Колорадський десант, "бойова сарана" та інші фантастичні комахи. Як створювалася ентомологічна зброя і пропагандистські байки про неї
1996 рік, Куба.
21-го жовтня пасажирський літак кубинської авіакомпанії під час внутрішнього рейсу помітив на висоті приблизно 300 метрів американський одномоторний літак. Той рухався з півночі на південь, а його поява в цій частині кубинського неба не була ні злочином, ні навіть чимось дивним.
Американський літак пролітав над островом з дозволу кубинської влади, щоб дістатися Кайманових островів. Звідти він мав вирушити до Колумбії, щоб окропити гербіцидом плантації коки в рамках боротьби з міжнародною наркозлочинністю.
Але кубинський екіпаж занепокоїла поведінка американського літака. Пролітаючи над островом він випустив щось подібне до білого або сіруватого туману, якщо вірити опису кубинців. Вони про всяк випадок поцікавилися по радіозв'язку, чи все гаразд із американцями, і отримали ствердну відповідь.
Цей епізод, можливо, ніколи не став би надбанням широкої громадськості, якби не події на Кубі, що почалися за два місяці по тому. Їх описує американський ентомолог Джефрі Локвуд у своїй книзі "Six-Legged Soldiers: Using Insects as Weapons of War" ("Шестиногі солдати: використання комах як зброї").
В кінці того, 1996-го року, на полях державного плодоовочевого господарства імені Леніна в провінції Матансас з'явилася малопомітна неозброєним оком комаха пальмовий трипс. Це шкідник сільськогосподарських культур, якого раніше на Кубі не зустрічали.
Через нього розпочався один із найбільших міжнародних скандалів, коли одна країна звинувачувала іншу в навмисному поширенні комах-шкідників. Тобто у використанні одного з видів ентомологічної зброї. Ця історія не була ні першою, ні останньою серед подібних.
"Українська правда" раніше розповідала про "бойових комарів". З одного боку їх (принаймні теоретично) можна використовувати як біологічну зброю. Адже вони переносять цілу низку збудників інфекційних хвороб, серед яких гарячка Денге, жовта лихоманка та інші. І розробки в цьому напрямку свого часу проводили різні країни.
А з іншого боку, цих самих "бойових комарів" можна використовувати в якості пропагандистської зброї, як це, зокрема, робила і продовжує робити Російська Федерація. Очевидно, що для такої мети самі комарі зовсім не потрібні.
Цього разу ми розповідаємо про інший напрямок у розробках ентомологічної зброї. Він передбачає використання комах, які безпосередньо людям нашкодити не можуть. Зате можуть нашкодити сільськогосподарським культурам і таким чином щонайменше завдати економічних збитків.
Місія: розмножуватися та їсти
Пальмових трипсів через їхні малі розміри складно роздивитися без лупи. В цьому сенсі їх можна назвати непримітними. Але вони мають дві видатні властивості: здатність швидко плодитися, а також їсти чи не будь-які рослини, що трапляються на їхньому шляху.
Самка живе на світі не більше трьох тижнів. За цей час народжує близько двох сотень нових організмів. Головна їхня робота – знову розмножуватися та їсти. Огірки, соняшник, помідори, тютюн, соя, горох, бавовна – простіше перелічити, які культури не їдять ці комахи, ніж те, що вони їдять.
А на полях плодоовочевого господарства імені Леніна незадовго до появи трипсів зійшла картопля, яку вони також люблять.
"Куба стала об'єктом біологічної агресії"
Батьківщина трипсів – Азія. Оскільки на Кубі до 1996-го року їх ніхто не бачив, то й боротися з ними не вміли. Але в інших країнах Карибського басейну – на Ямайці, в Домініканській республіці та на Гаїті з цими комахами вже встигли познайомитися.
Тому їхня поява на Кубі не виглядала чимось зовсім вже фантастичним. Але треба було пояснити, як вони подолали морські простори. В пошуках відповіді на це запитання кубинська влада згадала про випадок з американським літаком за два місяці до початку навали шкідників. І зажадала пояснень від американського уряду.
В США жодним чином не заперечували ні факт польоту їхнього літака над Кубою, ні зустріч з кубинським літаком. Щоб переконатися в тому, що їх помітили, і уникнути небезпечної ситуації, американці кілька разів випустили в повітря димовий сигнал. З технічного погляду тут не було нічого особливого, такі сигнали були звичною практикою.
Кубинську сторону таке пояснення не переконало.
По-перше, трипси з'явилися на полях саме в тій частині острова, де пролітав літак. Якби комахи прибули з сусідніх островів Карибського басейну, то почали б "завойовувати" Кубу з іншого боку.
