Елвіс, Франкенштейн, Енді Уорхол і Зеленський

Неділя, 13 червня 2021, 05:30
Колаж: Андрій Калістратенко

Пік електоральної підтримки Володимира Зеленського, після того як він став президентом, за даними групи "Рейтинг", припав на вересень 2019 року. Тоді за нього в першому турі були готові проголосувати 72% виборців. 

Далі настав спадний тренд. У 2020 році він переривався лише двома підйомами. 

Перший був на старті пандемії, коли більшість українців вважала, що очільник держави ефективно реагує на загрозу коронавірусу. 

Друга позитивна корекція сталася напередодні місцевих виборів, у період підвищеної політичної та інформаційної активності Зеленського. 

На початку лютого цього року електоральний показник президента скотився до 21%. 

Слідом влада взялася за Віктора Медведчука. Переважна частина українців схвалила блокування телеканалів путінського кума і персональні санкції проти нього.

У квітні, як показало опитування Liberty Report, понад половина українського населення боялася військового наступу Росії. Головнокомандувач демонстрував готовність протистояти агресору. А також наполегливо виступав за інтеграцію України до НАТО, чого бажає більшість українців.

Зрештою у травні рейтинг Зеленського досягнув 30%.

 

Відкритим залишається питання, чи є це початком нової висхідної тенденції або черговим відкатом, який незабаром зміниться подальшим падінням.

У цьому контексті слід подивитися на динаміку рейтингу Петра Порошенка за часів його президентства. Це історія великого спадного тренду, що почався відразу після виборів. При цьому було кілька висхідних корекцій, які відбувалися на тлі певних подій.

Старту поліцейської реформи та парадів на День незалежності (окрім 2014 року). Заборони російських соцмереж і сайтів. Отримання безвізу та ухвалення закону про мову в першому читанні. Запровадження воєнного стану та отримання Томосу. 

 

У всіх цих подіях Порошенко поставав у ролі гетьмана-захисника, який неухильно відстоює інтереси країни.

Аналогічно і з чинним президентом. Перебуваючи у низхідній тенденції, його рейтинг двічі йшов угору — на початку пандемії та останнім часом, коли Зеленський уособлював міцну руку, здатну боротися із загрозами, що нависають над нацією та державою.

До слова, згідно з минулорічним дослідженням Київського міжнародного інституту соціології, переважна більшість українців переконана, що сильний лідер важливіше, ніж демократична система. 

Водночас президентський досвід Порошенка ілюструє, що періодична й ситуативна продуктивність такого іміджу не дає кардинального і довгочасного приросту електоральних симпатій.

Якою мірою взагалі конкретні події можуть впливати на рейтинг першої особи держави? Наскільки залежить ставлення виборців до політичного лідера від його поведінки? Що, власне, лежить в основі електоральних уподобань?

Соціономіка

У 1970-х роках американський психолог і фінансовий аналітик Роберт Пректер, ідучи проти традиційної думки, почав розвивати ідею, що суспільний настрій визначає характер соціальних подій, а зворотного впливу не існує. 

У 1985 році Пректер опублікував статтю "Елвіс, Франкенштейн і Енді Уорхол", в якій дійшов висновку, що тренди на фондовому ринку і в масовій культурі створюються одним і тим же чином — хвилями колективного оптимізму і песимізму, які не залежать від зовнішніх чинників. 

Відтоді гіпотезу про те, що соціальний настрій задає тон суспільних подій і тільки так, а не інакше, дослідники почали застосовувати для пояснення і прогнозування тенденцій у різних сферах. Від фінансів і політики до моди й розваг.

Наприклад, було виявлено, що в період позитивного соціального настрою зростають ціни на акції, переобираються чинні управлінці, панує громадянський спокій, популярні яскраві кольори й короткі спідниці. Під час суспільного песимізму все навпаки.

На основі таких досліджень утворилася теорія, яка називається соціономікою

(не плутати з соціоекономікою і псевдонауковою "соціонікою").

