Наслідком багаторічної діяльності Анатолія Іванова на посаді мера Котовська є створення системи, яка захопила економічну, політичну та адміністративну царину міста.
Не буває вічної влади, як не буває випраної совісті. Не уповайте на це. Як ви цього не можете зрозуміти?! Ви вірите у вашу вічну владу, але: "Це вас хтось обдурив" – як казав булгаковський герой буфетнику.
У моєму районі всі землі знаходяться в оренді. Більшість із них засівається конкурентноздатними ріпаком та соняшником. Земля багато років не була під паром. Вона виснажена. Коли виснажиться остаточно – стане не конкурентноздатною. Виходить, у цьому є велика доцільність?
Так, я вважаю гомосексуалізм протиприроднім. Але нехай із ними Природа й розбирається. А не ми, громадяни однієї для всіх країни. В українських націоналістів є завдання більш нагальні й шляхетні.
Мені можуть закинути, що ситуація в Церкві відображає реальний стан у суспільстві, принаймні, по кількості пристосуванців та бариг. Але чому тоді Церква дозволяє собі жити на широку ногу в злиденній країні?
Бути українцем – то велика відповідальність. Перед собою, перед країною, перед Богом. Це не питання крові, це – питання місії. Це – стан душі. Це питання виховання – і навіть не нас, а наших дітей! Але виховати можна лише власним прикладом! Більш ніяк. Тому непорядних людей я викреслюю із переліку українців.
Це лицарі ворога вбивають, а потім цілують його і щиро вибачаються перед ним, а пацанам треба спочатку принизити ворога, а потім на пацанських підставах вбити.
Якось у мене запитав друг: "А чи не помилилися ми, Сергію, голосуючи проти всіх? Онде дивись, що донецькі творять в країні!" Я вважаю, що я не помилився, бо як сказав мій знайомий: "Ми голосували проти двох: Януковича і Тимошенко!"
Хіба пільги – це щось притаманне людині від народження? Хіба, крім любові друзів і ненависті ворогів, існують заслужені винагороди для людини? Хіба в подоланні соціальних бід українців може об'єднати лише боротьба за втрачені пільги? Не дай, Боже, нам побачити революцію ницих.
Старі кивають на данні опитувань, мовляв, більшість молодих людей після закінчення вищих освітніх закладів мріють перебратися до більш розвинутих країн, мовляв, вони огидно прагматичні, від Батьківщини їм тільки безкоштовна освіта потрібна. А молоді тим часом виходять і дарують Табачнику квіти у пику, допоки старі сидять з ним за одним столом, про щось домовляються, і все їм, толерантним, Божа Роса.
Байдужістю до того, що відбувається в країні, інфіковане все суспільство. Хизуватися палацами-оселями, діамантами є правилом гарного тону в країнах, де різниця між статками найбагатших і найбідніших зменшується за рахунок збільшення статків найбідніших.
Більшість виборців мріє опинитися на їхньому місці, і мати можливість знущатися так само над народом. Тому й консервує заведену ситуацію, обираючи таких рідних і таких зрозумілих пройдисвітів.
Нешановані, огидні можновладці, ви вже розлютили й налаштували проти себе творчу інтелігенцію, дрібний бізнес, курців. Але їхня лють – то дитяча казочка на ніч у порівнянні з тим, що вас чекає, коли підніметься низове жіноцтво.
Стан, у якому зараз перебуває Україна, влаштовує всіх її оточуючих. Треба просто спостерігати за їхніми мультсеріалами й підкидати іноді грошенят на створення нових.
Я маю дилему: або визнати, що Ви – тюхтії нікчемні та захребетники, або визнати, що Путін – знавіснілий політичний гном. А в тому, що він надувся до таких розмірів, зовсім немає його особистої заслуги
Українофоби не визнають ніяких компромісів. Для них компромісів із сусідами не існує. Від сусідів вони вимагають тільки одного - капітуляції. Ось, як у тому анекдоті, і весь їхній компроміс.
Хочете бути персонажами й діючими особами української історії? Не заважайте маленькій титанші, українській модерновій урбаністичній культурі, позбутися невластивого рахіту!
В обоймі української політики деякі люди смердять десятиріччями. Вони перебігають із партії в партію, із фракції у фракцію, довічно переобираються до Верховної Ради, де потихеньку вибивають пільги для власного бізнесу, та заробляють на чималеньку пенсію...
Дядечку Азаров, дозвольте спитати: яке моральне право ви маєте закликати молодь вчити таку складну мову, якщо самі не в змозі оволодіти більш простішою та наближеною до вашої рідної, тим паче перебуваючи в середовищі її носіїв? Тим паче, що для вас це була не зайва розкіш, а пряма службова необхідність!