, хіба що стати членами футбольного фан-клубу. Я впевнений, що за кордоном про Україну Януковича будуть чути тільки через масові порушення прав людини, а гарні новини стосуватимуться тільки спортивних перемог".
От зараз розпочалася світова економічна криза, до якої не мають прямого стосунку ані Ющенко, ані Янукович, і у багатьох людей не має можливості працювати за фахом. Тож все одно потрапили у пастку, яку хотіли оминути?
Так, це був загальний настрій. Чому він виник? У таких очікувань були свої об’єктивні передумови. Від "донецьких" як спадкоємців Кучми було вірогідним очікувати згортання демократичних інститутів, обмеження свободи слова, податкового наступу на позиції дрібного бізнесу.
Але у вересні-жовтні 2004 року йшлося вже не про це. Так, небезпечною для патріотичних кіл здавалася програма, яку висував Янукович (російська – друга державна, подвійне громадянство, ЄЕП).
Але у 1994-му Кучма йшов на вибори із пропозицією підписання окремої політичної угоди між Києвом та Сімферополем, тобто не менш радикальними гаслами, ніж у Януковича. А потім швидко забув, що мав на увазі, став звичайним пост-радянським керівником якоїсь там держави, яка випадково потрапила до його рук та навіть почав потроху вивчати українську.
До 31 жовтня 2004 року готувалися як до битви Добра і Зла. І от сьогодні людина яка в очах "помаранчевих" уособлювала це "Зло", знову висувається на президента, але всі розуміють, що ніякої серйозної небезпеки в цьому немає. Можлива перемога Януковича вже не розглядається як загроза державності, як наступ анти-патріотичних сил. Що ж змінилося?
Технології мережевих неврозів
Так, змінилася і сама Партія регіонів, і в цьому заслуга повсталого Майдану. Але люди не змінюються так суттєво, так грунтовно. Тож, мабуть і п’ять років тому Янукович не був таким демоном, яким його малювали у штабах опонентів.
Чому ми пишемо про це зараз? Тому що знову у штабах можуть розробити гнучкі сценарії приходу до влади. Тому що вже через кілька місяців країна може стати зовсім іншою. Телебачення та Мережа здатні швидко змінювати характер суспільних настроїв.
Щоправда, як ми бачимо після подій 2004 року такі зміни мають неглибокий характер. Але спробуй це пояснити людям у розпал суспільної боротьби, яка йде не "за" щось, а "проти" кого-небудь.
Тому не треба дивуватися, якщо у серпні-вересні ми будемо вірити, що Яценюк отруїв Тягнибока за допомогою засобів телепатії. Що Тягнибок дав гроші братам Суркісам, щоб вони підірвали штаб Наталі Вітренко. Що у одеських катакомбах з'явилися десантники з Чорноморського флоту, а у львівських Брюховичах облаштувалися натівські війська.
Принаймні, в листопаді-грудні 2004 року у київській "Трубі" готувалися до бою з ордами прихильників Януковича, а в той же час у Донецьку поширювалися чутки про …авіаційний удар з Києва.
Ця стаття зовсім не спрямована на підтримку кандидатури Януковича, як може здатися багатьом неуважним читачам. Просто цікаво, яким чином ми тоді потрапили у політичне фентезі, яке скінчилося одразу після виборів, перетворившись у звичайну пост-кучмівську реальність. Втім, буде добре, якщо не потрапимо зараз. Якщо не дамо себе обдурити, повіривши у перемогу "бабла" над "злом".
 |
Юрій Корогодський
