Сповідь русофоба

Днями глянув у дзеркало і жахнувся – на мене дивилися не звичні очі, брови й ніс, а обличчя спотворене неприроднім, що б не сказати звірячим, оскалом.

Намагання привести себе до ладу результату не давали. Оскал не проходив, ба, більше – ставав ще злішим і ще страшнішим. "Що зі мною? З чого б це?", – шниряли в голові думки. За тим поступово стала відновлюватися й картина останнього часу...

В принципі, життя автора не є якимось особливим. В певному розумінні, довелося стати звичайною "жертвою" українського телеефіру і преси загалом. Адже давно зрозуміло, що відображений там політичний процес безкінечний немов безодня і одноманітний немов дубовий гай. Але можливо саме тому від нього важко відірвати погляд – заворожує.

Вже важко пригадати коли саме в інформаційному просторі почали згадувати "русофобію". Досить дивне поняття, до сих пір до кінця не розгадане. Та ще й підступне і заразне, гірше за свинячий грип. Бо виявилося, що русофобом може стати кожен.

Хочеш української освіти для українських дітей, українського телебачення і українського кіно – от вона початкова форма русофобії.

Гірше, коли мова заходить про історію. В принципі, будь-яка людина, яка вміє читати і аналізувати факти, аби не вляпатися в русофобію, має звіряти свої висновки із радянськими або російськими шкільними підручниками. (На щастя, принципової різницю між ними годі й шукати!).

У крайньому випадку, треба прислухатися до заяв російського МЗС або тамтешніх політиків. Ті чітко розкажуть, хто у минулому був хороший, а хто поганий. А якщо сусіди запровадять ще й кримінальне переслідування за "переписування, заперечення історії" тощо, можна вважати, що їм вдалося вигадати ліки від русофобії.

І ефективність цього методу буде кардинальною – приблизно такою ж, як при лікуванні головного болю гільйотиною.

Спотворене русофобським, як вже було ясно, оскалом обличчя продовжувало стурбовано дивитися із дзеркала, усвідомлюючи увесь цей жах...

А це все тому, що встояти перед русофобською пропагандою в Україні важко — тут засекречують документи, на телебачення з альтернативною думкою прорватися практично не можливо. А російські архіви відкриті дослідникам, і тому вона обґрунтовано заявляє права на історичну, єдино правдиву "правду". Чи автор щось переплутав?

Менше з тим. Головне, треба запам'ятати: говорити добре про УПА – це русофобія, можна тільки погано. Згадувати померлих під час голоду – це теж русофобія, до того ж неприхована. Говорити про зняття анафеми з гетьмана Мазепи – русофобія.

Взагалі, ми наближаємося до того стану, коли звинувачення у русофобії на адресу українського президента, чи цілої держави, може кинути будь-хто. Навіть в Україні – від народного депутата до священика.

Це унікальна ідея – звести всі історичні, політичні, культурологічні дискусії до питання любові чи ненависті до одного етносу. Для України ж це просто знахідка – позитивні емоційні зв'язки із Росією тут досить сильні, що підтверджують соціологи, а тому кращого звинувачення годі й вигадати.

І дарма що питання, про які йдеться, стосуються Росії лише побіжно, оскільки вона була осердям Імперії – Радянської, або Романових. Та, "комуно фобія", чи от "імперськофобія" – це просто не звучить! А от "русофобія" – звучить!

Усі ці доморощені та заморські "викривателі" русофобії просто намагаються відкрити очі нам, недолугим, що твердити про несприйняття імперії, але нормальні ставитися до російського народу – велика дурість. Чи не роблять цим самим вони ведмежу послугу самому російському народові – про це, за логікою, нехай думають наступні покоління.

Та й як можна не любити Росію, або ж мати до неї претензії! Це на сонці бувають плями, а російська історія чиста, мов білий аркуш паперу.

А якщо й були в ній якісь сторінки, про які згадувати не хочеться – репресії проти власного народу, скажімо, депортації, або ж передвоєнна співпраця із нацистами, – головне знайти цьому відповідне пропагандистське формулювання. От "ефективний менеджмент" підійде. А у своїх помилках нехай зізнаються слабаки. Все інше – русофобія.

Провівши таким чином роботу над самим собою тільки і вдалося заспокоїтися. Нарешті з дзеркала дивилося обличчя, цілком і повністю готове сприйняти висновки нещодавно створеної "Комісії при президенті РФ з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії" (у просторіччі – "міністерства правди"), полум'яні промови товариша Грача, та дружні поради пана Колесніченка.

У вікно світило сонце, яке заливало своїм світлом звичайну київську вулицю, по якій у своїх справах бігли перехожі.

Тоді подумалося:"Боже, скільки ж серед них потенційних русофобів?"...

 

Євген Булавка, для УП