Дон Кіхот з Малої Житомирської. Як київський математик не дав розвалити садибу Мурашка і залишився жити в руїнах

П'ятниця, 18 грудня 2020, 05:30
Ілюстрація: Андрій Калістратенко

Перш ніж розповідати про 66-річного киянина Олександра Глухова, не зайвим буде попередити: "Не намагайтеся повторити! Небезпечно для здоров'я і комфортного життя".

Його будинок у хвилині ходу від Майдану. У стилі модерн, дореволюційний. На Малій Житомирській, 12А. І це – плюс.

Мінусів у житті математика Глухова значно більше. В нього немає опалення з 2007 року. А в ковідну осінь 2020-го, напередодні зими, його відключили від газу і води.

Шишки на кісточках пальців доцента Національного авіаційного університету свідчать про артроз.

Його мучить хронічний кашель.

Його дружина тяжко хвора.

У світі математики, в якій сильний Глухов, плюс, помножений на мінус, завжди дає негативне число. В реальністі, в якій живе Олександр, всього один позитивний факт перекреслює низку суцільних мінусів: завдяки упертості киянина поки ще стоїть скелет 162-річної садиби Мурашка на Малій Житомирській 14А, 14Б.

В середині 90-х математик відмовився виселятися, не підозрюючи, що на нього чекає попереду: нескінченні суди і жахливий побут у самому центрі столиці.

 У 2007-му Олександра Глухова разом із чотирма будинками (12А, 12Б, 14А, 14Б) адміністрація Леоніда Черновецького віддала в приватні руки. Але кандидату фізико-математичних наук вдалося вирватися з цих чіпких обіймів. Історичні об'єкти в результаті повернулися в комунальну власність Києва.

У 2020-му, на другому терміні Віталія Кличка, бунтаря з Малої Житомирської знову виселяють. Обіцяють врятувати пам'ятки архітектури, пропонують нове житло. Глухів з'їжджати не поспішає. Стверджує, що завжди був готовий знайти оптимальне для всіх рішення. Але вважає, що чиновники все ще його не чують.

Схожий зовні на Дон Кіхота (виразний ніс, густа борода і вуса) Олександр Глухов зумів стати причиною рідкісного збою системи, з якою він бореться.

За останню чверть століття київська садиба Мурашка стала не пам'яткою столичної історії, а пам'ятником української дійсності. Коли дивишся на охоронні таблички на півзруйнованих стінах – "Охороняється державою. Пошкодження карається законом", виникає питання: де ж вони – держава і закон?

Запах сечі в темній арці зі сміттям на Малій Житомирській, скрегіт битого скла під ногами і передзвін дзвіниці Михайлівського собору – огидна, але реальна суміш, що характеризує ситуацію навколо.

Щоб зрозуміти мотиви Олександра Глухова, його життя, бачення минулого і сьогодення України, УП передає від першої особи історію математика-бунтаря, якому хотілося бути почутим протягом останніх 25 років. 

Дитинство 

Я народився в Києві в 1954 році. Батько родом з Вінниччини. Він закінчив школу до Другої світової "на відмінно". Воював.

Мій дід воював і в Першу і Другу світові. Був грамотним, хоч і в селі жив. З більш-менш заможної сім’ї.

Коли почались колгоспи, прийшов голова: "Яків, слухай, вступай до нас". Дід запитав: "Навіщо?". Той: "Я тобі по-доброму кажу, як другу. А то прийдемо завтра, пограбуємо все!". Прийшлося вступати.

Після війни мій отець оселився в Києві. Працював у КПІ, завідував кафедрою "Загальної електроніки". 

 
Для чиновників КМДА і забудовників Олександр Глухов справжня скабка протягом останніх 25 років
Всі фото: Євген Руденко

Моє дитинство пройшло в трошки ізольованій обстановці, в містечку КПІ, в будинках, де жили викладачі. Моя сім’я – у сталінський комуналці. 

Я пам’ятаю парк, ялинки, прекрасну архітектуру КПІ. В мене якось все було пов’язано з тим районом.

Там, де зараз їздить швидкісний трамвай, в 60-ті була зовсім інша історія. За парканом, через який ми лазили – приватний сектор з дерев’яними хатами. Ми зазвичай отримували по голові від місцевих товаришів.

Пам’ятаю часи Хрущова, коли розпочалася ця "відлига". Відчуття якоїсь революції після XX з’їзду партії, відчуття нової країни, де нікого не саджають просто так. 

В мої п’ять років Гагарін полетів у космос, про що я дізнався з маленького радіо на стіні. Той час виглядав дуже перспективнимтисячі людей збиралися на стадіонах, щоб послухати, як якийсь поет декламує вірші.

 
Хоча математик і схожий зовні на Дон Кіхота, його шлях не можна назвати боротьбою з вітряками. Завдяки Глухову садиба Мурашка ще не впала

Якщо бути точним, атмосфера, в якій я зростав і жив, по горизонталі була кращою, ніж по вертикалі. Горизонталь – це стосунки між людьми, які знаходилися приблизно в одному соціальному середовищі. Мені здається, вони були більш теплими і дружніми, ніж зараз.

Але ми знали, що по вертикалі, над нами, є партія, КДБ. Тоді я справді боявся їх. Боявся, що викличуть, якщо щось не те скажеш. 

Тато попереджав: "Якщо підеш на зелене світло на пішохідному переході і тебе зіб’є партійна чорна "Волга", їм нічого не буде". В цьому плані зараз не краще. Той, у кого є декілька зайвих тисяч доларів, відкупиться, йому теж нічого не зроблять. 

Справедливості більше не стало. І ВВП не виріс.

Боротьба

Я – кандидат фізико-математичних наук. Тих наук, які були справжніми. 

Закінчив "Прикладну математику" в КПІ. Потім аспірантуру в Інституті математики. Захищав дисертацію в Інституті кібернетики. До 2003 року працював в Академії наук. Викладаю в Національному авіаційному університеті.

Я не є науковцем міжнародного масштабу. Я – досить середній науковець. Дещо зробив непогано... Коли захищав дисертацію, в мене було 12 наукових праць. Зараз близько сотні.

 
Олександр Глухов розміняв комфортний побут на багаторічні спроби довести свою правоту

На початку 90-х я переїхав жити на Малу Житомирську, в комуналку загальною площею близько 20 "квадратів". В моєму паспорті адреса будинку під номером 12, де я прописаний з дочкою. В документах КМДА та судових рішеннях написано "12А". 

У дворі є флігель під адресою 12Б, який фактично згорів. Поруч – садиба Мурашка, 14А и 14Б. Останніми роками крім мене, моєї сім’ї та іноді безхатьків, тут ніхто не живе.

Опалення у нас немає з 2007 року. Гріємося за допомогою електроконвекторів. Цієї осені мені відключили воду та газ. Друзі привезли газовий балон. 

В кухні температура приблизно така, як і на вулиці. В житловій кімнаті десь 15-16 градусів. Не можу сказати, що це дуже комфортно.

 
Комплекс з чотирьох історичних будинків на Малій Житомирській в жахливому стані
 
Від цих руїн до Майдану, де шість років тому відбулася Революція Гідності, декілька сотен метрів
 
У дворі за садибою Мурашка можна знімати епізоди про наслідки бомбардування під час війни 

Я – математик, мені завжди хотілось розібратися у всьому самостійно. Людина стає, як то кажуть, свідомою, коли її змушують обставини. А хто їх створює? Влада. Я змушений був вивчати закони, ходити по судах. 

Виселяти з чотирьох будинків на Малій Житомирській почали з середини 90-х, так що вся ця неймовірно довга історія триває 25 років. 

Я був не дуже обізнаний у культурній спадщині та в процесах, які відбуваються навколо забудов в Києві. Коли в 90-х мені почали виселяти, я, в принципі, не був проти. Просто варіант переїзду на Троєщину мені щось не дуже сподобався. Я почав розбиратися. Пішов, мабуть, неправильним шляхом. З точки зору міської адміністрації – точно.

 
Чарівність деяких київських вуличок випаровується, коли заходиш в арки із запахом сечі

Коли я виграв у влади суди, будинки почали знову заселяти. Робітниками ЖЕКів, ще кимось. 

Але в 2007 році адміністрація Черновецького віддала пам’ятки архітектури у власність сумнівним аферистам. Вважаю, що Черновецький був найгіршим мером. 

В моєму домі постійно були приватні озброєні охоронці. 

В 2000-х мені пропонували квартиру значно кращу, ніж в 90-ті. Я не погодився. Чому? По-перше, я вже вступив в ідейну боротьбу за ці будинки, здавати їх не хотів. Не хотів, щоб там з’явився офісний чи торговий центр з підземним паркінгом.

По-друге, я взагалі не хотів мати справу з бандитами, грубо кажучи. В мене такий принцип: краще невигідна угода з порядною людиною, ніж "вигідна" з нехорошою. 

Інвестори

До українського бізнесу я взагалі ставлюсь погано. 

Коли ми вживаємо слово "інвестор", то ми прочитали його в іноземних книжках. У нас є асоціації з певними зразками на Заході. Але наші інвестори та західні – різні речі. Як, наприклад, президент Франції та Туркменії, де президент – емір або хан.

 
Незважаючи на обставини, Олександр Глухов злісною людиною не став

Що таке інвестор по-українськи? Це людина, яка нас пограбувала. Яка за вкрадені у нас гроші, хоче задешево скупити залишки нашого майна. В більшості випадків це так. 

Ви можете сказати, що це якась чорна картина? Давайте так: за кордоном були і є мільярдери – Гейтс, Джобс, Маск. Чим вони відрізняються від наших? Дуже просто: вони можуть пояснити, що саме вони дали суспільству взамін тих грошей, які вони від нього отримали.

Маск може сказати: "Я взяв у вас гроші, але дав ракети, електромобілі". Гейтс може сказати: "Ви користуєтеся моїми комп’ютерами". Це – більш-менш чесний підхід. А що можуть дати наші бізнесмени? Новий торговий центр на місці історичної забудови?

 
У цих руїнах стало незатишно і небезпечно жити навіть безхатькам

В Україні маса супербагатих людей, які взагалі не можуть пояснити, звідки у них гроші. Є депутати, у яких немає бізнесу, але вони живуть в палацах, яких в Європі не зустрінеш. 

Що корисного для країни зробили ці пани? Авто? Комп’ютер? Нічого. Жодної віддачі! 

Як таких людей можна називати бізнесменами? Це просто грабіжники. Вони не вкладають гроші у розумні, корисні речі. В результаті ми не маємо ані своїх комп’ютерів, ані автомобілів. 

Нічого не маємо, крім купи палаців.

Майдан

Звичайно, я був на Майдані. Я ж тут живу поруч. Не можу сказати, що відіграв там якусь значну роль. Сотником не був, в сотні не перебував. 

Пам’ятаю, як поруч зі мною падала людина з простреленою ногою.

В мене своє бачення Майдану. Вважаю, що революції не відбулося. Хоча, в принципі, я не проти бунтів і переворотів. Народ має право бунтувати, якщо його вже дістало.

Я підтримую ті інтенції, бажання людей, які вийшли на вулиці. Але відбулася лише чергова рокіровка в політичній верхівці. Ну, трохи краще, ніж могло бути.

Влада повинна розуміти, що народ може протестувати. В якій формі? Краще, щоб у мирній. Щоб ніхто не гинув. Але якщо не виходить… 

 
Математик Олександр Глухов закликає дивитися на світ реалістично, як би боляче не було 

Наш народ не дурний. Але в деяких питаннях трошки темний.

Західна модель – це коли надійна система складається із ненадійних елементів. Вона тримається за рахунок організації. Коли людей вписують в рамки певних законів і правил, все працює. 

Ми не віримо в правила і закони. Нам просто треба знайти "хороших людей". А потім ці хороші люди дуже швидко псуються в нашій нехорошій системі, і толку від того ніякого. 

Природа людини така, що її треба заганяти в систему правил і законів.

 
Пройшло багато років, перш ніж садибу Мурашка включили до реєстру пам'яток архітектури Києва

Bellum omnium contra omnes – зараз у нас "війна всіх проти всіх". Активні люди розрізнені.  

Психологія наших людей така, знаєте: "Все або нічого!". Українці хочуть чогось ідеального, якогось дива, яке вирішить всі проблеми. Один раз сходив на вибори, за когось проголосував, а далі – хай вони працюють на нас, і все буде добре.

