Капітан Загородній: Якби всі воювали, не здали б Вуглегірськ

23553 перегляди
Павло Солодько, Анна Чаплигіна, для УП
Вівторок, 23 лютого 2016, 10:08

Капітан Олександр Загородній командував однією з двох позицій на блокпосту-1301, з наступу на який почалася битва за Вуглегірськ. Його гарнізон відбив першу атаку ворога 29 січня 2015 року.

ПРО СЕБЕ

Родом з Ічні, на Чернігівщині, мешкаю в Києві. Інженер з планування мережі одного з національних операторів мобільного зв'язку.

Кадровий військовий. Закінчив Полтавське вище військове командне училище зв'язку. В 1994-му звільнився в запас з посади старшого інженера батальйону зв'язку.

Мобілізований у вересні 2014-го, третя хвиля, у віці 47 років. Військкомат направив мене, зв'язківця, на посаду передового авіанавідника роти.

Потрапив у 13-й окремий мотопіхотний батальйон, де був переведений на посаду командира другого мотопіхотного взводу першої мотопіхотної роти.

З 16 січня по 10 вересня 2015 року перебував у зоні проведення АТО. 18 січня наша рота заступила на позиції у Вуглегірську.

ПО ВЗВОДУ НА БЛОКПОСТ

Перший взвод під началом командира роти, майора Сергія Великохатнього, зайняв блокпост 1302. Він перекривав в'їзд у місто з боку Єнакієвого.

Мій другий взвод поставили на блокпост 1301. Він перекривав в'їзд з боку Горлівки.

БП 1301 складався з двох основних позицій, відстань між ними – 600 м. Одна позиція – ближче до міста, інша – далі на захід.

Старшим блокпосту був визначений перший заступник командира батальйону, майор з позивним "Вовк". Комбат завжди відправляв його туди, де найнебезпечніше.

Роздивившись обидві позиції, Вовк вирішив, що на кожній із них має бути офіцер, і поставив мене на ближчу до міста – позиція "Яблуко". Це слово стало моїм позивним аж до демобілізації.

Майор залишився командувати дальньою позицією, назвали її "Вовк". Вона ділилася на кілька дрібніших постів, відстань між ними сягала 200 метрів. Дуже розосереджена.

БП 1301. ПОЗИЦІЯ "ЯБЛУКО"

Наша позиція прикривала єдиний шлях до центру Вуглегірська з заходу – залізничний переїзд.

За ним починалась вулиця до головного перехрестя міста. Там сходилися дороги з трьох напрямків – Дебальцева, Горлівки, Єнакієва – перехрестя "Штани", через свою форму.

Розташування українських підрозділів у Вуглегірську. Рожевим – назви і межі блокпостів. Червоним – позиції і позивні командирів. В інтернаті перебувала рота МВС
Розташування українських підрозділів у Вуглегірську. Рожевим – назви і межі блокпостів. Червоним – позиції і позивні командирів. В інтернаті перебувала рота МВС "Світязь". Жовтий квадрат – центральне перехрестя міста, так звані "Штани"

"Яблуко" розташовувалося в полі перед переїздом. З заходу, від "Вовка", сюди підходила горлівська траса. З півдня у трасу впиралася другорядна дорога з села Каютине, яка пролягала паралельно залізниці, уздовж лісосмуги.

Укриттям від артвогню слугував чималенький бліндаж. Щоправда, невідомі будівничі викопали його прямо під газовою трубою високого тиску. Одне влучання – і засмажилися б. А над трубою – робоча ЛЕП 10 кВ.

У лісосмузі стояв намет, поселилися в ньому, "на свіжому повітрі". Поруч яма – у день приїзду вирішили скидати туди сміття. І тут почалося! Засвистіло. "В укриття!" Усі з намету – у цю яму! Добре, що не встигли багато сміття накидати.

Зрозуміли призначення ями, почистили. А в бліндажі збудували другий поверх лежаків, щоб спати не в наметі.

ЛЮДИ І ЗБРОЯ

Загалом у другому взводі було 27 військовослужбовців. Одне мотопіхотне відділення стало на "Яблуко", інші залишились на "Вовку".

Разом із танкістами та гранатометниками гарнізон "Яблука" складав 14 людей, на "Вовку" було близько 30.

На "Яблуку", окрім стрілецької зброї, був АГС [автоматичний гранатомет, протипіхотна зброя] і РПГ-7 [ручний протитанковий гранатомет].

Штатні ПТРК "Фагот" [керовані протитанкові ракети] і СПГ-9 [станковий протитанковий гранатомет] стояли на "Вовку", уздовж головної дороги на Горлівку.

Основа оборони – Т-64 з нашого танкового взводу. Захований глибоко в лісосмузі, сірий танк зливався зі снігом і кущами. Насип залізниці не давав побачити його з міста.

На "Вовку" і БП-1302 теж було по танку. І коли вони прогрівалися, то й ми під шумок – щоб звуком двигуна не видати замасковану позицію.

Наші блокпости фактично виконували роль опорних пунктів, але позиції не відповідали цьому статусу. Ходів сполучення і мінних загороджень немає, накат бліндажів – 5 см. Окопи неглибокі, засипані снігом, на морозі це все скам'яніло. Техніки й інструментів не було, поглиблювали підручними засобами.

На позиції
На позиції "Яблуко". Позаду видно дорогу з Каютино, на якій було відбито першу атаку противника 29 січня

У полі за кількадесят метрів стояла протитанкова гармата МТ-12, "Рапіра". Розрахунок її жив поруч – в будці чергового по переїзду. Там же стояв МТЛБ – тягач для перевезення гармати.

Артилеристи були тут давно, справили враження бойових хлопців. "Не шкодуйте боєприпасів, робіть "продувки" [превентивний вогонь – Ред.], ось вам дві коробки патронів, ось вам ПКМ [ручний кулемет] з тягача".

Подружились, налаштували радіоканал для взаємодії. Був у них тепловізор, в темну пору бачили пересування ворожих САУ [самохідна гаубиця – Ред.] на "Сіськах" – двох териконах під Горлівкою, це п'ять кілометрів від "Яблука".

Глянув я карту на планшеті, визначив географічні координати, з точністю до 50 м. Однак зі штабу просили давати напрямок і відстань. Наприклад, "На 12 годин 5 км". Виходить зіпсований телефон: я кажу Вовку одне, Вовк робить поправку і передає в штаб друге, у штабі своє розуміння напрямку… Коротше, насипала наша арта добряче, але не туди і не тоді.

Почали й нам насипати. Вовк щоразу вимагає звіт: що прилетіло, де виходи. Перший день під обстрілом, страшно, не можу зрозуміти, хто, чим, куди стріляє. Але потроху розібрався. Хлопці, які були на Луганщині в першу ротацію, підказували.

28 січня із базового табору привезли 50 протитанкових мін ТМ-72. Був густий туман, і з "Сісьок" наше поле не проглядалося. Ми одразу й поставили. Від залізниці через дорогу, і в поле, скільки вистачило.

ЯК ВІДБИЛИ ПЕРШУ АТАКУ

29 січня ще затемна почався звичний обстріл. Погода похмура, мряка, міни гупають.

Десь о 6:30 спостерігач: "Та-анки-и!" Колона з боку Каютиного. Командир Т-64, сержант Андрій Мусієнко, дав команду "До машини!" Щоб її виконати, екіпажу довелося перебігати через дорогу, під обстрілом з БМП і ворожих автоматів.

Стріляти з місця танку заважали дерева, ледь ствол об них не зігнули. Тоді Андрюха наказав виїздити на дорогу, працювати звідти, прямо в лоб. Це було ризиковано, боком підставлялися. Але виїхали, повернули дуло і прямою наводкою – гуп! гуп! До головної машини ворога в цей момент було близько 500 метрів.

БМП противника, підбита в ході бою на БП 1301 (позиція
БМП противника, підбита в ході бою на БП 1301 (позиція "Яблуко") 29 січня. Фото: "Коммерсант", лютий 2015 року

На чолі колони у них ішов не танк, а "беха" [БМП]. Їй відразу відірвало башту. Хвилин за 15 здетонував боєкомплект у ще однієї підбитої машини. Противник не чекав танку – наше маскування спрацювало.

Розвідка потім доповідала про дві знищені БМП і танк.

Перша атака ворога на БП 1301 (позиція
Перша атака ворога на БП 1301 (позиція "Яблуко") 29 січня 2015 року. Червоні квадрати – позиції ЗСУ, червоні цятки – встановлені увечері 28 січня протитанкові міни. Помаранчеві крапки – розташування "Рапір" протитанкової батареї

Підбита техніка перегородила ворогу шлях. Вони посадкою, а там – розтяжки. Вовк прийняв доповідь і дав команду продовжувати вогонь – щоб відбити бажання лізти ще раз.

Давай вони відходити під прикриттям лісосмуги. Ми прочесали її з АК й кулеметів, з АГС добряче насипали. З "Вовка" виїхала техніка, теж відстрілялася в нашу сторону, підтримали.

Башта ворожої БМП, яка здетонувала в ході бою на БП 1301 (позиція
Башта ворожої БМП, яка здетонувала в ході бою на БП 1301 (позиція "Яблуко") 29 січня. Фото: lostarmour

Все вщухло близько 8-ї ранку. А ще раніше Андрій [командир танку] доповів мені, що гармата вийшла з ладу, на третій хвилині бою, після шостого пострілу: клин затвора не до кінця заходив на місце – канал ствола не закривався, стріляти з такого неможливо.

"Зможете самі відремонтувати?" – "2-4 години потрібно, ми вже почали".

Техніку танкісти отримували в 1-ій танковій бригаді. Зі старовинних Т-64 вибрали три у більш-менш прийнятному стані. Майже 30 років ці танки відслужили як навчальні. А хлопці мали місяць, щоб привести їх до ладу, жили у боксах, що могли – зробили.

ЗНИК ГРАНАТОМЕТНИК

Хтось помітив, що рукав Андрієвого бушлата – аж чорний від крові: кулею розтрощило лікоть, ще коли вони до танку бігли. Вів бій пораненим. І приймав правильні рішення.

Я доповів Вовку, що танкова гармата вийшла з ладу, ремонтуємо. Потім виявилося, що на "Вовку" те саме сталося – танк зробив пару пострілів по відступаючих – і все, заклинило.

Оцінив обстановку. Втрат немає, у командира танку – поранення середньої тяжкості, гранати до АГС є, магазини набиваються, гармата ремонтується… А що в нас тепер є проти танків?

"Рапіра" так і стоїть сиротливо, ніхто до неї і не підходив. Ще є РПГ-7 – штатна зброя мотопіхотного відділення. У нас був гранатометник, назвімо його N. "А де N із "дудкою" [гранатометом – Ред.]?!"

Один із бійців, Ярослав: "Не можу знати. Може, N до "грачів" [позивний протитанкістів] пішов". Я: "Бігом до "Грачів", хай виходять на позицію. І N тягни сюди".

Ярік збігав на переїзд. "Нема там, – каже, – ні "грачів", ані N, тільки тягач стоїть. І "дудки" нема, я все облазив".

Шукаємо по позиціях – нема РПГ. А з заходу, від Горлівки, з лісосмуги в поле виходять танки.

ДРУГА АТАКА. ПРОРИВ

Вони там уже хвилин 20 стояли, видно було крізь туман. Андрій кілька разів намагався вистрілити по одному – думав, станеться чудо, стане затвор на місце.

Три танки вийшло з лісосмуги (потім іще кілька, але точно не скажу) – і йдуть прямо на "Вовка", на перший пост. На великій швидкості. Посередині поля, між нашими мінами, наче знали. Але навряд чи, бо тоді ж на дорозі три Т-72 підірвалося.

Танки противника, які підірвалися на мінах в ході бою на БП 1301 (позиція
Танки противника, які підірвалися на мінах в ході бою на БП 1301 (позиція "Вовк") 29 січня 2015 року. Вдалині видно передовий пост "Вовка", називався він "Труба". Скріншот з відео

"Вовк" відбивається: з СПГ луплять, з "мух" [одноразові гранатомети]. І тут один із танків звертає і йде на нас. "В укриття!" Поховалися по окопах та бліндажах. Голову висунув з-під бетонної плити, спостерігаю.

Відчуття безпомічності: ну як так? Щойно ж відбили атаку, і ось тобі – гранатомет зник, танк не стріляє, "рапіра" без артилеристів. Автомати, і все!

Гуп! Стріляє навмання, в усе примітне. Першим снарядом газову підстанцію розвалив. Під'їхав, побачив "Рапіру" в голому полі – гуп! гуп! по ній. Мої усі в укритті, нікого не зачепило.

Танка в лісосмузі він так і не помітив. Наш Т-64 стояв замаскований, стволом прямо в поле – і якби не вийшла з ладу гармата, підбив би їх прямою наводкою ще на підході. А якби й "Рапіра" хоч раз вистрелила...

Але це все – "якби"...

Проходить прямо повз нас, метрів за 100. Без піхоти на броні, повільно, боком – ідеальна позиція для РПГ! І йде на залізничний переїзд, в бік центру.

Доповідаю Вовку: "Повз "Яблуко" пройшов танк в сторону міста, на Штани, без десанту". Він: "Вийди на Охотніка [позивний командира 1302], хай їхній танк виходить назустріч". Передав.

Вовк говорив коротко, в них бій ішов. Чути в ефірі: напруження величезне, матюків усе більше, тільки Вовк спокійний.

Бачу, один танк вийшов прямо на перший пост "Вовка", де СПГ стояв. Там же у бліндажі мешкало перше відділення нашого взводу. Я стріляти, але туди метрів 600, туман.

Друга атака ворога на БП 1301 (позиція
Друга атака ворога на БП 1301 (позиція "Вовк") 29 січня 2015 року

Хлопці сидять по окопах.

Перший бій для більшості, у тому числі для мене. Але ніхто не панікував. Дивляться мовчки, а в очах питання: "Що далі?" Чекають команди.

Виходжу на Вовка, кажу: "РПГ нема, грачі з'ї*ались. Наші дії?" А там танк уже на бліндажі стоїть, гахкає з гармати в бік дальнього переїзду, де штаб 1301. Щось горить, чорний дим.

Добре, що "Вовк" у розпал бою, під обстрілом почув мене. Він володів бойовою ситуацією. Впевнений у хлопцях і собі – ніхто б не відступив з "Яблука" без наказу. Сиділи б там, поки танки не приїхали.

Вовк в ефірі: "Відходьте на 1302".

Командую: беремо зброю, спорядження і боєприпаси. Вивели з ладу АГС, пояснив порядок відходу, порахував хлопців, рушили. Без зайвого поспіху, перша трійка попереду, прикриває, потім її замінює інша. Було десь дев'ята ранку.

Перейшли залізницю, далі через приватну забудову, дворами. Танкісти кинули гранату в танк – і за нами.

Вийшли на БП-1302 з боку вулиці Суворова. Прямо на Олега Соломаху з протитанкового взводу. Сидить із СПГ, чекає сепарського танчика. За 10 днів на свіжому повітрі помолодшав, я спершу не впізнав, кажу: "Багатим будеш" [старший солдат Соломаха загине на бойовому посту 31 січня – Ред.].

Штаб блокпосту розміщувався на так званій "Палубі" – маєтку якогось крутелика, остання хата на виїзді в бік Єнакієва. Великий двір із підсобними приміщеннями, євроремонт, джакузі. Побут уже бліндажний – ящики з боєприпасами, на них тушонка відкрита.

Знайшов [командира БП 1302] Великохатнього, доповів. Дізнався від нього, що танк, який ішов нам на допомогу, підбили. А "рапіристи" на світанку пішли і з цих позицій теж, кинувши дві гармати.

СЛОВО КАПІТАНА

Командира цих "Рапір" звали Рома, капітан [Боровньов – Ред.], позивний "Грач".

Через пару місяців набрав його. І чую, що "грачі" геройськи воювали в інтернаті, це ми втекли, залишивши їх в оточенні. Агресивно, на підвищених тонах. "А з "Яблука", – каже, – ми не зй*бувались, просто пішли одразу".

Так а чого пішли, зброю кинувши без жодного пострілу? Воювати треба було! Якби всі воювали, не здали б Вуглегірськ.

Помаранчеві крапки – розташування
Помаранчеві крапки – розташування "Рапір" протитанкової батареї на блокпостах 1301 і 1302

Можливо, там в інтернаті вони справді героїчно оборонялися. Але хіба завдання протитанкістів – прикривати міліціонерів "калашами" в місті? Вони мали прикривати піхоту, "Рапірами", в полі.

Не хочу мірятися, хто більше воював. Але хочу відновити істину. Бо знайшов інтерв'ю газеті "Факти", де капітан каже геть інше.

Що "грачі" вели "Рапірами" бій проти 20 танків, поки гармати "не вийшли з ладу". А тоді пішли в інтернат і там ще рятували [роту МВС] "Світязь".

З інтерв'ю Романа Боровньова
З інтерв'ю Романа Боровньова "Фактам"

Капітан Боровньов каже неправду, а краще буде сказати, бреше. Під час бою 29 січня я не бачив ні розрахунку гармати, ні самого командира батареї. На знятих пізніше фотках "рапіра" в чохлі так і стоїть. Ще він трохи загубився в часі – наступ розпочався 29 січня вранці, а не 28.

Збрехавши, офіцер взявся оббріхувати 13-ий батальйон – на "Українській Правді", до речі. Що в нас там рота полягла. Насправді за три дні боїв особовий склад 13 омпб втратив 10 чоловік. І майже всі полягли від ворожих танків, по яких ніхто з "Рапір" не стріляв.

Ще капітанська претензія – що майор Вовк не виставив секретів. Через це, мовляв, танки атакували несподівано, артилеристи не встигали добігти до гармат. Взагалі-то першу атаку ми відбили, товаришу капітан. І підготовку до другої бачили. У ваших людей було півтори години, щоб вийти на позицію.

Зачохлена
Зачохлена "Рапіра" з протитанкової батареї капітана Боровньова, залишена на БП 1301 (позиція "Яблуко"). Фото: Кірілл Оттер, "Федеральное агенство новостей"

Але й це не все. Днями читаю аналіз Генштабу про Дебальцеве: "Через відсутність дієвої системи спостереження особовий склад 13-го омпб та підрозділів міліції (?!) не помітив підхід противника до своїх позицій"

Виходить, в ГШ аналізують бойові дії за інтерв'ю – а не за штатними журналами бойових дій? Це так розслідується втрата ключового населеного пункту, яка призвела до оперативного оточення сектору?

Прошу взяти до уваги й моє інтерв'ю. Бо екіпаж сержанта Мусієнка, який вів бій пораненим, не нагороджений за знищену ворожу техніку. Зате за неї нагороджений капітан Боровньов.

Синіми квадратами позначено розташування ворожої техніки, підбитої в ході бою на БП 1301 29.01.2015 р.
Сині квадрати – розташування ворожої техніки, підбитої в ході бою на БП-1301 29.01.2015
"Я." – техніка, вражена вогнем танку з позиції "Яблуко" (2 БМП і 1 танк). "В." – техніка, підірвана мінами на позиції "Вовк" (3 танки). Маленький синій квадрат – ворожий танк, знищений на посту №1 позиції "Вовк", мінімум один із танкістів застрелений в ході бою

Такі речі найбільше деморалізують – коли не працює система заохочень і штрафів. Коли винуватих не карають, а непричетних нагороджують. Навіщо воювати, якщо можна втекти, а потім дати інтерв'ю про свій героїзм?

Я готовий до очних ставок, готовий свідчити.

Слово капітана проти слова капітана. 29-31 січня 2015 року протитанкова батарея капітана Боровньова не вела жодних бойових дій на блокпостах 1301 і 1302.

БЛОКПОСТ 1302. КРУГОВА ОБОРОНА

[Командир блокпосту 1302] Великохатній наказав нам зайняти оборону в будинку через дорогу – нібито спорткомплекс, але називали його "Казино". Міцна будівля з монолітного бетону.

Організували оборону на другому поверсі. Кулемети, сектори, графік чергування. А поселилися на подвір'ї "Палуби". Там був винний погріб – єдине підземне укриття на БП 1302.

Зустріли нашого гранатометника-втікача N. Куди дів гранатомет, не пам'ятав. Мовчав, тремтів, дивився в нікуди. Про всяк випадок забрали в нього й автомат.

Увечері, як трохи стихло, Вовк розповів, що в місто пробивалася Нацгвардія, натрапили на засідку. Потім зайшла 30-та бригада, аж до "Штанів", але теж повернула назад.

В ту ніч я майже постійно був на вулиці. Командира роти [і командира БП 1302] майора Великохатнього важко поранило, Вовк спільно з розвідкою робили вилазки в центр, я залишився на блокпосту замість ротного.

Ворожа піхота вже снувала вулицями довкола. Намагалися зайти дворами від центру, треба було прикритися. Ми розставили пости, АГС, ДШК [крупнокаліберний кулемет – Ред.].

Особовий склад я знав не повністю, особливо з приданих підрозділів. Довелося вираховувати, хто чого вартий і на кого можна покластись. Слава Богу, таких була більшість.

Капітан Загородній після виходу з оточення, лютий 2015 року
Капітан Загородній після виходу з оточення, лютий 2015 року

На жаль, деякі бійці під виглядом утоми відмовлялися воювати: "Я стомився, я хочу спати". Як діти – очі заплющив і все, заховався, ніхто не знайде. Тупо чекали, поки це все закінчиться. Полон, смерть – усе одно, аби скоріше.

Там я зрозумів одну закономірність. Хто до бою сильно хвалиться – в бою, скоріше всього, участі не братиме. І навпаки. В казармі учбової частини людина могла здаватися неправильною чи дивною. А в бою – найкращий товариш.

Були бійці, які однозначно заслуговують на державну нагороду. Ось кілька прізвищ: Ігор Іваніна, Олександр Шмиголь, Андрій Бамбула, Андрій Купрієнко, Сергій Крисюк, Андрій Непоп, Михайло Ніколаєнко, Андрій Нечипоренко, Микола Рябуха, Сергій Кузьменко

Усіх не згадаю, але нагородні на них відправляли, і не раз.

30 СІЧНЯ. ПРОРИВ ТАНКУ НА БП 1302

Після поранення ротного частина людей з західних позицій пішла. А на світанку повз залізницю пройшов танк, за ним піхота.

Піхоту встигли відсікти – більшість залягла в полі, постріляли їх там чимало. Двох узяли в полон, нижче відео з одним із них. А танк попід хатами виїхав прямо на "Палубу".

Я з рядовим Романом Єфіменко тоді був на позиції з південного боку "Палуби". Дивлюсь, по той бік траси танк. З командирського люку висунувся по пояс танкіст . "Як на параді, – думаю. – Оце нахабство". А до нього метрів 100 всього. Танк стволом покрутив – гух! – вистрілив по "Палубі", у дворі розірвалося. А я вистрілив у танкіста.

Дві черги – сповз він у люк. Баштою вже не крутив, а назад у поле і зник. Піхота залишилась і продовжувала бій. В повний зріст, не перебігаючи.

Запам'яталось троє, зі стрічками білими на руці і нозі. По короткій черзі на кожного: один змахнув руками, впав, другий… Третій утік, поки я міняв магазин.

Спроба ворожого прориву на БП-1302, 30 січня 2015 року. Чорна крапка – розташування винного погребу
Спроба ворожого прориву на БП-1302, 30 січня 2015 року. Чорна крапка – розташування винного погребу

Не думаю, що танк цілився кудись конкретно. Один тільки постріл зробив. Снаряд пробив паркан і вибухнув прямо над входом у винний погріб. А там бійці якраз чи бігли в укриття, чи виходили, не знаю.

На шматки розірвало, ще довго не могли порахувати, скільки загинуло... Думали, троє, виявилося четверо. Зібрали докупи, накрили.

Погріб засипало, перебралися в "Казино". Більше противнику не вдавалося підійти так близько. Танки відганяли вогнем із СПГ, по піхоті хлопці з АГС добре валяли.

СОЛДАТСЬКИЙ МІТИНГ

Чути було, як "Світязь" із "грачами" тримає оборону в інтернаті, гриміло звідти. І обстріли без кінця. Пожежі довкола, хати людські горять, ніч освітлюють.

"Палуба" з шикарного маєтку перетворилася на почорнілу халупу без вікон. Вхід розтрощено прямим влучанням, джакузі переїхало в кухню, з ванни через уламки тече струмок.

Двір
Двір "Палуби" (БП-1302) 31 січня 2015 року. Фото Олександра Загороднього

Бійці виснажені. Увечері 30 січня "воїни світла", які на пости не хотіли йти, почали мітинг: "Чому нас не витягують, нас треба рятувати". Як буває серед наших людей: хтось вирішить їхні проблеми, не вони самі.

Питаю: "Хто замість вас воюватиме?.."

Прийшов з "Палуби" Вовк, розповів, як учора нам на підмогу проривалася 30-ка. І що завтра-післязавтра знову прийдуть наші – але до цього часу треба воювати самотужки. Раз ми вже потрапили сюди.

Не хотів на війну – не треба було йти у військкомат.

31 СІЧНЯ. ВИХІД

Вранці ідемо з Євгеном Кравченком, командиром відділення з першого взводу, піднімати людей з "Казино" на чергування.

Женя позаду, метрах у п'яти по коридору. Повертаю ліворуч, захожу у кімнату, він ще в коридорі, коли гугух! – важке щось прилітає, пробило дах, другий поверх, все завалило. Нічого не видно, все в пилюці. І чиїсь крики нелюдські.

Це кричав гранатометник-утікач N. Істерика. Він був ближче до вибуху, ніж Женя, але фізично не постраждав. Сказав, що Женю завалило.

Будівля
Будівля "Казино" (БП-1302) після боїв, весна 2015 року. Фото: "Типичный Углегорск"

Відкопали, сержант важко поранений, у крові. Джгути кладемо. В повітрі штукатурка – нічого не видно. Виносимо на вулицю, хоч обстріл триває. Там уже санітари зі взводу розвідки. Коли вантажили в "таблетку" [УАЗ], він прийшов до тями, кажу: "Женькó, все нормально буде". Але не доїхав...

Рушила "таблетка", і тут до мене доходить: якби я не зайшов за стінку... Секунда вирішувала.

Коли по рації: бронетехніка з південного напрямку. Кричу "До бою!" Зайняли позиції на краю поля, біля покинутої "Рапіри".

Вигляд з
Вигляд з "Палуби" (БП 1302) на поле. Видно покинуту "Рапіру". Фото Олександра Загороднього

Чути – наближається важка техніка, багато. Вже жодних емоцій, вигоріло все – просто чекаєш, коли підійдуть.

З лівого краю поля, за горбком, наче перископ підводного човна, повільно піднімається антена танкової радіостанції. А з нею піднімається прапор – ЖОВТО-БЛАКИТНИЙ! Танк, два БМП, БРДМ, і на кожній – прапор НАШ! Відчуття це неможливо передати.

Прийшла Нацгвардія – батальйони ім. Кульчицького і "Донбас", на броні 30-ки. Гвардійці пішли на зачистку в бік інтернату, їх повів наш замкомбата – майор із позивним "Барс" (в цьому бою був поранений), колишній спецназівець. Він же цю колону і привів з Дебальцевого.

Другий взвод першої мотопіхотної роти 13-го омпб перед виїздом на БП 1301. В ході боїв один із бійців на фото загине, четверо потраплять у полон (троє звільнені у травні 2015-го, один – Андрій ЛЕБЕДЄВ – вважається зниклим безвісти)
Другий взвод першої мотопіхотної роти 13-го омпб перед виїздом на БП 1301. В ході боїв один із бійців на фото загине, четверо потраплять у полон (троє звільнені у травні 2015-го, один – Андрій ЛЕБЕДЄВ – вважається зниклим безвісти)

Вовк: "Готуй евакуацію". Я по позиціях, щоб нікого не забути. Через якийсь час повертаються гвардійці. Зачистили до Штанів і далі, коли раптом наказ (нібито з сектору): "Негайно відхід".

Було близько полудня 31 січня.

Почався поспіх, люди вантажаться, зверху гранатомети. Ледве помістилися на броні. Майор із позивним "Вовк" затримав останній БРДМ, щоб розвідників забрати.

Маршрут виходу на Вуглегірськ тактичної групи 30 омбр, НГУ імені Кульчицького та НГУ
Маршрут виходу на Вуглегірськ тактичної групи 30 омбр, НГУ імені Кульчицького та НГУ "Донбас". 31 січня 2015 року

Щодо Вовка – він сам прикордонник, вчився вже по ходу. Я теж не загальновійськовик, зв'язківець, не можу судити щодо тактики, стратегії. Йому давали наказ – він виконував. З розумом виконував, планував. Це ж він придумав танк на "Яблуку" замаскувати.

Як воїн він молодець. В полі з солдатами був до кінця, командував, сам стріляв, не ховався. А що наказав відійти з БП-1301 – то як оборонятися, коли протитанкових засобів не лишилося?

У нас не Росія, щоб людьми закидувати танки. Поки було з чого стріляти, Вовк вів бій, керував ним. З обох блокпостів відходив останнім.

На момент відходу з БП-1302 у Вуглегірську залишалося 45 бійців нашого батальйону.

P.S. В ході боїв 29-31 січня на обох блокпостах загинули 10 військовослужбовців 13-го омпб. Ще один загинув від обстрілу 28 січня.

Жоден із них не був нагороджений посмертно.

Ось їхні прізвища:

старший солдат АНДРУСЕНКО Сергій Олександрович (протитанковий взвод 1-ї роти)
солдат БРИГИНЕЦЬ Олександр Валентинович (другий взвод 1-ї роти)
рядовий БУЙНОВСЬКИЙ Ігор Анатолійович (зенітно-артилерійський взвод)
солдат ЗЕЛЕНСЬКИЙ Олександр Михайлович (перший взвод 1-ї роти)
сержант КОЛЕСНИК Віталій Павлович (мінометний взвод)
молодший сержант КРАВЧЕНКО Євгеній Анатолійович (перший взвод 1-ї роти)
старший сержант МЕЛЬНИК Андрій Іванович (танковий взвод)
старший солдат СОЛОМАХА Олег Володимирович (протитанковий взвод 1-ї роти)
старший солдат СТАРЧЕНКО Павло Олександрович (другий взвод 1-ї роти)
молодший сержант ТОМИЛКО Іван Миколайович (перший взвод 1-ї роти)
сержант ХАРИТОНОВ Сергій Миколайович (мінометний взвод).

Матеріал підготували Павло Солодько, Анна Чаплигіна, спеціально для УП

powered by lun.ua
Французький письменник Олів'є Бурдо: Людина ніколи не живе так повно, як між двома драмами
Не турбує – не означає "відсутній": що треба знати про рак молочної залози
Керченський іспит
Газ подорожчає, транш буде. Як уряд прийшов до ціни 8 550
Усі публікації