Тюрма, мільйонні штрафи та "знак якості". Як влада хоче контролювати ЗМІ

Олександр Іванческул
колаж: Андрій Калістратенко
12131 перегляд
Четвер, 23 січня 2020, 13:35

"Фейки, маніпуляції, інформаційна війна… Раніше це була війна з російськими ЗМІ, тепер це війна ще й всередині нашої країни. Незважаючи на те, що ми декілька разів збиралися з представниками наших медіа, деякі з них не розуміють, що роблять", – скаржився президент Володимир Зеленський у своєму влозі, опублікованому 7 листопада 2019 року.

Вже наступного дня на Банковій опублікували указ "Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави".

З-поміж іншого президент постановив Кабінету міністрів розробити та внести на розгляд Верховної Ради законопроєкт щодо врегулювання діяльності медіа в Україні.

Зеленський вимагав, аби в документі були положення щодо стандартів новин, механізми запобігання розповсюдженню "фейків", їх спростування. 

Трохи зірвавши президентський дедлайн, який добігав кінця 31 грудня, Міністерство культури, молоді та спорту опубліковало чернетку законопроєкту, а згодом і порівняльну таблицю

Документ пропонує жорстко карати медіа за поширення фейків. Наприклад, за дезінформацію ЗМІ може отримати штраф до 9,5 млн грн, а ті, хто цю дезінформацію розповсюджував, навіть сісти в тюрму на 7 років. 

Поява законопроєкту викликала шквал критики й обурення серед журналістів та експертів як українського медіаринку, так і поміж європейських колег. Авторів законопроєкту звинувачують у спробах тиску та залякуванні журналістів в'язницею. Особливо в умовах, коли достеменно невідомо, як конкретна інформація перевірятиметься на фейковість.

А самі методи регулювання ЗМІ, як-от присвоєння "знаку якості" чи введення єдиної прескарти, скидаються на стерилізацію медіапростору радянських часів, коли всі журналісти мали добровільно-примусово входити у спілки, а жодна стаття у газеті не друкувалась без схвалення "зверху". 

Подив викликає також те, що одним із ініціаторів такого зашкарублого документу є міністр Володимир Бородянський, який відомий на медіаринку як прогресивний менеджер і новатор. 

"Українська правда" проаналізувала документ та розповідає про його основні положення, досвід інших країн щодо регулювання ЗМІ, а також думки експертів про те, до чого може призвести така боротьба з дезінформацією в Україні.

За що критикують законопроєкт?

 
Олексій Мустафін

Олексій Мустафін, медіаексперт:

"Одразу, як тільки з'явилась ця ідея, я сказав, що вона небезпечна. Новели документу не є новелами. Вони нагадують радянське ставлення до медіа з партійним керівництвом і ідеологією, коли були офіційні спілки, і журналістом чи письменником можна було бути через спілки. Така схема пропонується і зараз, вона по-іншому називається, але внутрішньо здається відтворенням того архетипу.

Щодо заяв влади про їхнє бажання спілкуватися без журналістів, я бачу тут суперечливість. З одного боку, кажуть, що медіа не потрібні, а з іншого боку бачимо нестримне бажання взяти медіа під контроль. Інакше це трактувати неможливо.

Дуже розмиті визначення, що таке дезінформація. Ми пам'ятаємо неодноразі спроби попередніх влад, різні ініціативи запровадити якісь дефініції: чи то дезінформація, чи то наклеп. Але головне, що це дозволяло б вимагати від медіа не поширювати інформацію або загрожувало санкціями. Фактично, це той самий законопроєкт Журавського, але просто в іншій упаковці.

Цей законопроєкт є спробую встановити для влади комфортні правила гри, які загрожують медіа і журналістам як професії. Я не хочу підозрювати в ницих мотивах людей, які стоять за цим законопроєктом, але результат є дуже небезпечним. 

Можливе посилення самоцензури серед журналістів – це найнебезпечніший наслідок подібних ініціатив. Якщо медіа знає, що в нього є перспектива санкцій чи тюрми, буде намагатися стримувати себе у виконанні головної функції – критики влади.

