Чи є вибір?
Наближення виборів відчувається все сильніше.
Автор цієї статті, наприклад, визначає цей період для себе збільшенням частоти питання на свою адресу – "Ти йдеш у депутати?". Чомусь більшість оточуючих впевнена, що ті, хто свого часу побував "під куполом", назавжди перейнялися бажанням знову і знову відчувати "щастя" від знаходження у цій залі, рясно оздобленій ліпниною з серпів і молотів.
Хоча, судячи з того факту, що багато із сьогоднішніх депутатів, як то кажуть, мотають вже котре скликання поспіль, гадка про постійне депутатське щастя не зовсім безпідставна – мабуть, у визначених індивідуумів загострене почуття любові до народу і відповідальності за долю Батьківщини не дозволяють залишатися осторонь від законотворчої діяльності.
Вересень тільки почався, а передвиборча метушня вже у повном розпалі. Вже озвучуються різними політичними силами думки та пропозиції щодо моделі виборів – абсолютно різні, при цьому вони часто змінюються на протилежні. Хтось говорить про змішану систему, хтось про мажоритарну, хтось про виключно партійну.
При цьому, що цікаво, спостерігається загальне синхронне "дотримання тиші" з приводу відкритих списків – схоже, існує непублічна домовленість зовсім відмовитися від цієї широко обіцяної свого часу ідеї. І це, безумовно, далеко не перша кулуарна домовленість "парламентського клубу за інтересами".
Звичайно, якби виборець знав усі нюанси виборчої "кухні", результати виборів були б, напевно, зовсім іншими. Як мінімум, явка була б значно нижча. Хоча, можливо, це лише ідеалізація нашого політично-активного населення, яке, насправді, вже давно здогадується, що є учасником цієї вистави, та тільки виду не подає і підіграє як може...
А в цей час головні актори явно знаходяться у творчому пошуку на предмет свіжих політмеседжів, актуальних у сезоні 2012. І тут все зовсім погано та глухо.
"Свіжість" виходить якась зовсім "друга", меседжі до болю знайомі, не дивлячись на те, що лунають з вуст тих, хто ще вчора говорив про протилежне.
"Друзі Росії" більше не виправдовують надії росіян і говорять про Націю, а вчорашні європейські інтегратори хором вмовляють Європу відвернутися від України і не повертатися до неї у найближчий час.
Весь цей передвиборчий коктейль вже традиційно замішаний на газі, який, як і шампанське, має властивість особливо сильно бити у голову та по кишені.
Колись один відносно відомий український чиновник на дні народження покійного Чорномирдіна проголошував достатньо цинічний, але відвертий тост – мовляв, "якби не ваш газ, на якому ми усі змогли трошки вкрасти, де б ми були зараз? А так, приїхали до вас на хороших авто, з цінними подарунками – так що за вас, за нас і за вкрадений газ!".
Зараз ситуація змінилася. Росія вже без сторонньої допомоги справляється з перетворенням свого невидимого товару у цілком видимі безготівкові та готівкові гроші, і послуги визначених українських товаришів, які раніше допомагали знижувати ціну, втратили для нашого північного сусіда актуальність – як казав Міллер – "Поїзд з такою назвою вже пішов…".
Безумовно, переговори з продавцем, який володіє виключною монополією, та ще і схильний до політичного та інших видів шантажу – справа дуже тонка і непередбачувана . Настільки непередбачувана, що навряд чи невдача у цих переговорах повинна кваліфікуватися як привід для позбавлення волі.
Але якщо в Росії газова тема відносин з Україною та іншими країнами усіх об'єднує, то у нас – навпаки, що особливо нелогічно, тому що на газі у Росії заробляють одиниці, а у нас збитки від підвищення ціни на газ відчуває майже кожний.
Отже, країна наближається до виборів у газово-тюремній атмосфері, без визначеної владою стратегії розвитку країни, із ще більш невизначеною опозицією, яка нервово курить під пам'ятником Т. Шевченка, і все це відбувається на фоні тотальної апатії середньостатистичного виборця.
Відчуття "замкнутого кола" вже не полишає ні на секунду. Абсолютно зрозуміло, що систему, яка продукує ці замкнуті кола, неможливо зламати, якщо діяти у її рамках. Із кола немає виходу, тільки якщо розглядати його в одній площині.
Упевнений, що в країні сьогодні є достатня кількість раціонально мислячих людей, що мають щире бажання рухатися вперед замість того, щоб продовжувати "олімпійські забіги по колу".