Стандартне уявлення

Соціономічний погляд

Зростання фондового ринку вселяє оптимізм інвесторам

Оптимізм інвесторів призводить до зростання фондового ринку

Рецесія змушує підприємців бути обережними

Обережність підприємців — причина рецесії

Скандали роблять людей обуреними

Обурені люди шукають скандалів

Війна породжує масовий страх і агресію

Налякані та агресивні люди — причина війни

Епідемії створюють суспільну паніку

Люди, схильні до паніки, легко піддаються епідеміям

Весела музика змушує людей посміхнутися 

Люди, які хочуть посміхатися, вибирають веселу музику

Талановиті лідери роблять населення щасливим

Щасливому населенню лідер здається талановитим

Детальніше тут і тут

Соціономісти виходять з того, що суспільний настрій — це масовий психічний стан, який переживається несвідомо та змінюється з іманентних причин, а не під впливом зовнішніх сил.

Згідно з цією концепцією, ті чи інші соціальні події можуть викликати лише короткострокові колективні реакції.

Апелюючи до власних досліджень, послідовники соціономічної теорії стверджують: політична еліта не впливає на суспільний настрій; його хвилі диктують те, які персони та партії приходять до влади, яким чином вони себе поводять і як сприймаються громадянами.

В електоральних демократіях така логіка легко простежується на соціологічному рівні. Наприклад, у нас. 

Потужний суспільний запит на нові обличчя в політиці зумовив висунення і перемогу Зеленського на виборах.

Ані він, ані його попередники довго не затримувалися на піку народної підтримки. Така закономірність електоральної психології українців.

Бажання більшості населення бачити сильного лідера, здатного випалити п'яту колону, дати відсіч зовнішньому агресору, тягнути Україну на Захід і прищучити олігархів, змусило президента обрати ту модель поведінки, яку ми спостерігаємо останні місяці.

Що демократичніше країна, то чутливіше влада до соціальних запитів. І то легше прогнозувати риторику та дії державного керівництва, орієнтуючись на те, що бажає та схвалює, чого не хоче й боїться більшість громадян.

Влада суспільної думки

Якими мотивами керується політичний лідер, виконуючи волю народу, особливого значення не має.

Пасіонарні прихильники і затяті критики Зеленського можуть нескінченно сперечатися, чому він пішов війною на Медведчука і затіяв деолігархізацію.

Перші наполягатимуть на тому, що президент, перебуваючи на одній хвилі з народом, діє виключно з ідейних міркувань.

Другі будуть доводити, що він утилітарно працює на власний рейтинг і жадає перерозподілити економічні ресурси під себе і найближче оточення, не маючи ніяких принципів і переконань.

І ті, й інші будуватимуть які завгодно логічні конструкції, щоби виправдати своє стихійне ставлення до Зеленського. Це приклад того, як працює психічний механізм, який свого часу Зигмунд Фрейд назвав раціоналізацією.

До речі, цікаво, як він відкрив цей феномен. Фрейд став свідком ситуації, коли його знайомий психіатр запевнив пацієнта, який перебував у стані гіпнозу, що після виходу з трансу він візьме парасольку, відкриє її та походить по кімнаті.

Випробуваний усе це виконав. Відповідаючи на запитання, навіщо він це зробив, пацієнт сказав, що йому, мовляв, потрібно на вулицю, оскільки закінчився тютюн, а погода може зіпсуватися. На дворі стояв безхмарний день, який не віщував дощу.

Схожим чином сліпа позитивна упередженість до людини змушує бачити в її діях тільки благородні та великодушні мотиви. Нещадна негативна упередженість — лише низькі й жалюгідні спонукання.

Тут варто згадати про ще одне явище, яке у психології називається фундаментальною помилкою атрибуції. Це коли ми пояснюємо поведінку іншої людини її індивідуальними особливостями, не враховуючи зовнішні обставини, в яких вона перебуває. 

Неможливо точно визначити, що рухає Зеленським у його політичному курсі, але це й не потрібно. 

У наших умовах, щоби орієнтовно розуміти, яким шляхом ітиме президент, достатньо одного. Слідкувати за результатами соціологічних опитувань (у чесних дослідницьких центрів), що показують, чого суспільство чекає від влади, де воно дає зелене світло, а де малює червоні лінії.

Тому суть не в тому, чим керується президент у своїй діяльності, а в тому, що відбувається в свідомості нації. Нашій з вами. Кожного з нас. 

Євген Середа, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді