"Що більше твій окоп схожий на могилу, то більше шансів вижити". Що рятує, дратує, дивує і тішить бійців на фронті

Вівторок, 22 серпня 2023, 05:30
Колаж – Андрій Калістратенко

Все починалося з вогню. 

Ні, не з вогню від фосфорних бомб. З того вогню, що має божественне походження, а не пекельне.

Потім була земля.

Реклама:

Ні, вона тоді ще не здригалась від вибухів мін.

За нею з'явилося повітря.

Ні, це не команда бігти в укриття.

І останнім елементом була вода.

Ні, вона ще не заливала окопи.

Світ утворився з цих чотирьох елементів, вважали древні греки. З вогню, землі, повітря та води. Чотири стихії, що стали першоосновою всього.

Але ця стаття не про натурфілософію. Вона – про буденність бійця на фронті. Про те, як ці чотири стихії набули з війною іншої сили. І як іноді вони допомагають солдату вижити, а іноді – навпаки.

"Ми виживаємо там, де немає життя. І це навчило нас не вмирати там, де так багато смерті", – каже військовий Антон Філатов.

Антон Філатов: Минулого літа я вперше копав окоп і росіяни крили вогнем саме цей квадрат. Снаряди падали метрах в десяти, а я музику слухав і не дуже звертав увагу. І лише коли бачиш 200-х, 300-х, починається страх і холодний піт
Антон Філатов: Минулого літа я вперше копав окоп, і росіяни крили вогнем саме цей квадрат. А я музику слухав і не дуже звертав увагу. І лише коли бачиш 200-х, 300-х, починається страх і холодний піт
Фото – Антон Філатов

Якби ми розмовляли з ним два роки тому, він міг би стати нашим провідником у світі кіно. Член Міжнародної федерації кінопреси та Української кіноакадемії – хто впорався б краще? 

Але відтоді замість відряджень на фестивалі в Канни, Берлін та Венецію, він встиг повоювати в районі Лисичанська, познайомитися з ландшафтами Соледара, Бахмута, Слов'янська. І тому зараз ми просимо Філатова стати нашим провідником у світі війни – розповісти про життя, побут і віру солдата крізь призму його ставлення до першооснов буття.

Деякі філософи додавали до чотирьох стихій п'яту – ефір. Але кінематограф навчив нас, що п'ятий елемент – це людина. Той, хто намагається вижити в місцях, де немає життя.

Тож колишній кінокритик, а наразі солдат української армії Антон Філатов – про п'ять стихій, що сплелися сьогодні ще з однією – стихією війни.

Антон Філатов: Ми стоїмо біля окопу. Десь поблизу гуркотить. Чергові доповідають, що по полю рухається великогабаритна техніка. З неї виходить чоловік і йде просто на нас. Людина наближається і показує жестами, що хоче щось нам сказати… Через кілька годин цей чоловік закінчив орати поле впритул до окопу. «Надо жить дальше. По весне посею подсолнухи», – сказав він на перекурі. Це і є віра у завтрашній день
Антон Філатов: Ми стоїмо біля окопу. Десь поблизу гуркотить. Чергові доповідають, що по полю рухається великогабаритна техніка. З неї виходить чоловік і йде просто на нас. Людина наближається і показує жестами, що хоче щось нам сказати… Через кілька годин цей чоловік закінчив орати поле впритул до окопу. "Надо жить дальше. По весне посею подсолнухи", – сказав він на перекурі. Це і є віра в завтрашній день
Фото – Антон Філатов

Земля

Захищає – направляє – визначає спосіб мислення

Земля на фронті визначає твій рівень. Буквально, без метафор. Ти на землі чи під землею. В тебе є шанс вижити чи немає такого шансу.

Що більше твій окоп схожий на могилу, то більше шансів залишитися живим. Закопався в ямку і все.

Земля тут – твій дім, також без метафор. Це стіни, накриття, твоя броня, твій захист.

Коли ти мокрий ходиш по окопу, земля до тебе липне. На берцях, на одязі може бути кілька кілограмів багнюки. Але ти не відчуваєш себе брудним.