Що особливо критично зараз, коли в країні вся влада сконцентрована в одних руках: уряд і парламент перетворені на підрозділи Офісу президента. Дуже мало стримувачів і засобів контролю за владою з боку суспільства. При всіх своїх недоліках, при відсутності справді вільної журналістики в тому обсязі, якого суспільство потребує, наявні медіа є хоча б якимось стримувачем. 

А цей законопроєкт може призвести до того, що і цього стримувача не буде. Ситуація з поганої перетвориться на ще гіршу".

 
Андрій Куликов

Андрій Куликов, журналіст, голова правління "Громадського радіо"

"Владі потрібно заявити, потрібно й далі показати своє ставлення до журналістської гільдії, і вони успішно з цим впораються. Це йде в річище того, що ми вже чули: спілкуватись без журналістів.

Журналістам варто брати участь у публічних обговореннях документу, аби як мінімум заявити свою позицію.Треба йти, зустрічати лицем до лиця. Намагатися зробити те, що можна зробити. Так наша аудиторія дізнається, як ми до цього ставимось".

 
Севгіль Мусаєва

Севгіль Мусаєва, головна редакторка УП: 

"Моє особисте враження від того, що запропоновано в цьому законопроєкті – його писали юристи, які взагалі не мають уявлення про те, як та за якими негласними правилами функціонують медіа. Інше питання – як Володимир Бородянський, який стільки років керував однією з найбільших медіагруп в Україні, не розуміє можливі наслідки таких нововведень. 

Чи потрібна Україні боротьба з фейками? Так, звичайно. Але держава в цій ситуації обрала чи не найгіршу форму реалізації складної задачі. Штрафи, відповідальність. Як адміністративна, так і кримінальна. Все це реінкарнація радянських методів. Натомість кращою стратегією для держави в такій ситуації було б партнерство".

З чого все почалось?

15 листопада очільник Мінкульту Володимир Бородянський та його перший заступник Анатолій Максимчук показали концепцію законопроєкту про протидію дезінформації. В ній представники влади пояснили, як будуть законодавчо забезпечувати свободу слова, захищати журналістів та інформаційну безпеку країни.

Згідно з текстом документу, для протистояння інформаційній війні Росії необхідно створити "ефективні механізми захисту національного інформаційного простору". 

Ці механізми обіцяли розробити, базуючись на таких принципах:

  • неможливість використання для тиску на "незручних" журналістів чи медіа;
  • забезпечення умов для поширення достовірної інформації про події та явища, які відбуваються в суспільстві;
  • сувора відповідальність за умисне розповсюдження дезінформації, яка є елементом військової агресії проти України. 

Минулого тижня Мінкульт презентував основні положення законопроєкту, а згодом і порівняльну таблицю.

У законопроєкті дають визначення дезінформації?

Так. 

Дезінформація – це недостовірна інформація з питань, що становлять суспільний інтерес, зокрема стосовно національної безпеки, територіальної цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права українського народу на самовизначення, життя та здоров'я громадян, стану довкілля.

Не будуть вважатись дезінформацією оціночні судження, навіть якщо вони критичні, сатира і пародія, а також недобросовісна реклама.

Також документ пояснює, що таке недостовірна інформація. Це – неправдиві відомості про осіб, факти, події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них неповні або перекручені.

Що пропонують у законопроєкті?

  • Створити посаду уповноваженого з питань інформації;
  • ввести обов'язкове навчання основам медіаграмотності у школах, вишах, при підвищенні кваліфікації держслужбовців тощо;
  • ввести індекс довіри"знак якості" для ЗМІ, що підтверджує дотримання медіа принципів журналістської етики та вимог щодо перевірки інформації;
  • створити організації журналістського самоврядування, які будуть стежити за дотриманням стандартів;
  • встановити адміністративну відповідальність за розповсюдження дезінформації та порушення правил її спростування;
  • встановити кримінальну відповідальність за системне та масове розповсюдження дезінформації.

Уповноважений з питань інформації. Хто ним може стати?

