22 липня президент Володимир Зеленський офіційно завершив процедури заміни головнокомандувача Збройних сил України та начальника Генерального штабу.
Замість Олександра Сирського та Андрія Гнатова ці посади відповідно обіймуть Михайло Драпатий та Ігор Скибюк.
Чи спрацюють ці призначення для успішної трансформації Сил оборони та чи можливі успішні реформи в армії без повернення на посаду міністра оборони Михайла Федорова, обговорили в рамках аналітичного подкасту УП-2 політичні оглядачі "Української правди" Роман Кравець і Роман Романюк.
(Далі наводимо стислу розшифровку головних тез подкасту для людей, які надають перевагу друкованому формату, а не відео).
Роман Кравець: Ми буквально перед цим зробили випуск про те, як зніматимуть Олександра Сирського. А зараз хочемо поговорити про призначення нового головкома Михайла Драпатого, про наслідки звільнення Сирського і про долю Михайла Федорова.
Роман Романюк: Так, тепер уже треба говорити не про те, як готуються зміни, а що вже відбулося. Можна сказати, що 50% проблем, які спровокувала відставка уряду, ніби як вирішено.
Минулого тижня на фракції, коли Зеленський пояснював, чому не вноситиме кандидатуру Михайла Федорова на посаду міністра оборони, він мотивував це тим, що у міністра жорсткий конфлікт із головкомом і начальником Генштабу, й вони не можуть працювати разом. І ніби як тому президент вирішив, що Федоров міністром оборони не буде.
За тиждень, що минув від призначення нового уряду, міністра оборони досі немає. Але ситуація перегралася на 180 градусів.
Р.К.: Президент на фракції казав: "По-доброму, і Сирського треба звільняти, але зараз я не можу".
Р.Р.: Ситуація змінилася так, що Сирський уже пішов у відставку, а на його місце вже прийшов Драпатий.
Це було дещо несподівано. Раніше ми говорили, що Драпатий є однією з кандидатур. Але оскільки саме його весь час пропонував Михайло Федоров на посаду головкома замість Сирського, ми кандидатурі Драпатого давали меншу ймовірність призначення, ніж, скажімо, генералу Апостолу, бо Зеленський не любить ухвалювати рішень під тиском.
Саме тому він шукав собі рамку, як провести зміни так, щоб і задовольнити суспільство, і показати, що він сильний лідер, який не ухвалює рішень під примусом. Що це наче як його власне рішення.
Саме для цього були всі ці довгі консультації з усіма командувачами корпусів, зустрічі онлайн, офлайн... Президент намагався створити таку медійну рамку, ніби зміни в армії – це реакція не на протести й майже одностайне несприйняття відставки Федорова всіма лідерами думок і медіа, а відповідь на розмови з військовими. От вони обговорили все, погодилися й запропонували йому зміни – і він послухав не лише людей із картонками, а й людей з погонами.
Це рішення можна привітати. Ми говорили раніше: конфлікт між командою реформаторів з Міністерства оборони, які пропагували нову філософію ведення війни, і частиною генералітету на чолі з Сирським, який намагався зберегти стару передбачувану систему, був дуже гострий. І в останні кілька днів було зрозуміло, що він коштуватиме Сирському посади.
Коли головним кандидатом на заміну називали командувача ДШВ Апостола, молодого, доволі прогресивного, але все ж людину, яка є плоть від плоті цієї системи, то було складно відповісти, чи зможе він знайти в собі внутрішні сили провести радикальні трансформаційні зміни. Чи зможе людина з системи реформувати саму систему?
Драпатий у цьому плані, з того, що ми розуміємо з розмов із політиками та військовими, виглядає інакше. По-перше, в нього хороша освіта, хороша воєнна історія кар'єри. По-друге, сам Сирський відчував у ньому конкурента і ще з часів відставки Залужного всіляко намагався апаратними методами відтіснити Драпатого з будь-яких позицій, що мали вплив.
Останні роки Драпатий очолював Командування об'єднаних сил (КОС). За стандартами НАТО, це така структура, яка, по факту, мала б затикати головкома за пояс, бо саме вона мала б визначати, що відбувається на полі бою.
Але Сирський мав повну підтримку президента й обрізав функціонал Драпатого – роботу його КОС звузили фактично до якоїсь ділянки Харківської області, а весь інший фронт командувався напряму Сирським.
Р. К.: Сирський, власне, як я знаю зсередини, хотів, щоб усі команди узгоджувалися саме з ним і щоб насамперед слухали саме його, навіть ті підрозділи, що були під КОС.
Р.Р.: І от якщо Драпатий за весь цей час не пішов на компроміси, скажімо так, із совістю за такої манери командування і продовжував тягнути свою лямку…
Р. К.: І не пішов у відкрите протистояння.
Р. Р.: … то це означає, що в нього досить і мудрості, й опірності системі, без яких ти ніяких змін не зробиш.
Тому рішення Зеленського призначити Драпатого викликає повагу. Але воно половинчасте.
Чому? Тому що друга половина полягає в тому, що виходить: Федоров поклав свою біографію і авторитет, здобутий за сім років роботи, на те, щоб витиснути Сирського; всі інші отримують підвищення й призначення, і лише Михайла президент намагається вирізати з цього рівняння.
Р. К.: Але ж президент запропонував Михайлові віцепрем'єра.
Р. Р.: Віцепрем'єра без конкретного міністерства.
Р. К.: Але він усе одно буде залучений до війни дронів, до розвитку технологій.
Р. Р.: Але не до визначення доктринальних речей, не до визначення стратегії, не до контролю над витратами величезного бюджету, який знову витрачатиметься на різні сумнівні речі.
