Зеленський – це мінерали, солі, вихлопні гази. А Порошенка хочеться якось озеленити – Влад Зварич

Середа, 23 червня 2021, 05:30
Фото: Назарій Мазилюк

Спочатку кілька лайфхаків.

Перший − ніколи не питайте парфумера про роман Патріка Зюскінда і його головного героя, який вбивав дівчат в пошуках аромату абсолютної краси. Хоча б тому, що задовго до вас у парфумера про це запитали всі.

Другий − запис розмови з парфумером залишається не тільки на диктофоні, але й на вашій шкірі. Будьте напоготові − цей запис вмикатиметься без вашої участі і, можливо, звучатиме, довше, ніж вам хотілося б. 

Це може подарувати унікальний досвід самотності у заповненому вагоні метро завдяки лише одній тестовій каплі цибетину на вашому зап'ясті. У букеті ця речовина чудово поєднується з квітковими акордами, але в чистому вигляді лунає ароматом дитячого калу. 

 
Влад Зварич: Парфум – це діалог зі світом або з самим собою. Що ти будеш робити в цьому ароматі – гуляти, спати, їсти, когось вражати, керувати, займатися сексом. Він не може бути універсальним на всі випадки життя – співати, кричати і стогнати одночасно неможливо
Всі фото та відео: Назарій Мазилюк

Влад Зварич, голова Гільдії парфумерів України, збирач музею української парфумерії повоєнного періоду, засновник творчого об'єднання Olfactorium, куратор багатьох мистецьких проєктів − людина, з якою легко говорити про речі, погано пристосовані для того, щоб взагалі про них говорити. 

Але розмовляючи з ним, переконуєшся: запахами можна розповісти свою біографію або історію країни. Протягом життя ми вбираємо аромати часу і всіх місць, де побували. Все це складається в неповторну, як малюнок шкіри, бібліотеку наших особистих ароматів.

Один помах блоттера − паперової смужки-тестера для знайомства з парфумами − і на зап'ясті лунатиме історія депортації кримських татар у 1944-му, розкриваючись нотами крові, металу, вугілля і потягу.

Наступний помах − і ти опиняєшся в лісі початку 1990-х, де монахи греко-католики варять свій ладан часів підпілля з нотами сухофруктів.

Ще трохи вище на руці починають звучати протести на Майданах з їх дьогтьовими, копченими і гумовими акордами.

Подорож Влада світом ароматів почалася в дитинстві з запаху міської пилюки і розпеченого асфальту. Його батьки були військовими інженерами і працювали на заводі, на місці якого тепер знаходиться "Мистецький Арсенал". 

Можливо, саме тому він з дитинства захоплювався рослинами і мріяв стати ботаніком.

Це, мабуть, сублімація – що може зробити дитя асфальту, якому нема де все це вирощувати, крім того, щоб збирати кактуси на підвіконні й намагатися запам’ятати природні аромати? − згадує Влад. 

 
Влад Зварич: Привчання рослин притаманне для української культури. А ще нас об’єднує діалог. Коли греко-католики перестали казати моєму приятелю – єврею-католику, що йому не треба ходити з мацою на Великдень, стало просто супер

Захоплення ботанікою було також і звичайним підлітковим протестом. Він не хотів бути військовим, бути інженером, працювати все життя на заводі. Пошуки острівців природничості посеред асфальту і пилюки – перше, що його сформувало. 

В дитинстві мене вражало, як в сильні морози все змінює запах – дерево, шкіра, волосся. Це зараз я розумію, що мене захоплювало, як при низькій температурі звучать молекули синтетичних духмяних речовин та альдегіди, а тоді це було схожим на диво.

Ще одним запахом його дитинства був аромат бабусиного борщу. Його приготування тривало тиждень. У понеділок робили бурякову закваску. У середу замочували різні види квасолі. У четвер тушкували овочі. У п'ятницю нарешті варили борщ. У суботу він стояв, в неділю його урочисто їли.

Борщ включав не менше 42 компонентів, в тому числі три обов’язкових види м'яса, спеціями іноді були гриби, іноді чорнослив.

– Борщ для мене – це про те, що в світі все гаразд, це свято усього і водночас. 

Згодом саме борщ навчив мене комбінуванню і послідовностям. Качка може бути смачною з грибами та гречкою, з сухофруктами, з рисом, з яблуками, але з усім цим разом вона не смачна. 