По-друге – те, що американці називають димом, за словами кубинців, було схожим на "якусь речовину". А по-третє, якщо припустити, що цією речовиною були комахи, то за наступні два місяці змінилося 3 або 4 їхні покоління. Достатньо, щоб спричинити "ентомологічний вибух", який спостерігався на полях господарства імені Леніна.
Оскільки результати діалогу зі США Кубу не задовольнили, вона офіційно звернулася з нотою до генерального секретаря ООН. Її текст завершувався висновком: "Існують переконливі свідчення на користь того, що Куба знову стала об'єктом біологічної агресії".
Великі дебати навколо малих трипсів
США відкинули звинувачення Куби, які вона виклала у своїй ноті до генерального секретаря ООН. Але історія на тому не завершилася.
Куба вирішила за допомогою СРСР влаштувати публічні слухання щодо порушення Конвенції про біологічну зброю. Ця міжнародна угода справді дає можливість проводити такі слухання. Але впродовж чверті століття існування Конвенції ніхто ще жодного разу не запускав цю процедуру.
Під час слухань сторони продовжували наполягати на своєму. Куба – що місце та час появи американського літака з його незрозумілим туманом пояснюють появу на острові небезпечних шкідників.
США – що нічого протизаконного літак не робив. А шкідники сільськогосподарських культур розселяються по всьому світу різними шляхами, зокрема за рахунок міжнародної торгівлі. Так чи інакше це розселення зовсім не обов'язково є результатом чиїхось злих намірів. А Куба цього разу зробила ніщо інше, як вигадала чергову теорію змови.
Більшість інших учасників слухань стали на бік США. Проте не всі. Китай, наприклад, заявив, що в цій справі складно дійти якогось певного висновку. А Північна Корея, яка сама свого часу звинувачувала Сполучені Штати у використанні "шестиногої зброї", підтримала Кубу.
Офіційний висновок слухань залишав багато простору для фантазії. В ньому йшлося про те, що від моменту інциденту минуло чимало часу, у справі багато технічних складностей, тому дійти однозначного висновку не видається можливим.
Картопляний монстр
В Україні складно уявити людину, не знайому з колорадським жуком. Навіть ті, кому пощастило не рятувати картопляні грядки від цього шкідника, знають про його характерне смугасте забарвлення. В наш час воно асоціюється з георгієвською стрічкою – символом загарбницької політики російської імперії, яку в Україні часто називають "колорадською стрічкою".
А ще двісті років тому ця комаха була настільки непомітною в планетарному масштабі, що навіть фахівці не знали про її існування. Колорадський жук тихо й непомітно жив у Скелястих горах, на заході Північної Америки, де харчувався диким пасльоном.
Його подальшу долю визначило знайомство з культурними родичами пасльону – перцем, помідором, тютюном, але насамперед, звісно, картоплею. Засаджені цими культурами поля виявилися ідеальним середовищем для життя комахи і проклали їй шлях до східного узбережжя.
Саме через колорадського жука наприкінці позаминулого століття Європа заборонила імпорт картоплі з-за Атлантики. Адже по цей бік океану добре пам'ятали Великий голод в Ірландії в 1840-х роках. Через нього померло до півтора мільйона осіб, однією з його причин були хвороби картоплі.
Карантинні заходи проти жука давали свій ефект до Першої світової війни. Але після її початку обсяги товарів, що постачалися через Атлантику, різко зросли, і разом з ними до Європи пробрався колорадський жук.
Колорадський жук на службі в нацистів
Вважається, що першим ідею обернути колорадського жука на зброю публічно висловив відомий британський науковець Джон Голдейн. Серед іншого він прославився своєю теорією виникнення життя.
А щодо колорадського жука його гіпотеза полягала в тому, що цей шкідник навряд чи може стати причиною справжнього голоду. Але він здатен створити зайві проблеми, вирішення яких відволіче на себе людські ресурси країни-ворога і таким чином послабить її.
У 1939-му, наступного року після виходу статті Голдейна, Франція започаткувала свою програму зі створення ентомологічної зброї. Достеменно не відомо, як далеко просунулися французи у своїх роботах із колорадським жуком. Але, поза сумнівом, такі роботи проводилися, допоки Францію не окупувала нацистська Німеччина.
На той момент німці не розглядали колорадського жука як зброю, але до зустрічі зі шкідником готувалися серйозно. Зокрема, працювали над створенням ефективних інсектицидів. Крім того, в Німеччині була створена спеціальна служба боротьби з колорадським жуком зі штатом понад пів тисячі співробітників.
Пошуки інсектицидів у нацистській Німеччині виявилися плідними. Аж до того, що призвели до створення смертельних нервово-паралітичних газів. І призначені вони були не для боротьби з комахами, а для того, щоб вбивати людей.