В Україні є не зовсім реалістичне ставлення до демократії, як механізму побудови благополучного суспільства. В цьому механізмі має бути розуміння постійної роботи. Прийшов на Майдан, прийшов на вибори… Але разові акції не працюють!

 
Зворотний бік центру столиці може виглядати і так

Є купа людей, які не зацікавлені в громадській активності. Вони створюють псевдоактивістські організації, які порушують закони та дискредитують громадянську активність. А таких, як я, виставляють "ідіотами" та "божевільними".

Після виборів у політиків наступає період стійкого імунітету від громадської думки. Вона їх перестає цікавити.

Епоха фентезі

Я завжди любив поезію, починаючи від української, російської, французької класики до давньої китайської та японської.

Німецький математик Давид Гільберт якось пожартував про свого учня: "Він став поетом – для математики у нього не вистачило фантазії",

У спорі фізиків і ліриків, який був у 60-х, я би поставив крапку. Фізики з ліриками знаходяться на одному боці, їм протистоять невігластво і нахабство.

Ідеал успішної людини, який зараз культивується – сумнівний підприємець, хапуга. 

 
Щоб відстоювати свої права, математик Олександр Глухов вивчив законодавство

Освіта та математика мають вчити критичного мислення, якого зараз дуже не вистачає. Люди не здатні аналізувати, що відбувається навкруги. І при цьому вони комфортно почуваються. 

Народ привчають не вникати, не напружувати мозок. Люди харчуються чужими думками. Їм в голову вклали, вони проковтнули – і все. 

Я говорю студентам, коли мене просять розказати, як розв’язувати задачу: "Невже ви не хочете зробити якесь відкриття власними силами? Це задоволення, яке важко з чимось порівняти!".

Не здібну критично мислити людину легко обдурити. Відчуття справедливості в неї є, вона розуміє, що з неї знущаються. А чому і що робити, не здатна розуміти, тому що це вимагає серйозних зусиль. 

 
Руїни виглядають атмосферно, але давно вже потребують реконструкції

Ми живемо в епоху популярності фентезі, а не наукової фантастики. У фентезі не потрібно критично мислити. Сів на дракона та полетів на іншу планету, і ніхто не питає: "Як? Як це взагалі можливо?".

У світі фентезі немає нічого неможливого. Ти голосуєш за якогось депутата чи президента в очікуванні, що він махне чарівною паличкою, і все буде добре.

Коли депутат каже, що виграв мільйон в лотерею, – це і є фентезійний сюжет з грубим підтасовуванням реальності. Якщо б це була наукова фантастика, а не фентезі, то було б обгрунтування. Щонайменше, цей депутат мав би бути якимось генієм, який, наприклад, розробив формулу, за якою можна виграти в лотерею мільйон.  

 
Графіті трохи скрашують сумний образ зруйнованої садиби

Мислити категоріями причинно-наслідкових зв’язків – некомфортно та небезпечно. Одразу можуть виникнути серйозні питання.

Математика вчить, що будь-яке твердження має бути доведено. Є аксіоми, а все решта ми повинні довести. Якщо ні, то це наші припущення або гіпотеза. Коли політик щось на словах спростовує в ЗМІ, це повна маячня.

Доведені факти, брехня, припущення – все перемішано. Ніхто їх особливо і не відрізняє. Тому я займаюсь математикою – є куди від цього всього втекти час від часу.

Правда

Треба говорити правду. 

Я добре пам’ятаю, що відбувалося в 80-х і далі. Ми хотіли, щоб була демократія, ринкова економіка Ми говорили: "Вони зажрались. Їздять на "Волгах", живуть в розкішних будинках". А тепер вже мало хто звертає увагу на те, що їх будинки, які були в Конча-Заспі, – просто сараї у порівнянні з тим, що там зараз є.

На нашій голові сидять не члени ЦК, яких, скажімо, була сотня, а тисячі значно багатших людей. Тепер це всіх влаштовує?

Маніпулятивна аргументація зараз така – влада в СРСР дуже погана, тому що 30-ті, Сталін, ГУЛАГ. Але давайте будемо справедливими. Уявіть, виступає Ангела Меркель, їй кажуть: "Чому так сталося? Чому наша зарплата знизилася на 10%? Чому немає зростання в економіці, якого ми чекаємо?". А вона відповідає: "Ви що? Хочете в 30-ті роки, туди, де Гітлер був?".

