Не Бог, не цар та не герой створюють нам проблеми
"Свобода – це не необхідний атрибут для створення суспільства соціальної рівності, а потреба біохімічної нерівності". Сергій Левитаненко, з оповідань
Якось Андрій Окара написав, що він краще питиме дешеву каву з автомата, ніж високоякісну з гарної філіжанки, якщо її буде змушений приносити йому український хлопчина-офіціант. Панові Андрію нестерпно бачити, як серед нації козаків та гречкосіїв з'являються офіціанти, та ще й такі, що не тицяють тобі страву, цідячи прокляття крізь зуби, а гарно вишколені.
Я таких поглядів не поділяю, бо вважаю, що будь-яка робота, якщо вона виконується гарно, не є принизливою. А якщо ти ще й любиш її – то й поготів. Хоч коням хвости крутити!
Принизливим є, якщо ти свою роботу не любиш, але змушений щодня віддавати їй частину часу свого життя. Так само як і відсутність кохання робить принизливим спільне проживання з жінкою.
Особисто я радий виникненню когорти висококласних офіціантів та барменів серед підростаючого покоління українців. Як і виникненню професійних умінь у будь-якій сфері суспільного життя. Я пишаюсь тими земляками, хто ставиться до свого вміння будь-що гарно робити із професійною гордістю, хто освоїв тонкощі справи, якій присвячує свій час і заробляє нею собі на життя. Сімнадцятилітні непрацюючі завсідники цих закладів мають турбувати українську громаду набагато більше.
Найбільший у житті кайф – це кайф від класно зробленої роботи. Щоби досягати цього кайфу, треба витратити чимало зусиль, часу, терпіння.
Гарний офіціант – це й актор, і психолог, і спортсмен, і стиліст, і професіонал, який втілює ще багато рис і навичок з інших професійних категорій людства. Якщо людина набула певних висот у цій професії – тут є чим пишатися. Але...
Але бунт халдеїв?! Це щось новеньке навіть для українського політичного паноптикуму! Вони пригощали кавою перед Верховною Радою та вимагализаборони тютюнопаління в кав'ярнях та ресторанах!
Тепер уже і я згоден, що краще пити дешеву каву з автоматів. Але виходячи не з турбот про самоповагу офіціантів, а виключно опікуючись їх здоров'ям.
Психіка в офіціантського прошарку виявилась міцною, а ось здоров'я – тендітним. Як це часто буває: у нездоровому тілі – бундючний дух.
Якби вони ще вийшли з гаслами як ті молодики та молодиці з Курська, то я, можливо, ще б завагався, прикинувши скільки задоволення я отримаю за кожну цигарку з тих двох пачок, що випалюю щодня.
Але уявити собі філіжанку кави без цигарки... Треба бути зовсім ницим, аби це дудлити. Ви ще мені котлету з моркви запропонуйте! Бо, якщо вірити класикам: "М'ясо – шкідливо!"
Але я так розумію, якщо ти такий тендітний, то і йди працювати на шоколадну фабрику, куди любив посилати всіх тендітних працівників герой Анатолія Рибакова, знайди корисну для свого здоров'я роботу, якщо це взагалі можливо.
Як кажуть хранцузи, людина не створена для праці, бо від неї втомлюється.
Але ж вони не хочуть нікуди входити. Вони хочуть, аби з кав'ярень та ресторанів пішли ми. Чи, на крайній випадок, відпочивали згідно їх уявлень про здоровий відпочинок.
А шахтарі, які дають країні вугілля, хіба вугільний пил не вдихають? Хіба їм він очі не виїдає? Однак люди чесно співвіднесли за я проти. Без усіляких чайових.
Ви вже, панове офіціанти та бармени, визначиться: оце я за гроші роблю, а оце я навіть за гроші не роблю. І в другому випадку – чимчикуйте на шоколадну фабрику.
А то навчилися в нардепа Колісниченка цукерки пропонувати. А в кого він навчився, страшно навіть і здогадатися. Тут варіанти лише два. Обидва спортсмени-аматори. Щоправда, бігають по поверхнях із різним ухилом.
Мене не цікавить, як там в Америці, у Канаді чи в Англії ставляться до курців, чи як там ув'язують свободу з обмеженнями.
Ми, неофіти, прагнемо свободи в чистому вигляді, як перші християни прагнули в чистому вигляді, без домішок, без нашарувань, без історичних сумнівних поправок, віри. Корективи ми вноситимемо самі, з огляду на наші ментальні своєрідності.
Що є свобода? Свобода – це можливість робити абсолютно все, що не забороняється законом. Чим менші обмеження – тим ширша свобода. Якщозакон забороняє або регламентує майже все, кожну дрібницю, свобода – фікція. Чого, власне, і прагнуть депутати цього скликання від усіх фракцій. Від потішного Чечетова до одіозного Унгуряна й до зовсім уже безтолкової Королевської, я колись думав – гідної послідовниці Богословської, як виявилось – ні, не тягне, Германівна – паранормальна за покликанням, без дешевого закосу, як у Королевської.
Людина в Україні має мати право на все: навіть справити нужду на пам'ятник Володимиру Хрестителю. Завдання держави, у першу чергу президента й народних депутатів – створити таку ситуацію, щоби кожній людині про це й подумати було соромно! Щоби патріотизм та пошана до свого всмоктувалися навіть не з молоком матері, а з виробничим матеріалом батька в череві матері. А не забороняти кожен чих. Бо якщо якийсь бидляка надумає подібне зробити – ніхто й ніщо йому не стане на заваді.
Обмежувати ареал тютюнопаління – це мстива думка дитинчати: аби насолити матері, відморозивши собі вуха. Ну кому стане краще, коли курці підуть із цих закладів? Самим офіціантам, які лишаться без роботи? Закурять тоді з відчаю. Бо курців у нас – мільйони.
Їх не викреслити ані зі списків відвідувачів ресторанів, ані зі списків виборців.
Коли ж ми врешті-решт почнемо з головного?
Я думаю, у найближчий час – ніколи.
Бо головна проблема українського суспільства – атавізми імперського мислення. Кожен із нас знає, як іншому буде краще жити, і не просто знає, а ще й агресивно нав'язує ближньому своє бачення. Або так як я, або ніяк.
Совок у нас не вмер: ми не визнаємо за іншими право, ми визнаємо лише своє право! У політиці, у бізнесі, у суспільному житті, у особистому житті, у творчості. Вічна наша недолуга гетьманщина, яка заважала й заважає соборності, порозумінню й толерантності. Вона так класно співіснувала в межах Російської Імперії, підгодовуючись її блюзнірством і слугуючи її підґрунтям.
Акція офіціантів це яскраво продемонструвала. Такий собі вищір радянського "общепіта".
Україна – не Росія, у ній демократи навіть перед розстрілом не об'єднуються. Це країна трохи талановитих занадто честолюбців. Вони порох винайдуть, але й винайдуть єдине йому застосування – підсипати в борщ сусідам.
Як це, сусід палить і ще не здох? У мене ж усе світорозуміння шкереберть летить! Я ж заради здоров'я стільки років себе обмежую! Давай заборонимо йому палити – може тоді здохне!
А як же декларована свобода? Та хай їй грець, якщо мене він мені заважає й очі муляє!
Не можна нікому нічого нав'язувати. Треба довіряти людям право на власну долю. Їм це право надане Богом, а не депутатами, тим більш, не офіціантами, які, бач, перейнялись їхнім здоров'ям.
Якщо Сергія Левитаненка спитають, що йому дорожче: здоров'я чи свобода? – я відповім: свобода. Я не уявляю себе здоровим у неволі.
Для мене це однозначна відповідь на питання: терпіти тютюнопаління чи забороняти його? Поки Бандера не посів на кожній головній площі місце Ілліча, хай там висить Ковбой Мальборо. Усе ж за Ілліча шляхетніший.
Сергій Левитаненко, спеціально для УП