Те саме і при складанні ароматів. Парфумерія – це ще й про вміння від чогось відмовитись в створенні ольфакторного (від латинського olfactorius – те, що має відношення до запаху – УП) букету. Це постійний діалог аскези з гламуром. 

Далі в біографії Влада була участь у трьох революціях на Майдані, пошуки віри і роки перебування в монастирах Ордену домініканців в Польщі, робота політтехнологом, колекціонування ароматів і нарешті свідомо обраний професійний шлях парфумера.

Оскільки переказувати його розповідь про 30 років життя країни і власну біографію через запахи – те саме, що намагатися почути світло або схопити руками спогади, далі пряма мова Влада Зварича.

Стислий спойлер: ви дізнаєтесь, що несподіваного можна знайти в сумці парфумера, чим пахне українська політика взагалі і президенти зокрема, чому вираз "гроші не пахнуть" глибока помилка, які аромати мають Одеса, Харків, Львів, Донецьк, чим дхне російська окупація Криму, і як парфумерія може допомогти Україні стати модерною. 

Чим пахне спротив: асфальт, міське каміння, копчена гречка

В 19 років я був студентом Київського педінституту і одним із співзасновників Української міжпартійної асамблеї (УМА). До неї входили і студентські організації, і націоналісти, і соціалісти.

Як це співіснувало з захопленням ботанікою? Все дуже просто: я мріяв отримати світ, в якому мені хотілося б жити. І щоб в цьому світі було місце не тільки рослинам, але й людям – правим, лівим, всім, хто бажав української держави. 

У нас в УМА була дуже проста і ідеалістична ідея. Оголосити державу – нащадок Української народної республіки. Робіть що хочете, можете нам розповідати про совєцьку Україну, але ми не визнаємо, що наша держава є нащадком УРСР. У 1990 році ми навіть створили паспорт громадянина УНР і його отримали близько трьох мільйонів людей. Це було намагання створити паралельний до радянської реальності світ. А радянською реальністю був КДБ. Незважаючи на те, що це вже була агонія Союзу, пресували сильно. І у мене були обшуки, і арешт був.

Якийсь час я був комсоргом в педінституті. Головною мотивацією був вільний доступ до ключів від актової зали. Коли декан і всі викладачі йшли з роботи, я користувався положенням комсомольского функціонера. Брав ключі і ми по ночах проводили в цій залі зібрання, навіть підпільні богослужіння греко-католицької церкви. Але це щастя тривало недовго, зненацька явився декан, а в залі – служба Божа. Після цього мене, звичайно, вигнали не лише з комсоргів, а взагалі з педінституту. 

 
Влад Зварич: Україна пахне поєднанням землі з лісом, з водою, з квітами, з фруктами і насправді це дуже гармонійно 

1990 рік розширив мою особисту карту запахів. До цього мені ніколи не подобався запах міського каміння, асфальту. Революція на граніті – це аромат, в якому поєдналися ноти романтики, протесту, сподівань, дії. І саме тоді на Майдані прийшло розуміння, що це не так погано бути дитиною міста, щось в цьому є. З цього моменту мені почали подобатися мінеральні ноти. 

Читайте також: Гладіатор у місті левів. Як Маркіян Іващишин будував свою драбину до небес

Романтика – це рушій віри. Якщо б не було романтики і довіри до чужих людей, з якими ти стоїш поруч, нічого б не відбувалося ані в 1990-му, ані в 2004-му, ані в 2014-му. Це щось, що йде не від раціо. Це була довіра до тих, кого ти не знаєш. Довіряти і робити щось спільне з тими, кого ти не знаєш. 

Ти просто фіксуєш цей момент, символом якого згодом стали димні, копчені ноти, щоб його потім згадувати. Не думаю, що я радів би каструлі копченої гречки у себе вдома, але з великим задоволенням їв це на Майдані. І це будує нові послідовності сприйняття, з яких згодом виникають нові сенси.

Чим пахне віра: ладан часів підпілля, кров, метал, залізо з вугіллям

Багато років потому події власної біографії перетворилися на запах, який ми створили, як ілюстрацію для одного мистецького проєкту. 

Композиція розповідала історію депортації кримських татар і складалася з ароматів крові, металу, заліза з вугіллям і, щоб це можна було носити, більш збалансованого, благородного фужерного акорду. Але це була також композиція про моє особисте підпілля і мою особисту добровільну депортацію.

Читайте також: Коли дерева були високими

Кілька разів на тиждень протягом кількох років я виходив із дому і нібито їхав на навчання в педінститут. А насправді – в аеропорт "Жуляни", де купував квиток і летів до Івано-Франківська. Вчився там весь день в підпільній греко-католицькій семінарії і повертався додому. Інколи квитків на літак не було, тоді їздив пасажирськими поїздами або товарняками. 

