Жлобство і потреб**дство: державний, суспільний та громадянський аспекти

26 переглядів
Вівторок, 29 грудня 2009, 12:38
Валерій Семиволос
вільний журналіст, село Губарівка, Харківська область, Товариство "Малого Кола"

Мені вже якось доводилось у співавторстві із Михайлом Павленком писати про феномен жлобства і його заздрісно-ідеологічні та ментальні витоки, як про одну із головних бід українського суспільства. Це заважає навіть не його цивілізаційному розвитку, а й самій можливості хоча би крок зробити в цьому напрямку, вибравшись для початку із тієї клоаки, в котрій воно нині перебуває.

Але, маємо ще халепу - один із різновидів жлобства - споживацтво.

Відразу ж зауважу, на цю хворобу в тій чи іншій мірі страждає майже все людство, і в першу чергу так званий цивілізований світ. Причину ж цієї цивілізаційної інфекції дехто із видатних світочів людської думки вбачають в прибутковій економіці, яка притаманна, між іншим, як ринковому так і плановому чи державно регульованому її різновидам.

І саме із жадібним прагненням людства до все більшого, аморального по своїй суті, споживання матеріального та псевдодуховного і псевдокультурного ті ж таки світочі пов'язують не лише нинішню чи попередні світові економічні кризи, але й пророкують скору цивілізаційну кризу.

А особливо тяжкої форми ця хвороба набула саме в Україні.

Бо будучи занесена в наш суспільний організм бацилою жлобської і абсолютно бездуховної ідеології "експропріації експропріаторів", хвороба та, після винищення отих самих експропріаторів, дуже швидко трансформувалась у бездумне ресурсне споживання та споживання державного за цілком жлобським принципом "усьо навкруг коолхозноє - усьо навкруг мойо". А вже згодом у новітні часи знесилене і обезкровлене українство було ще й інфіковане споживацтвом західного толку.

Втім, тема даного опусу трохи про інше, бо автор не є великим економістом чи філософом, а навіть навпаки. Хоча й не виключаю, що саме через оте "навпаки" та спроби декого із доморослих, а особливо братньо-сусідніх макаренок з претензіями світочів нав'язати досить сумнівні рецепти лікування цієї хвороби, висловити і свою думку з цього приводу.

А поки поговоримо про

Жлобське потреб**дство (польові дослідження державно- мєнтовського різновиду)

Почну з однієї історії, яка мене просто шокувала і змусила означити нижчеописане явище такою брутальною ідіомою.

Живе в одному із харківських райцентрів чоловік, назвемо його Максим - фаховий і, мабуть, непоганий програміст, бо працює у досить пристойній фірмі в Харкові. На роботу і звідтам Максим, чи то з причин економії, чи то через пристрасть до спортивних вправ, часто-густо добирається велосипедом.

І якось, крутячи педалі свого двоколісного друга в напрямку облцентру, програміст зустрів двох підпилих вуркаганів, котрим край не вистачало на опохмєл. Запозичитися вони вирішили у Максима, як пишуть в мєнтівських протоколах, "використовуючи брутальну лайку та погрожуючи нанести тілесні ушкодження".

Втім лайку і погрози вони швиденько проковтнули назад, бо наш герой просто запхнув їх цим босякам в горлянку. А потому скрутив цих двох вуркаганів зі стажем, тобто, як виявилось, рецидивістів, і здав за призначенням мєнтам.

Здавалось би, виконавши свій громадянський обов'язок, сміливцю залишилось аби його згідно законам діючим, людським та жанру знайшла відповідна нагорода. Але його знову відшукали мєнти і почали шити справу навіть не про перевищення необхідної оборони, а про розбійний напад.

Ви запитаєтесь, мо той Максим і дійсно, позичивши ножа у парочки рецидивістів, що мирно гуляли вздовж траси, а потому, погрожуючи холодною зброєю, пограбував та ще й віддубасив їх? А можливо, хтось із цієї двійці виявився родичем когось мєнтовського чи впливового, або ж просто стукачем?

Не ламайте собі голову, бо навіть якби було так, то мєнтура просто б спустила справу на гальмах. Все виявилось набагато простіше і складніше одночасно. Бо так завше буває, коли справа торкається бабла...

Мій давній друг Геннадій, в минулому сам правоохоронець, а нині бізнесмен, до якого і звернувся знайомий йому за суто робочими зв'язками Максим, через старі контакти з'ясував в чому ж тут заковика.

І якщо в подальшому трактувати означення "закон", як "інструмент для заробляння бабла", і ні в яких інших дефініціях окрім, то вимальовується наступна "картіна маслом".

З одного боку мєнти мають двох волоцюг-кримінальників, з котрих окрім вошей, перегару та тюремного туберкульозу вони нічого отримати не можуть. З іншого - хоч і добропорядного та законослухняного, але головне - перспективного щодо розведення на бабло фігуранта справи.

От в цьому і криється головний мотив порушення проти Максима кримінальної справи.

Але маємо ще й прокуратуру, котра не лише здійснює нагляд, але й дає дозвіл на порушення такого роду кримінальних справ. Так от виявляється, що в прокуратурі на цю "послугу" маються свої розцінки.

Невідомо від яких здавен, але будь-яка такого штибу дозвільна закорючка вартує мєнтам від $200, а в середньому прокурорська такса складає десятину від вірогідного мєнтовського прибутку з кожної кримінальної справи.

Тобто з Максима наші браві борці зі злочинністю планували отримати мінімально $ 2000.

Якщо хтось засмутився від того, що така прогресивна фінансово-правоохоронна система поки впроваджена лише в якомусь окремому районі, то я його порадую - це не так.

Просто із зрозумілої скромності ніхто не поспішає рекламувати такого роду новації.

Я не маю наміру тутечки перейматися історією явища, просто для відома повідомляю - в Харківській області, цьому найпросунутому в Україні мєнтовському регіоні, подібні корупційні схеми почали формуватися десь з середини-кінця 90-х м. ст.

І саме з їх впровадженням пов'язані тодішні так звані мєнтовські війни. Саме в той час із мєнтури почали вичавлюватися совєтські могікани, котрі керувались принципом "зі свого криміналу маємо і частково саджаємо, чужих саджаємо, а своїх лохів по можливості захищаємо".

Їм на зміну прийшла молода поросль, яка вже керувалась трохи іншим принципом "з криміналу маємо, лохів на показатєль", котрий дуже швидко трансформувався в більш креативне кредо - "маємо з усіх, саджаємо дурнів і неплатежеспроможних".

І якщо хтось думає, що це так звана ініціатива знизу, то він глибоко помиляється. Все вибудовується приблизно наступним чином.

Наприклад, призначається новий начальник РВВС. Мало того, що саме призначення кандидату обходиться в суму із цифіркою від 4 до 5 нуликів (в залежності від потенціалу району в сенсі прогнозованих обсягів шаткування вічнозеленого мерликанського овочу), так йому ще й спускається цифра від начальника облуправління.

Хоч ти трісни, але щомісяця 50-100-200 тисяч (цифри середньо умовні) капусточки пришли!

А у начальника облуправління така ж щомісячна обов'язкова рознарядка, правда дещо з іншими нулями, теж мається. І призначений він на свою посаду в першу чергу теж не через свої професійні якості, не із-за красивих оченят чи конфігурацію стегенець, хоча трапляється, кажуть і таке, а за конкретно бабло і політично-кланову вірність, а головне - задля виконання плану капустозаготівлі.

Для довідки - автору із надійних джерел відомо, що ще (чи вже?) в середині такого "революційного" 2005 року лише по одному із кур'єрських каналів від харківської мєнтури до столичної міністерської цитаделі боротьби за злочинне бабло щомісяця відправлялись як мінімум дві стандартні в таких випадках валізки із нашаткованим продуктом правоохоронного капустівництва.

Я згадав лише три ланки корупційно-правоохоронного системи, хоча зрозуміло, що вона діє по всьому ланцюгу: починаючи від міністра та його замів і закінчуючи останнім дільничним із якої-небудь Дідькозапхайлівки.

І така вертикаль бабловидобування сформована не лише в мєнтурі чи інших правоохоронних органах, або ж незалежній судовій системі. Щось подібне практикується практично у всіх інших сферах державної виконавчої та судової влади.

Просто в правоохоронних, судових, контролюючих та інспекційних органах подібні схеми розвинені найпотужніше та найдосконаліше.

Про законодавчу гілку мова окрема, бо там чіткої вертикалі не простежується. Там швидше треба вести мову про корупційні схеми мереживого штибу.

До речі, згаданий Максим спробував оскаржити порушену проти нього кримінальну справу в суді.

Але давно відомо, що на районному рівні мєнтура, прокуратура і суд ніщо інше, як містечкова триголова корупційна гідра, боротися з однією головою котрої за допомоги іншої(-их) справа майже безглузда. Хіба що за умови, коли неборака, що потрапив у халепу подібну до Максимової, не здогадається забашляти умовно "союзницькій" голові більше, ніж з нього розраховує отримати "ворожа" голова.

Ну, а вже на обласному рівні, якщо ти не маєш блатних зв'язків, за справедливе вирішення навіть такої висмоктаної з пальця справи доведеться заплатите ще більше. Бо гідра там товща і більш прожерлива.

В чому між іншим переконався і сам Максим, коли ознайомився з "прейскурантом" послуг кожної із голів обласної гідри.

Роблячи деякі проміжні висновки, не хотілось би обмежуватись банальністю про те, звідки починаються гнилісні процеси у водних холоднокровних хребтових тварин із зябрами.

Все дійсно починається з голови. Бо на верхніх щаблях сидять великі державні жлоби, котрі у своєму безмірному прагненні до збагачення, керуються головним принципом свято сповіданої ними ідеології жлобського потреб**ства - БАБЛО І ВЛАДА.

І відповідно до цих ідеології та принципу вони й вибудовують підпорядковану їм вертикаль або плетуть злочинні мережі та формують їх кадрове наповнення.

Повернемось для прикладу до вже згадуваного гіпотетичного начальника РВВС. Ви ж пам'ятаєте, що його найперше особисте завдання - не боротьба із злочинністю та забезпечення правопорядку, а відбивання викладеного за отриману посаду бабла.

 І не тільки безумовне виконання спущеного зверху плану капустошаткування та й собі дещицю заробити задля задоволення власного потреб**дства - на хатинку у три поверхи над власним ставочком, на квартирку доньці в обласному центрі, на навчання сину безумовно за кордоном чи як мінімум в столиці, на чергову каблучку дружині та шубку коханці, собі на новий "Лексус" до не такого вже й старого "Черокі" та набагато чого такого іншого, життєво необхідного - наскільки хвантазії потреб**дської вистачить.

А тепер скажіть мені, будь ласка, кому із підлеглих такий начальник буде надавати перевагу, пестячи та просуваючи по роботі - чесному, принциповому, порядному профі чи безпринципному невігласу, котрий забезпечить виконання бабловидобувного плану, не забуваючи про себе улюбленого - звичайно ж в межах все тієї є власної потреб**дської хвантазії?

І не треба після цього дивуватися, а чому в тій же мєнтурі стільки покидьків береться. Бо саме жлобство і потреб**сто із людини покидька і робить.

А наша ж вина в тому, що ми це припускаємо, ризикуючи кожного дня потрапити до лап садистів, збоченців, невігласів, просто божевільних в формі та при погонах, котрі поділяють нас навіть не на злочинців і потерпілих, а лише на об'єкти перспективні задля заробляння бабла.

І чи не набридло вам усе це терпіти, замість того аби не те що спробувати зламати цю систему, а просто знищити її, пересаджавши її головних та найодіозніших фігурантів в місця, куди вони поки нас запроторюють?

Я вас не переконав, вам не набридло. Ну, що ж тоді я продовжу іншим разом, бо про згаданий на початку шок у зв'язку із історією Максима я ще й словом не обмовився...

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська область, село Губарівка, Товариство "Малого Кола"



powered by lun.ua
Головний тест на профпридатність Володимира Зеленського, або Дорога, встелена благими намірами
Щоб в Україні був міцний мир, Зеленському потрібно розмовляти не з Путіним. А з українцями. (рос.)
Навіщо йти на Всеукраїнський марш за тварин
Більшість усвідомлює, що знущання варто припинити, але обмежується видимою для суспільства стороною садизму.
Антикорупційні уроки незалежності: кому вигідна корупція в Україні
Очевидним "бенефіціаром" корупції в Україні є наш північний сусід, Росія. Кремль найбільше не зацікавлений у нових обличчях, які приходять до влади в Україні, не зацікавлений в інноваторах, які на конкретних процесах вибудовуватимуть систему з мінімумом корупційних шпарин і залишатимуть їй обмаль простору.
Що відбувається у Кмитові?
Історія про конфлікт навколо Кмитівського художнього музею, про депутатські ілюзії, про початок оновлення інституції та можливі перспективи.
Альтернатива суду. Як медіація допомагає вирішувати бізнес-конфлікти
Суд — найбільш звичний спосіб вирішення спорів. Однак процес триває роками, виконання рішень — ще довше, а довіра до інституції мінімальна. Є інший вихід.
Книги до Дня Незалежності. Україна через призму історичних постатей та подій
Вважаю, що книги про українців та якісні книги українською мовою – необхідна віха у становленні незалежності нашої країни.
Боротьба з будівельними аферистами. Про що повинна подбати держава
Будівельні компанії масово "заморожують" свої майданчики, а ошукані громадяни роками чекають на квартири. Настав час для реформ.