Для мене це дуже дивно. Вдома я руки мив 20 разів на день, а тут 20 разів на місяць. І, власне, оцей бруд вже не сприймається як бруд. Це просто частина тебе і твого існування.

***

Мерзла земля – це капець. Минулої зими у нас було відділення копачів, десь десятеро людей. Вони виїжджали на позицію звечора, в броніках з лопатами, з автоматами, довго їхали і копали бліндаж вночі. Дорога до точки, де треба копати, займала близько трьох годин. Задача в них була вкопатися на два штика лопати. 

10 мужиків копають прямокутник 4 на 3 метри на два штика вглиб. Це просто, знаєте, каменярі такі. Вони землю не копають, вони її розбивають, розбивають, розбивають, потроху просуваються вниз.

***

21 червня 2022-го, коли я заїхав з батальйоном на Донеччину, перше, що мене вразило – природа. Я побачив, наскільки тут суха земля і колючі рослини. Куди б ти не відійшов, постійно чіпляєшся за якусь траву, квітку, чагарник. 

Тоді мені вперше спало на думку, що земля визначає спосіб мислення людей, які живуть на ній. Місцеві – доволі колючі люди, прямі, різкі. Я звик жити в спільноті, де десять разів подумаєш, перш ніж щось сказати. А тут все дуже просто, легко. Щось образливе сказати – без проблем.

***

Тут часто трапляються стресові ситуації. І земля для тебе ще й блискавичник. Будь-яка блискавка, якою потужною вона б не була, втрачає силу, коли йде в землю. А коли ти живеш в землі, в окопі, в бліндажі чи в підвалі, погребі, ти сам заземляєшся.

На війні земля висмоктує всі емоції, яскраві переживання. Дуже швидко вони проходять крізь тебе і йдуть у землю.

Антон Філатов: Земля тут як провідник. Якщо долею тобі не дано дійти, ти не дійдеш, як би не хотів. Навіть якщо їдеш на сучасній техніці, не доїдеш. А якщо тобі дано, то ти проїдеш навіть через непрохідні місця
Антон Філатов: Земля тут – як провідник. Якщо долею тобі не дано дійти, ти не дійдеш, як би не хотів. Навіть якщо їдеш на сучасній техніці, не доїдеш. А якщо тобі дано, то ти проїдеш навіть через непрохідні місця
Фото – Yan Dobronosov/Global Images Ukraine via Getty Images

Земля тут направляє. Не дороги, а саме земля. Тому що твій шлях йде через посадку або через поле, там, де зазвичай не ходять люди. І земля або дає тобі шлях, або різко зупиняє. Ти просто загрузаєш в багнюці чи болоті. Або навпаки несподівано відкривається пара камінців, по яких ти можеш перестрибнути і пройти.

Як це відбувається, я не знаю. Це загадка.

Вода

Уповільнює війну – бруднить і очищає – робить справжнім

Забагато кави стало в моєму житті відтоді, коли я потрапив на фронт. І що більше п'ю кави, то більше розумію: найсмачніший напій у житті – звичайна вода.

В перший мій тиждень на фронті влітку минулого року ми з кірками в руках рили окопи біля нафтопереробного заводу в Лисичанську. Спека, кам'яниста земля. На четвертий-п'ятий день у нас закінчилася вода. Нарешті привезли – не в пляшках, а з найближчого крану, який ще працював. Брудна, жовтуватого кольору. Це була дуже смачна вода.

Іншого разу ми були під Бахмутом в Ступочках, жили на заводі. Поруч не було ані криниці, ані водопроводу. Ми зливали технічну воду з охолоджувальної системи, милися, прали речі.

Реклама:

Хлопці, які взимку ходили на "нуль", розповідали, що там теж проблеми з водою. До самого "нуля" не під'їжджає машина. Висаджуються десь за кілька кілометрів, а потім пішки. По багнюці багато води не понесеш. Вони порахували, що на кожного було по 100 грамів води на пів дня. Це майже ніщо при тому, що вони постійно копали.

Ті, хто взимку на позиціях тривалий час, топлять сніг і підсолюють цю воду, щоб якось збагатити її мікроелементами.

Але мобілізований організм якось витримує і брудні руки, і пилюку навколо, і брудну воду, і погане повітря. Дивно, але я тут мало хворію, у порівнянні з мирним життям – набагато менше. Що таке простуда, взагалі не пам'ятаю.

Антон Філатов: Вода і бруднить, і очищує, і тішить, і створює купу проблем
Антон Філатов: Вода і бруднить, і очищує, і тішить, і створює купу проблем
Фото – Дмитро Ларін

На Донбасі клімат такий, що влітку дуже мало дощів. І кожен дощ піднімає настрій.

З іншого боку, вода з неба для солдата – це завжди про мокрі ноги. А коли починаються холодні дощі – про застуди, хвороби нирок і переохолоджені суглоби.

Починаючи з другої половини жовтня, вода уповільнює хід бойових дій. Йти в наступ під час дощів настільки важко, що це втрачає будь-який сенс. І дрони, звісно, не літають. Небо закрите. 

Вода очищує землю від війни.

***

В березні 2022-го, коли я ще не був військовим, ми багато стібали дикунів-росіян, які тягнуть звідусіль пральні машини. Навіть гелікоптер їхній збили, а там пралка всередині. 

Згодом я зрозумів, що на фронті пральна машина дає тобі найдорожче − час. Ти просто на годину менше витрачаєш на те, щоб прати в тазику руками.

До речі, проблема з пранням вирішується дуже просто. Маленький вантажний фургон облаштовують під пральню на колесах. Всередині ставлять бак або два баки на два куби води, електрогенератор, дві-три пральні машини, одна сушка і полиця з потрібною хімією. Людина на цій машині за тиждень об'їжджає всі точки облаштування підрозділів батальйону. Це дуже круте рішення, яке всім полегшує життя.

Реклама:

***

Душ на фронті – це єдине місце, де ти перебуваєш наодинці з собою. Дуже інтимне місце. Простір, де ти замикаєшся для світу і відкриваєшся для самого себе. Згадуються спеціальні кімнати в японських офісах, де можна помедитувати.

Але тут фізіологічніше, тому що в душ хлопці ходять поголитися, змити з себе все, поплакати, помастурбувати, постригтися. І це така можливість, яка трапляється дуже зрідка. Зараз є літній душ і це супер. А так в принципі душ частіше за все буває раз на тиждень.

Ти постійно в пікселі, навіть часто спиш у формі, а душ – єдине місце, де ти її знімаєш. Навіть сон тобі не належить, а от душ – належить. Це місце, де ти стаєш справжнім.

Повітря

Пахне свободою – змушує ховатися – дозволяє перемикатися

Повітря на фронті для мене пахне свободою. Незважаючи на те, що ти постійно з усіх боків затиснутий наказами, правилами, уставами, формою, але при цьому внутрішньо абсолютно вільний. Ти собі дозволяєш такі речі, які ніколи не дозволив би. Це повний фрістайл.

Тут ти дуже чесний перед собою і іншими. Простий приклад. Приходить посилка з їжею. Ми її відкриваємо, ставимо посередині кімнати, хто хоче – бере. Один боєць наполегливо запрошує іншого пригоститися гострим перцем. А той у відповідь посилає його на*уй. І це не сприймається як образа, бо і перший, і другий поводяться один з одним абсолютно чесно.

В мирний час за інших обставин ти намагатимешся пояснювати, що не вживаєш гостру їжу. Або таки скуштуєш той перець, щоб не образити нікого. 

А тут інша історія. По-перше, навколо тебе постійно купа народу, і кожному не догодиш. По-друге, сьогодні-завтра тебе можуть просто вбити. І, типу, що ти робив в останній день свого життя? Намагався комусь сподобатися чи підлаштуватися під когось? Ну, камон.

Реклама:

***

Команда "Повітря!" – це зазвичай, коли щось з неба падає, ракета чи дрон.

Донедавна хлопці, коли чули цю команду, намагалися падати на землю і прикидатися мертвими. Але так це не працює. Ти не будеш сім годин лежати до темноти в одній позі на одному місці. А навіть якщо будеш, то потім просто не встанеш через міжхребцеві грижі.

Тому коли ми чуємо звук дрону в повітрі, ховаємося під накриття, яке може щось витримати. Але інколи на підльоті вимикаються двигуни ворожого безпілотника, щоб його не було чути. Останні сто метрів він іде на ціль в абсолютній тиші. Ти можеш його побачити, але не чуєш. Це страшний трюк, дуже дієвий і страшний.

Антон Філатов: У мене немає рефлекторного страху, коли я дивлюсь на небо. Навпаки
Антон Філатов: У мене немає рефлекторного страху, коли я дивлюсь на небо. Навпаки
Фото – YASUYOSHI CHIBA/AFP via Getty Images

Зазвичай ти сидиш в окопі, бачиш його стінку, свою зброю, три-чотири речі, які з собою взяв, жменю якоїсь їжі і все. Буває, кілька місяців твою ділянку фронту ніхто не штурмує. А ти сидиш і спостерігаєш за тим, як нічого не відбувається. Тому небо може бути єдиною частиною простору перед очима, де постійно щось змінюється. Хмара пролетіла, сонце змістилося. Плинна нескінченна абстракція, яка дозволяє перемикнутися.

Одного разу я перетнувся з капеланом – він їздив розмовляти з хлопцями, які щойно пережили дуже складні бої. Я спитав, як йому вдається хоч трохи провітрювати їхню свідомість після всього, що вони пережили. Це був капелан української православної церкви, але відповідь у нього була дуже буддистська. Він радив їм загострити свою чуттєвість до того, що відбувається навколо. Природа – це живий організм, який має нескінченну енергію, яку просто треба вміти впускати в себе.

Мене вразила його відповідь. М'яко кажучи, це дуже контрастувало з нашою дуже жорсткою битовухою. Голодні, злі, невиспані мужики з купою зброї – і на фоні цієї брутальщини така тонка відповідь від капелана.

Вогонь

Зігріває і сушить – підтримує психологічно – руйнує

Вогонь на фронті – це розкіш. Він зігріває і сушить, і годує. Коли на передовій можеш приготувати їжу, поїсти тепле – це розкіш. Кип'яток – це розкіш.

Ми готували каву в окопі. Втрьох випили одну кружку якогось фігового "Мак-кофе" зі смаком жовтої води й обпаленого на кострі заліза. Але це була смачна кава. Єдина за тривалий час.

***

Хлопці спочатку понабирали туристичні горілки, такі маленькі. Але вони нагрівають три чашки води і все. Ти тягнеш з собою бандуру з цією горілкою – на два рази поїсти. Тому перейшли на газові балони на п'ять літрів, які заправляємо тут на заправках.

Взимку прогріти приміщення, де живеш, велика проблема. Від холоду все стискається. Ти стискаєш себе до суті. Тут всі дуже раціонально діють взимку. Зайвий крок ніхто не робить. Мало сил, мало сонця, мало тепла – всього мало.

Холод відрізає все зайве. Енергії в тебе лишається тільки на найголовніше. Тому вогонь потрібен не лише для того, щоб приготувати їжу і зігрітися, а й для того, щоб протриматися психологічно.

Але все це контрольований вогонь. А тут вогонь зазвичай неконтрольований.

Антон Філатов: З дитинства ми звикли вважати, що синонім зброї – це вогонь. Але сучасна зброя асоціюється у мене з хмарою з металу. Якщо ти під неї попав, як під дощ, то вижити або залишитися цілим не реально
Антон Філатов: Сучасна зброя асоціюється в мене з хмарою з металу. Якщо ти під неї попав, як під дощ, то вижити або залишитися цілим – нереально
Фото – Дмитро Ларін

Якось пізно ввечері я чергував і довго дивився з окопу на красивий розлив червоних кольорів у небі над Лисичанськом. "Просто дивовижний захід сонця", – думав я. Та за пів години, коли сонце мало вже остаточно сховатися за горизонтом, на небі продовжували триматися всі відтінки червоного. Тоді я й зрозумів, що дивлюсь у бік сходу, а не заходу, і переді мною не живописне завершення світлового дня, а диявольська феєрія фосфорних бомб.