Для чого потрібна була вся ця конспірація? По-перше, мама тоді була парторгом і ці проблеми їй точно були не потрібні. По-друге, греко-католицька церква ще не була легалізована. Навіть в 1992-93 роках ще зникали священики.

Якщо Революція на граніті збагатила мене мінеральними нотами, то ладан і древесні ноти – наслідки мого католицького підпілля. 

 
Влад Зварич: Будь-яка синтетична молекула звучить певний проміжок часу, а потім зникає. Коли парфумер збирає букет, він може закладати послідовності цього звучання. Це дозволяє створити драматичність, і це вирізняє українську парфумерію від європейської і інших шкіл

Зараз я вам покажу аромат ладану. Це історія про те як люди зібрали поліна до вогнища і вони починають розгоратися. І виникає живиця, і ця живиця не горить, а клекоче. Але це лише перша частина історії. А друга – про те, що в часи підпілля до складу ладану інколи додавали сухофрукти. Мені хотілося зробити аромат саме того підпільного українського ладану і розкриття цієї історії відбувається через ноти сухофруктів. І це історія, зокрема, про мої особисті пошуки віри. 

У мене було, мабуть, підліткове намагання обрати собі релігію через раціо. Я почав читати Бгаґавад-ґіту, Магабгарату, Коран. Читаю-читаю і щось воно не моє.

Потім почав ходити до різних християнських конфесій. Спочатку був очевидний вибір, теж прагматичний – пов'язаний з національним відродженням, як я його тоді собі уявляв. Я маю ходити до християнської церкви з українською традицією. А трохи згодом зрозумів, що українська традиція – це не тільки православна церква. Вже в дорослому віці я прийняв хрещення як греко-католик.

В якийсь момент на мене справила велике враження філософія Ордену домініканців. Два з половиною роки я прожив в монастирях домініканців в Польщі.

Домініканці – жебракуючий орден, але при цьому дуже вичурні. Я б сказав, що це орден чистоти. В іхніх монастирях скромна, але естетично подана їжа, прекрасно упорядкована бібліотека, одяг завжди в бездоганному стані.

Філософія домініканців – структурованість і простота. Всі сенси розкладати по полицях, будувати послідовності мене навчили саме домініканці. Друге, чому я у них навчився, – мистецтво діалогу не лише з однодумцями, а й з тими, хто не поділяє твої погляди. Домініканці – це отці-проповідники. А третє – вміти захищати своє середовище, свою спільноту, людей з однаковою ідентичністю. 

 
Влад Зварич: Київ сьогодні не пахне дерев’яними східцями в будинках і вечірніми квітами на Подолі, на Ярославому валу, на Рейтарській. А ми хочемо згадати і зафіксувати в ольфакторних образах, як це було колись

Члени ще одного католицького ордену, з якими я багато спілкувався в той час, – францисканці – навчили мене відчувати звірів. Коли ти вмієш спілкуватися з твариною її мовою, вона по-іншому реагує на тебе.

У мене вдома був кіт, і мені здавалось, що якщо я кота годую, я його господар. А кіт так не думав. Коту важливіший не той, хто його годує, а той, хто з ним разом щось робить. І коли я разом із своїм котом впольовував муху, переживав грозу, час від часу разом роздивлявся події за вікном, він почав мене розуміти.

Це зовсім інший погляд – не нав’язувати своє, а вивчити мову іншого, зберігаючи при цьому свою ідентичність. Це завжди повертається до тебе чимось несподіваним. Зокрема цей монастирський період мене навчив більше розуміти запахи тварин і стани, які ці запахи передають.

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?
Севгіль Мусаєва, головний редактор УП
Ваша підтримка допоможе нам стати сильнішими. Вона допоможе нам розвиватися та робити більше якісного контенту для вас. Але це не єдиний аргумент. Сьогодні настав час дати можливість нашій аудиторії генерувати ідеї та сенси і в якійсь мірі стати частиною команди УП.

Чим пахне політика: поліграфія, стоси паперів, целофан, гнилий уд

Коли в середині 90-х я повернуся в Україну, багато з тих, з ким ми виходили на "граніт", почали вбудовуватися в корупційні схеми і всю цю систему, проти якої виступали. І це пахло гидотою.

В цей час я почав більше займатися вечірками, світом гламуру, і свої компетенції реалізовувати там. Це був рух Disco Pride Party та Absinthe Club – формат дуже модних на той час гламурних вечірок.

Але на той час, коли почалася Помаранчева революція, я відчув, що можу допомогти вдихнути життя в соціум, через комунікації створювати атмосферу, яка об'єднує, – ленд-ідентичність. І тоді ненадовго повернувся в політичний консалтинг. 

 
Влад Зварич: Парфумерія – це індивідуалізм. Найбільше дратує мавп’ятство, коли люди купують таке саме як у тебе не тому, що їм подобається, а тому, що це є у когось. Ще дратує, коли кричать образи, які не мають кричати. Уявіть собі букет тюльпанів, від якого тхне так, що очі сльозяться

Це були певною мірою провокації. Я приятелював з дипломатом в ранзі посла, під час Помаранчевої революції ми на його машині їздили і фотографували, куди і які автобуси з військовими і технікою рухаються містом. Затримати нас не могли через дипломатичні номери. Потім я передавав інформацію журналістам, а вони в прямому ефірі оприлюднювали її – "за неперевіреними даними, за такою-то адресою відбувається ось таке". І всі одразу бігли перевіряти, що відбувається.

Працював і на Майдані. В першу чергу як комунікатор. Центральний штаб спускав з гори такий собі корпоративний стиль – повідомлення, віжуали, слогани. Цей стиль був незрозумілий багатьом, в тому числі молоді. Ми створювали творчі групи і генерували зрозумілий креатив – гасла, візуалізації, трафарети для графіті.

Під час Революції гідності ми запропонували технологію "зроби свій принтер революціонером". Кожен міг відчути себе медіа, роздрукувавши десять екземплярів листівки і поклавши її в поштову скриню сусідам. Ми вчили робити такі медіа – лише коротка інформація, висновки робитиме читач. Це були конкретні поради, як свій персональний протест включити в загальний протест, і меседжі, не прив'язані до партійної приналежності. 

До речі, це не подобалося штабу, бо не нав’язувало партійну ідеологію. Але дуже подобалося людям, тому що вони відчували себе дотичними до процесу. І саме це дуже дратує політиків, які хочуть, щоб все відбувалося за їхнім сценарієм. Вони до цих пір впевнені, що всі будуть щось робити за синопсисом, написаним їхніми політтехнологами.

Читайте також: Культурний код Майдану. Хто придумав "Небесну Сотню", "Революцію Гідності", і як "Плине кача" стала другим гімном

Коли ти займаєшся політтехнологіями, бачиш, як твоя робота впливає на життя інших людей. Іноді трагічно впливає. І це насправді жахливе відчуття.

У 2004 році ми придумали "помаранчеве свідоцтво". Коли на Майдані було мало людей, оголосили, що всі учасники революції отримають цей документ. Це мобілізувало протестуючих. Вчора було 10 тисяч, а сьогодні півмільйона. І снайпери, які тоді засіли на дахах, не наважилися стріляти в великий натовп. А в 2014-му в схожій ситуації все було інакше.

Під час Помаранчевої революції ми придумали ще одну технологію – оприлюднювати телефони політиків та їхніх родичів, щоб тиснути на них психологічно. А потім сталася Революція гідності, частину цієї технології перебрали тітушки. 

Ти породив щось, що роки потому стало частиною трагедії. І тобі стає соромно і бридко. І від цього хочеться закритися або втекти. І ти тікаєш в мистецтво, туди, де ти принаймні не нашкодиш. 

Українська політика до цих пір пахне поліграфією, друкарськими машинами, фарбами, стосами і рулонами паперів. Політики дуже швидко псуються, але від паперу далеко не відходять. 

Подивіться, коли сьогодні ловлять корупціонерів, у них знаходять паперові гроші в скляних банках. До цих пір. І аналогові бабусі до цих пір роблять свій вибір не завдяки інтернету, а за гречку і через вплив аналогових листівок і бойових листків, які їм роздали на вулиці аналогові агітатори. 

Дідусь мені якось сказав, що золото варто зберігати в банку, а не в роті. Одначе у нас ще наразі інші варунки. 

 
Назви деяких речовин, які використовують при складанні ароматів, приємно дивують

Я б не поспішав робити висновок про перемогу цифрового світу в українській політиці з приходом Зеленського. Студентський романтизм Революції на граніті, референдум про незалежність, будь-які вибори, корупція і бюрократія, нарешті любов українців до живих грошей – все це про запах поліграфії.

Якщо подивитися на історію України останніх 30 років через запахи, все чудово розкладається.

Революція на граніті і проголошення незалежності – це романтизм, мінеральні та зелені квіткові ноти.

Помаранчева революція – чорнозем. Бажання знайти себе в минулому для того, щоб вже в іншій конфігурації створити щось нове. Це переусвідомлення традицій.

Революція гідності – це дігтярні, копчені і гумові ноти протесту, які з часом стали для нас нотами ностальгії. І це в якомусь сенсі пастка, тому що час від часу ми хотітимемо до них повернутися, щоб знову відчути єдність.

Окупація Криму має складний аромат. Композиції під назвою "Україна" притаманна стала послідовність, а тут відбувається щось протиприродне, коли певні акорди зникли. І у тебе відчуття, що фізично не вистачає повітря. В парфумерному етикеті є таке поняття – аромат для подорожі. Саме аромат подорожі сьогодні може занурити нас в той вкрадений у нас світ. Якщо у вас щось вкрали і ви забуваєте про це, навряд чи воно повернеться. Тому так важливо все пам’ятати і згадувати улюблені аромати свого Криму, як би важко сьогодні це не було.

З іншого боку, історія про "кримнаш" пахне целофаном, пакетом, дешевою упаковкою. Це зверхність та поверховість сприйняття, тваринна жага постсовкового розуміння, яка погано пахне, і водночас вона ніяк не пахне. Тому що ці люди без обличчя, люди без характеру.

Сьогодні ми прожили всі ці акорди. І можна знову запропонувати українцям прекрасні троянди і жасмінові ноти, але ми вже це не сприймаємо. Ми це понюхали, попробували, пройшли через це, навчилися з цим жити і користуватися, але ми хочемо іншого, своєї ніші, свого шляху. 

 
Влад Зварич: Українська політика – це аромати гламуру з проблиском жлобства

На українських політиків також можна дивитися через фільтри ароматів – ті, яких вони прагнули, або ті, яких їм не вистачає, або які їм пасували би.

Ющенко – це жовто-пилкові букети, сильно пилкові і сильно медові.

Янукович дуже удовий (дорогі та статусні парфуми з маслом удового дерева, яке використовували в медицині і при проведенні релігійних ритуалів – УП) у своєму бажанні наблизитися до гламуру. Тому його запах – це трошки гнилий уд медицинського спектру з квітковою обкладинкою. Якщо перевести цей запах в загальнозрозумілий візуальний образ – це такий красивий вінок, що на нього повільно падає.

Порошенку, незважаючи на очевидну асоціативну шоколадність, потрібен інший аромат – зелений букет. Петра Олексійовича не треба робити солодким, йому потрібно додати зелено-квіткові і деревні аромат. Його хочеться якось озеленити. Звичайно, я не про політичну орієнтацію.

А Зеленський – це мінеральний спектр, урбаністичні ноти. Це солі, вихлопні гази, запах урбаністики.

До речі, коли говорять "гроші не пахнуть" – це брехня. Гроші не просто пахнуть, вони смердять фарбами, металом, папером, бридкими руками. 

А ось люди з обкладинок Forbes пахнуть по-різному. Найчастіше те, чим вони пахнуть, не модно, не трендово і просто жахливо, але яскраво і зрозуміло. Це все ті ж статусні уди, про яких я згадував, говорячи про Януковича.

Але серед них є естети, які хочуть мати персональний букет. Найчастіше це складні мерехтливі аромати, наприклад, мерехтливого нарциса, який то пахне, то не пахне. Таким ароматом складно здивувати, це не про wow-ефекти, але той, хто в цьому розбирається, чи довіряє тим, хто в розбирається, намагається замовити саме такі аромати. Це дорого і складно, але можливо.

Чим пахне Україна: чорнозем і вода, мінерали, фрукти

Починаючи з 90-х я багато подорожував країною, особливо коли спочатку займався справами Української міжпартійної асамблеї, а пізніше розвивав католицький мирянський рух. 

Це була польова робота. І це незабутнє враження пізнавання країни як рідного дому, коли ти починаєш досліджувати всі його куточки, сприймати як єдиний простір, незважаючи на безліч нот, акордів, відтінків ароматів, які до того ж весь час змінюються в просторі і часі. 

Одеса для мене – це запах прохолодного бризу з моря на початку літа, який проходить через квітучі акації і розносить аромат цих акацій по місту. Сьогодні акації є, Одеса є, бриз є, але він наступає на місяць пізніше, коли акації вже відцвіли. Запах міста змінився.

Львів сьогодні не пахне землею, ладаном, мінеральними нотами, бруківкою і такими трохи підвальними штуками. Сьогодні він пахне кавою, шоколадом, цукерками і гіпертрофованим гламуром.

Харків – це про урбаністику. Як на мене, сьогодні найбільш правдивий аромат із великих українських міст має Харків. Це аромат зелені і урбаністики мінеральних тонів.

В дитинстві я був в Донецьку і перше враження – дуже багато троянд і дуже багато пилюки, окрім міської, ще й промислової. І це було дивне враження: троянди, які мають загинути через пилюку. Щось несумісне.

А потім до влади прийшли донецькі клани, які мали великі гроші, і вони почали мавп’ячити. У них не було розуміння, але було бажання жити багато, і завдяки цьому вони мимоволі зробили певну культурну інвазію. Так в місті з’явилися нормальна кава, нормальна їжа, почали робити ландшафтний дизайн. Донецьк став гармонійним – промислова пилюка зникла разом з виробництвом, міської пилюки не так багато утворювалось.

Спочатку все те саме робили дніпровські клани. Найбільші амбіції були в Дніпрі, найбільші понти – в Одесі. А Донецьк це все фіксував і цим користувався. Ужитковість – це взагалі українська риса, і от донецькі почали все робити ужитковим.

Крим дуже різний. У мене є улюблені місця і враження, пов’язані з ароматами півострову. Перше, з дитинства, – це, звичайно, залізнична платформа в Джанкої, куди відрами виносили запашні фрукти. Якщо заносили в купе диню, все пахне динею. Якщо це були абрикоси, то від їхнього запаху зносило дах.

Це південний берег Криму з незвичними субтропічними запахами, дуже концентрованими, інші субтропіки інакше пахнуть. І передгір’я – Бахчисарай, Мангуп, Чуфут-Кале. Там особлива атмосфера, особлива рослинність і особливі запахи. 

 
Влад Зварич: Як пахне кохання? Це піт. Це мінеральні солі, піт і лактонові ноти. До речі, чому магнолія – сексуальна квітка? Тому що вона має лактоновий підтекст. Як пахне літо? Медом, пилком і жовтими квітами 

Якщо говорити про якійсь більш-менш універсальний ключ до українського аромату і відповідно нашої ідентичності – це чорнозем в поєднанні з водою. Якщо пахне водою і фруктами – це Україна. Якщо пахне водою, квітами і чорноземом – це Україна. Якщо пахне чорноземом, зеленню і водою – це Україна. Завжди є вода і інколи є чорнозем. Це така українська ольфакторна монограма.

Коли ми приходимо до парфумера і просимо, щоб в цьому ароматі була нота води, нібито все зрозуміло. А тоді парфумер каже: принесіть фотографію, візуальний образ води, яка має бути в цьому парфумі. Про що це має бути – цунамі, прогулянка ввечері біля моря, джерело, фонтан, болото, наводі. Яка саме вода?

Ми маємо найбагатший спектр води, ми країна води. У нас є розливи, море, джерела, у нас є урбаністична вода, є ґрунтові води, а ще у нас є озера. І навколо всього цього розмаїття води формується наша ідентичність.

Колись я побачив на Гуцульщині дивну церкву. Між фундаментом та самою будівлею були якісь конструкції, які немовби стирчали. Питаю у старого гуцула: "Що тут у вас під церквою таке?" Він каже: "Та це таке, щоб вона по річці могла плавати. Коли у нас великі зливи, інколи церкву змиває в сусіднє село, ми її беремо і тягнемо назад по воді". Уявіть собі, що у нас є церкви, які можуть плавати.

Є речі, які пов’язані з водою, і вони дуже глибинні. Якось на Гуцульщині, в Путилівському районі треба було салат зробити, і мені дід каже: "Не бери того огірка, він зелений". Я кажу: "Як це не брати, зелений – якраз на салат". Він каже: "Ми такого їсти не будемо. Той жовтий візьми. В зеленому багато води, а жовтий визрів". 

Я все одне нічого не можу зрозуміти. Тоді він мені наводить аргумент, подолати який я не можу по цей час, незважаючи на весь свій досвід спілкування з домініканцями: "В тому огірку вода, а в цьому багато сонця!! 