Коли нацисти дізналися, що Франція намагалася створити ентомологічну зброю, вони перетворили службу боротьби з колорадським жуком на інститут вивчення цього самого жука. Попри невелику зміну назви, задачі установи принципово змінювалися: замість того, щоб захистити картопляні поля Німеччини від заокеанського шкідника, перед інститутом стояло завдання перетворити жука на зброю.
Незважаючи на свою назву, інститут досліджував інших комах – жуків, мух, молей – всього близько півтора десятка видів різних шкідників сільськогосподарських культур. Але воєнний потенціал колорадського жука виявився поза конкуренцією.
Жуки в промислових масштабах
Одна з умов для того, щоб жук із небезпечного шкідника перетворився на ентомологічну зброю, передбачає, що потрібні навіть не тисячі, а мільйони комах. Тобто перед науковцями стояла задача навчитися вирощувати їх у промислових масштабах. Але це значно простіше сказати, ніж зробити.
Одна з головних проблем полягає в наявності кормів, доступних упродовж усього року. Нацисти навчилися виробляти колорадських жуків у великих кількостях. Але як саме вони цього досягли – дослідники напевне не знають.
Найбільш правдоподібна версія виглядає одночасно й найбільш простою. Оскільки штучні корми для колорадських жуків були винайдені значно пізніше, то німецькі науковці, ймовірно, просто вирощували картоплю на полях або в теплицях – залежно від сезону – і годували жуків стільки, скільки було потрібно.
"Картонні бомби" на полях Великої Британії
План нацистів полягав у тому, щоб скинути колорадських жуків у великих кількостях на картопляні поля Великої Британії. За розрахунками, через таку атаку сумарний раціон британців мав схуднути приблизно на 6%. Ніби не так багато на перший погляд. Але в роки Другої світової британці й без того не розкошували, тому навряд чи навала заокеанського жука їх би сильно потішила.
В 1944-му році Німеччина була цілком готова десантувати колорадських жуків на Велику Британію. Однак сьогодні достеменно не відомо, чи справді нацисти проводили подібні бомбардування. Серед німецьких документів якихось прямих доказів не знайдено.
Газета "International Herald Tribune" видала статтю одного з британських натуралістів, який бачив "картонні бомби", нашпиговані колорадськими жуками на британських полях. Але його свідчення не підкріплені потужнішими аргументами, зокрема матеріальними доказами.
У них шість ніг і їх не спинити
Британці також працювали над тим, щоб перетворити колорадського жука на ентомологічну зброю, і в цьому їм допомагали США. Головним стимулом для них була нацистська Німеччина. І річ навіть не у тому, знали британці про німецькі розробки, чи ні.
А в тому, що ще в 1941-му році британці знаходили на своїх полях колорадських жуків і були впевнені, що їх туди десантували нацисти. Але, найімовірніше, помилялися, бо на той час нацистські розробки об'єктивно були ще не здатні якось налякати чи вразити ворогів Німеччини.
Виникає питання: хто ж тоді підкинув колорадських жуків на Туманний Альбіон?
Достеменно ніхто на нього сьогодні не відповість, але це не так і важливо. Бо якщо не всі, то багато випадків підозрілого поширення небезпечних комах об'єднує одна риса. Ці випадки цілком можна пояснити іншими причинами, які не потребують існування секретних лабораторій чи підступних ворожих планів.
В сучасному світі комахи подорожують з товарами, літаками та автомобілями. Країни намагаються протиставити їм різні карантинні заходи, але зрештою це ніби носити воду решетом. Питання полягає радше не в тому, чи потраплять шкідники в якусь нову для себе країну, а коли це станеться.
Після цього дослідники чи відповідні служби констатують факт і думають, як боротися з прибульцем. Але далеко не завжди вони можуть сказати, як саме і коли точно комаха з'явилася в країні. Втім, якщо у вас є вороги, можна озвучити вигідну собі версію.
Нацисти стріляють собі в ногу
Щодо нацистської програми дослідження колорадського жука, то є підстави вважати, що одна країна все ж постраждала через неї.
Восени 1943-го року нацисти провели перше випробування бойових колорадських жуків – тисячі комах вони скинули з літака в районі німецького міста Шпаєр. Треба було подивитися, в якому стані жуки будуть після приземлення. Але на землі вдалося знайти лише мізерну частку комах – решта, напевно, розповзлися і десь заховалися.
Коли наступного року в цій частині Німеччини сталася навала колорадських жуків, нацисти, звісно, заявили, що це результат диверсії якоїсь із ворожих країн. Хоча найлогічніше пояснення полягає в тому, що Німеччина сама стала жертвою своєї ж зброї.
Amikäfer атакує країни соцтабору
По завершенню Другої світової війни колорадський жук продовжував грати роль зброї, але передусім на пропагандистському фронті. В 1950-му році Східна Німеччина звинуватила США в навмисному поширенні колорадського жука. До звинувачень приєдналися союзники по соцтабору, які заявили, що шкідливий жук завдяки зусиллям імперіалістів просунувся на схід аж до Словаччини.