Фосфорні бомби – це хмара, яка падає на землю такими маленькими цеглинками. Вони пропалюють все, що чіпляють. Горить все, що може горіти. Кажуть, що пекло пахне сіркою – не знаю, скоріше фосфором. Пластик, дерево, метал. Все розчиняється в одному огидному запаху. 

Людина

Не аналізує, а діє – бісить і дратує – розчиняється у війні

Поки сюди не потрапиш, не знаєш, як себе проявиш. Це неможливо передбачити.

Дійсно сильні вчинки здійснює тут той, від кого це ніхто не очікував. І хто сам від себе цього не очікував. Спокійні, непомітні люди, яких не бачиш на фоні тих, хто б'є себе в груди і каже, що готовий босоніж дійти до Москви і всіх порвати на мотлох.

А більше шансів вижити має той, хто не аналізує, а діє. Питаєш людину: "Як ти взагалі пережив це?". Він каже: "Я майже не пам'ятаю. Просто щось робив". Воно зсередини рефлекторно виринає, частково несвідомо: побіг, перезарядив, закинув, відбіг, присів, ліг, відбіг, перекрив, стрибнув. Дуже багато тваринної енергії виривається.

Люди, які наразі на одній ділянці фронту, можуть навіть не знати про існування одне одного, але діють як один великий організм.

Це викликає відчуття єдності з тими, хто навколо тебе. Навіть якщо людина поруч бісить тебе храпом, запахом, манерою розмовляти.

Але один її або твій маленький вчинок у якийсь момент може реально дуже допомогти. Я не казатиму пафосно, що врятувати, але просто допомогти прожити ще один день.

Антон Філатов: Тут починаєш розуміти, що «земля трясеться» або «земля плаче» – це взагалі не метафори. Коли я чимось був вражений в мирний час, казав, «мене порвало». Більше так не кажу. Я бачив, що це таке, і це, бл*дь, взагалі не смішно було
Антон Філатов: Тут починаєш розуміти, що "земля трясеться" або "земля плаче" – це взагалі не метафори. Коли я чимось був вражений у мирний час, казав: "Мене порвало". Більше так не кажу. Я бачив, що це таке, і це, бл*дь, взагалі не смішно було
Фото – Антон Філатов

Близькість смерті викликає тільки одне почуття – страх. Це занадто романтична картинка про смак останньої цигарки перед смертю або про смачну їжу перед виходом на позицію. Вся їжа на смак – як папір. Я просто запихував у себе щось, щоб в голові не паморочилося, щоб цукор в крові підняти, і все.

Всі думки вже десь далеко, і ти просто робиш набір механічних дій: поїсти, зібратися, перевірити зброю, бронік, шолом і так далі.

Близькість смерті точно не додає життю смаку.

Це фігове почуття. Когось воно ступорить, і це проблема і для нього, і для всіх, хто навколо. Когось – навпаки. Я зустрічав людей, у яких що ближче до "нуля", то краще настрій.

Коли минулого року ми ще тільки наближалися до фронту, наш автобус вивернув на першу на нашому шляху розбомблену вулицю. Вибухи ставали все ближчими. Старий мудрий добряк, що сидів навпроти мене, перервав бесіду і розтікся в усмішці. "У мене аж настрій покращився!" – бадьоро сказав він, смакуючи кожен вибух і уважно розглядаючи зруйновані будівлі.

Він не був маньяком, але війна робила його більш залученим у життя і надавала більше сил. Він не був шаленим, але пірнав у бій, як у животворяще джерело.

Розумний, інтелігентний сім'янин з уважним поглядом, який бачив тебе наскрізь. Здавалося, війна геть не в'язалася з таким, як він. Та це лише здавалося. 

За місяць він пірнув у животворяще джерело війни настільки глибоко, що залишився там назавжди. Єдине, що залишилося від нього – це щира мудра усмішка.