 
Колись на Малій Житомирській жив і творив Олександр Мурашко. Сьогодні в цьому дворі повне запустіння

Я би всіх людей, які хочуть добра Україні, закликав перестати порівнювати Україну з 30-ми, зі сталінськими чи ще якимись роками. Я би поставив таке питання: "Коли ми скидали радянську владу, будували незалежність, ми саме таку Україну хотіли, як бачимо зараз? Це те, що ми очікували?".

Згадайте, які у нас були плани. Коли ти зробив будинок, його потрібно порівнювати не з якимось старим. А з тим задумом, який в тебе був. В тебе вийшло?

Люди вже не пам’ятають, чого хотіли на початку 90-х: щоб робітники були акціонерами підприємств, щоби була конкуренція, соціальна справедливість, зростання економіки. Але де все це зараз? Нам тільки розказують, що в 30-ті було набагато гірше.

Сподівання

Теорія ймовірності вчить, що кожен день відбуваються події, ймовірність яких практично близька до нуля. Всі ми народилися на світ – це значить, що наші батьки зустрілися. Але який був шанс, що вони зустрінуться? 

Те, що відбувається зі мною останні 25 років, в цілому закономірно. З урахуванням того, які люди при владі, якими методами діють, як ведуть забудову Києва. Все це не випадає з контексту. 

З контексту випадає тільки, мабуть, те, що вдалося повернути ці будинки у власність міста. Це трошки поломало систему. Це було несподівано. Але за це я отримую певну відплату.

Зараз мене знову виселяють. Питають: "Чому не переïхав ще в 2007-му?". Якщо б я це зробив, тут вже давно був ТРЦ. Помилка теперішньої влади Києва в тому, що вона не відмежувалася від того, що творилося за часів Черновецького. 

 
Без бажання і вміння думати, аналізувати, життя Олександра Глухова було б набагато простішим. Але він не шукає легких шляхів

Одна дивна дама з архітектурного бюро, яке хотіло розпочати якісь роботи, написала: "Як можна домовлятися з Глуховим, якщо він постійно судиться?". Це смішно. 

З певного моменту для мене вже не існувало варіантів вибору. Це не була імпровізація, я не мав план революції. Мене завжди змушували робити кроки у відповідь. Вибір в мене був тільки в тому, як ці кроки робити.

Я ніколи не ініціював суди. Починали процес проти мене. Я весь час захищався, намагався робити це якісно. Це був їхній план, а не мій. 

Коли вас виселяють, ви повинні йти в суд. Коли будинок продають разом з вашою сім’єю, ви повинні йти в суд. 

Чи став би я на той же шлях 25 років тому, якщо б знав, чим це закінчиться? Питання складне. Я вже відчуваю відповідальність перед усіма тими людьми, які мені допомагали і допомагають. Це вже не є моєю особистою справою. Я тільки опинився в центрі цієї історії.

 
Глухов пропонує меру зустрітися та вирішити багаторічне питання

Одного англійця спитали: "Які ваші плани на наступне тисячоліття?". Він відповів: "Доволі скромні. Більшу частину часу я буду в могилі".

Моє особисте питання настільки тривіальне, що не бачу тут проблеми, яку не можна вирішити. Це можна швидко зробити за допомогою мера.

Я не вимагаю нічого фантастичного. Хочу, щоб мене почули. Хочу, щоб мені дали житло не за 10 кілометрів від того місця, де я мешкаю. І щоб влада надала громадськості чіткий план спасіння та реконструкції садиби Мурашка. 

Дуже сподіваюся, що всі ми не допустимо її знищення.

Євген Руденко, УП

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?
Євген Руденко, журналіст УП
Правда – це не завжди наші з вами переконання, якими б порядним та шляхетними вони не були. Щоб знайти правду, треба вміти чути не тільки себе, а й інших. В пошуках правди журналісти УП виходять за межі затишних столичних офісів , сторінок соцмереж та власного світогляду. Ми багато їздимо країною, щоб відповісти на питання: "Яка вона, справжня Україна? Чого ми прагнемо та що робимо не так?". Підтримуйте Клуб УП, якщо вважаєте, що це важливо.


powered by lun.ua
Головне на Українській правді
Підпишіться на наші повідомлення!