Візит патріарха: крах сподівань

6 переглядів
Богдан Червак, для УП
Середа, 17 червня 2009, 10:05

Очікуваний приїзд предстоятеля Російської Православної Церкви патріарха Кіріла в Україну має усі підстави стати однією з найгучніших подій цього року.

Ідеться про відвідання російським патріархом однієї з найбільших християнських держав, де в міцному вузлі переплетено низку релігійних, духовних і культурних проблем, які стосуються передусім самої Росії, долі православ’я, а також взаємин між офіційними Києвом і Москвою.

Чи стане перший візит патріарха Кіріла в Україну якщо не успішним, то принаймні таким, що створить передумови для розв’язання низки актуальних проблем, які стоять перед РПЦ та українськими християнами?

Щоб відповісти на це питання варто бодай кількома штрихами окреслити релігійне та суспільно-політичне тло, на якому відбуватиметься майбутній візит.

Про свій намір відвідати Україну митрополит Смоленський і Калінінградський Кіріл заявив одразу ж після того, як на Помісному Соборі в Москві його було обрано главою Російської Православної Церкви.

Формальним приводом для поїздки стало офіційне запрошення предстоятеля Української Православної Церкви, що знаходиться у єдності з Московським Патріархатом, митрополита Володимира, яке той передав патріархові ще у березні цього року.

Водночас президент України також заявив, що має намір зустрітися із російським патріархом у Києві та поставити йому декілька запитань.

"І я відверто скажу: я ставитиму запитання, ті, які стосуються конфесійних взаємин Української Православної Церкви. Думаю, що з кожним роком і в Росії зростатиме розуміння, що не може у країні християнство бути різнорідним. Ми живемо в країні християнській, де чотири православні конфесії. Як би виглядала Росія, коли б у неї, не дай Бог, було чотири конфесії?", – поцікавився Ющенко.

Сам патріарх Кіріл щодо свого майбутнього візиту в Україну висловлюється вкрай обережно й намагається уникати політизації цього питання наскільки, настільки взагалі це може робити будь-який росіянин стосовно України й українців.

Так, заступник керівника Секретаріату президента України Юрій Богуцький після зустрічі з патріархом повідомив, що "візит матиме церковний і пасторський характер, хоча передбачаються зустрічі з ученими. Його святість підкреслив, що жодним чином він не хотів би, щоб якісь політичні моменти були під час візиту", – наголосив Богуцький.

Але, очевидно, що цього разу без "політичних моментів" не обійдеться: надто багато політики останнім часом привнесено у міжцерковні взаємини двох країн.

Зрештою, ситуація у самій РПЦ, зокрема у стосунках між нею і УПЦ, далеко не ідилічна з точки зору інтересів російського православ’я та має яскраве політичне забарвлення.

Але все по порядку. Не зважаючи на показну лояльність УПЦ–МП до московського патріарха, останній не може не бачити відцентрових, а по-суті, сепаратистських тенденцій у своїй метрополії.

Перший дзвінок пролунав 2007 року, коли на Архієрейському синоді УПЦ-МП було засуджено так зване "політичне православ’я", тобто діяльність різноманітних церковних братств проросійської орієнтації, які відкрито виступають проти незалежності України та єдиної помісної православної церкви.

При цьому синод не обмежився лише декларацією, а ухвалив низку організаційних рішень. Відповідні зімни було внесено до статуту УПЦ-МП, офіційно попереджено про недопустимість "політизації" церкви українофоба Валерія Каурова та виведено за штат не менш одіозного єпископа Іполита Хілька.

Згодом широкого резонансу набуло Звернення Священного синоду УПЦ-МП до своїх вірних, в якому Голодомор 1932-33 років в Україні вперше було названо "геноцидом".

Якщо взяти до уваги офіційну позицію Москви у цьому питанні, то такий вчинок УПЦ-МП можна вважати не лише революційним, але й викликом РПЦ, "український вектор" якої ніколи не відрізнявся від політичного курсу Кремля.

Врешті, намір митрополита Володимира налагодити діалог із іншими українськими православними цервами, які у Москві вважаються "розкольницькими" і "націоналістичними" теж не може вітатися у РПЦ, що у питаннях канонічності вважає себе істиною в останній інстанції.

Отже, зважаючи на те, що патріарх Кіріл приїжджає в Україну, на запрошення УПЦ-МП, було б дивним, коли зазначені "проблемні питання" ним не порушувалися.

Але чи у змозі він "поставити на місце" своїх підлеглих? Переконаний, що зробити це йому буде надзвичайно важко. "Революційні" кроки митрополита Володимира, інших здебільшого молодих єпископів УПЦ-МП, які не приховують своїх україноцентричних поглядів, мають під собою об’єктивні причини.

З одного боку, в середовищі УПЦ-МП з’явилося непоборне відчуття потреби справжньої української православної церкви, а з другого, популярність в Україні ідеї "єдиної помісної української православної церкви" постійно зростає не лише в церковних колах, а й серед мирян, які становлять основу парафій цієї церкви.

Це не хоче бачити Москва і РПЦ. Але це мусить враховувати Київ та митрополит Володимир, який у свій час заявив, що бажає бути митрополитом київським, а не патріархом московським.

Безумовно, патріарх Кіріл більше не зможе проігнорувати чинник УПЦ-КП. Друга за чисельністю і кількістю парафій православна церква уже давно стала невід’ємною складовою духовного життя українського народу.

Тим часом прес-центр Київської Патріархії виснув кілька вимог предстоятелю РПЦ, які важко назвати лише релігійними чи конфесійними.

У поширеному в ЗМІ документі зазначається: "Патріарху необхідно буде нагадати про те, що Українська Церква вже 90 років добивається визнання автокефалії. Нагадати, що Собор УПЦ в листопаді 1991 прийняв постанову про необхідність автокефального статусу, Архієрейський Собор РПЦ в квітні 1992 переніс розгляд цього питання на Помісний Собор, але цей Собор, на якому Кіріл головував, проігнорував проблему.

Мабуть варто, щоб люди особисто зібралися і передали свої вимоги Московському патріарху, нагадали йому зміст проігнорованого ним звернення нашої Церкви до Помісного Собору РПЦ і попросили позитивної відповіді на свої прагнення".

Важко передбачити поведінку московського патріарха у разі, коли вірні УПЦ-КП зроблять, що обіцяють. Але у будь-якому випадку він матиме можливість відповісти мільйонам православних українців, які не лише підтримують УПЦ-КП, а й щоденно моляться за надання їй статусу канонічної, незалежної від РПЦ церкви.

Не зможе проігнорувати патріарх Кіріл питання взаємин із українськими греко-католиками. За кілька останніх років УГКЦ зросла чисельно, а головне здобула визнання як на Заході так і на Сході України.

У Києві, на лівому березі Дніпра височіє патріарший собор УГКЦ, який символізує зростання впливу ще однієї церкви Київської традиції. А у рік, коли УГКЦ відзначає 20-річчя "виходу із катакомб", тобто легалізації своєї діяльності в Україні.

РПЦ та патріарху Кірілу не вдасться відмовчатися стосовно проведення у 1946 році псевдособору, на якому УГКЦ була підпорядкована РПЦ з усіма наслідками, які з цього виплили: масовими репресіями, ліквідацією багатьох святинь церкви та вимушеним переходом греко-католиків у "катакомби".

Сьогодні українські греко-католики хотіли б почути слова вибачення за допущену РПЦ несправедливість, а вже потім можна перейти до нафталінних тем на зразок "прозелітизму", або ж начебто захоплення храмів УПЦ-МП на Західній Україні.

Іншими словами, патріарх Кіріл неминуче зіткнеться в Україні із низкою релігійних та політичних проблем, вирішити які вкрай важко.

Адже, по-перше, він не має достатнього впливу на процеси, що відбуваються на території, яку РПЦ вважає "своєю". По-друге, РПЦ так і не адаптувалася до нових реалій, пов’язаних із посиленням процесу національно-культурної ідентифікації православ’я в Україні.

По-третє, РПЦ не переосмислила свою роль у налагодженні міжконфесійного діалогу, який Москва намагається вести із позиції сили, а не партнерства.

Висновок напрошується один: значення візиту московського патріарха Кіріла в Україну не слід перебільшувати. Кіріл приїде і поїде. Усі ж свої проблеми українські християни відтепер приречені вирішувати самі.

Богдан Червак, для УП



powered by lun.ua
Ринок електроенергії: як бізнес оцінює головну енергетичну реформу країни
Трюдо втратив більшість: які наслідки для України матимуть вибори у Канаді
На межі катастрофи. П'ять найбільших екологічних проблем України
В пошуках головного донора: хто найбільше допоміг Україні грошима
Усі публікації