"Жиди", "кацапи" та "хохли"

Вівторок, 25 серпня 2009, 10:40

Українське суспільство, не в останню чергу завдяки ужгородському міському голові Сергію Ратушняку, обраному за підтримки блоку Володимира Литвина, поновило давню дискусію – чи коректно українських громадян єврейського етнічного походження називати "жидами".

Однодумці Ратушняка посилаються на Тараса Шевченка, Івана Франка, менш відомих авторів, які вважали, що в українській мові слово "жид" не має образливого значення. Так само, як в польській чи інших мовах.

Приміром, видатний польський митець Єжи Гофман говорить про себе з гордістю: "Я є польський жид". Побутує версія, за якою слово "єврей" прийшло до України з Московщини три сторіччя тому. А до цього усі українські євреї були жидами.

Зазначене твердження не відповідає історичній дійсності. Давня Русь-Україна запозичила християнство від Греції, а перші релігійні книги – від Болгарії. В священних книгах для євреїв вживались наступні назви: "юдей", "єврей", "народ Ізраїля", "юдейський народ".

Тобто, слово "єврей" з’явилося на території сучасної України ще тоді, коли не було ані Московського князівства, ані російської нації. Коли пізніше почала творитись нація московитів з фінських племен та колоністів – русинів, останні, разом з християнством, принесли язичникам на північні землі й давню церковну мову. В тій мові існували слова "юдей" та "єврей".

Опісля розпаду давньоруської держави із центром у Києві українські землі потрапили під владу Литви та Польщі. Саме поляки і занесли в Україну термін "жид". До слова, польська мова й подосі не знає слова "єврей". Тільки жид.

В польській мові назва "жид" з’явилася шляхом транскрипції з французької – "жюї" та англійської – "джю". Отже, навіть коли повсякденна мова на українських, окупованих поляками, землях затвердила слово "жид" для назви єврейської етнічної спільноти, церковна мова знала слово "єврей".

Наприкінці 15 століття на Сході Європи євреї активно поширювати юдаїзм. Українська православна церква назвала його "єресь жидовствуючих". Було використано польське слово "жид", бо Церква умисно до "єресі" не використала канонічне церковне ймення "єврей" чи "гебрей".

Через Україну слово "жид" потрапило до Московщини і набуло там принизливого значення. Водночас достойним словом вважалось "єврей", бо така назва зустрічається в перекладах Святого Письма на східнослов’янські мови.

Відтоді між східними слов’янами, на відміну від західних, слово "жид" вважається принизливим. Натомість назва "єврей" є поважною. Відомі єврейські історики Майзль, Аусубель зазначають, що "жиди – російське слово, образливе для євреїв".

Від моменту більшовицького заколоту в Росії, євреї поставили вимогу – аби усі східні слов’яни називали їх лише словом "єврей". А не "жид", котре вони вважають за вияв антисемітизму.

Проте тогочасні українські інтелігенти єврейського походження називали себе і жидами, і євреями, коли говорили чи писали українською.

Питання про власну назву має вирішувати тільки нація, до якої ця назва належить. Поясню на прикладі трьох найвпливовіших етнічних спільнот України: євреїв, росіян та українців.

Називаю їх в послідовності, що відповідає не чисельності, а реальній владі в нібито українській державі. Коли українець-мазохіст називає себе малоросом чи хохлом (нині це більш поширено), з точки зору міжнаціональних відносин, не існує жодної проблеми.

Бидло має право називати себе хохлом, а не українцем. Але коли представник російської чи єврейської спільноти називає українця хохлом, він повинен отримувати адекватну відповідь: хохли спілкуються лише з кацапами та жидами.

Повага до прав людини, одним з яких є національна самоідентифікація, є неможливою за умов політики подвійних стандартів. Нинішні Росія та Ізраїль є країнами саме такої політики.

Згадайте справу етнічного українця Зеленчука – громадянина РФ, засудженого за те, що в Інтернеті він називав росіян кацапами. Але ж першим Росію назвав саме "Кацапією" Микола Гоголь, засновник російської прози, в листі до Михайла Максимовича – першого ректора Володимирівського університету.

А Тарас Шевченко писав Якову Кухаренкові: "Я оце сповідуюся кацапам черствим кацапським словом". Тобто, називати росіян кацапами – розпалювати національну ворожнечу, на думку путінської компанії. Називати ж українців хохлами – можна абсолютно безкарно.

Це не розпалювання, а такий собі вєркосердючкін жарт. Його дозволяють собі навіть державні діячі РФ. І не лише в приватних бесідах, а у медійних виступах.

Аналогічна ситуація склалась і в Ізраїлі. Ніхто і ніколи не засудить громадянина Ізраїлю, якби принизливо він не називав етнічних українців.

Висновок зрозумілий. Або ми поважаємо самопочуття всіх етносів, що складають українське громадянство і ніколи не дозволяємо собі називати українців – хохлами, росіян – кацапами чи москалями, євреїв – жидами.

Або засіваємо від горішніх щаблів реальної влади і до нижнього побутового рівня зерна національної ненависті та пошуку етнічних ворогів серед співгромадян.

Третього варіанту не існує.

Мені особисто подобається перший, коли всі поважають усіх. Без подвійних стандартів. Себто, якщо порушено кримінальну справу проти Ратушняка за вживання слова "жид", то де кримінальні справи проти тих, хто вживає слово "хохол"? Агов, прокурори?

Вам дати почитати чи послухати кримчаків, одеситів, харків’ян? До жодної відповідальності за власні антисемітські висловлювання (не всі в Україні їх вважають саме такими) Ратушняк не буде притягнутий. Бо статті 21, 24 нашої Конституції гарантують рівність громадянам України та забороняють будь-яку дискримінацію.

Де кримінальні справи проти тих громадян України, що називають українців "хохлами"?

Ми мусимо без прокурорів домовитися. Або в цій країні з єдиним українським громадянством живуть українці єврейського, російського, українського, азербайджанського, вірменського та іншого етнічного походження. Або тут існують хохли, жиди, кацапи, айзери, хачики та інші лузери сучасності.

Я особисто намагаюся дивитися на історію з Ратушняком об’єктивно. Хоча б тому, що не належу ані до етнічних українців, ані до росіян, ані до євреїв. Російську мову вивчила, коли жила в СРСР. Українською оволоділа після відновлення незалежності України.

Тих, хто вважає, що в Україні мусить бути ще якась державна мова, раджу відсилати на екскурсії до демократичного Ізраїлю. В тій країні російськомовних у відсотковому вимірі не менше, аніж в Україні. А є ж ще і арабомовні ізраїльтяни. Однак всі вчать іврит і навіть нікуди не висовуються з маячнею про другу державну мову.

Спроба запровадити в Україні російську мову як другу державну – це спроба затвердити порядок, за яким тут живуть росіяни поряд з хохлами, а не українцями.

Аїда Болівар, спеціально для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді