Вибори без вибору

12 переглядів
Вівторок, 26 січня 2010, 10:19
Петро Герасименко
для УП

Перший тур виборів президента позаду. Підсумки відомі. Спробуємо проаналізувати їх і розібратися, чому вони саме такі. Чому, незважаючи на високий рівень незадоволення суспільства владою, електоральний вирок сучасній політичній еліті так і не був винесений?

Результати першого туру переконливо продемонстрували віддану любов народу до своїх правителів. Незважаючи на хронічні кризи, на один з найнижчих в Європі рівнів зарплати, на процвітаючу корупцію, народні маси обрали перевірених часом і справами (або їх відсутністю) кандидатів.

Фактично, симпатії та уподобання виборців залишись незмінними. Особливо це стосується прихильників Віктора Януковича. Схід та південь традиційно голосували за нього. Донецька та Луганська область залишаються незламною твердинею представника Партії Регіонів.

Щоправда, Харківська, Дніпропетровська, Запорізька. Одеська області не побоялися довірити частину своїх голосів колишньому керівнику виборчого штабу лідера регіоналів - Сергію Тігіпку. Та й Крим був не таким однозначним в своїх симпатіях.

Але образ перспективного політика і досвідченого економіста, який так потужно нав'язувався щедрою рекламною кампанією Тігіпка, не зміг схилити на свій бік більшість прихильників біло-блакитних.

Юлії Тимошенко, після її провалів в економіці, скандалу з депутатом від БЮТ Лозінським, війною з Ющенком та свинячим грипом, вдалося отримати відносно пристойний результат.

Очевидно, серце більшості українців не змогло залишитися байдужим до бренду БЮТ. Всенародна любов перевершила навіть економічні негаразди, тотальну корупцію та неефективну систему держуправління.

Проте не всіх сучасних правителів України народ вшанував на виборах. Віктору Ющенку українці відмовили у підтримці.

Всі гріхи нинішнього президента - невиконані обіцянки, непослідовність та нерішучість - були оцінені лише 5% голосів. Ющенко став тим єдиним, з поміж правлячої верхівки, якому українці (за винятком трьох західних областей) сказали рішуче "ні".

Очевидно, що його десять кроків назустріч людям були спрямовані не в той бік.

Литвин, як виявилося, не потрібен країні у 2,5 рази більше, ніж Ющенко. В гарячкових намірах довести комусь свою потрібність, неодноразовий спікер вдавався навіть до спроб здобути прихильність проросійської частини електорату і дав інтерв'ю російською на виборчій дільниці 17 січня. Проте даремно.

Втрачає підтримку і незмінний лідер комуністів. Навіть у часи економічної кризи мало хто бачить в КПУ силу, здатну скласти опозицію чи альтернативу олігархам. Навіть глибока любов до Росії не допомогла. Електорат повірив, що у Партії Регіонів і не лише цієї любові більше.

В чому ж полягає феномен "виборів без вибору"? Чому українці, як справжня апатична зомбована маса, з такою впертістю дають черговий шанс тим, хто вже мав всі можливості (і не одноразові) проявити себе? Можливо тому, що народ заслуговує таких правителів? І переважній його більшості цілком комфортно жити в таких умовах.

Можливо. Проте варто проаналізувати такий результат більш комплексно, спробувати виявити першопричини такого унікального феномену, який навряд чи міг би повторитись у високоорганізованому суспільстві з національною і соціальною свідомістю та почуттям власної гідності.

Надзвичайно великий негативний вплив на сучасні вибори справляє їх капіталізація. Виборчі перегони стали бізнес-проектами. Дозволити собі таке задоволення можуть далеко не всі. Результат на виборах часто є пропорційним обсягу вкладених коштів.

Середньостатистичного виборця сучасної України мало цікавлять ідеологічні переконання чи стратегічне бачення розвитку країни, механізми реалізації програмних положень кандидатів. Він обирає розрекламований бренд.

Цей бренд може бути старим. Але під впливом щедрого фінансування та впливу спритних політтехнологів, він швидко омолоджується. Модернізовані зовнішньо, із певним зміщенням акцентів, політики продовжують пояснювати народу: чому потрібно обирати саме їх, що завадило їм у минулому досягти визначних перемог у покращенні життя вже сьогодні.