Це рішення Зеленського – запропонувати Федорову якусь посаду, не пропонуючи йому ніякої посади. Бо він розуміє, що Михайло не може собі дозволити відмовитися від того, чого ще й вимагають протестувальники. Перша умова появи цих картонок – повернення Федорова на посаду в Міністерство оборони.
Тим паче, що зараз зникає причина конфлікту, озвучена президентом – конфлікт Федорова із Сирським. Сирського немає – конфлікту немає. Є Драпатий, якого сам Федоров багато місяців намагався провести на заміну Сирському. І очевидно, що хімія між ними вже є. Драпатий, як жартував сам Федоров, постійно отримує догани від командування за спілкування з міністром.
І якщо повернути Федорова, то ця команда, яка вже пів року працювала, одразу зможе включитися в роботу з Драпатим, який їй зрозумілий і якого вона сама й лобіювала.
Це буде робота з коліс, одразу. А якщо, наприклад, призначити зараз когось іншого міністром оборони, то він витратить місяці й місяці, щоб реально почати роботу. Бо це йдеться про найбільший бюджет у країні, про найбільше міністерство за кількістю людей та процесів, якими воно опікується, про складні внутрішні апаратні історії й величезну кількість зовнішніх контактів, які тільки-но вибудувалися.
Умовно кажучи, щоб прийти в ту точку, де Федоров уже є зараз, тому ж Хмарі треба буде витратити пів року. Але що це буде за пів року? Найкритичніші місяці, щоб хоч якось підготовлено ввійти в зиму.
Я нічого поганого про Хмару не чув. Тільки хороші речі. І мені здається несправедливим кидати його в цій ситуації в епіцентр конфлікту. Та біографія й ті досягнення, які в нього є, якраз заслуговують на те, щоб він не був громовідводом, за яким президент намагається сховатися, аби не повертати Федорова на посаду.
Бо якщо зараз призначити Хмару, то nolens volens, ніхто цього не хоче. Але з перших місяців його входження на посаду він буде сприйматись дуже критично навіть тими, хто потенційно міг би бути його великим союзником. Лише тому, що президент прикривається ним у цьому конфлікті, намагаючись витіснити Федорова.
Про те, що багато потужних людей, які прийшли з командою Федорова, фактично кидають роботу, вже нема що й говорити.
І бачиш, президент – дуже хитрий політик. Вчора ввечері він каже: "Я запропонував Федорову достойну посаду, все, розходьтеся". Але сенс у тому, що від тієї посади прямо на цій зустрічі Федоров, наскільки нам відомо, і відмовився. Бо він не хоче бути весільним генералом.
Питання в тому, що якщо Федоров погодиться на якогось віцепрем'єра без міністерства, який їздить по брифінгах та виставках і світить обличчям, а не займається реальними трансформаціями, якими займався останні пів року, то всі, хто вийшов на його підтримку, скажуть: "А, ти просто хотів собі вищу посаду, а не займатися роботою".
Тому виходить, що якщо зараз конфлікту між цивільним міністром і військовим командуванням уже немає, то єдина причина, чому неможливе повернення Федорова – політична. Тобто контроль за бюджетом і політична конкуренція. Інших пояснень не лишилось.
Р. К.: А можна сказати, що президент остаточно завзявся на Федорова? Він із ним же говорив кілька разів.
Р. Р.: Так, але поговорили тільки для того, щоб зробити красиву картинку. Тут я погоджуюся з Юрою Бутусовим, що Федорову запропонували все, щоб можна було зробити красиве селфі, потиснути руку і не дати йому реального впливу на процеси.
Р. К.: А що буде далі, на твою думку? Михайло, наскільки я знаю, минулого тижня робив закритий захід для своїх, для колишніх працівників міністерства, для партнерів, друзів. І ще до розмов про Драпатого й нові призначення казав, що вони з командою робитимуть якийсь think tank, може бізнес, пов'язаний із мілтехом.
Р. Р.: Проблеми в тому, щоб прилаштуватися Федорову на якусь посаду, де він просто матиме зарплату, якої в Україні ніхто ніколи не отримував – це взагалі не проблема. Йому гендиректор Palantir миттєво набрав після відставки, що давай разом робити щось.
У цьому ж і абсурд ситуації: раніше всі трималися за посади, бо це було джерело їхнього збагачення. Чому система збунтувалася проти Федорова? Бо він позбавляє її джерела тіньового збагачення. А сам він цю посаду для цих цілей не використовує. Бо якби це було так, то ручна СБУ, ручне ДБР, ручні інші правоохоронні органи вже дуже швидко все це викрили б, і ми всі бачили б це обсмоктаним з усіх боків на купленій для цього "Трусі".
Але виходить, людина бореться за посаду не для того, щоб на ній косити гроші, а для того, щоб реально вкластися в перемогу. І її якраз за це карають.
Тому хочеться сподіватися, що президент, пройшовши половину шляху до правильного рішення, пройде й другу – і створить першу за часи війни потенційно дуже круту і робочу зв'язку міністра й головкома. Бо це, по факту, ще радянська система, вона зав'язана на співпрацю головкома й міністра оборони, у них навіть у бункерах сусідні кабінети. Один нічого не може без іншого.
І якщо зараз у Драпатого, який прийшов, щоб провести трансформаційні зміни, не буде рішучого міністра оборони, здатного політично протискати складні рішення, відмову від якихось рудиментарних видів озброєння тощо, то не виключаю, що за кілька місяців нового головкома обкладуть старими корупціонерами, і система нівелює всі можливості для реформ.
Р. К.: Але побажаємо Драпатому, щоб у нього вийшло?
Р. Р.: Бажаємо всім нам, щоб у нас вийшло. Бо від того, наскільки ефективною буде взаємодія міністерства, Генштабу і головкома, в прямому сенсі слова залежить існування цієї країни і межі, в яких вона існує.