Криза довіри: одна закономірність

Економічні кризи завжди змінювали хід історії.

У ХХ сторіччі наслідком кризи європейських суспільств стали розпад Російської, Німецької та Австро-Угорської імперій після Першої світової війни, прихід до влади більшовиків в Росії, формування фашистських режимів в Європі у 20-30-тих роках і вибір громадян Німеччини періоду Веймарської республіки – найкультурнішої нації Європи та світу – партії Адольфа Гітлера.

Сучасна в Україні та світі є не тільки економічною, але й духовною. Вона є кризою споживання продуктів та послуг, тобто цінностей інформаційного суспільства.

Важливо розуміти, що є викликом сучасності, а що – постійним хворобливим явищем нашого суспільства протягом багатьох століть.

Представники теперішньої еліти України – здебільшого люди минулої епохи, доби Радянського Союзу. "Рожденные в СССР" за словами Кінчева, мимоволі мислять в категоріях минулого, що особливо загрозливо у ситуації, коли потрібно давати достойні виклики реаліям ХХІ століття.

Те, про що писали футурологи 10-30 років тому, здійснюється на наших очах. Старі методи керування державою приносять тільки безлад в економіку у цілому та фінансову систему зокрема, ще більше поглиблюють політичну кризу. Українська економіка найбільш успішно розвивалась, коли на неї не звертали увагу, коли нею не "керували".

За умови існування проблеми адмінуправління у розвинених західних країнах, де дали збій новітні управлінські технології, застарілі механізми керівництва в Україні є взагалі загрозою для нашого майбутнього.

Українське суспільство має історичні підстави для консервації "командної" неефективної системи управління, яка існує сама по собі без довіри людей до неї.

Ще з часів Великого князівства Литовського, як зазначав Грушевський, "функції адміністративні лучаться з судовими і фінансовими в одних руках. Панують погляди на уряд, як на просте джерело доходу".

Середньовічне суспільство функціонувало в якості клієнтських взаємовідносин між князями (патронами) та шляхетством-боярами (клієнтами).

Кланова організація суспільства передалася всій Речі Посполитій після об’єднання Великого князівства Литовського з Польським Королівством (Люблінська унія 1569 рік).

З держави Богдана Хмельницького (1648–1657) розвинулась Гетьманщина, суспільство якої керувалося козацької старшиною та "Значним військовим товариством".

В "значне товариство" входили значкові, військові та бунчукові товариші, які за роботу головним чином у судочинстві та різні послуги чільним представникам козацької адміністрації, отримували землю та не підлягали юрисдикції звичайних судів.

У Російській імперії представники українських знатних родин через впливові клани досягали вершин у військовій та цивільній адміністраціях.

У Радянському Союзі та сучасній Україні спостерігаються подібні риси суспільно-політичного життя.

Спільною рисою успіху українців в усіх держаних утвореннях з далекого минулого до сьогоднішнього часу було те, що кар’єра будувалася на освіті та довірливих особистісних стосунках.

Сьогодні "середньостатистична" молода людина може досягти успіху завдяки гарній освіті, але лише тоді, коли вона зможе встановити особистісні зв’язки з людьми, які вже мають "успіхи".

У наш час надзвичайно важливими стають уміння набувати друзів, не втрачати їх, знаходити компроміси у будь-яких ситуаціях. Про це писав десятиліття тому Фукуяма, книги якого в період сьогоднішньої світової кризи здобули першість за кількістю продаж у переважній більшості країн світу.

Прості, але глибокі поняття "довіра", "дружба", "мудрість", "чесність" знову, як і в ранньокапіталістичні часи, стають рушіями економічного розвитку.

Якщо на Заході, тобто у серцевині світової економічної системи, процвітають виробничі відносини "товар-гроші-товар", то на її периферії – набагато складніші господарські стосунки.

Саме економічний розвиток Західної Європи у ранній новий час підштовхнув до поновлення рабства в Америці та кріпацтва у Центральній і Східній Європі. Рабство, як позаекономічне стимулювання до праці, було вигідним у сировинних секторах нової світової економіки.

Сьогодні в Україні, як і в інших країнах "третього світу", відбуваються схожі процеси: економіка у світовому розподілі праці займає вузьку сировинну нішу, відбувається різка соціальна диференціація населення, молодь починає жити за безперспективними споживацькими моделями життя, демократія перетворюється на прикривання авторитаризму.

Саме тому прості реальності "довіри" між людьми та в суспільстві просто необхідні українцям.

Без розуміння, що успіх України неможливий без успіху кожного українця, української сім’ї, колективу, села та міста у нас немає майбутнього.

 

Василь Кононенко, Інститут історії України НАНУ, для УП