Вашингтон покриває "темне сходження Путіна до влади"?

П'ятниця, 11 вересня 2009, 11:47

Вкрай рідко статті у глянцевих журналах спричиняють надмірний галас. Над ними не мізкують. Читаючи їх, зазвичай, відпочивають. Утім, так вже трапилося, що американські колеги з Gentlemen's Quarterly мали необережність написати не про тестостерон чи екзотичні мережива на жіночих панчохах, а про геополітику.

Автор статті – знаний фахівець з військових репортажів Скотт Андерсон, який підготував журналістське розслідування про серію осінніх терактів у Росії 99-го, які "спонукали" Володимира Путіна ввести війська до Чечні.

"Десять років тому цього місяця Росію сколихнула серія загадкових вибухів житлових будинків, в яких загинули сотні людей. За ними пішла хвиля страху і паніки, яка привела тоді майже невідомого Володимира Путіна на вершину влади в країні", – розпочинає автор свою розповідь.

Матеріал був надрукований у рубриці "Історія" вересневого випуску американського GQ та містив свідчення Михайла Трепашкіна – колеги покійного Олександра Литвиненка, який був отруєний у 2006-ому смертельною дозою радіоактивного полонію та помер після 23 днів страждань.

Колишній слідчий ФСБ повідав не тільки про маловідомі обставини вибухів, але й про докази причетності до них російських спецслужб та восокопосадовців, у тому числі – представників найвищого керівництва держави.

У відвертому інтерв’ю Трепашкін розповів про корумпованість російської системи, співпрацю силовиків з мафією, торгівлю зброєю, історію з банком "Сольді", власне ув’язнення та доручення Литвиненку прибрати його та Бориса Березовського.

Коли мова нарешті зайшла про вибухи, автор наводить лише фрагмент цитати екс-слідчого ФСБ: "Просто неймовірно, – сказав він нарешті. – Це була моя перша думка. Країна в паніці, патрулі громадян затримують невідомих на вулиці, скрізь є поліцейські блокпости. Як же ж ці терористи бродять так вільно, що у них є час влаштувати і привести у виконання такі складні теракти?".

За офіційною версією, вину за організацію терактів поклали на чеченських екстремістів.

За кілька днів після здачі номеру, власник журналу – видавництво "Conde Nast" – почергово ухвалив серію компроментуючих рішень. Вони мали на меті "поховати" публікацію, натомість, спровокували небачений інтерес до неї з боку громадськості.

Спершу, за кілька місяців до виходу номеру, редакцію примусили "відкоригувати" назву матеріалу: первинний заголовок "Темне сходження Володимира Путіна до влади" змінили на відверто завуальований "Ніхто не наважиться назвати це таємною змовою".

Згодом – заборонили анонсувати статтю на першій сторінці номеру і, нарешті, – публікувати її на офіційному сайті та в російському виданні журналу.

"Менеджмент вирішив, що вересневий випуск журналу "GQ", де розміщено статтю Скотта Андерсона "Темне сходження Володимира Путіна до влади" не можна розповсюджувати в Росії. Її не можна показувати російським представникам, урядовцям та журналістам у будь-якій країні", – йдеться у внутрішньому меморандумі редакції, текст якої став надбанням громадськості.

За інформацією "National Public Radio", ще 23 липня один з провідних юристів "Conde Nast" Джері Біренц надіслав електронного листа, який містив текст цього меморандуму, більшості корпоративним управлінцям та редакторам GQ по всьому світу.

Крім того, редакція звернулася до Скотта Андерсона з проханням не давати права на розповсюдження статті у виданнях, які можуть прочитати в Росії. Ідея полягала в тому, щоб текст статті не зміг потрапити до офіційних представників російської сторони та бути розповсюдженим за кордоном, тим паче в РФ.

За словами Скотта Андерсона, його не попередили про жодні "заходи безпеки" з боку редакції, його лише поставили перед фактом:

"Це було вкрай загадковим для мене. Раптом стало зрозуміло, що вони (редакція – ред.) збираються розповсюджувати статтю, але, водночас, мають на меті поховати її якомога глибше".

Своїми заявами Андерсон дуже нагадує героя фільму "Своя людина" Лоуелла Бергмана, якого зіграв Аль Пачино. Як і в історії з доктором Уайгандом, Скот Андерсон ніяк не може відмовитися від правди, озвученої Михайлом Трепашкіним:

"Ось людина, яка провела 4 роки у в’язниці через сфабрикований, достатньо беззмістовний вирок, що був безпосереднім результатом його розслідувань з вибухами. Зараз він на свободі, і, без сумніву, живе з постійним відчуттям прицілу у себе на спині. І все таки він хоче розповісти свою історію".

Що ж, психологічна драма "Своя людина" також була знята на основі реальних фактів початку 90-тих. Одкровення колишнього співробітника ФСБ Трепашкіна – ідеальний сценарій для викриття.

А поки що лише скановані версії статті та переклади: англійською, російською, а завдяки моїй колезі й українською мовами.

Без сумніву, в Росії, а тим паче в Кремлі, ознайомилися з текстом публікації набагато раніше. Поки що жодної офіційної реакції. Та й навряд чи ми її дочекаємося. Це тема для телефонних дзвінків бюрократів та особистих зустрічей за зачиненими дверима.

Натомість запитань виникає ціла купа, і не тільки щодо зразковості американської демократії та свободи преси. Невже ось цей випадок і є сходинкою у перезавантаженні стосунків між США та Росією? Навряд все це лише рекламний трюк.

 

Дмитро Тужанський, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді