Ширка. Антиутопія
Навіть ті, хто не надто шанують ні Віктора Ющенка, ні Юлію Тимошенко, не можуть не визнати однієї, але фундаментальної різниці, яка існує між ними і яка найближчими роками буде тільки поглиблюватися.
Віктор Ющенко щиро любить Україну і намагається, нехай і не завжди вміло і не завжди послідовно, принести їй якомога більше добра. Саме тому він проводить політику українізації, відстоює право українців на власну історію і вчить ставитися до своєї країни з повагою. Іншими словами, робить те, без чого не може існувати жодна модерна нація, яку в Україні ще треба сформувати.
Усвідомлюючи, що жоден позаблоковий статус при войовничому північному сусідові не гарантує Україні безпеки, Ющенко намагається привести її в НАТО та в Євросоюз. І будує у ній демократію, свідченням чого є два наразі найбільших його досягнення – існування в Україні свободи слова і вільних виборів.
Саме ті дві речі ігнорував Леонід Кучма і зокрема через них від Леоніда Даниловича наприкінці його президентства відвернувся увесь цивілізований світ. Оскільки для нього вони є попросту фундаментальними.
Ющенко це прекрасно усвідомлював і навіть не намагався задушити одну чи другу свободу – слова і волевиявлення. Віддаючи собі належне, що його політична сила не мала шансів на перемогу на жодних із двох останніх парламентських виборах, він не посприяв їй адміністративним ресурсом, чого ніколи не цурався його попередник. Почасти ця поразка потім накладалася на його власний рейтинг, який опускався усе нижче і нижче, чого він теж не міг не розуміти.
Уся дотеперішня, а ще більше нинішня політична діяльність Юлії Тимошенко свідчить, що їй теж притаманна щира і шаноблива любов. Але не до України – до влади. І задля того, щоби її отримати, а потім і зберегти у своїх руках вона не зупиниться ні перед чим. І це, власне, і підтверджує її останній рішучий і, можливо, фатальний крок – створення широкої коаліції з Партією регіонів.
Питання, чи має право на існування коаліція Блоку Юлії Тимошенко і Віктора Януковича дискусійне. Адже можна зважати як на аргументи тих, котрі кажуть, що країна втомилася від нинішнього хаосу, отож їй потрібна сильна влада, яку, власне, і можуть спільною діяльністю забезпечити ці два мегаблоки, так і тих, хто говорить, що ніякої ширки в природі бути не може. Мовляв, ці обидві політичні сили йшли на вибори зовсім з іншими лозунгами і під зовсім іншими прапорами, тож зійтися зараз в любовних обіймах означає обманути тих, хто віддав за них свої голоси.
Але, спостерігаючи за утворенням так званої ширки, не можна не зважити і на ще один аргумент – те, як саме вона створюється і що є предметом переговорів між Януковичем і Тимошенко.
Будь-які політики, які поважають себе і своїх виборців і справді віддані демократичним принципам, повинні домовлятися про майбутнє як власне, так і своєї країни відкрито, а не тримаючи свої переговори у глибокій таємниці до останнього.
Як це, власне, і робив Блок Тимошенко, всіляко відхрещуючись від них доти, допоки не досяг порозуміння з Партією регіонів практично по всіх пунктах. Адже таємно домовляються або злодії, які готуються пограбувати банк, або змовники, котрі прагнуть здійснити переворот.
А переворотом у домовленостях між Тимошенко і Януковичем не просто попахує, а, вибачте на слові, смердить. Про нього свідчать і наміри переробити під себе Конституцію, з виборами президента у тому парламенті, який вже давно не відображає настроїв і свідомості населення, і пролонгацію повноважень Верховної Ради і місцевих рад усіх рівнів (що це, як не пряма купівля чиновників та їхніх сімей), і чимало інших речей.
Змовницькі задатки Віктора Януковича свідомим українцям, які здатні аналізувати факти, відомі віддавна. На жаль, на ті самі задатки Юлії Тимошенко, ті, хто вбачав у ній такого ж
вождя демократії, як і Ющенка, її фанатичні виборці уваги не звертали. Як не звертали уваги, або заплющували очі і на те, члени якої партії підсилили "Батьківщину" Тимошенко після останніх президентських виборів. І не просто підсилили, а й часто-густо почали задавати у ній тон.