У Східній Німеччині колорадського жука назвали словом "amikäfer", утвореним із двох німецьких слів – "amerikanischer", що означає "американський", та "käfer", тобто "жук". Саме таким прізвиськом його підписували на пропагандистських плакатах. Зображували жука не в рідних жовто-чорних кольорах, а в кольорах американського прапора із зірками на грудному, тобто середньому, відділі тулуба.
Звісно, було б дуже дивно, якби у фантазіях радянської влади імперіалісти не спробували за допомогою колорадського жука атакувати СРСР. Про це в Радянському Союзі говорили ще з 1950-х років.
І навіть ближче до наших днів, в 1999-му році російський генерал-лейтенант Валентин Євстігнєєв, який опікувався питаннями біологічної зброї, у своєму інтерв'ю натякнув, що масова поява на території СРСР колорадського жука мала не зовсім природні чи безневинні причини.
"І покрила вона поверхню всієї землі, і потемніла земля!"
Сьогодні, під час російсько-української війни росіяни продовжують експлуатувати стару тему "секретних лабораторій", які буцімто діють в Україні. Зокрема, за версією РФ, там займаються виведенням не тільки смертоносних комарів, але й шкідників сільського господарства.
На початку червня цього року російські пропагандисти показали сюжет, із якого випливає, що буцімто на Луганщині Україна облаштувала секретну лабораторію для вирощування сарани. А допомагали у цьому, звісно ж, американці.
Читайте також: Синьо-жовта параноя. Як путінська Росія пише доноси і лякає себе Бандерою, бойовою сараною й отруєними грошима
Подробиці репортажу немає сенсу переповідати, бо все це дуже схоже на третьосортний фільм жахів, де грошей бракувало на сценариста, акторів і декорації. Але в основі ідеї лежать цілком обґрунтовані "заслуги" сарани як одного з найстрашніших сільськогосподарських шкідників.
За даними ФАО (Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН), наприклад, один квадратний кілометр зграї пустельної сарани (це десятки мільйонів особин) за день з'їдає стільки їжі, як 35 тисяч людей. А це приблизно місто, завбільшки як Боярка, Жмеринка або Каховка ще два роки тому. Під час "популяційних вибухів" розмір таких зграй вимірюється сотнями й тисячами квадратних кілометрів.
І це зовсім не історії зі Старого Заповіту, а нагальна проблема сьогодення. В 2019-2020 роках сталося одне з найбільших нашесть сарани в історії, від якого постраждали Східна Африка, Азія та Близький Схід.
Фантазії Хусейна про сарану
Російський сюжет про "бойову сарану" з секретних українських лабораторій – це не оригінальна вигадка, а чергова спроба проїхати далі на дохлій коняці.
В 1999-му уряд Саддама Хусейна офіційно звинуватив ООН у використанні проти Іраку "бойової сарани". Буцімто сапери ООН замість того, щоб знешкоджувати міни, закопували в іракську землю "саранові бомби". Іншими словами, коробки з яйцями шкідливої комахи.
Хусейн виступив по радіо і заявив, що це все справа рук США та ООН, які хочуть вбити іракський народ голодом.
ООН була змушена розпочати розслідування, в результаті якого дійшла висновку про повну неспроможність звинувачень. І це тим паче не дивно, якщо взяти до уваги, що сарана – цілком звична комаха для території Іраку. Тому знайти в землі яйця цієї комахи – це не більша несподіванка, ніж знайти камінь у горах.
* * *
Правда в тому, що і трипси, і колорадські жуки, і навіть сарана та низка інших шкідливих комах справді потрапляли в поле зору розробників ентомологічної зброї. Проєкти з розробки такого озброєння існували в різних країнах. І серед них, безперечно, була РФ.
Сьогодні Конвенція про біологічну зброю забороняє розробляти, виробляти і володіти будь-якою біологічною зброєю. І вкрай складно уявити, як Україна, що перебуває під більш ніж прискіпливим наглядом різних міжнародних організацій, могла б дозволити собі порушити цю міжнародну угоду.
Але Росія, вочевидь, керується принципом "брехня встигає обійти пів світу, поки правда надягає штани". Тому й продовжує звинувачувати Україну в розробці біозброї.
Якщо вірити голові ради РФ Валентині Матвієнко, нещодавно Росія відправила у парламенти країн світу доповідь, із якої можна дізнатися, що Україна вирощує не лише бойових комарів, але й кліщів та вошей. Як нескладно здогадатися – щоб атакувати Росію.
Можна було б спробувати посміятися крізь сльози з таких вигадок. Але виникає жахлива підозра, що в РФ не лише Путін вірить у вигадану ним альтернативну реальність.
Дмитро Сімонов
