Баталії на могилах. Чому суд заблокував розбудову Національного меморіального кладовища

Наталія Ходаківська довго не наважувалася поставити кенотаф (символічний надгробний пам'ятник – УП) своєму 22-річному синові. Він загинув 8 травня 2022 року на "Азовсталі" від удару російської протибункерної авіабомби разом із побратимами. Адже як мамі повірити в загибель свого сина, як перестати на нього чекати, якщо вона не бачила його тіла?

Наталію переконав її чоловік, і аргументи його були доволі прості. "Якщо завтра нас не стане, про нашу дитину не буде пам'ятати ніхто, – сказав він. – Давай зробимо кенотаф, щоб пам'ять про сина залишилась".

Вони без проблем могли б встановити меморіальний пам'ятник на рідній Черкащині, але вирішили, що правильно було б поставити його поруч із кенотафами загиблих побратимів і посестер – на Національному військовому меморіальному кладовищі (НВМК).

Втім, відкриття кенотафів відкладається. Спершу планували зробити це восени минулого року, тепер перенесли на цей рік. І Наталія досі не впевнена, що дату знов не змінять. Не з її волі, а через процеси, які розгортаються довкола кладовища.

Останніми днями вони знов вийшли назовні через постанову Верховного суду України від 29 січня, що стосувалася землі, виділеної під НВМК. Суд поставив юридичну крапку, визнавши, що виділення ділянки під кладовище було протиправним, та скасував його.

Згодом суду довелося вийти з окремим поясненням, тому що його рішення здійняло хвилю громадського обговорення. Запустили її одночасно вранці 31 січня командувач Силами безпілотних систем Роберт "Мадяр" Бровді та Сухопутні і Десантно-штурмові війська, які на своїх сторінках у соцмережах розкритикували це судове рішення. Винними в них виходили судді.

Але реальність не така чорно-біла, якою може здатися із соціальних мереж.

"Українська правда" перекладає рішення суду з бюрократичної мови на людську, розповідає про найгучніші скандали навколо будівництва Національного військового меморіального кладовища та розбирає аргументи прихильників і противників збереження Пантеону на території Мархалівського лісу.

Деталі рішення суду

У позивача – громадської організації "Мархалівка. Підтримка", яку створили місцеві жителі – було два аргументи проти відведення ділянки поблизу їхнього села під військовий меморіал. Перший: ця земля входить до Смарагдової мережі та має особливе природоохоронне значення. Другий: обираючи ділянку під будівництво, Київська обласна військова адміністрація, яку тоді очолював нинішній генпрокурор Руслан Кравченко, не врахувала інтереси громадськості.

Колегія суддів визнала, що КОВА справді не зважила на спеціальний природоохоронний статус відведеної під кладовище ділянки – землі лісогосподарського призначення – і не мала правових підстав змінювати її цільове призначення.

У рішенні зазначається, що формування, збереження та функціонування територій Смарагдової мережі в Україні є не дискреційним правом держави (коли вона може обирати з кількох варіантів рішень), а її міжнародно-правовим обов'язком.

Також суд нагадав, що підписані Україною міжнародні договори мають пріоритет над нормами національного законодавства (за винятком Конституції, звісно).

В 2023 року внесли зміни в законодавство, які дозволили на час війни обійтися без публічних обговорень щодо будівництва НВМК. Втім, судді зазначили, що, відповідно до Орхуської конвенції про участь громадськості в процесі ухвалення рішень, держава не могла надати землю під будівництво, не врахувавши інтереси людей.

Схоже, судді розуміли, який резонанс може викликати їхнє рішення. Тому просто в тексті додали важливий аргумент – як відповідь тим, хто може звинуватити їх у неповазі до загиблих воїнів:

"Вшанування пам'яті героїв повинно здійснюватися в межах правового поля, із дотриманням конституційного принципу верховенства права, а також принципу сумлінного виконання міжнародних зобов'язань держави, пріоритету екологічної безпеки та забезпечення збалансованого розвитку суспільства, що, у свою чергу, і буде проявом поваги до героїв, які віддали своє життя заради України та її майбутнього, оскільки саме за утвердження свободи, законності та верховенства права боролися і борються захисники та захисниці України, відстоюючи демократичну і правову Державу".

Екскурс у скандали

Уранці 29 серпня 2025-го президент Володимир Зеленський разом із міністеркою у справах ветеранів Наталією Калмиковою поїхали автобусом із Києва до села Мархалівка у Фастівському районі на Київщині.

В День пам'яті захисників України відбулася офіційна церемонія відкриття Національного військового меморіального кладовища. На території НВМК провели перші поховання – вічний спокій знайшли п'ять невідомих бійців.

На тлі патетичних урочистостей протестували місцеві мешканці й активісти, які побоюються екологічної кризи через будівництво цвинтаря.

Проте не екологією єдиною.

Щоб краще зрозуміти суть історії, варто повернутися на кілька років тому і згадати скандали навколо будівництва цвинтаря.

Верховна Рада ухвалила закон про створення Національного військового меморіального кладовища 31 травня 2022-го. Відтоді урядовці й міські чиновники понад три роки ламали списи навколо місця розташування НВМК.

Всі запропоновані локації – Лиса гора, Биківня, селище Гатне – не влаштовували то екологів, то рідних полеглих воїнів. Лише 15 березня 2024-го Кабінет міністрів затвердив, що кладовище розташовуватиметься в лісі поблизу села Мархалівка.

Екологи били на сполох: рівень ґрунтових вод не дозволяє будувати меморіал на визначеній ділянці. Місцеві протестували. Однак ніхто у владі на це не зважав.

Натомість 1 серпня того ж року оголосили переможця тендеру на будівництво першої черги НВМК. Ним став консорціум із трьох компаній "БІЛДІНГ ЮА" з пропозицією в 1,75 мільярда гривень. Є нюанс: концерн єдиний прийшов на торги і був створений на наступний день після оголошення тендеру.

В Міністерстві ветеранів тоді заявили, що це тимчасове об'єднання підприємств для реалізації конкретного проєкту. Мовляв, така практика поширена і не суперечить законодавству.

Проте журналісти-розслідувачі Bihus.Info встановили, що за лаштунками концерну стоять не чужі Офісу президента люди – "ідеолог" програми "Велике будівництво" Юрій Голик і бізнесмен Георгій Біркадзе. Саме Біркадзе "зливав" Голику конфіденційну інформацію про перебіг справи НАБУ щодо "Великого будівництва".

Директор НВМК Ярослав Пронюткін в інтерв'ю журналістам підтвердив, що Біркадзе був консультантом проєкту. Наприклад, у квітні 2024-го бізнесмен їздив разом із Пронюткіним і головним архітектором меморіалу Сергієм Дербіним у США на військовий цвинтар в Арлінгтоні. Дербін співпрацював із Голиком у межах "Великого будівництва", а ще раніше – в проєктах у Дніпрі.

В серпні 2024 року розслідувачі hromadske з'ясували, а правоохоронці згодом підтвердили, що граніт для меморіального кладовища постачатиме група компаній "Алеф" підсанкційного бізнесмена Вадима Єрмолаєва. Санкції проти нього ввели в 2023-му. СБУ встановила, що бізнесмен у 2014 році перереєстрував свій алкогольний бізнес у Криму на підставних осіб і продовжив працювати за законами окупаційної держави.

"Процеси навколо будівництва меморіалу – від вибору ділянки до тендерних процедур – є непрозорими та викликають обурення", – йдеться в заяві Національної спілки архітекторів України (НСАУ) від лютого 2025 року.

Тоді представники НСАУ закликали уряд провести відкритий всеукраїнський архітектурний конкурс на проєкт Національного військового меморіального кладовища. Але реакції на звернення архітекторів так і не було.

Чому? "Були стислі терміни. Було нерозуміння із земельною ділянкою. Цей процес почався ще в 2022 році. І треба було швидко, швидко, швидко", – сказав в інтерв'ю Bihus.Info директор НВМК Пронюткін.

Щоправда, на дванадцятому році російсько-української війни аргумент про те, що необхідно швидко будувати меморіальне кладовище для військових, звучить дещо абсурдно.

"Питання належного вшанування загиблих захисників дуже болюче. Ми не можемо хаотично ховати своїх Героїв – на старих і недоглянутих цвинтарях по Україні. Але у випадку з розміщенням Національного меморіального військового кладовища в Мархалівському лісі, як на мене, Міністерство ветеранів і Калмикова перш за все намагалися показати президенту, що вони здатні швидко вирішувати проблемні питання. І що в результаті? Безліч скандалів", – каже УП ветеран Олег Симороз.

Читайте також: Брак рефрижераторів, осідання могил на Берківцях і кладовище на Лисій горі. Що не так з похованням військових в Україні

Руки геть від меморіалу: аргументи "за" Мархалівський ліс

Відколи ВСУ опублікував своє рішення щодо Національного меморіального військового кладовища, в соцмережах не припиняються дискусії між обуреними і тими, хто "попереджав, що так буде".

Найбільш критично відреагували військові, представники патронатних служб, рідні загиблих захисників. Чимало з них називають рішення суддів "атакою на НВМК".

Головний аргумент незадоволених постановою суду цілком логічний – на кладовищі вже поховані полеглі Герої. Можливий варіант перепоховання вони вважають неприпустимим.

"Ми не беремося оцінювати юридичні нюанси землевідведення. Але ми точно не дозволимо паплюжити гідність загиблих героїв і плюндрувати їхні могили. Кладовище відкрите. Воно функціонує. І тепер це відповідальність держави – знайти правовий вихід із ситуації, створеної судовим рішенням. Викопувати наших полеглих ми не дозволимо", – наголошує керівниця патронатної служби "Янголи" Олена Толкачова.

Аналогічної комунікаційної лінії дотримуються і відповідальні за будівництво меморіалу посадовці.

Міністерка у справах ветеранів Наталія Калмикова під час виступу в парламенті 3 лютого заявила, що місця поховання полеглих воїнів є недоторканними, тому Мінвет "опрацьовує юридичний механізм реагування" на рішення суду.

Тим часом директор Національного військового меморіального кладовища Пронюткін повідомив, що поховання захисників на території Пантеону триватимуть.

"Судове рішення не скасовує і не може скасовувати конституційний та моральний обов'язок держави – забезпечувати гідне вшанування і поховання полеглих захисників і захисниць України з дотриманням установлених ритуалів, військових почестей і поваги до пам'яті кожного Героя", – йдеться в його заяві, опублікованій у соцмережах установи.

Менш емоційно пояснює позицію "за" збереження НВМК у Мархалівському лісі колишній голова Українського інституту національної пам'яті (УІНП) Антон Дробович.

Він посилається на супутникові знімки ділянки з 1985-го і стверджує, що ліс регулярно вирубали й незаконно вивозили, а серед галявин скидали будівельне та побутове сміття. За словами Дробовича, ділянка лісу в Мархалівці, яка входить до Смарагдової мережі і підпадає під захист Бернської конвенції, була практично знищена і забудована приватними, господарськими та офісними будівлями.

"Ситуація докорінно змінилася після передачі земельної ділянки НВМК. Територія була вивчена, зафіксований її актуальний стан, проєктом кладовища передбачено її благоустрій, захист, огородження, а у штаті кладовища люди, які нею займаються. Вперше в історії ця територія реально почала охоронятися й отримала реальний захист", – наполягає екскерівник УІНП.

"Українська правда" звернулася до міністерки у справах ветеранів і директора Національного військового меморіального кладовища з проханням детальніше прокоментувати ситуацію навколо НВМК. Наразі ми не отримали відповідей. Але готові додати думку Калмикової та Пронюткіна навіть після оприлюднення матеріалу.

Читайте також: "Ми любимо і поважаємо військових, але ліс – це наша вода". Репортаж УП з Мархалівки, де блокують будівництво військового кладовища

Кладовище на болоті: аргументи "проти" Мархалівського лісу

Попри те, що головним аргументом активістів в суді була включеність території кладовища до Смарагдової мережі, в публічному дискурсі вони концентрують увагу на іншому. А саме – на проблемах з водою.