 
Влад Зварич: Ми намагаємося використовувати компоненти саме українського походження, вплітаємо їх в український парфум – лавандин, мускатний шалфей, коріандр, бруньки тополі. Таких компонентів 12

А ще ми маємо чорнозем. Його головні складові – це гумусові відтінки плюс геосмінові ноти. Геосмін виробляють мікроорганізми в землі та у воді. Це дуже дивна молекула – там, де є вода, завжди є мікроорганізми, які виробляють геосмін. Наприклад, верблюд кілька молекул геосміну може почути за 100 км. І, до речі, запах геосміну ми найгостріше відчуваємо весною. Коли тануть сніги, стає трохи тепліше, як верблюди за 100 км відчувають запах води, так і ми відчуваємо запах весни – це запах землі з водою та молодою рослинністю. 

До речі, ще одним зрозумілим для всіх кодом, незважаючи на відмінності рецептів, є той самий борщ. Це страва, яка передає індивідуальність кожного. В чисельнику і в знаменнику цих рецептів може бути все, що завгодно, але в результаті все одне зрозумілий всім смак і аромат. А ще – дзеркало, в якому ми можемо побачити самих себе. 

Українці – дивні люди. Ми індивідуалісти, ми специфічно ставимося до сусідів і до будь-якої влади. Коли тільки розпочалася війна з Росією в 2014 році, і влада намагалася ввести мобілізацію, багато хто з українців тихо собі скрутили дулю. Але коли сказали, що хлопцям на фронті нема що їсти, всі баби з каструлями вже були на передовій. І в цьому також наша ідентичність. У нас прокинувся дух взаємодопомоги, дух волонтерства.

Чим пахне парфумер: чистий аркуш

До парфумерії як професії я прийшов через колекціонування запахів. На той момент в моїй колекції було вже кілька тисяч ароматів парфумів.

Спочатку працював для багатьох українських парфумерів як парфуміст. Парфуміст – це дизайнер ароматів, той, хто придумує образ, драматургію, послідовність розкриття нот і акордів, образів. А парфумер втілює цю ідею, робить руками.

І я зрозумів: що б ти не розказував про драматургію, послідовність і образ, все одно виникає твір не мій, а парфумера. Я думаю, ну от гарна ж порічка, але нащо мені її напудрили. Я хочу цей аромат більш водянистим, більш прозорим і трохи кислим. І що робити? Найкраще що робити, якщо тобі щось не подобається, візьми і зроби сам.

Але ніхто не хотів мене учити. Тоді я звернувся до парфумерів старої школи. Почали з елементарних речей – як що змішати, яка послідовність, чому тут осади і як їх подолати.

Потім у мене був довгий період, коли я боявся показати, що вмію. До останнього моменту колеги-парфумери навіть не знали про це. Я вчусь 7 років, але випускаю свої аромати лише 2 роки. 

 
Влад Зварич: Сьогодні в Гільдію парфумерів входить 10 парфумерів і 17 парфумерних марок. На загал в Україні зараз є 20-25 хороших парфумерів. Це дуже багато. На фото ліворуч – київський парфумер Євген Лазарчук

В моїй сумці можна знайти багато чого. Від конячого посліду, який я назбирав в Пирогові, до засушених квітів або гербарію з різних папоротей. Це така сумочка міського божевільного в пошуках природничості. 

Погляд парфумера на світ буває специфічним. Парфумер мислить образами, коли складає букет. А коли повз тебе проходить дама, всі ті образи кудись зникають, і ти не думаєш, боже, яка гарна троянда. Ти думаєш, що тут вже такий не дуже вдалий баланс гераніолу з дамасконами. Або який чудовий зефір с гіпердозою етилмальтолу. 

Зараз я вам нанесу на зап’ястя прекрасний цибетин, який виробляють пустельні коти. Вони є родичами луваків – виду ссавців, які поїдають стиглі плоди кавового дерева, пропускають через кишківник і виділяють майже без побічних речовин. Потім ці плоди збирають, обсмажують і продають за шалені гроші. Так от, цей аромат, який зараз на вас, спочатку пахне квітами. А потім довгий час, майже тисячу годин, пахне дитячим лайном. Але воно дуже гарно поєднується з квітами. Коли я забуваю додати квіткові компоненти, а тестова крапля ще залишається на руці, водії таксі дуже хвилюються, чи на запсував я їм сидіння. 

Іноді парфумерам потрібно йти в точки продажу для того, щоб послухати парфуми колег. Нюхаючи аромати, ми наносимо їх на різні точки тіла. Коли закінчується вільне місце на руках, наносимо на колінця, якщо в шортах, або під колінця. Після цього сідаємо в якійсь кав’ярні і обговорюємо запахи. І уявіть таких дорослих чуваків, які ніжно один одному нюхають руки і колінця. Після цього зазвичай люди за сусідніми столиками швидко зникають.