Створення цієї посади у законопроєкті пояснюють тим, що "чинне законодавство не передбачає можливості звернення до суду з приводу розповсюдження дезінформації, за відсутності особи, чиї права порушено".

До ключових задач уповноваженого відносять:

  • моніторинг інформпростору та реагування на заяви щодо дезінформації;
  • перевірка достовірності інформації;
  • звернення до ЗМІ про відповідь або про спростування дезінформації;
  • звернення до суду з позовами про спростування та надання права на відповідь;
  • звернення до правоохоронних органів при ознаках кримінального правопорушення.

Вимоги до кандидатів:

  • громадянин України віком не молодше 35 років на день подання;
  • має вищу освіту, володіє українською та англійською мовами;
  • має досвід правозахисної діяльності або діяльності із захисту інформації;
  • здатний за своїми діловими і моральними якостями, освітнім і професійним рівнями виконувати посадові обов'язки;
  • протягом останніх п'яти років проживає в Україні.

Остаточне рішення про призначення прийматиме Кабмін. Перед цим кожен із кандидатів має право виступити перед урядовцями, далі відбувається відкрите голосування кожного з членів Кабміну особисто.

Уповноваженим буде обраний той кандидат, який набрав найбільшу кількість голосів. Термін повноважень – п'ять років.

Як ЗМІ отримуватимуть "знак якості"?

Спеціальний індекс довіри може бути присвоєно будь-якому медіа. Але лише після добровільної перевірки.

Перевірку проводять "незалежні організації, що мають відповідну компетенцію та досвід і відповідають критеріям, встановленим уповноваженим з питань інформації".

Переліку "незалежних організацій" у документі немає. Також у ньому відсутні критерії для присвоєння індексу довіри – їх має розробити уповноважений.

У разі отримання медіа індексу довіри, держава компенсує витрати на перевірку.

Що за організація журналістського самоврядування?

Для створення організації будуть проведені установчі збори. В них візьмуть участь по три представники від громадських і державних організацій:

  • ГО "Національна асоціація медіа";
  • Асоціація "Індустріальний телевізійний комітет";
  • Українська Асоціація медіа-бізнесу;
  • АТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України";
  • ГО "Комісія з журналістської етики";
  • Національна спілка журналістів України;
  • Підприємства, що входять до системи державного іномовлення.

На установчих зборах затверджується Статут, утворюються Рада Асоціації та Комітет професійної етики, які починають працювати та приймати журналістів до членів Асоціації.

Після проводиться з'їзд, який формує нові органи самоврядування.

Одне із завдань організації журналістського самоврядування – введення єдиної прескарти, яка визнається державою як підтвердження професійного статусу журналіста, а також розробка та затвердження Кодексу професійної етики.

Професійним, на думку авторів законопроєкту, є журналіст, який "на постійній, професійній основі збирає, одержує, створює, редагує або поширює масову інформацію та є членом Асоціації професійних журналістів України".

Цей статус може бути призупинено або взагалі припинено через обвинувальний вирок суду, вихід з українського громадянства, внесення до списку осіб, які становлять загрозу нацбезпеці, співпрацю з медіа, до яких застосовуються санкції в Україні тощо.

Мільйонні штрафи та тюремні строки. За що конкретно каратимуть ЗМІ?

Адміністративна відповідальність за:

  • зміну адреси розміщення матеріалу, щодо якого подану заяву уповноваженого, незбереження запису або примірника матеріалу. 

Це пояснюється тим, що всі заяви щодо дезінформації реєструватимуться в "електронній системі довіри", а зміна лінку, ймовірно, ускладнить роботу системи.

Штраф у розмірі п'яти мінімальних зарплат (23 615 грн) за кожен випадок порушення;

  • ненадання у встановлений законом строк відповіді на заяву чи запит уповноваженого. Штраф 5 МЗП (23 615 грн);
  • нерозміщення або несвоєчасне розміщення відповіді щодо дезінформації за заявою уповноваженого. Штраф 20 МЗП (94 460 грн);
  • розміщення ЗМІ неправдивої інформації про отримання індексу довіри. Штраф 20 МЗП (94 460 грн);
  • поширення дезінформації, за умови добровільного спростування, починаючи з третього факту порушення протягом року. 

