Непрохідний номер

57 переглядів
Тетяна Даценко, для УП
П'ятниця, 28 грудня 2012, 09:03

Полку вимушених українських емігрантів прибуло. Чеська політична діаспора розширилась за рахунок приєднання до неї депутата IV-VI скликань Андрія Шкіля. Шкіль виїхав до Праги незадовго до того, як добігла кінця його остання депутатська каденція.

Тепер він живе в одному місті з Богданом Данилишиним, екс-міністром економіки у другому уряді Тимошенко, та чоловіком ЮВТ Олександром.

Проти Данилишина, нагадаємо, була порушена кримінальна справа за статтею про "зловживання владою", а його самого 18 жовтня 2010 року оголошено у міжнародний розшук. Вже наступного дня у Празі Данилишина затримала поліція, але на початку січня 2011-го політик отримав політичний притулок і вийшов на волю за рішенням місцевого суду.

Олександр Тимошенко дістав міжнародний захист у Чеській республіці за рік по тому – на початку 2012-го. У Андрія Шкіля – своя історія переслідувань і свій тюремний бекгарунд за плечима.

Шкіля заарештували в березні 2001 року за участь у русі "Україна без Кучми". В СІЗО СБУ, а пізніше в Лук’янівському СІЗО він відсидів в цілому 13 місяців. Звільнився завдяки обранню його народним депутатом України – балотувався по мажоритарному округу на Львівщині, у парламенті IV скликання увійшов до складу фракції Блоку Юлії Тимошенко.

Одначе кримінальна справа, порушена проти нього, ніде не зникла, а була "виділена в окреме провадження".

ФОТОРЕПОРТАЖ ПРО ПОДІЇ 9 БЕРЕЗНЯ 2001 РОКУ

З тих пір минуло 11 років, а "окреме провадження", як з’ясувалось, існує і по цей день. Раніше Шкіль, який цьогоріч не отримав депутатського мандату, у партійному списку об’єднаної опозиції він опинився на непрохідному місці, із сумом констатував, що колись він проробив шлях від в’язниці до парламенту, а тепер, вочевидь, мусить пройти його у зворотному напрямі.

Аби цього не сталося, екс-депутат і виїхав за кордон, хоча, як він сам зауважує, рішення про те, в якому статусі він перебуватиме там надалі та чи залишатиметься в Чехії надовго, їм остаточно іще не прийняте.

Що стосується юридичної складової "справи 9 березня", названої так через дату, коли у Києві відбулися масові сутички учасників УБК з міліцією та коли столицею прокотилася хвиля арештів, то буквально у кількох словах ситуація із нею є наступною.

Наприкінці 2002 року 18 фігурантів "справи 9 березня" були засуджені до різних термінів ув’язнення. Більшість з них була членами УНА-УНСО – праворадикальної партії, очолюваної на той момент Андрієм Шкілем. В середині 2003-го апеляційну скаргу на цей вирок розглянув суд другої інстанції і, відкинувши найбільш абсурдні обвинувачення, покарання засудженим пом’якшив.

Ще за якийсь час справою опікувався вже Верховний Суд, під час засідання якого представник Генеральної прокуратури відкликав усі висунуті фігурантам обвинувачення. Тим не менш це не зумовило реабілітацію останніх і ніяк не вплинуло на долю самого Шкіля. Чому так сталося – він сам пояснює в інтерв’ю "Українській правді".

Останні ж новини у цій історії зводяться до повідомлень у ЗМІ щодо можливості поновлення кримінального провадження проти Андрія Шкіля. Поки Шкіль іще перебував в Україні, правоохоронці мовчали з цього приводу, але з його від’їздом коментарі дали відразу Генпрокуратура та МВС.

Чиновники цих відомств запевняли, що Шкіль поквапився з втечею і що насправді небезпеки для нього не існує. Але політик має свою думку з цього приводу і не вважає, що його превентивна дія була завчасною чи надмірною.

"Українська правда" зв’язалась з Андрієм Шкілем по телефону і спробувала з'ясувати ситуацію.

- Коли ви дійшли висновку, що небезпека кримінального переслідування існує?

- Відразу, як тільки таке кримінальне переслідування розпочалося. Хронологію останніх подій можна вести від грудня 2010 року. Тоді слідчі дії у справі відновили. І прокуратура вже готувалась поставити перед парламентом питання про зняття з мене недоторканості. Треба було лише трохи "освіжити" матеріали у цій справі.

І ось на допити почали викликати людей – тепер як свідків – які вже відбули свої терміни покарання і формально не мали до мене жодного стосунку. Їм просто казали: "Ви можете дати нові свідчення у справі Андрія Шкіля? Ні? Ну тоді напишіть, що ви не можете сказати нічого нового про події 9 березня і про роль у них Андрія Шкіля, і розпишіться". І так мало-помалу назбиралась нова папочка з паперами, датованими вже 2010-м роком…

Ну а з останніх підтверджень того, що моя справа існує, можу навести випадок із закордонним паспортом. Хоч МВС стверджує, що ніякого кримінального провадження щодо мене не існує, я маю документ, який засвідчує протилежне. 12 вересня 2012 року з Інформаційного центру МВС я отримав довідку про те, що не можу одержати закордонний паспорт. Бо проти мене відкрита та провадиться кримінальна справа.

- Тобто за весь час депутатства ви виїжджали за кордон виключно за дипломатичним паспортом?

- Так, звичайно, я користувався тільки дипломатичним паспортом. Його видало мені Міністерство закордонних справ, бо на такий документ не розповсюджуються ті обмеження, які створює Міністерство справ внутрішніх.

- Чому раніше не мали місце кроки по закриттю вашої справи?

- Про чиї кроки мова? Зі свого боку я зробив усі необхідні кроки, пройшов усі відповідні інстанції та інституції. Про решту треба запитувати правоохоронців. Після обрання нової влади, нового уряду – а це стосується і Ющенка, і Януковича – я звертався до чиновників, щоб донести суть проблеми. Розмови були, листування було, як було і повне нерозуміння того, про що йдеться…

Закрити справу виявилось занадто тяжко. Чому? Та тому, що треба було вийти на докладне внутрішнє розслідування.

У квітні 2006-го проходило засідання Верховному Суду України, на якому виступав заступник генпрокурора Віктор Кудрявцев. Він сказав, що учасниками УБК не було нанесено жодної шкоди. Жодної! Ані цивільним людям, ані комунальному майну. Жодних підпалів чи нищення будівель. Був лише опір правоохоронцям. За таких обставин "ми вважаємо, – казав Кудрявцев, – що вирок підлягає скасуванню".

Наголошую: такою була позиція Генеральної прокуратури у 2006 році. Це після того, як "справа 9 березня" пройшла і районну, і апеляційну інстанцію. Що в такому випадку мала б робити Генеральна прокуратура та Верховний Суд? Генпрокуратура мала б провести розслідування, виявити факти фальсифікації матеріалів справи і назвати імена причетних до цих фальсифікацій.

А Верховний Суд мав би відтак скасувати вирок, закрити справу і повністю реабілітувати всіх її учасників.

Бо окремо по мені рішення не могло бути прийнято і окремо моя справа не могла бути перекресленою. Треба було ставити під сумнів усю справу сукупно. Доводити підтасовку доказів, політично-замовний характер слідства.

Треба було прямо казати про те, що тоді, у 2000-2001-му, влада зумисне створювала проблеми для опозиції через переслідування певної її частини, зокрема УНА-УНСО, щоб на прикладі підсудних довести, що протестувати проти Кучми безперспективно.

Нічого подібного у 2006 році зроблено не було. Ніхто не провадив ніяких службових розслідувань, вирок не скасували і справу не закрили.

- Гаразд, це було у 2006-му. Але зараз десятилітній термін давності по цій справі добіг кінця. Яким чином її знову можуть активізувати?

- На це у мене є відповідь Кузьміна. Там все чітко сказано. Справа не закрита, бо закривати справу, терміни давності якої добігли кінця, можна виключно за рішенням суду. Саме так: справу закриває суд, а не прокуратура і не міліція, яка зараз разом з ГПУ виступає на захист влади. І вустами своїх речників намагається переконати суспільство, що Шкілю нема за що переживати.

 

Власне, всі нинішні заяви МВС йдуть в розріз з їхніми ж листами та довідками, які я отримував ще кілька тижнів тому. Мені, до речі, абсолютно незрозуміло, яким боком до цієї справи тепер причетна ще й міліція. Колись її починала розслідувати СБУ, потім вона передала матеріали до Генеральної прокуратури. Коли і чому все це перейшло до рук МВС, лишається загадкою.

І ще один нюанс. Про це так само пише Кузьмін. Потрібна "згода особи" для закриття кримінального провадження з "вказаної підстави". Тобто з причини закінчення термінів давності. Але така підстава належить до так званих "нереабілітуючих обставин".

Це юридична казуїстика, в яку нема сенсу заглиблюватися. Скажу простіше: навіть закриття моєї справи у зв’язку із закінченням термінів давності не зняло б проблему.

Мої громадянські права не були б відновлені. Я б так і лишився з тавром злочинця. Це аж ніяк не є реабілітацією та виправленням помилок. І це не той формат, на який я міг би пристати.

І, нарешті, останнє. Зверніть увагу, коли саме Кузьмін констатує, що моя справа не закрита. Не десять і не дев’ять років тому. А вже після того, як терміни давності добігли кінця. На початку 2012-го. Майже через рік після того, як це сталося…

- Андрію, в якому статусі ви знаходитесь в Празі? Як громадянин України?

- Так.

- Але клопочете про отримання політпритулку?

- Рішення буде прийматися мною десь після нового року. Все залежатиме від ситуації в Україні. Хоча те, що я спостерігаю зараз, на надмірний оптимізм не налаштовує.

Я нещодавно вже казав про те, що якщо нинішня Верховна Рада пропрацює бодай один день, якщо депутати приймуть присягу, тоді все піде по "накатаному" і сподіватися змін у найближчі п’ять років буде не варто…

Поки що спротиву системі на парламентському рівні ми не бачимо.

- Скажіть, ви ставили до відома про свій від’їзд керівництво "Батьківщини"? Зокрема, Турчинова? Яка була реакція?

- Приблизно через місяць після партійного з’їзду і оголошення списків відбулась моя остання і єдина розмова з Олександром Турчиновим. Я не інформував його про мої подальші наміри, бо забарвлення розмови, скажем так, було дещо іншим. Він мене тоді переконував, що у мене – стовідсотково прохідний номер, і він же підтвердив, що саме він стоїть за тим, щоб у мене був саме такий – 87-ий – номер у списку. Це було особисто його рішення.

- Але чому?

- Запитайте про це у нього. Він на той момент був керівником штабу об’єднаної опозиції, першим заступником голови партії. Він і визначив, що моє місце у партійній ієрархії є 44-м. Потім, коли списки "Батьківщини" та "Фронту змін" з’єдналися, воно стало – відповідно – 87-им…

Свій номер вперше я почув на з’їзді. І був, м’яко кажучи, неприємно здивований. До того я не чув на свою адресу жодної претензії чи зауваження. Якщо моє перебування у прохідній частині списку визначили як недоцільне, цьому також мало б бути своє обґрунтування. Але пояснень не було. Хоча Турчинов не міг не знати про мою ситуацію у зв'язку з обставинами справи "9 березня".

Власне, не було і консолідованої думки об’єднаної опозиції з цього приводу. Просто хтось одноосібно вирішив, що я маю бути 87-им, і на цьому все…

- Ви говорили, що вже спілкувались з Богданом Данилишиним. Якого роду це спілкування? Він допомагає у комунікації з місцевими чиновниками?

- Так, ми спілкуємося часто. Були знайомі ще до Чехії. Людина тут, як не як, вже два роки перебуває, тож природно, що він вводить мене в курс справ відносно того, що і як тут функціонує. Ділиться досвідом емігранта, так би мовити... Звісно, ми спілкуємося…

- А з чоловіком Тимошенко ви зустрічались?

- Так, з Олександром Тимошенком я теж зустрічався. Не така тут вже й широка українська політична діаспора, тож із ним ми також бачились.

- На Олександра Тимошенка в Чехії зареєстрована фірма International Industrial Projects, він має бізнес. Богдан Данилишин заявляє журналістам, що йому вистачає матеріальної допомоги від місцевої влади. Як і на що збираєтесь жити ви?

- Оскільки виїзд мій не був запланований задовго наперед, тож природньо, що чіткого плану, яким чином і на що я буду жити тут, наразі немає. Але вихід буде знайдено, якщо я вже зважився на такий крок. Поки вирішую проблеми по мірі їх виникнення.

- Чим плануєте зайнятись?

- У першу чергу, звичайно, політикою. Можливо, з часом додасться участь у громадській діяльності, у недержавних громадських організаціях. Таке можливо, хоча в будь-якому випадку, всі свої скромні зусилля я спрямую на боротьбу за повернення демократії в Україні. Бо я глибоко переконаний, що європейський шлях розвитку – єдиний рецепт успіху для нашої країни.

- Чи збираєтесь ви повертатися в Україну?

- Передумовою мого повернення може бути зміна влади в Україні. Над усуненням цієї влади мусять працювати усі: і я, і ті, хто перебуває тут зі мною з аналогічних причин.

До президентських виборів в Україні навряд чи щось зміниться. А чи відбудуться вибори взагалі? Без спротиву та суспільного гніву може нічого й не відбутися. Принаймні в тому розумінні, в якому слово "вибори" застосовують у демократичному світі. В України попереду серйозні випробування.

Тетяна Даценко, для УП




powered by lun.ua
Умови виборів на Донбасі, розведення сил та питання заручників: що розповів Зеленський у Мюнхені
Відкрита книга
Love is. Врятуватися з полону "ДНР", двічі одружитися і відкрити секс-шоп у Кам'янець-Подільському
Член наглядової ради "Укрзалізниці" Сергій Лещенко: Визнаю свою неправоту – Коломойський Кадировим не став
Усі публікації