Та згоден я, що ваше більмо – найбіліше!

62 перегляди
П'ятниця, 26 листопада 2010, 14:23
Сергій Левитаненко
для УП

"Резать к чёртовой матери, не дожидаясь перитонита!"
К/с "Покровські ворота", вічно актуальний фільм про неможливість зруйнувати те, що вибудовано в душі

Навпроти моїх вікон, на подвір'ї завжди гуляє старенька сліпа бабуся, колишня вчителька. Вона ходить, погрюкує ціпком, щось бурмотить, годинами сидить на лавочці.

Коли я виходжу з будинку, я завжди з нею вітаюся.

Вона ніколи мені не відповідає.

Одного разу вона сиділа з іншою дуже старенькою бабусею, теж мені знайомою. Я привітався. Зряча бабуся мені відповіла, а колишня вчителька - ні.

Проходячи повз, я встиг почути їхню розмову.

- Ти чому із Сергієм не привіталася?

- А зачем он со мной здоровается по-украински?

- Так я теж з тобою українською розмовляю.

- Ты - старая. Ты по-другому не умеешь. А он - молодой. Зачем он по-украински говорит?

Здавалося, що отій бабусі треба? Одною ногою вже в кращому світі. Сиди, грійся на сонечку, радій, що тебе помічають, увічливо вітаються.

Ні, її хвилює й непокоїть те, що хтось поряд не мислить, не розмовляє й, навіть, не бачить світ так, як вона.

Завжди захоплювався нашим північним сусідом. Їхньою невпинною потребою стверджувати своє світосприйняття в будь-якій ситуації, будь-якими засобами й за будь-яку ціну, власну чи чужу.

Де б вони не опинилися, усе своє носять із собою. Така собі обмежена самодостатність. Ні, швидше необмежена самозакоханість. Всесвітня. Бо вони намагаються нав'язати закоханість у своє - усім у Всесвіті. Шляхом заперечення чужого.

Ми сусіди, тож наша корова перша в черзі здохнути від братніх флюїдів. Нічого особистого, просто навіщо поряд стояв?

У колі миттєвостей, вигаданих для власного вжитку, вони дуже легко переконують себе у меншовартості всіх інших у порівняні з ними.

І "полетіли шматки по закапелках".

Тут тобі - і українська мова створена "пілсудчиками й німецькою розвідкою", і українська нація - вигадки Винниченка й Грушевського, і українська культура - другорядна в порівняні з балалайкою, частушками й жартами Петросяна й Дубовицької, і українські жінки - усі "слабкі на передок", і українські чоловіки - не здатні ні на що, лише плитку класти.

Кумедно виглядає, але такими аргументами ці Д'Артаньяни в білому намагаються переконувати не тільки себе, але й нас.

Сумно й огидно, але іноді їм це вдається. Справа Левченка, в силу своєї зручності для пристосуванців і лакуз, живіша від справи Леніна й перемагає не тільки в російських телеефірах, а й іноді в головах громадян України.

На жаль, українець улаштований так, що якщо довго слухатиме лекції про те, що він свиня, то зарохкає. Цей дієвий метод як інструмент Шуфрича: у правильні руки - і він запрацює.

Наполегливість ретельної знавіснілості шабашу українофобів має свої наслідки. Ми маємо доволі значну частину суспільства, яка зі зневагою й з агресивним неприйняттям ставиться до всього українського. Вони бачать себе в нашій країні, але не бачать себе в межах українських державницьких ідей. Заперечити своє існування в нашій країні вони не збираються, тому змушені заперечувати право на існування української держави та її ідеалів.

Зважені, а від того не дуже чесні, українські політики пропонують українцям шукати компроміси з тими, хто не визнає наше право на наші ідеали, на наших героїв, на наше трактування історії, урешті-решт на наше існування - у тій формі й вигляді, у яких ми прагнемо існувати.

Ці політики чомусь не помічають, що українофоби не визнають ніяких компромісів. Для них компромісів із сусідами не існує. Від сусідів вони вимагають тільки одного - капітуляції. Ось, як у тому анекдоті, і весь їхній компроміс.

Не може бути компромісу з одного боку. Односторонній компроміс - це як одноосібний секс. Чим, у принципі, і займаються українські політики двадцять років поспіль.

Коли у моєму дитинстві моя бабуся волала в мій бік: "Я ж тебе закатую, шибеник!" - я не вірив в це, бо знав, що я швидше бігаю, ніж вона шкутильгає. Ось і зараз я не схильний вірити в можливість мого особистого компромісу з українофобами. Бо знаю що:

Вони ніколи не визнають моє право вважати Бандеру, Шухевича, Липу героями.

Я ніколи не визнаю їхнє право ставити пам'ятники Сталіну в Україні.

Вони ніколи не знімуть потішну анафему з гетьмана Мазепи.

Я ніколи не визнаю "Ніколашку-Кривавого" за Святого.

Вони ніколи не визнають Голодомор, як акт геноциду українського народу.

А я ніколи не визнаю їхнє слов'янське походження.

Вони завжди сприйматимуть звернення до них українською, як особисту образу.

Мене це завжди "не колихатиме".

Цих, світоглядних у моєму випадку й "конформістських" в їхньому, неузгоджень - лічити не перелічити. Як крапель води в океані, зірок на небі, сліз на Стіні Плачу, комбінацій на покерному флопі, хлопців у "трєніках" на Донбасі та гарних дівчат на Вінниччині.

Не існує довгого ящика такого розміру в якому вони відкладуться до кращих часів. Яких теж не існує.

Для "поміркованих і зважених", що закликають сховати під спудом суспільні протиріччя, я зауважу: ніколи ще від відкладання лікування хвороби, чи то в людини, чи то в суспільстві, хвороба сама собою не розсмоктувалася. Лише загострювалась.

Далі йтиме суцільний екстремізм у вигляді рецепта по єдино можливому розв'язанню Гордієвого вузла. Тож ми його опустимо. Не переказувати ж загальнонародні прагнення під виглядом власних думок.

P.S. А з колишньою вчителькою я продовжуватиму вітатися. І тією мовою, якою зручно мені.

Сергій Левитаненко, спеціально для УП



powered by lun.ua
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.