Українці, на жаль, дуже швидко забувають не лише про події кількарічної давності, а навіть про те, що відбувається зараз. Під впливом потужного піар-зомбування створюється думка про безальтернативність вибору. Що новим кандидатам не вистачає того чи іншого - досвіду, грошей, команди.

Ідеально такій ситуації сприяє контроль над ЗМІ, які перебувають в руках олігархічних угруповань. А також тотальна майнова дискримінація у доступі до можливості агітації.

Дорога політична реклама створює переваги лише для потужних фінансових сил. Демократія перетворюється у грошовий авторитаризм. Гроші перемагають зло і добро. За таких умов електорату допомагають забути про нещодавні соціально-економічні "успіхи" провідних партій.

При цьому провідні гравці використовують свій улюблений метод, пояснюючи всі свої провали виною суперників. Це дозволяє завжди уникати відповідальності. Та й народ у нас не злопам'ятний і через нетривалий проміжок часу, обирає нову стару владу.

Цю двопартійну систему ще можна було б зрозуміти, якби їх функціональні результати були б на рівні провідних країн світу. Хоча й багатопартійна система у своїй сучасній картині теж мало що змінила б.

Отже, шляхом потужного впливу ЗМІ та щедрим фінансуванням суспільству успішно була нав'язана думка про прохідність/непрохідність кандидатів. Щоправда, частина виборців спробувала не вірити стереотипам і ризикнула проголосувати за нові обличчя. Проте ця частина була не надто великою, щоб мати вирішальний вплив на підсумки голосування.

І виною тому - зневіра у здатності нових політиків змінити реальний стан справ у країні. Українців зуміли переконати в тому, що іншого вибору не існує. А нові обличчя - ті ж старі, які нездатні на радикальні перетворення та цивілізаційний ривок.

Народ вирішив за краще обрати стабільне топтання на місці, зміну вже давно відомих декорацій, ніж примарну ілюзію реформ від нових і не зовсім відомих йому політиків.

А можливо, йому не дали повірити у їх новизну. І винні в цьому і старі акули політичного олімпу, і самі претенденти.

Унікальність ситуації в Україні в тому, що значна частина населення розуміє потребу якісного оновлення. І той простий факт, що систему не можуть зламати її творці і учасники. Вони можуть лише вдосконалити її. Але навряд чи це піде на користь Україні.

Попит на революційну політичну силу ніби існує. Але більшість не бачить тієї сили, котра здатна побороти систему. Панує апатична зневіра і переконання, що нові швидко стануть частиною старого корумпованого механізму.

Тому виборець воліє за краще віддати свій голос за тих, хто має більший досвід роботи у системі, ніж за тих, хто принаймні теоретично може її зламати.

Герасименко Петро, для УП



powered by lun.ua
Карна експедиція проти української книжки
19 вересня 1919 року у Києві було розгромлено одну із найстаріших та найбільших україномовних книгарень. Трохи більше сорока тисяч книжок українською мовою було спалено. Так намагались знищити українців прихильники "єдіной, нєдєлімой Росії".
Загрозлива сила звички, або Що робити з недопалками сигарет
Один недопалок, замочений у літрі води протягом 96 годин, виділяє таку кількість токсинів, що здатні вбити половину риби у прісній або солоній воді, яка піддається їхньому впливу.
Польща може не виконувати угоди з Україною?
Єдиним варіантом збереження обличчя і для прем'єра Гончарука і міністра Бородянського буде повідомлення польської сторони у понеділок, 22 вересня 2019 року про відновлення Польщею українських місць пам'яті, які були знищені польськими вандалами протягом 2014-2017 років.
Особливості держбюджету: мінімалка, субсидії та "зажерливий" держапарат
Стратегія формування держбюджету на 2020 рік може бути не зовсім ефективна для економічного та соціального розвитку України. 
Випробування Трампом: 10 порад Зеленському до зустрічі з президентом США
Як ефективно використати першу особисту зустріч з главою Білого дому з точки зору забезпечення національних інтересів України? Адже успіх зустрічі – це успіх всієї України.
Кремль заклинило: Росія втратила орієнтир і втрачає механізм керування собою
Вся ця багатоповерхова конструкція правління, з'їдена іржею, гуркоче і шкандибає. Але незрозуміло куди, розвалюючись на шматки, які починають жити своїм життям. (рос.)
Чому такий шум через закупівлі ліків через міжнародні організації
Ми повинні рухатися до того, щоб запустити власного українського професійного закупника, який буде ефективно і прозоро закуповувати ліки для країни.