Луценко і грузини
Знаєте, що найцікавіше у скандалі довкола Юрія Луценка? Анекдоти.
Буквально за кілька днів цих анекдотів з’явилася неймовірна кількість, причому, що характерно, практично всі вони вдалі. Востаннє такий спалах сміхової народної творчості був, мабуть, за "Помаранчевої революції".
Ось, наприклад, переробка класики: "Прокидається Штірліц у камері. Голова розколюється, нудить, в роті кепсько, і він ніяк не може збагнути: він ще штандартенфюрер Штірліц чи вже полковник Ісаєв? Аж тут двері відкриваються, заходить німецький офіцер і каже: ну ви, пане Луценко, і накидалися….".
Або ще: "Після інциденту у Франкфурті міністра Луценка засипали телеграмами подяки всі ветеранські організації колишнього СРСР…". І, як розвиток теми: "Ющенко: – Ну як же ти так, Юрію? – Луценко, з провиною: – Ех, пане президенте, а скільки ще було заплановано! Взяття Берліна, салют!..".
Утім, кожен сам може зайти на вітчизняні онлайн-ресурси, де розміщуються політичні анекдоти, та розширити свої пізнання.
А заразом переконатись у ще одній важливій характеристиці "анекдотів про Луценка": усі вони якісь… скажімо так, доброзичливі.
Очевидно, в цьому випадку йдеться про те, що алкогольна тема для українців взагалі не є такою ж, як, скажімо, для тих же німців. На що, до речі, вказував і сам Луценко у своїх досить кумедних виправданнях.
Проте є і ще дещо: українці наче просто щиросердно зраділи такому інформаційному приводу.
Адже йдеться не про підозри міністра в багатомільйонних махінаціях, чи, не дай Боже, кримінальному злочині проти особи – скажімо, ДТП з людськими жертвами, що нерідко трапляється з нашими політиками.
Навпаки: у франкфуртському скандалі, як висловився один мій цинічний знайомий, "не постраждав жоден нормальний громадянин України" – в тому сенсі, що представники влади до "нормальних" у нас не належать за визначенням.
Тобто – так йому і треба.
Щоправда, постраждав імідж держави. І в цьому сенсі скандал повинен завершитися тільки відставкою міністра, хай би як тому заважала політична доцільність.
Більше того: може, й добре, що такий скандал стався.
Особисто для автора Юрій Луценко став дивовижним явищем, за яким він (автор) з цікавістю спостерігає вже кілька років. Ці спостереження почалися ще на самісінькому початку століття, коли Луценко очолював соціалістичну "молодіжну" й організовував акції "України без Кучми".
Нашій всуціль націонал-демократичній студентській тусовці соціалісти ідейно не подобались, але організатори УБК видавались замало не героями.
І як гарно звучало після грузинської "революції троянд" Луценкове сакраментальне "У нас усі хочуть, щоб було як в Грузії, але ніхто не хоче бути як грузини!".
Коли ми таки зробили "як в Грузії", і Юрій Луценко в останню мить з волі Ющенка став главою МВС (хто забув тодішні "тіньові розклади" – спочатку на цей пост Юлія Тимошенко активно просувала Олександра Турчинова, який, однак, став главою СБУ), здавалося, що ось тут-то й почнеться та сама безкомпромісна боротьба.
Але нова Система, якщо її взагалі можна писати з великої літери, виявилася за багатьма параметрами значно гіршою за стару. Не з вини окремо взятого міністра: автор не збирається гилити під ребра "мертвого лева", а лише хоче згадати, як так виявилося, що удавані леви показали писки зовсім інших створінь.
Тут знову можна згадати грузинів. Одним із перших діянь Михаїла Саакашвілі на президентській посаді була тотальна чистка наскрізь корумпованої поліції.
Одним із наслідків цієї чистки стало те, що грузинські ДАІшники, як вони там називаються, сьогодні не беруть хабарів. Це не вигадка пропаганди: першим, хто мені про це повідомив під час мого приїзду до Тбілісі півтора роки тому, був таксист – немолодий етнічний росіянин, який на чім світ кляв Саакашвілі та всю його "американську банду" (цікаво, що голосувати він при цьому збирався за мільярдера Патаркацишвілі).
Сьогодні в лавах протестувальників у Тбілісі стоять й ті розігнані Саакашвілі поліцейські. А також прості грузини, які вважають, що вісім років за хабар – це страшна тиранія і порушення природних прав грузинів, які завжди все вирішували "полюбовно".
Не смійтесь – такі настрої справді дуже сильні в Грузії.
Проте Саакашвілі, коли він усе ж таки піде, лишить країні хоча б ДАІ, яке не бере хабарів (чи довго це триватиме – інше питання). Що лишить Луценко? Або його колишній патрон Віктор Ющенко?
Саме в Грузії Ющенко в 2005 році і підчепив свою знамениту ідею ліквідації ДАІ. Автор добре пам’ятає ту відкриту колегію МВС, на якій президент говорив про "гаїшника під кожним кущем бузини", а потім, ні сіло ні впало, доручив міністрові… ліквідувати зазначену службу.
Щелепи повідпадали не лише в журналістів. Але тільки не в міністра!
Результат тієї "реформи" відомий добре… Як і результат "справи Колеснікова", "справи Калиновського" та багатьох інших. Як і той факт, що міліція у нас не лише не працює на державу – вона не працює навіть, як в Грузії, на "режим".
Вона працює лише на себе, і лише за рахунок звичайних громадян, яких чи не кожний міліціонер вважає майже харчовою субстанцією. Таким собі планктоном.
Тому відставка Юрія Віталійовича мала би бути одним із його нечисленних за останній час вчинків честі. Хоча показово, що навіть зараз міністр не зумів рішуче сказати собі "стоп". Так само, як не зміг цього зробити в 2006 році у буття другого уряду Віктора Януковича, хоча до того хіба не клявся не працювати в одній команді з політичними опонентами.
Словом, так: якби "франкфуртського дебошу" не було, його дійсно варто було би придумати.
Інша річ, що це, на жаль, не вирішує проблеми з іншими "достойними" представниками вітчизняного істеблішменту. Від того є відчуття, що вони ще не раз добряче зганьблять Україну перед усім світом.
Навіть якщо просто сьогодні всі до єдиного кинуть пити.
Утім, це, як не банально, є проблемою суспільства. Яке сьогодні складає про "міністра-штрафника" цілком поблажливі анекдоти – і хтозна, чи не дозволить йому залишитись в політиці й надалі.
Олександр Михельсон, для УП
