Викрадення в Криму після повномасштабного вторгнення: таємні СІЗО, секретний указ Путіна та сотні імен
Викрадення людей у Криму почалися від початку окупації Росією. Після повномасштабного вторгнення до викрадених кримчан додалися й жителі інших окупованих територій, яких таємно вивозили на півострів. Там, у нових ізоляторах, спеціально відкритих для цього, їх приховували від адвокатів і рідних.
За 12 років, за нашими підрахунками, жертвами насильницьких зникнень у Криму стали щонайменше 230 людей. Остаточну цифру встановити неможливо, однак очевидно, що вона значно більша.
Такий масштаб викрадень – наслідок цілеспрямованої й послідовної політики, яку Росія проводить від самого початку окупації. З 2014 року використовуються одні й ті самі сценарії викрадень, здійснюють їх переважно одні й ті ж самі силові структури, насамперед ФСБ.
У березні 2022 року ця практика отримала формальне нормативне схвалення у вигляді засекреченого указу Путіна, який дозволяє затримувати людину без рішення суду "за протидію Спеціальній військовій операції".
Формулювання в документі настільки розмите, що людей викрадають буквально за будь-який прояв нелояльності – від участі в партизанському русі на Херсонщині до підписки на українські телеграм-канали, знайденої в телефоні під час "фільтрації".
Протягом багатьох місяців ми разом із пошуковою командою Українського архіву організації Mnemonic збирали інформацію про викрадення в Криму, аналізували її та відтворили страшну картину терору, який Росія організувала на півострові з першого дня окупації й підтримує досі.
Mnemonic – організація, що спеціалізується на зборі, збереженні та аналізі доказів порушень прав людини і воєнних злочинів під час війни в Україні.
"Це потік викрадень за чітким алгоритмом. Щороку приблизно однакова кількість – не перевищують і не занижують план, щоб і не перенапружуватися, і не псувати статистику. Це цілеспрямована державна політика", – вважає колишній кримський адвокат. Ми змушені приховати його ім'я, як і імена інших кримчан, з якими провели глибокі інтерв'ю для цього матеріалу.
У своїй роботі ми насамперед спиралися на результати власного поіменного пошуку.
За даними Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, у 2014–2024 роках у Криму викрали 104 людей. З них 43 особи стали жертвами в перші два роки окупації, згідно з даними української правозахисної організації "КримSOS".
Український архів Mnemonic встановив і верифікував 94 людини, які стали жертвами насильницьких зникнень від початку повномасштабного вторгнення і до кінця 2025 року. Йдеться про викрадених безпосередньо в Криму, однак до них треба додати ще понад сотню верифікованих українців, яких таємно доправили до Криму після викрадення на окупованій частині півдня України. Переважно це жителі тимчасово окупованих районів Херсонської, Запорізької та частково Донецької областей.
Матеріал про те, як Росія перетворила викрадення на один із ключових інструментів окупаційної політики в Криму, ми поділили на чотири частини:
– про перші місяці окупації;
– про те, як до 2022 року на півострові була вибудувана система викрадень, яка слугувала інструментом придушення нелояльності й фактично замінила слідство під час політичного переслідування;
– про те, як ця система змінилася після початку повномасштабного вторгнення для самих кримчан;
– і, нарешті, про те, як Крим перетворився на транзитний хаб для людей, викрадених на інших окупованих територіях.
Ми починаємо публікацію з найактуальнішої частини – про те, що відбувається в Криму зараз. Кримчан, яких окупаційна влада підозрює в нелояльності й українських симпатіях, викрадають, катують, вибиваючи "зізнання", а потім місяцями й навіть роками утримують у статусі інкомунікадо (в ізоляції, без зв'язку із зовнішнім світом).
Контролюючі органи покривають ці викрадення, а окупаційні суди легалізують, коли викрадений – через безвихідь і тиск – готовий підписати будь-які свідчення.
Домогтися справедливості, зіткнувшись із цією системою, – неможливо.
Ми сподіваємося, що наш матеріал і результати цього дослідження можна буде використати в національних і міжнародних судах як доказ того, що Росія перетворила викрадення людей на цілеспрямовану політику боротьби з нелояльністю на окупованих територіях. Саме тому ми, відповідно до норм міжнародного права, розробили методологію дослідження.
Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень і Римський статут Міжнародного кримінального суду визначають кілька критерїїв насильницького зникнення:
– позбавлення людини свободи в будь-якій формі – арешт, затримання, викрадення тощо;
– участь у викраденні держави або осіб, які діють з її дозволу чи згоди;
– і відмова держави визнавати позбавлення свободи, приховування інформації про людину і будь-які спроби перешкодити її пошуку.
Після численних консультацій (із юристами та експертами Харківської правозахисної групи, Ukrainian Legal Advisory Group (ULAG) та інших організацій) ми розглядаємо викрадення в їхньому широкому трактуванні. Це і класичні насильницькі зникнення, і утримання у статусі інкомунікадо. Обидва напрями відповідають критеріям викрадення.
Ба більше, відповідно до норм міжнародного гуманітарного права та IV Женевської конвенції, яка захищає цивільне населення під час окупації, навіть якщо нам не вдалося достеменно встановити, хто саме викрав людину – оперативники ФСБ, бойовики "Самооборони Криму", поліцейські чи інші особи, – але за сукупністю наявних ознак ми можемо припустити, що це було зроблено в інтересах окупаційної влади, ми класифікуємо такі інциденти як викрадення.
Навіть якщо людина тимчасово перебувала в статусі інкомунікадо, ми вважаємо її в цей час викраденою.
Масштаб таких випадків, очевидна зацікавленість Росії у приховуванні фактів викрадень, вибір жертв і масова участь у цих злочинах російських силових структур дають підстави називати викрадення на окупованих територіях державною політикою Росії та злочинами проти людяності.
Ми провели численні прямі інтерв'ю зі звільненими жертвами викрадень, їхніми родичами та адвокатами. На жаль, більшість із них попросили зберегти їхню анонімність із міркувань безпеки, і ми не можемо їх назвати. Для перевірки та підтвердження цих інтерв'ю ми також проаналізували юридичні документи, насамперед адвокатські запити та відповіді російських правоохоронних органів.
"Особа, яка чинить опір СВО"
Наприкінці липня 2022 року до відділу поліції села Велика Кардашинка на лівобережній окупованій частині Херсонщини прийшов 35-річний Геннадій Ласинський. До 2014 року він працював в українській поліції й тепер вирішив влаштуватися на роботу до російської.
Несподівано його затримали й добряче побили, зокрема й електрошокером, заявивши, що він приховує вибухівку та зброю. Схованка справді існувала: її організував знайомий Ласинського – зараз він працює детективом Національного антикорупційного бюро, – коли виїжджав з-під окупації. До цього він розповів про зброю приятелеві; як про це дізналися російські поліцейські – невідомо. За словами батька Ласинського, який жив разом із ним, сина затримали 25 липня.
Відтоді його утримували в статусi інкомунікадо до жовтня 2023 року, не реагуючи на всі спроби адвоката та батька Ласинського знайти його. Адвокат Олексій Ладін, який займався пошуками, був одним із п'яти кримських адвокатів, яких згодом позбавили статусу через участь у справах кримських татар і викрадених з новоокупованих територій українців.
На всі адвокатські звернення Ладіну відповідали, що Ласинського мають право утримувати під вартою без рішення суду як "особу, яка чинить опір спеціальній військовій операції". Більше нічого дізнатися не вдавалося – ні де перебуває Геннадій, ні в якому стані та статусі.
Вже пізніше з'ясувалося, що через відсутність суду в окупованому на той час Херсоні Ласинського "заарештувала" така собі Надзвичайна комісія, яку сформувала окупаційна Військово-цивільна адміністрація. Вона декілька разів продовжувала "арешт". Згодом це призвело до того, що "Верховний суд" Криму відмовився розглядати протест адвоката, оскільки "арешт" був санкціонований не судом, а якимось незрозумілим окупаційним органом.
У жовтні 2023 року Ласинського перевезли до Криму, в нещодавно відкрите СІЗО № 2 в Сімферополі, де перебували здебільшого викрадені українці – цивільні особи та військовополонені. Лише тоді його вдалося виявити. В полоні Ласинський провів 1 рік і 3 місяці.
Його справу розглядав Первомайський районний суд Криму. Ласинський визнав свою провину, натомість його засудили до трьох років, які він на той час практично вже відсидів. Після звільнення його з простроченим українським паспортом відправили до міграційного табору для іноземців у Ростовській області. Він зумів домовитися про депортацію через Грузію, де його слід губиться.