Про головні страхи місцевих жителів УП писала ще два роки тому, коли вони вперше виходили на протести.

Річ у тому, що централізованого водогону в селі немає, тому люди беруть воду з криниць і свердловин. Мархалівці побоювались, що масові поховання можуть отруїти ґрунтові води, зробивши вміст їхніх криниць непридатним для пиття. Якщо ж ґрунтові води почнуть осушувати, то криниці можуть взагалі пересохнути. Ці побоювання залишаються актуальними дотепер.

Прихильники будівництва кладовища біля Мархалівки нерідко закидають її жителям те, що ті дбають лише про власні інтереси, нехтуючи вшануванням пам'яті загиблих героїв.

"Сподіваюся, що місцеві жителі нас зрозуміють і сприймуть це не як проблему, а як привід для гордості, що саме в цьому населеному пункті має бути таке монументальне, меморіальне кладовище. Це про пам'ять, це про життя, про наше майбутнє, про наше минуле і про нас", – каже мати загиблого воїна Наталія Ходаківська, про яку ми розповідали на початку статті.

Одна із засновниць ГО "Мархалівка. Підтримка" Вікторія Чеченкова, яка живе в цьому селі й сама користується криницею, вважає, що так само виглядає головний наратив державних установ. Вони прагнуть показати, що джерело всіх проблем – місцеві жителі.

"Задача держустанов, коли йдеться про якусь комунікацію, виставити нас селюками, які просто проти. Неосвіченими людьми, які нічого не знають. Які протестують тому, що не хочуть, щоб кладовище було поруч", – жаліється вона.

На допис Дробовича про знищення і забудову ділянки, що входить до Смарагдової мережі, Чеченкова відповідає своїм. У ньому вона зазначає: всі ці процеси відбулися ще до того, як земля стала частиною території особливого природоохоронного інтересу.

Втім, головний аргумент противників використовувати цю ділянку під будівництво зовсім не пов'язаний із можливим погіршенням життя мешканців Мархалівки, хоча так само зводиться до води. Описати його можна трьома словами: цвинтар на болоті.

Коли засновник і керівник Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко вперше почув про конфлікт довкола будівництва, то він не палав бажанням долучатися до дискусії. Один із найбільш відомих захисників заказників і пам'яток природи, Борейко підтримував будівництво меморіального кладовища на обраному місці.

Аж доти, поки сам туди не зʼїздив. І не побачив місцевість на власні очі.

"І я зрозумів, що це буде на моїй совісті, якщо я не скажу своє слово про це. Ґрунтові води там практично піднімаються на півтора метра. Тобто якщо там робити захоронення, це, значить, ховати героїв у болоті", – стверджує еколог.

На сторінці ГО "Мархалівка. Підтримка" чимало відео з місця будівництва кладовища, на яких видно заповнені водою котловани.

Два роки тому керівництво кладовища запевняло УП, що місця поховання розташовані на абсолютно непідтоплюваній території, де за будь-якої сезонності рівень ґрунтових вод не підійматиметься вище ніж два метри до поверхні землі.

Річ у тім, що для будівництва та експлуатації НВМК парламент ухвалив спеціальний закон, який спрощує процедури. Наприклад, він дозволяє вилучати земельні ділянки із постійного користування без погодження землекористувача або змінювати цільове призначення без документації із землеустрою. Окремо в цьому законі прописано й те, що будувати НВМК можна без оцінки впливу на довкілля.

"Ця спрощена процедура знімає в першу чергу відповідальність. Бо якщо, наприклад, настануть наслідки екологічні через 15 років, хто буде відповідальний?" – Вікторія Чеченкова ставить питання, що здається риторичним.

Надаючи ділянку під будівництво кладовища, Київська військова обладміністрація просто не вивчила, з якими екологічними викликами доведеться мати справу забудовнику. А головним із них будуть ґрунтові води.

Тепер цю проблему намагаються розв'язати за допомогою дренажу.

"Вони негайно зробили дренаж. Але він працює 10 років, а що буде потім? Хто буде нести відповідальність, якщо там будуть якісь зсуви або болотизація цих могил? Там, де впадини і схили, дренаж працювати не буде", – стверджує Борейко.

Екологічні наслідки будівництва виходять далеко за межі кладовища і самого села. За словами Борейка, у низині, де росте Мархалівський ліс, беруть початок дві невеликі підземні річки, які живлять Сіверку, що впадає у Дніпро. Отже, робить він висновок, забруднена вода з кладовища зрештою потрапить у головну водну артерію України.

Проблема, якої можна було уникнути

Ситуація з військовим меморіальним кладовищем зайшла в глухий кут, і будь-яке розв'язання проблеми тепер буде складним і болючим.

Чи можна було цього уникнути?

Коли в серпні минулого року на НВМК відбулися перші поховання, в Міністерстві у справах ветеранів, яке називають двигуном цього проєкту, вже добре розуміли масштаб проблем. Київська військова адміністрація встигла програти суд, який скасував її розпорядження про надання землі під кладовище. Про складну гідрологію ділянки теж добре знали.

Однак поховання відбулися.

Тепер недоторканість поховань полеглих воїнів стала головним аргументом як Наталії Калмикової, так і інших захисників будівництва НВМК на нинішньому місці.

"Ми точно не маємо грати в рулетку: буде підтоплення могил чи не буде, бо в них лежать українські захисники", – каже Олег Симороз.

"У сучасній практиці екологічні ризики вирішуються через дренажні системи, гідроізоляцію, контроль глибини поховань і дотримання санітарних норм. Питання ґрунтових вод має вирішуватися на рівні проєктування і експертизи, а не використовуватися як універсальний аргумент для блокування рішення загалом", – каже УП колишній начальник штабу 12-ої бригади Нацгвардії "Азов" Богдан Кротевич.

Історія численних змін локації для НВМК створює враження, що на Київщині просто немає іншої достатньо великої ділянки. У такому разі прагнення Міністерства запустити кладовище за будь-яку ціну виглядало б цілком зрозумілим. Бо питання гідного поховання загиблих героїв має бути в найвищому пріоритеті.

Та еколог Борейко, який створює заповідні території й тому добре знається на вільних ділянках, впевнений, що земля є. Він з ходу називає три варіанти: на ВДНГ з боку вулиці академіка Заболотного, пагорби неподалік від Феофанії та Національного музею народної архітектури, а також старі сади біля Берковецького кладовища.

***

Антон, син киянки Світлани Михайлюк, пішов на війну ще в січні 2015-го. Вона називає його "самим-самим звичайним". У перші дні повномасштабного вторгнення Світлана подовгу стояла на балконі своєї квартири на лівому березі Києва й дивилася в той бік міста, де на той час, на її думку, мав битися Антон.

Коли меморіальне кладовище планували відкрити у Биківні, Михайлюк оцінила це позитивно. Вона була там кілька років тому на День захисника вітчизни, і в її пам'яті відклалася тиха урочистість цього місця. Згодом локацію змінили, й Світлана встигла обговорити цю новину із сином – Антон був налаштований скептично щодо подальшої долі кладовища.

А в червні 2024-го він зник безвісти. Формально. Бо побратими розповіли матері, що її сина вбило дроном, а евакуювати його не змогли.

За рік Світлана їхала Одеською трасою, згадала, що неподалік – нове місце для НВМК, та попросила заїхати туди на кілька хвилин. Вона думала про те, що, коли отримає тіло єдиного сина, то поховає його саме на Національному військовому кладовищі.

Траншея з водою, яку вона там побачила, стоїть перед її очима дотепер.

"Я туди Антона свого не дам, – каже вона. – Тепер я надіюсь, що його привезуть, і на Лісовому (кладовищі) ще будуть місця. Бо уявити собі, що він буде лежати там, де ця вода… А вона все рівно там є… Дай тобі Боже, що мені негоже – виходить так".

Рустем Халілов, Ангеліна Страшкулич, УП