Сьогодні повного циклу парфумерного виробництва немає жодна країна. Бо повний парфумерний цикл коштує від 30 до 40 мільярдів доларів. Сюди входить і синтез духмяних речовин, і накопичення сировини натурального походження певних врожаїв. Всіх речовин, які використовують при створенні ароматів, 35 тисяч видів. 10% з них – це натуральні компоненти. 

Дивіться, в цій банці "Абсолют безсмертника". Такі жовті квіти, що ростуть на схилах. З нього витрусили пилок, з пилку вичавили олію, цю олію при низьких температурах перегнали і отримали ефірну олію. 38 грам цієї олії я купив за 75 тисяч гривень. Уявіть собі, що масло олії ірису коштує від 75 до 125 тисяч євро за літр. А це треба мати тонами. Тепер помножте на 35 тисяч компонентів. Ще приклад – створити дизайн власного флакону і тиражувати його – це 170 тисяч євро. 

 
Аромат прочитана, оспіваний поетом Богданом-Ігорем Антоничем: "Патлатий, кучерявий прочитан / руками обіймає червінь цегли / та головою похитує легко / над проминанням людських правд й оман" 

Один із своїх ароматів я створив для бренда Balossa, який сьогодні продається в багатьох країнах Європи. Його засновниця – Індра Каффеманайте, литовка за походженням, італійська дизайнерка, яка зараз живе в Швейцарії. Вона створила культові білі сорочки і звернулась до нас, щоб ми придумали аромат для них. Наш аромат звучить першими 5 секундами, миттю, коли праску тільки відбирають від свіжовипрасуваної сорочки.

Я обожнюю білі сорочки, її довго прасуєш, вдягаєш, а за 5 хвилин ти знову м’ятий. І це якійсь жах. А потім приїхала дизайнерка і сказала: "Ти не повіриш, білу сорочку потрібно носити м'ятою".

І ця історія ще й про те, що мені завжди подобалися білі сорочки на комусь, і при цьому я боявся сам їх носити. Після того, як створив цей аромат і зрозумів, що можна носити м'яті білі сорочки, я почав їх носити, і мені стало кльово, тому що я по-іншому на себе подивився.

Цей аромат не про ностальгію й не про те, що потрібно вбитися, випрасовуючи кожну складку на сорочці, яка за п’ять хвилин знову стане м'ятою. А про внутрішню свободу і про те, що ми не повинні боятися себе і своїх бажань.

Якщо спитати мене, чим я пахну, то, мабуть, в цьому сенсі я чистий аркуш паперу, тому що постійно миюсь, трусь, вмиваюсь до стану, коли вже шкіра злізає. Можливо, я б хотів якось пахнути, але я не пахну. І це мені допомагає, бо коли я роблю композицію, на якомусь етапі починаю на собі наносити ескіз майбутнього аромату. Я часто беру ці ноти, акорди і наношу на себе, щоб почути, як вони звучатимуть. 

Я перехворів на ковід, але без втрати нюху. Але деякі колеги важко перехворіли і втратили нюх на короткий час. Головна особливість – коли нюх відновлюється, можна чути лише певний спектр компонентів. Уявіть букет, із якого повиймали якусь його частину. Відповідно баланс змінюється і пахне чимось одним, але в гіпертрофованій формі. 

Запах – це наше бажання щось вполювати і мати коло себе. Це матеріалізація впольованого моменту. Це навіть трохи збочення. Це колекціонування вражень. 

Але у своїх ольфакторних букетах я не хочу зупиняти миттєвості минулого – власної біографії чи історії країни заради такого гербарію часу. Якщо ми нескінченно будемо бігати в шароварах, співати старі пісні і плекати минуле, це чудово, але це все про вчора. А ми повинні стати сучасними, модерними. Тільки тоді у нас з'явиться шлях.

Мені один мудрий єврей колись сказав: "Чому ти так багато працюєш? А коли ж ти думаєш?".

Якщо подумати, зафіксувати мить в ароматі важливо не для того, щоб покласти її на музейну полицю і зробити з неї карго-культ. А для того, щоб дізнатися, запам'ятати, адаптувати до сучасності і взяти з собою в майбутнє. 

Севгіль Мусаєва, Михайло Кригель, УП 



powered by lun.ua
Головне на Українській правді