Як позбутися "технічних кандидатів" на виборах президента?
Загальновідомо також, що висування "технічних кандидатів", які завідомо не мають жодних шансів на перемогу, є однією з некоректних форм ведення виборчої кампанії. Такі кандидати виконують роль з дискредитації опонентів чи дезорієнтації виборців, надають можливість висування певним кандидатам додаткових представників до виборчих комісій тощо.
Експерти сьогодні одностайні: претендентів якщо не на перемогу, то принаймні на отримання доволі пристойного результату на наступних виборах президента України буде максимум 3-5.
Проте вже зараз про свою участь у них заявили окремі політики, яких навряд чи можна вважати реальними претендентами на посаду глави держави.
Без сумніву, "парад кандидатів" на цей високий пост продовжуватиметься і надалі. У разі незмінності нинішньої процедури висування, їх кількість може дуже швидко перевищити показники 2004 року.
Тоді до бюлетеня було внесено 24 особи. Більше половини з них (13 кандидатів) не спромоглися набрати навіть тієї кількості голосів, яку отримав кандидат-аутсайдер виборів 1999 року. А це – всього 31 829 голосів по Україні!
Певним аргументом на користь легітимності "непрохідних" кандидатів могли би слугувати зібрані на їхню користь підписи громадян. Однак будемо відвертими: в Україні ця процедура перетворилася на фікцію.
У 2004 році лише 4 кандидати, які посіли чільні місця, змогли отримати більше голосів, ніж зібрати підписів на свою підтримку. Іншим 20 претендентам цього зробити не вдалося. За декого з них проголосували навіть у 50, а то і у 100 (!) разів менше виборців, ніж було зібрано підписів.
Сьогодні, до початку виборчої кампанії, існують мінімум два реальні шляхи вирішення проблеми "технічних кандидатів" на законодавчому рівні.
Перший є надзвичайно простим: кардинальне підвищення розміру грошової застави. Нині закріплений у законодавстві розмір застави (500 тисяч гривень) можна збільшити до 2, 5 або 10 мільйонів гривень.
Цілком вірогідно, що такий крок не дасть можливості повністю уникнути проблеми технічних кандидатів. Однак це дозволить "відсіяти" певну кількість завідомо непрохідних претендентів та частково компенсувати витрати держбюджету на проведення виборів за умови збереження норми щодо повернення застави у разі отримання кандидатом не менш, як 7% голосів виборців.
Однак поряд із цим, існує і другий, достатньо ефективний спосіб попереднього відбору кандидатів у президенти на етапі їх висування, який можна поєднати із грошовою заставою. Це – надання права висувати кандидата на найвищу державну посаду певним обраним посадовим особам.
Саме так відбувається висування кандидатів на посаду президента Франції, яка є, без сумніву, демократичною країною. Там для реєстрації кандидату потрібно зібрати на свою підтримку 500 підписів серед обраних представників адміністративної еліти країни – членів парламенту, місцевих рад або мерів не менш як у 30 департаментах.
У підсумку найбільше кандидатів на президентських виборах тут було у 2002 році (16), а як правило, ця кількість не перевищує 10-12.
За подібним принципом, в Україні можна було би запровадити наступний механізм: зареєструватися кандидатом у президенти можуть лише ті кандидати, які зможуть набрати на свою користь не менше 300 підписів (кількість є предметом дискусії) з числа обраних до законодавчої та місцевої влади представників народу.
Скажімо, народних депутатів України, депутатів обласних рад (загалом по Україні – близько 2500 осіб), голів районних рад (близько 500 осіб), міських голів (близько 450 осіб).
Якщо при цьому дозволити ставити підпис лише на користь одного кандидата, то навіть теоретично до бюлетеня може бути внесено не більше 13 прізвищ. Реально ж їх кількість буде ще меншою. При цьому важко уявити, щоб хтось із трійки, чи з п’ятірки потенційних лідерів майбутньої кампанії не зміг зібрати необхідну кількість підписів.
Критики подібних нововведень можуть назвати такі процедури обмеженням демократії.
Але чи не є бюлетені метрової довжини та суцільна купівля-продаж підписів громадян профанацією демократії?
На нашу думку, останнє несе у собі набагато більше загроз, аніж прозора процедура відбору реальних кандидатів у президенти за участю представників народу, обраних на свої посади.
Нагадаємо, що обмеження щодо висування кандидатів на виборах президента існували і існують у багатьох країнах. Це і грошова застава, і віковий ценз, і висування кандидатів лише партіями або лише обраними представниками влади тощо.
Законодавці багатьох демократичних країн, очевидно, виходять з необхідності подання на розсуд народу тих претендентів на найвищі державні посади, які апріорі матимуть значну суспільну легітимність.
Така процедура цілком відповідає закріпленому у нині діючій Конституції принципу проведення виборів президента на основі загального, рівного і прямого виборчого права.
Натомість запровадження суворіших вимог до висування та реєстрації кандидатів утверджуватиме політичну відповідальність та дозволить мінімізувати один із можливих способів застосування "брудних" передвиборчих технологій.
 |
Станіслав Лячинський, експерт Інституту політики, для УП
