Дев’ята рота. Останні "Кіборги". Частина третя. "Падіння ДАПу"

Олексій БратущакOleksii Bratushchak
18545 переглядів
Четвер, 1 лютого 2018, 09:28

Це історія захисників Донецького аеропорту з 9-ї роти 3-го батальйону 80-ї десантно-штурмової бригади. У січні 2015 року 20 бійців добровільно зголосилися піти в саме пекло.

Останній тиждень ДАПу ці десантники бачили на власні очі. Вони стали "Кіборгами", але повернулися не всі. Трагічну історію дев’ятої роти розповідають уцілілі чоловіки.

Україна має знати про подвиг своїх героїв. Подвиг останніх "Кіборгів".

У першій частині під назвою "Вежа" йшлося про те, як 9-а рота потрапила на фронт, готувалася до заходу в аеропорт, а ротного терміново відправили до диспетчерської вежі в день її падіння.

У другій частині – про захід 9-ї роти в аеропорт та останні дні оборони ДАПу.

У цій, третій частині, розповідаємо про падіння оборони аеропорту, полон та повернення бійців 9-ї роти додому.

Станом на 19 січня 2015 року серед "Кіборгів" у Донецькому аеропорту залишалося 8 бійців 9-ї роти.

19 січня. Перший підрив

Зранку 19 січня в Донецькому аеропорту настало затишшя. Але то було затишшя перед бурею.

У якусь мить стався потужний вибух. Дехто подумав, що прилетіла ракета. Насправді – ворог заклав вибухівку.

Читайте також
Дев’ята рота. Останні "Кіборги"
Дев’ята рота. Останні "Кіборги". Частина друга
Обличчя донецького аеропорту. "Кіборги"
Від вибуху провалилася підлога. Супротивник вирішив перевірити, чи залишився серед українських військових хоч хтось живий.

Але бійці швидко оговталися, намагалися звести нові укріплення. "Кіборги" продовжували тримати оборону. Та ситуація стала вкрай критичною.

Ярослав Гавянець:

"Після першого вибуху потрібно було дати наказ, і ми б уночі могли вийти. Там до нашої позиції в Пісках було 500 метрів.

Я навіть не знав, що там є наша позиція – радіолокаційна станція. Це треба було йти через взльотку. Це було б тяжко, але в тумані можна було пройти. Та ніхто тоді команди не дав".

Більше того, Україну запевняли, що до "Кіборгів" прямує підкріплення.

"Допомога, значна – вже почала рух. Надія з'явилася", – писав того дня радник президента Юрій Бірюков.

Водночас в аеропорту серед українських бійців надія остаточно розтанула. У ніч з 19 на 20 січня з ДАПу самостійно вийшли три групи бійців.

Ярослав Гавянець:

"Уночі вийшли бійці 90-го батальйону. Вони між собою домовилися. З одного боку, вони молодці, спаслися…".

На останніх квадратних метрах терміналу залишилися поранені та кілька чоловіків, які не змогли кинути товаришів.

Віталій П’ясецький:

"З нашої 9-ї роти до останнього залишилися Андрій Грицан "Каптьор", Вадим Демчук "Дим", Валік Опанасенко "Партизан", Володя Козак "Козак" і Діма Скляров "Скляр".

Ще залишився Станіслав Стовбан, Артем Гребенюк і Славік Гавянець".

Разом з іншими "Кіборгами" вони залишилися в смертельній пастці. Ворог був як поверхом вище, так і нижче.

 
Володя Козак (ліворуч) та Володя "Старшина" в Донецькому аеропорту
з ФБ-сторінки Віталія П'ясецького

20 січня. Другий підрив

Ворог пішов на останній штурм. Бій в аеропорту тривав до 14-ї години. Коли стихло, бійці вирішили перепочити. Хто курив, хто, змучений, дрімав.

Другий вибух був значно потужнішим. Вибухівку підклали в підвал. Підлога під "Кіборгами" провалилася.

Ярослав Гавянець:

"Хто залишився по боках на фундаменті сидіти, як я, – вижив. Інші провалилися вниз, їх зверху двома поверхами накрило. Тоді з восьми бійців 9-ї роти вижило лише троє: Стас Стовбан, Артем Гребенюк та я.

Стас провалився вниз, його потім діставали з-під плит. Йому плита перебила обидві ноги".

 
Руслан Присяжнюк з 90-го батальйону (ліворуч) та Артем Гребенюк з 9-ї роти
з ФБ-сторінки Віталія П'ясецького

Після другого вибуху аеропорт перетворився на пекло. З-під руїн доносилися крики чоловіків "Де моя рука/нога?", "Пристреліть мене!", "Дайте гранату!".

Хто ще міг пересуватися, почав шукати під завалами побратимів. Це тривало до ночі. Знайшли всіх, хто подавав голос. Але дістати всіх не змогли.

Довгий час вважалися зниклими безвісти п’ятеро бійців 9-ї роти. Їхні тіла впізнали лише за експертизою ДНК.

 
Останнє фото. Андрій Грицан "Каптьор". Один із тих, хто загинув 20 січня
з ФБ-сторінки Віталія П'ясецького

У тій ситуації чинити опір "Кіборги" вже не могли. Вони залишалися на невеличкому клаптику зруйнованого терміналу. Самого аеропорту вже не існувало. Ховатися від обстрілів не було куди.

Ярослав Гавянець:

"У Стаса Стовбана тоді була тяжка ніч. Ним Ігор Брановицький з 90-го батальйону займався, ставив усю ніч жгути, заспокоював, бо Стас кричав дуже.

Артем Гребенюк був поранений, то він сидів. Я тримав середину терміналу. Цілу ніч дивився в тепловізор, щоб до нас ніхто не приліз. Хлопці сиділи біля вулиці, тримали там оборону зі сторони взльотки".

Саме в цей час відчайдушну спробу дістати підтримку здійснив Андрій Гречанов "Рахман", якого називають "Кіборг №1". Він вийшов до своїх у Пісках, але під час повернення з підкріпленням потрапив під обстріл і повернутися в термінал уже не зміг.

Вночі з аеропорту вийшла група "Кіборгів". У ній – 14 бійців. Останнім з цієї групи йшов боєць 90-го батальйону Андрій Казмирчук.

Ярослав Гавянець:

"Хто знав про позицію на РЛС, то вони між собою домовилися та вийшли. А ми залишилися в терміналі. У мене було двоє поранених – Артем і Стас. Я їх обох не міг тягнути. То я з ними залишився, сидів. А потім пішов у полон".

21 січня. Полон

До ранку 21 січня частина важкопоранених бійців не дожила. Сподівань на допомогу не залишилося.

Ще двоє "Кіборгів" – Василь Соколовський "Сокол" з 80-ї бригади та Андрій Шишук "Сєвєр" з 90-го батальйону – вирішили самотужки виходити з аеропорту. Їм вдалося дістатися до своїх на радіолокаційній станції.

У термінал ще надходили повідомлення від командування, що тривають переговори про зелений коридор. Але кожна хвилина затримки могла коштувати життя важкопораненим.

У такій ситуації Анатолій Свирид "Спартанець" вирішив сам іти на переговори до ворога. З білим прапором він попрямував до старого терміналу.

Ярослав Гавянець:

"Зранку 21 січня "Спартанець" пішов до сепаратистів домовлятися, що ми складемо зброю і вийдемо на свої позиції. Сепаратисти не погодилися. Сказали, що якщо ми здамося в полон, то вони нададуть усім важкопораненим допомогу.

У нас уже вибору не було. Сепаратисти були всюди навколо нас. Кричали: "Здавайтеся в полон! Ми з командиром домовилися, вам нададуть медичну допомогу".

У полон потрапили троє бійців 9-ї роти – Славік Гавянець, Артем Гребенюк і Станіслав Стовбан.

На відео з 40-ї секунди: тримаються один за одного Артем Гребенюк (ліворуч) та Славік Гавянець

Ярослав Гавянець:

"Ми вийшли, хто ходячий був. Поранені лежали. За ними приїхала машина, забрала. Стасу зробили операцію. Одну ногу не врятували, ампутували. Другу врятували, там були складні операції, у Донецьку лікарі робили".

Олег Височанський:

"Станіславу Стовбану під час другого вибуху перебило обидві ноги. Сєпари зробили операцію, одну ногу йому ампутували вище коліна".

Стовбану врятували не лише одну ногу, а й життя. Пізніше в епікризі він прочитав, що в нього була втрата крові, несумісна з життям.

Якщо його з аеропорту одразу відправили до лікарні, то неважко поранених "Кіборгів" – до бази терориста "Мотороли". Там "обробляли" цілий день.

Ярослав Гавянець:

"Трубами, табуретками, утюгами, всяке було. Батальйон "Спарта" – вони були злі на нас, бо в них багато 200-х було. То їм дозволили на нас відірватися.

Ігор Брановицький відмовився з ними говорити, сказав, що має права не говорити. То "Моторола" чи "Гіві" дав команду, що його можна добивати до кінця. Йому поламали майже все, а потім прийшов "Моторола" і застрелив, добив".

Після цього полонених перевезли до будівлі донецької СБУ. Там бійці заповнили картки військовополонених, отримали медичну допомогу.

Ярослав Гавянець:

"На другий день нас повели по Донецьку "парадом полонених". Це ж треба було показати, що "Кіборгів" зловили, похвалитися перед місцевими. Мені тоді було якось жалко тих людей, у яких така велика жорстокість".

Ярослав Гавянець був наймолодшим "Кіборгом", який потрапив у полон після падіння аеропорту. На відео терористів його побачив батько. Чоловік записав відеозвернення до Захарченка.

Той погодився відпустити бійця, якщо батьки приїдуть до Донецька з українськими телеканалами. На окуповану територію вирушила знімальна група СТБ.

Сюжет СТБ "Звільнення Ярослава Гавянця"

Гавянець перебував у полоні рівно два тижні. За два дні терористи віддали важкопораненого Станіслава Стовбана. Останній боєць 9-ї роти Артем Гребенюк повернувся з полону 21 лютого 2015 року під час великого обміну.

Дев'ята рота після аеропорту

Жоден з бійців 9-ї роти, котрі потрапили в новий термінал в останні дні існування ДАПу, не вийшов звідти неушкодженим. Шестеро поклали в аеропорту свої життя.

Олег Височанський:

"Усі загинули в терміналі. Один загинув у бою. Двоє потрапили в пожарку між вишкою та терміналом. Вони там мали спостерігати і доповідати обстановку. Лише вони залишилися живі-здорові. Усі інші – або двохсоті, або інваліди, втратили здоров’я.

Люди навіть не уявляють, що там було за пекло. Я не знаю, хто б туди захотів повернутися вдруге. Я знаю, що такі є. Той, хто повернувся туди вдруге, вони для мене Герої України".

 
Дембель
з ФБ-групи "Дев’ята рота"

Роль бійців 9-ї роти відзначила й держава. Усі вони отримали нагороди: хто орден "За мужність", хто – орден імені Богдана Хмельницького.

Олег Височанський:

"Ми пройшли цей іспит, ми стали нацією. Війна зробить нас тільки сильнішими. Ми, звичайно, дорогу ціну за то платимо.

Бої за ДАП – це плювок Путіну і його найманцям. Скільки там спецназу полягло! Це їм плювок.

У мене всі були мобілізовані з сіл: хто артист, хто вчитель, хто бізнесмен. І цим простим українцям ті спецназівці нічого зробити не могли".

За станом здоров’я Височанський став військовим пенсіонером. Балотувався до Львівської облради.

Загалом з останніх "Кіборгів" п’ятеро чоловіків брали участь у місцевих виборах 2015 року. Федір Місюра очолив одне з управлінь Рівненської облдержадміністрації.

Федір Місюра:

"Після того, як мене списали з армії, я повернувся в частину, попросився послужити, підписати контракт. Мені гарно відмовили. Я повернувся на попереднє місце роботи, був держслужбовцем".

Зупинка серця викликала в Місюри часткову амнезію. Події в Донецькому аеропорту він пам’ятає, як мале дитя: згадує якісь моменти, а конкретики немає.

Федір Місюра:

"Аеропорт – це символ незламності української армії. Ми показали, що Росія не настільки і потужна держава, що її можна зламати. Ми воювали і воюємо за честь, за нашу державу. Вони бояться, а ми ні, не боїмося вмерти за свою країну.

Тим, що аеропорт не був зданий, а був нахабно та по-військовому з ганьбою підірваний, бо в них не залишалося інших шансів, ми показали – хлопці, ми все можемо, просто треба зібратися".

Після повернення додому Ярослав Гавянець знайшов себе в культурній сфері. До війни хлопець навчався в Харкові на актора драматичного театру й кіно. Через мобілізацію майбутній "Кіборг" трохи не довчився.

Після аеропорту грав в аматорському театрі, співає з дружиною на різних концертах.

Ярослав Гавянець:

"Це мене відволікає від минулого. Я не жалкую, що пішов в аеропорт. Я перевірив себе, що я можу, скільки в мене є сили. Перевірив свою планку страху. У мене планка велика".

До підприємницької діяльності після демобілізації повернувся Віталій П’ясецький. Аеропорт згадує, як перевірку самого себе, і робить відвертий критичний висновок.

Віталій П’ясецький:

"Не такий я вже й особливий воїн, як я раніше думав. Але мені особисто не соромно перед самим собою. Були моменти, коли мені було важко, коли було страшно. Як і іншим, мені так само хотілося жити.

І ще аеропорт – це болючі спогади. Багато хлопців загинуло, і я не дуже розумію, чому я залишився живий".

Критично П’ясецький оцінює не лише себе, а й військове командування. У спогадах він повертається до тих останніх днів оборони аеропорту й обурюється, що "Кіборгів" не вивели за кілька днів до трагедії.

Віталій П’ясецький:

"Були такі моменти, наприклад, між 17 та 18 січня, коли можна було сказати: "Хлопці, хто може тримати зброю, потихеньку відходьте". Люди вийшли б. Можливо, не всі. Можливо, ми понесли б втрати, але вони не були б такими важкими, які в результаті ми отримали 20 числа після підриву.

А вони, командири, до останнього моменту посилали туди людей, і в результаті ті люди гинули. "Героїзм солдат – це бездарність командирів". Таке моє ставлення".

На бездіяльність командування у своїх інтерв’ю нарікає і Стас Стовбан. Попри це та втрату однієї ноги він повернувся на фронт. Влітку 2015-го Стовбан підписав контракт до завершення особливого періоду. З протезом замість ноги він повернувся на передову.

Стас Стовбан уже став легендою незламності українських воїнів. Як і всі "Кіборги".

Історія 9-ї роти є однією зі сторінок цієї легенди. Славної і трагічної.

P.S. 3 листопада 2014 року в Україні заборонили показ фільмів за участі російського актора Михайла Пореченкова. У переліку стрічок був і фільм "9 рота". Фільм, який має багато розбіжностей з реальними подіями в Афганістані, і який знімали в українському Криму.

Автор тексту сподівається, що колись український глядач таки побачить у кінотеатрі фільм "9 рота". Але це буде справжня історія українських воїнів. Останніх "Кіборгів".

Олексій Братущак, для УП

powered by lun.ua
Як це – бути солісткою однієї з найкращих опер у світі. Історія львів’янки Зоряни Кушплер
Смартфон замість касового апарату: як це зробити уже сьогодні
Я не хочу повторення війни між Угорщиною та Україною: інтерв’ю Петера Сійярто
Антикорупція: Quo Vadis?
Усі публікації