Той народ, який сьогодні внутрішньо бажає діяти конструктивно, "заради" а не "проти" чогось або когось, який прагне якісно змінити своє майбутнє і країну – далеко не такий вже і "малий" , як це може здатися на перший погляд. На мій погляд для ситуації у нашій країні актуальним є запропонований Львом Гумільовим розподіл громадян на "пассіонаріїв" та "субпассіонаріїв".
Але, безумовно, пассіонаріям сьогодні не вистачає не те щоб організації – елементарної взаємної комунікації.
З іншого боку, унікальність нашого часу полягає у тому, що кожний бажаючий має доступ до ресурсу масової інформації та комунікації, і для цього не треба витрачати мільйони на телеканали, газети та замовні мітинги.
Щоб об'єднати людей, які мислять конструктивно, потрібна лише єдина "точка відліку", база для консолідації думок, пропозицій та планів дій.
Оптимальним для цього є створення за допомогою інтернету Загальноукраїнського політичного мережевого об'єднання, як абсолютно нового елемента політичного життя України.
Таке об'єднання, на відміну від партії, не треба реєструвати формально, відсутня обов'язкова наявність у ній вождя – усі ці "атрибути", зазвичай, перетворюють будь-яку подібну організацію в інструмент боротьби за владу, вплив та гроші.
Замість цього, з'являється можливість сконцентруватися на головному – ідеології, інтелекті та прагненні членів руху своїми силами змінити своє життя і створити кращі умови життя для майбутніх поколінь.
Очевидним є реальний "європейський" вектор об'єднання – мова йде не про міфічні цілі "стати членом ЄС за три місяці", а скоріше про ту модель держави, у центрі якої знаходиться Громадянин, і де найняті громадянами менеджери з управління державою сумлінно виконують свої обов'язки.
Мова йде про таку модель,
у якій чиновники змушені йти у відставку за щонайменших підозр у корупції;
де рівень довіри до правоохоронних органів складає не 4%, а 96%; де громадяни спокійно сплачують податки та знають, що бюджетні кошти витрачаються належним чином і це можна перевірити у будь-який час;
де, врешті-решт є неприпустимими такі явища, як перекриття доріг для чиновників, що їдуть у своїх справах…
Сьогодні чомусь для України все це здається ненауковою фантастикою, але це цілком реальні речі, і живуть за такою моделлю цілком реальні та близькі до нас народи.
Для нового об'єднання дуже важливим буде принцип, за яким будуть об'єднуватися громадяни – не "проти" когось чи чогось, а "за" певні конструктивні дії.
Безумовно, об'єднуватися "проти" завжди набагато легше, але і набагато менш конструктивно. Окрім того, рух "проти" завжди викликає негативні емоції, які погано позначаються на здоров'ї – а для об'єднання здорові люди будуть набагато корисніші J.
Хтось казатиме, що у віртуальній політичній силі, яка не має права знаходитися у парламенті, немає особливого сенсу. І буде правий за умови, що членами такого об'єднання будуть всього декілька тисяч нехай навіть найпрогресивніших інтелектуалів.
Але якщо вдасться об'єднати сотні тисяч і навіть мільйони, то будь-який організований "флеш-моб" заради визначених політичним об'єднанням позитивних конструктивний дій, буде серйозною і навіть беззастережною установкою для будь-якого парламенту.
Принципи функціонування такого об'єднання повинні визначатися шляхом широких інтернет-дискусій. У найвищий орган можуть входити учасники, які на даний момент мають найбільший рівень підтримки, а їх ротація буде відбуватися автоматично із зниженням цього рівня.
Головна сила такої форми політичної організації полягає у тому, що її не можна продати або купити, заборонити, подавити або управляти кулуарно.
Першим кроком до створення Загальноукраїнського політичного мережевого об'єднання має стати підготовка Меморандуму – короткого та доступного.
Конкурс на найкращий текст можна провести на сторінках "Української правди". Потрібна також яскрава та містка назва.
А якщо сьогодні усі ті, хто здатен щось змінити, й надалі будуть пасивно та байдуже не довіряти владі та у такий спосіб прирікати її на служіння самій собі - зовсім скоро тих, від кого залежить майбутнє нашої країни у цій країні зовсім не залишиться – їх очевидний "європейський вибір" буде зроблено поза межами рідної держави.
Олександр Морозов, для УП