Не звертали уваги і на інше, те, що саме лідер цієї партії Віктор Медведчук, до речі, кум російського прем’єра Володимира Путіна і близький радник Юлії Володимирівни був автором тим сумнозвісних змін до Конституції 2004 року, які, створивши у ній відразу два центри впливу – президентський і прем’єрський не просто розбалансували усю вертикаль влади і пересварили між собою двох помаранчевих вождів, а й викликали у широких мас населення відразу до демократії, якої вони, по суті, по-справжньому ще й не скуштували.
Ці справи минулих днів Україні по-справжньому аукнулися аж тепер. І у випадку створення ширки аукнуться ще не раз.
А втім, досить про минуле. Значно цікавіше спробувати зробити екскурс у майбутнє і поміркувати про те, яким може бути наше майбутнє при успішному союзі Тимошенко-Януковича. Бо нас-таки може чекати чимало цікавих речей.
Варіант перший – жорсткий
Союз успішно відбувся. Коаліції вдається не лише поділити міністерські посади, а й провести зміни у Конституцію. Отож Тимошенко на довгі роки стає прем’єр-міністром, Янукович – президентом. Давні вороги перетворюються у вимушених друзів і, розуміючи, що одне без одного їм довго не протягнути, справді не роблять жодних підклимних ігор проти іншого коаліціянта.
Після обох вікопомних звершень перший свій наступ нова коаліція здійснює на такий для нової влади рудимент як свобода слова. Однойменна програма Савіка Шустера зникає з телеканалу "Україна", як тінь у сутінках, і Шустер змушений продовжувати свою кар’єру поруч з іще одним російським вигнанцем – Євгеном Кисельовим.
Така ж доля чекає "Свобода слова" і на ICTV. Віктора Пінчука переконують добровільно зняти цю програму з ефіру заради підтвердження лояльності до нової влади.
Телеканал "Інтер" історія чекає значно цікавіша. У далекоглядних планах Тимошенко і Януковича – націоналізація телеканалу і перетворення його на так зване суспільне телебачення. Щоправда, аж ніяк не на зразок Бі-Бі-Сі. Є приклади для наслідування значно привабливіші – ОРТ.
Коаліціянтам абсолютно начхати на те, що жодних претензій до нинішнього власника телеканалу Валерія Хорошковського дружина колишнього власника Плужнікова немає. Зате цих претензій вистачає у Юлії Володимирівни та Віктора Федоровича, які не раз висловлювали невдоволення упередженістю до них інтерівських новин.
Економіка України процвітає. Усі міністри (можливо, влада додумається до створення такого собі міністерства правди, на зразок Орвелівського) бадьоро рапортують про постійне зростання економічних показників, підвищення добробуту населення, вчасну виплату зарплат і пенсій і зменшення безробіття.
Благо, якщо глава держави Віктор Ющенко не може отримати від Кабінету міністрів цифр і фактів про справжній стан справ в економіці чи про газові угоди сьогодні, то що говорити про час, коли глава держави буде своїм. Ні, звісно, він їх знатиме, проте триматиме у суворій таємниці, турботливо оберігаючи їх від свого народу. Мовляв, зайві знання тому можуть лише нашкодити.
Олігархи, крупні та менші бізнесмени для нової влади чітко діляться за принципом свій – чужий. Для своїх – усе, для чужих – закон. Свої отримують усілякого роду преференції та допомогу у розвитку бізнесу, чужі виживають як можуть, згинаючись під непосильними податками. БЮТ і Партія регіонів, відновивши "добру" практику СДПУ(о) розвиваються по лінії податкової, поставивши своїх однопартійців на чолі кожної податкової адміністрації. Так і бюджет наповнювати легше і гасити опозицію ще у зародку простіше.
Олігархів змушують активно фінансувати партійні каси і поділитися майном із архітекторами нової держави. Ну має ж бути гідна плата за їхні великі заслуги. Для тих, хто не проявить доброї волі, на місяць-два відкривають кордон. А по закінченні терміну для добровільної еміграції перед ними можуть відкритися інші двері, ті, з яких ніяк не може вийти в Росії Михайло Ходорковський.
Варіант другий – м’якший
Шлюб так і не зняв підозр перед союзниками, що кожен із них намагається кинути іншого. Юлія Тимошенко – приватизувати партію Віктора Федоровича і навпаки.
Постійна гризня між обома лідерами несподівано дарує громадянам України значно більше свободи.
"Свобода слова" на телеканалах залишається. Щоправда, на телеканалі "Україна" її ведучим стає Дмитро Корчинський, а на телеканалі ICTV – Дмитро Джангіров. На провідних ролях серед гостей – коаліціянти, які дружно втовкмачують в голови пересічних українців те, як важко вони працюють для нашого ж добробуту.
Зрідка для екзотики і демонстрації доброї волі перед Заходом в ефір дозволяють вийти кишеньковій опозиції в особі Петра Симоненка чи Наталії Вітренко, які проклинають занепадницький захід і вихваляють дружбу з путінською Росією.
Телеканалу "Інтер" щастить значно менше. Його доля таки вирішена, тож жоден подих свободи йому не потрібний.
Деякі непорозуміння і хаос, які панують серед коаліціянтів все-таки дозволяють вирватися на поверхню правді, тож народ дізнається про реальний стан ВВП і неймовірне зростання зовнішнього та внутрішнього боргу, який, до речі, Юлія Володимирівна активно нарощує вже зараз.
Це викликає в народу прозріння про ту справжню ціну, яку заплатять за нинішнє "благоденство" його діти і внуки – саме їм і доведеться сплачувати борги "ширчиного" уряду.
Бютівсько-регіональна гризня дає трохи більше шансів олігархам, отож вижити вдається більшій кількості. Щоправда, неугодні все одно є, і на них бютівсько-януковичівські непорозуміння не розповсюджуються. Чуже майно можна успішно ділити і з посмішкою на обличчі та з ножем чи пістолетом у кишені.
Варіант третій. Антикоаліційний
Проголошення ширки, її планів і найближчих намірів викликає у значної частини населення шок. Воно усвідомлює, що боротьба коаліції з економічною кризою є ширмою, за якою ховаються наміри перетворити Україну на Росію часів Путіна. Або іще щось подібне. По усіх великих містах починаються спочатку несміливі акції протесту, які поступово стають все сильнішими.
Ющенко, Яценюк і Гриценко під загрозою зникнення з політичного небосхилу змушені об’єднати свої зусилля для боротьби з новим двопартійним монстром. Браку в коштах вони не відчувають – каса трійці фінансується бізнесменами, які бояться завтрашньої сірятини, не менш щедро, ніж каса Блоку Ющенка у часи помаранчевої революції. І найбільшими жертводавцями стають потенційні емігранти-олігархи які не входять ні до регіонів, ні до БЮТ.
Ющенко проявляє ту твердість характеру, у якій усі вже давно сумніваються, і розпускає парламент. Оскільки ширка розпускатися добровільно не хоче, Ющенко, Яценюк та Гриценко через ефір телеканалу "Інтер" звертаються за допомогою до народу, який вже й сам усвідомлює, що обійми Тимошенко і залізного господаря Ганни Герман, за якими він тужив, мріючи про сильну владу, можуть задушити кого завгодно.
У Києві з’являється новий майдан. Рішуча Тимошенко намагається розігнати його силами підлеглих Юрія Луценка, а розгублений Янукович белькоче про американські валянки та наколені апельсини. Але врешті-решт здоровий глузд перемагає.
Коаліція усвідомлює, що на кожного беркутівця Луценка Єхануров може виставити по два недогодованих солдати. А на кожен міліцейський джип – бетеер, а то і танк. До того ж в українські події знову втручається Захід, відрядивши з миротворчою місією Солану та Кваснєвського.
Під впливом усіх цих подій біло-сердечні і біло-сині визнають свою поразку. Раз обманутий народ, не йде з майдану доти, поки Ющенко, Яценюк і Гриценко не складають і не проголошують перед ним графік проведення необхідних країні реформ і нової Конституції, які нарешті збалансують державну владу і зроблять незалежною судову владу.
Тільки це дасть нам шанс, що після нового майдану країна стає іншою, і нею не керуватимуть зрадливі і брехливі політики.
Їхня ера, напевно, піде у небуття.
Віктор Федорович переїде у рідний Донбас, де займеться розведенням страусів – дуже вже йому подобається їхня шкіра. Та і їхні яйця у випадку чого можна побачити неозброєним оком, щоби вчасно від них відхилитися.
А Юлія Тимошенко писатиме мемуари про те, як була газовою принцесою і ледь не стала королевою України. А можливо, її незламна воля і величезна енергія придасться зятю Шону Карру, і вона докладе усіх зусиль, аби зробити його одним із найвідоміших співаків світу. Їй це справді по силах.
 |
Володимир Хрущак, письменник, заступник головного редактора "Львівської газети"