Справа Ласинського – яскравий приклад того, як змінилася політика викрадень на окупованих територіях після повномасштабного вторгнення Росії. Практично все, що з ним відбувалося – викрадення як людини, яка "перешкоджала СВО", переміщення до Криму, де на той час спеціально для таких, як він, відкрили нове СІЗО, місяці в статусі інкомунікадо – пережили сотні мешканців окупованих регіонів.
СІЗО спеціально для військовополонених, викрадених цивільних і політв'язнів
Про те, що російська влада розробила механізм, який дозволяє викрадати й утримувати людей без судового рішення за звинуваченням у "протидії СВО", стало відомо лише за 4 роки після того, як цей механізм почав діяти. Але у справі Ласинського його вже застосовували.
8 березня 2022 року керманич Кремля Володимир Путін підписав "рішення" "про організацію приймання та розміщення осіб, які протидіють СВО". Згідно з ним, підозрювану особу можна було відправити до ізолятора без рішення суду на будь-який строк.
Текст цього "рішення", як і "тимчасова інструкція", яка, мабуть, його уточнювала, не були опубліковані. Про них вдалося дізнатися з відповідей на адвокатські запити щодо пошуку викрадених людей. Але, очевидно, що застосовується такий механізм узаконених викрадень дуже широко.
Люди, які таким чином потрапляють в ув'язнення, найчастіше не мають жодного юридичного статусу, їм місяцями, а деяким роками не висувають жодних звинувачень. При цьому їх тримають у повній ізоляції, не допускаючи ні родичів, ні адвокатів.
"Дивно, – каже один із кримських адвокатів. – Але часто звинувачення не висувають навіть після допитів, коли людина, яка просиділа в ізоляторі багато місяців і готова підписати будь-які документи, розповідає все, що від неї вимагають".
Строки можуть бути різними, найдовший із відомих – у мера Голої Пристані Херсонської області Олександра Бабича, якого тримають у статусі інкомунікадо вже понад 4 роки.
Бабича затримали наприкінці березня 2022 року. До цього мер організовував у місті проукраїнські мітинги.
За словами співробітника адміністрації Голої Пристані Івана Мошенського, спочатку російські війська не заходили в місто, бої точилися в районі Антонівського мосту, ближче до Херсона. Мешканці організували загони місцевої самооборони, намагалися перекривати вулиці, очікуючи штурму, протестували проти захоплення на мітингах.
Це тривало аж до 28 березня, коли російські військові та бійці Росгвардії остаточно заблокували місто, ввели окупаційну адміністрацію, а мера викрали з його робочого кабінету в будівлі міськради.
Наскільки відомо, йому не висували жодних звинувачень, але ізолювали, й на всі запити адвокатів відповідають, що Бабича серед офіційно затриманих немає. Судячи з усього, його тримають під вартою без суду за тим самим механізмом путінського рішення – як "особу, що чинить опір СВО".
Від колишніх ув'язнених, які опинилися на волі, відомо, що Бабича після викрадення перевезли до Криму, де він перебував у СІЗО № 2, а в 2025 році етапували до ізолятора № 2 в Таганрозі. За останніми даними, він перебуває там і зараз.
СІЗО №2 в Сімферополі на території колонії суворого режиму, за адресою Елеваторний провулок, 4, де кілька років таємно утримувався Бабич, було відкрито восени 2022 року спеціально для українських військовополонених та цивільних осіб, викрадених з окупованих територій.
Пізніше до них додали кримських політичних в'язнів. Тому СІЗО № 2, яке формально підпорядковане Федеральній службі виконання покарань (ФСВП), з самого початку курувала ФСБ. Частина охорони також складалася зі співробітників спецслужби. Ізолятор розрахований на 340 місць. За словами колишніх ув'язнених, яких вдалося розпитати, побутові умови в ньому набагато кращі, ніж у старовинному й занедбаному СІЗО №1, але при цьому набагато суворіший контроль та ізоляція від зовнішнього світу.
Один із кримських адвокатів, який представляв інтереси цивільних, викрадених в окупованих Херсоні та Мелітополі, регулярно в 2023 році приходив до СІЗО № 2, щоб зустрітися зі своїми підзахисними. Вони спеціально збирали для нього список тих, хто перебуває в ізоляторі в статусі інкомунікадо, запам'ятовуючи їхні імена під час загальних перекличок. У підсумку їм вдалося скласти список із понад пів сотні імен і передати його адвокату, який, своєю чергою, переслав його українським правозахисникам, щоб вони могли знайти родичів ув'язнених.
Судячи з усього, про це стало відомо адміністрації ізолятора, тому що після цього ув'язнених під час загальних шикувань стали називати не на ім'я, а за номерами. Проте це досі залишається одним зі способів пошуку викрадених у кримських ізоляторах.
Режим утримання в СІЗО-2 спочатку був максимально суворим. Ув'язнені розповідали після звільнення, що вони мусили бути на ногах по 16 годин на день. Їх змушували слухати, вивчати та співати російський гімн і патріотичні пісні, зокрема радянських часів: пісні Олега Газманова, Ярослава Дронова (SHAMAN), а також старі радянські пісні – "Катюша", "Дєнь Побєди" тощо.
Колишній ув'язнений, кримський татарин Екрем Крош, розповідав, що охоронці ізолятора били ув'язнених електрошокерами, а коли він поскаржився про це начальнику СІЗО Миколі Рябову, той кілька разів вдарив його в обличчя.
В ізоляторі практично відсутній неформальний зв'язок між ув'язненими, який є у старому звичайному СІЗО №1. Проте навіть там вдавалося організувати пошуки викрадених і знаходити їх.
Ізолятор із зафарбованими вікнами
Зовсім інша ситуація в іще більш засекреченому ізоляторі № 8, який відкрили в Сімферополі влітку 2023 року.
Перші згадки про нього вдалося виявити на сайті Державних закупівель РФ, де для нового ізолятора замовляли жалюзі та канцелярські товари. Однак дата реєстрації СІЗО ще раніша – жовтень 2022 року, тобто одночасно з СІЗО № 2, яке розташовувалося в тих самих будівлях.
Тимчасово виконуючим обов'язки начальника СІЗО № 8 під час реєстрації був зазначений Рауф Ідрісов, який керував до 11 березня 2026 року. Після цього ізолятором управляє Антон Панін, який раніше працював в управлінні ФСБ в республіці Алтай.
Восьме СІЗО з самого початку було розраховане на повну ізоляцію ув'язнених. Як охоронці там працювали лише співробітники ФСБ, хоча формально воно залишалося підпорядкованим мін'юсту. Зрештою в липні 2025 року набрав чинності закон, що дозволяв ФСБ мати власні ізолятори. За кілька місяців 7 ізоляторів, зокрема і СІЗО № 8 у Сімферополі, було передано до відомства спецслужби, і з цього моменту всі дані про нього, включно з ім'ям керівника, остаточно засекретили. За нашою інформацією, ним так і залишився Антон Панін.
У другому СІЗО також не обійшлося без зміни керівництва. В 2023 році його першого начальника Миколу Рябова затримали у справі про хабар у кримському управлінні ФСВП. За версією звинувачення, керівництво управління та ізолятора отримувало відкат від інтернет-магазину в Санкт-Петербурзі, який займався доставкою до СІЗО пакунків та листів. Рябова зрештою визнали винним, але він отримав лише 10 місяців обмеження волі. Замість нього СІЗО № 2 очолив Антон Горкун.
Зрозуміти, як в одній будівлі розміщуються два ізолятори, складно. Але, за нашою інформацією, СІЗО № 2 займає перший і другий поверхи – камери з 9 по 40, а СІЗО № 8 – третій і четвертий, камери 41–73 на третьому та з 74 до 95 на четвертому.
Один із ув'язнених кримчан, який провів деякий час у восьмому СІЗО, на умовах анонімності розповів, що викрадених утримували на третьому поверсі. З 12 камер одна була виключно для викрадених жінок, попри те, що офіційно в ізоляторі немає жіночого блоку. Ув'язнений згадував, що за його перебування в цій камері перебували чотири жінки в статусі інкомунікадо.
Викрадених у СІЗО називають "безстатейники". Після того, як їм висувають звинувачення, тобто кримінальну статтю, їх переводять до камер на іншому боці того самого третього поверху. У камері ув'язненого, який розповів про це, наприклад, сиділи двоє колишніх викрадених. Один провів у статусі інкомунікадо рік, другий – півтора.
У СІЗО № 8 фактично немає доступу до денного світла: усі вікна зафарбовані товстим шаром фарби, навіть відслідкувати час неможливо.
Охорона зі співробітників ФСБ, включно зі спецназом, поводиться з ув'язненими, серед яких і ті, кому не висунуто жодних звинувачень, за звичкою. Пересуватися змушують "ластівкою" – руки за спиною, дуже низько нахилившись до підлоги.