Реклама:

***

Для тих, хто "на нулі", іноді в прямому сенсі найближча людина – це ворог.

У мене є побратим Вася. Новий рік він зустрічав в окопі. Між посадкою, де стояв його взвод, і позиціями росіян – 300-400 метрів. Було трохи затишшя. І першою людиною в новому році, з якою він привітався, був росіянин, який сидів в іншій посадці. Вони один одному помахали і сиділи далі. 

Інший побратим якось раз просидів у бліндажі "на нулі" кілька тижнів. Чортова туча прильотів переколашматила навколишні території так, що від сусіднього села залишилося три з половиною стіни, а лісопосадки між полями просто зрубило під корінь. Землю трусило і кожен прильот віддавався струсом. 

"А потім нас орки "викупили", короче, і почали насипати прямо по бліндажам, – розповідав він. – Танчик, с*ка, працював. Танчик – це страшна ху*ня. Було пару таких приходів, що я й не зрозумів, чому на землі опинився. Вроді ж стояв, і вдруг лежу. 

Короче, ближче до ночі стало тихо. Я трохи голову висунув подихати. А там бачу чи доїде машина, чи не доїде, чи всі в команді спрацюють так чувак на небо дивиться. Ми з ним слово за слово – поговорили і про арту, і про те, як лопати заточувати, і про тьолок, і про футбол. Довго розмовляли. Може пів ночі. А потім я сказав, що йду лягати, а він відповів, що ще подихає. Ну, ми попрощалися". 

На ранок виявилося, що той чувак, з яким він пів ночі розмовляв, був трупом росіянина, який там лежав уже більше тижня. А у самого побратима згодом діагностували контузію.

***

Події на фронті хаотичні. Будь-який порядок руйнується майже одразу. Неможливо передбачити, чи доїде машина, чи не доїде, чи всі в команді спрацюють так, як домовлялися, чи ні.

Хаос – тут постійна величина. Але це має бути контрольований хаос. І командир, наче серфер на хвилі, має постійно маневрувати. Для цього потрібна мудрість. Розумію, що в академіях немає курсу з воєнної мудрості. Але саме мудрість дозволяє знаходити неочевидні шляхи.

Ті, хто вміє працювати з непередбачуваностями і рівняннями, в яких всі невідомі, досягають тут великих успіхів.

А прямолінійність зазвичай призводить до втрат. Від А до Б і не далі, і не ближче, і не ліворуч, і не праворуч. Прямолінійні плани ламаються ще до початку.

***

На фронті багатьох тримають ритуали. Це можуть бути щоденні повторювані дії. Або "чарівні" предмети – браслетики, намиста, хрестики, руни, що завгодно. Неважливо, що це. Якщо воно тебе підживлює, це працює.

Мій щоденний ритуал – мантра, яку порадив друг-психолог. Перед тим, як я відправився на Донбас, він мені сказав: "Антоне, просто знаходь моменти тиші і проговорюй три фрази: миру мир, кінець війні, мир в мені". Повторюй їх і знаходь внутрішній баланс, щоб вирівнюватися.

З чотирьох стихій війни я б хотів, щоб сформувалася стихія життя або стихія миру. Всі війни закінчуються миром.

Фінал цього "кіно", в якому сходяться всі стихії, може бути таким.

Місцевий житель Донбасу повертається додому. Його село розбомблене. Він виносить зі своєї розбитої хати старі речі, а також речі людей, що жили в його помешканні під час війни. Скидає все це на кучу і підпалює. Потім починає копати колодязь. Під час копання знаходить смартфон. Протирає його, розкручує металевий водонепроникний корпус, витягає карту пам'яті і дивиться знімки і відео з неї. Їх зняв боєць, що воював за цю землю. На фото – жорстока правда.

Старі зламані речі винести і спалити можна. А цих спогадів нам не позбутися ніколи.

Михайло Кригель, Рустем Халілов – УП

Слухайте подкаст «УП. Вголос» на зручній платформі:

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Головне на Українській правді