Тобто, якщо ЗМІ систематично впродовж року публікують дезінформацію, перші два спростування відбуваються без санкцій, а після третього такого випадку буде стягнено штраф. Штраф 1 000 МЗП (4,723 млн грн)

  • поширення дезінформації, за відсутності спростування. Штраф 2 000 МЗП (9,446 млн грн

Кримінальна відповідальність за:

  • Систематичне умисне масове розповсюдження завідомо недостовірних повідомлень про факти, події або явища, що становить загрозу національній безпеці, громадській безпеці, територіальній цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права українського народу на самовизначення, життя та здоров'я громадян, стану довкілля у період відсутності повного контролю України за державним кордоном України.

Штраф від 5 000 до 10 000 неоподатковуваних мінімумів (від 85 000 грн до 170 000 грн) або виправні роботи від 1 до 2 років.

  • Перелічені вище дії з використанням комп'ютерних програм, ботів, груп або підробки джерел інформації.

Позбавлення волі від 2 до 5 років.

  • Фінансування дій, передбачених першим та другим пунктом.

Позбавлення волі від 3 до 5 років.

  • Дії, передбачені частинами першою–третьою, вчинені повторно або організованою групою осіб, або якщо вони призвели до тяжких наслідків чи спричинили матеріальну шкоду у великому розмірі.

Позбавлення волі від 5 до 7 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Аби захистити журналістів від зловживань з боку влади, законопроєкт передбачає оскарження рішень суду та звернення за висновком до Європейського суду з прав людини.

Що чекає на законопроєкт далі?

28 січня в Києві відбудеться презентація порівняльної таблиці законопроєкту. 

Мінкультури запросило до участі в "стратегічному діалозі" представників ЗМІ, громадських організацій, медіаекспертів та медіаюристів. Після цього заплановані інші публічні обговорення та внесення змін до документу. 

До кінця лютого законопроєкт буде доопрацьовано та винесено на розгляд Кабміну. А вже в березні уряд внесе документ на розгляд Верховної Ради.

Враховуючи монобільшість "Слуги народу" у парламенті, ймовірність прийняття закону про протидію дезінформації досить висока.

Як з дезінформацією борються на Заході?

У Європейському Союзі діє кодекс практики щодо протидії дезінформації. Українські законотворці цитували його у концепції документу. Зокрема, звідти взято тлумачення "дезінформації". 

На відміну від українського законопроєкту, який розповсюджується на ЗМІ, кодекс ЄС намагається співпрацювати з онлайн-платформами, соцмережами та рекламною індустрією, щоб боротись з поширенням дезінформації та фейків.

Наприкінці січня 2019 року Європейська Комісія опублікувала перші звіти організацій-підписантів, серед яких Google, Facebook, Twitter і Mozilla, щодо дотримання ними кодексу.

"Відбулися деякі позитивні зміни, наприклад, в області видалення фейковий акаунтів і обмеження видимості сайтів, які поширюють дезінформацію", – звітували у ЄК.

Мінкульт також орієнтується на досвід британського Офісу інформаційного комісара (ICO) та канадського уповноваженого з інформації та конфіденційності (IPC).

ICO – це незалежний орган, який підпорядковується парламенту та спонсорується Міністерством культури, ЗМІ та спорту (DCMS). Свою роль він описує як "відстоювання прав на інформацію в інтересах суспільства".

Офіс інформаційного комісара в різні роки штрафував компанії Sony та Uber, корпорацію Facebook, американське кредитно-рейтингове агентство Equifax, а також вів розслідування у справі консалтингової фірми Cambridge Analytica.

Олександр Іванческул, для УП



powered by lun.ua
Реклама:
Коли спиртова галузь "вийде з тіні" та до чого тут приватизація
Визнання (не)легітимного Лукашенка: які варіанти лишаються для України
Їм вдалося: учитель-ютубер Павло Віктор та вчителька ліцею Оксана Пасічник про засоби та переваги дистанційної освіти
"Не хочу жити у великій в'язниці". Протести в Білорусі очима учасників
Усі публікації