В ізоляторі постійно і дуже голосно працює радіо: звук – пропагандистські передачі та патріотичні пісні – став ще одним методом тиску.
Колишній ув'язнений СІЗО № 8 називав його "філією Лефортово" через повний контроль з боку ФСБ, причому не кримського управління, а центрального, навіть ще до офіційної передачі ізолятора спецслужбі в 2025 році.
Обшук, викрадення та утримання в статусі інкомунікадо
26 січня 2024 року в будинку кримського татарина, масажиста-реабілітолога Ісмаїла Шемшедінова в селищі Кіровському проводився обшук. Співробітники ФСБ обшукали будинок і забрали Шемшедінова з собою. Його матір Ельзару Абібуллаєву запевнили, що син з'явиться протягом трьох днів. Тим більше, що його забрали в спортивному костюмі, одягнутися тепліше йому не дали.
Рідні почекали кілька днів, але Ісмаїл так і не з'явився. Тоді вони розпочали пошуки, які тривали рік. Вони зверталися до всіх правоохоронних органів, шукали у всіх кримських СІЗО, але скрізь їм відповідали, що затримання Шемшедінова не відбувалося. В цей час він, повністю ізольований, сидів у камері № 44 на третьому поверсі таємного СІЗО № 8.
Майже рік він провів у цій камері в статусі інкомунікадо, без зв'язку з рідними та адвокатом, які продовжували його шукати. Щодня його змушували співати російський гімн, без передач і речей він провів рік в одній і тій самій білизні, постійно її перучи.
Навесні 2025 року йому висунули звинувачення в державній зраді. За версією слідства, Шемшедінов збирав у Криму дані про розташування військових частин і баз Росгвардії, нафтобаз і передавав їх до Головного управління розвідки України. Лише після появи кримінальної справи до Шемшедінова допустили адвоката та дозволили побачитися з рідними.
В липні 2025 року Верховний суд Криму засудив його до 13 років ув'язнення. Рік, який Шемшедінов провів в ізоляції, до цього строку не долучили – формально його не затримували й у СІЗО не оформлювали.
Викрадення Шемшедінова – типовий випадок для Криму після початку повномасштабного вторгнення, яке відбувалося за стандартною схемою: обшук у будинку, викрадення та утримання в статусі інкомунікадо в системі засекречених СІЗО без судового рішення. При цьому жодної інформації не передається ні адвокату, ні рідним.
"Строк викрадення" Шемшедінова становив понад рік, але середній строк для всіх викрадених у Криму за роки після повномасштабного вторгнення, за нашими даними, становить 2–8 місяців.
Крім того, за нашими підрахунками, серед усіх викрадених у Криму з початку 2022 року майже 45% – кримські татари, яких переслідують за участь у Хізб ут-Тахрір (ісламській партії, яка заборонена в Росії, але вільно діє в Україні та більшості європейських країн), воєнізованому формуванні імені Номана Челебіджихана (добровільному кримськотатарському загоні, створеному наприкінці 2015 року для участі в блокаді Криму) та за іншими звинуваченнями.
Їхнє викрадення найчастіше не триває довго і використовується для того, щоб чинити тиск, отримати "зізнавальні свідчення" та зламати психологічно.
Орієнтовно 30% викрадених – у тих випадках, де ми можемо припустити причини – згодом звинуватили в державній зраді та шпигунстві. Серед них також є люди, яких звинувачують у грошових переказах на користь ЗСУ, передачі даних про різні об'єкти на півострові та загалом – у підтримці України.
Ще 15% викрадених переслідують за антивоєнні акції та українську символіку – від розклеювання листівок на підтримку України до купівлі марок із військовою тематикою.
Загалом, за підрахунками команди Mnemonic, від початку повномасштабного вторгнення і до кінця 2025 року в Криму було викрадено щонайменше 94 особи. Однак це лише ті, чиї імена верифіковано. Найімовірніше, реальна кількість викрадених людей набагато більша.
Антон Наумлюк
Ця публікація видана за фінансової підтримки чеської організації "Людина в біді" в рамках ініціативи "SOS Ukraine" та частково за рахунок гранту від Фундації "Відкрите суспільство". Зміст цієї публікації не обов'язково відображає позицію організації "Людина в біді" або Фундації "Відкрите суспільство".