За три кроки до виборів

"Государственные деятели отличаются от политиков тем, что первые думают о будущем страны, а вторые – о предстоящих выборах".
Уинстон Черчилль

Президентський карнавал – завершився. Вже майже вщухли невгамовні судові "гуляки" від БЮТ. З телеекранів зникають останні відео ролики кандидатів та їх партій, а вулиці українських міст знову набувають буденної сірої окраси "постсовєтської" старої нової країни.

Прийшов час "збирати каміння". Час аналізувати помилки та виносити уроки.

Питання порядку денного – явка виборців на виборах Президента України 2010.

Діагноз – найнижчий рівень виборчої активності громадян за всю історію виборчих процесів в період української незалежності.

На виборах президента у 1991 році явка виборців становила 84,2 відсотки.

1994, перший тур – 69,1%, другий – 71,4%.

1999, перший тур – 70,2%, другий – 74,9%.

2004, перший тур – 78%, другий – 80,6%, переголосування другого (3-й) – 77,1%.

На виборах президента-2010 – активність виборців зупинилась на позначці 66,7%. Відчуваєте назріваючі тенденції?

Звичайно – це проблема не лише загальноукраїнська, а й у світі загалом. Наприклад, антирекорд в неявці виборців у Франції сягає рекордних 57 відсотків, на Кіпрі – 40.

Аналогічна ситуація і в країнах пострадянського простору. Литва, 1993 рік, перші відкриті вибори, – участь в них взяло 78 відсотків зареєстрованих виборців. Через 11 років показник впав до 50%. Не виключення й Естонія. Там, показник участі упав з 78 відсотків в 1990-му – до 58% в 2003.

Що це, світова солідарність в неявці на вибори? Абсентеїзм? Політична апатія?

Шукати відповіді на ці питання – радше безглуздо, аніж виправдано. Доцільніше з’ясувати: що робити? Особливо – в українському варіанті розвитку проблеми?

КРОК № 1
Інститут обов’язкового голосування

Враховуючи досвід таких країн, як Аргентина, Австралія, Бельгія, Італія, Мексика – Україна могла б вивести процес голосування із статусу права, і закріпити це як обов’язок за громадянами, що досягли 18-річного віку.

В країнах, законодавство котрих передбачає відповідне, громадяни мають зареєструватися та з’явитися на дільниці в день голосування. Той, хто має намір не голосувати, і не має при цьому поважної причини – повинен сплатити штраф.

Нехай це виглядає егоїстично – але уявіть, стільки можна було б стягнути штрафів із людей, що не прийшли на вибори? А якщо врахувати їх майже не щорічність? Гадаю, проблем з наповненістю бюджету не було б.

Крім того, ефективність впровадження відповідного механізму говорить сама про себе.

Так, на думку політологів Луіса Месікота, Андре Блеса і Антуана Йошинака, що вивчають держави з обов’язковим голосуванням, явка виборців в день голосування при обов’язковому голосуванні збільшується від 8 до 15 відсотків. А це – реальна частина, що переважує шальки терезів в ту чи іншу сторону.

Не варто забувати й про громадянську відповідальність.

Голосування в такому випадку нагадує роботу. І якщо люди знатимуть, що зобов’язані голосувати, з’являється мотив до вивчення претендентів, їх програм. А це вже – культура виборця і вибору, яка для кожного громадянина пов’язана з відповідальністю.

КРОК № 2
Впровадження електронного голосування

Інтернет, мобільні телефони, супутникове телебачення. Все це – речі, що давно стали предметами першої необхідності. Навіть у виборчому процесі.

Застарілі механізми із ручного підрахунку голосів стали таким же пережитком минулого, як і проводове радіо.

Для прикладу, в Австралії електронне голосування діє з 2001 року. В Бельгії – практика пілотних проектів електронного голосування на муніципальних виборах застосовується з 1991 року.

У 2000 році Бразилія повністю перейшла на систему електронного голосування, що забезпечують 400 тисяч автоматів. Індія з 2003 року використовує системи електронного голосування на дільницях – при проведенні муніципальних виборів і на виборах рівня штатів.

Консервативна Великобританія використовує системи електронного голосування в пілотних проектах з 2000 року. Ну а в прогресивній Естонії, вперше, у 2007 році на національних виборах можливістю інтернет-голосування скористались 30 275 человек.

Перевагою електронного голосування (Інтернет, мобільні телефони) – є те, що людина має можливість зробити свій вибір дистанційно, не приходячи на виборчу дільницю.

Це допомагає вирішенню проблеми із зайнятістю в день виборів, та робить необов’язковою безпосередню присутність на виборчій дільниці.

За результатами Інтернет голосування в Естонії, 68,3% виборців голосували вдома, 28,4% на роботі.

Результати соціологічного опитування естонських виборців збігаються з даними опитування у Великобританії в 2002 році.

Серед опитуваних – 94,2 відсотки вважають електронне голосування найбільш зручним по тій причині, що немає необхідності ходити на дільниці. 95,2% вважають голосування через Інтернет більш простим в порівнянні з голосуванням з допомогою бюлетенів.

Солідарні з британцями і швейцарці. Підтвердження цьому – майже 30 відсотків виборців, що проголосували з допомогою мережі Інтернет на виборах 2004-го року.

Проте використання Інтернету для голосування може бути й небезпечним. Збої системи, атаки хакерів – все це речі, що мають безпосередній вплив на хід голосування.

Та повернемось до України.

В нашій країні Інтернет поширений в основному в містах. А там, як показує виборчий досвід, явка і так чимала. Тому постає проблема низької явки виборців в сільській місцевості.

Саме тому досить доречним в цьому плані для України було б використання системи електронного голосування за допомогою оптичних сканерів.

Така собі новинка, що не лише пришвидшить технічний процес підрахунку голосів, а й сприятиме безпосередній зацікавленості громадян у виборчому процесі.

Варіант із впровадження оптичних сканерів уже не один рік пропонується в Україні. Серед його переваг, окрім збільшення явки виборців, оперативності підрахунку голосів – ще й економність.

За словами колишнього заступника голови СП Ігоря Попова, для України необхідно близько 100 тисяч відповідних сканерів, на всі 33 тисячі дільниць. "Все це обійшлося б близько $40 млн." – підрахував Попов.

Крім того, вся апаратура для електронного голосування – багатократного використання, а не купується, як урни для голосування, під кожні вибори.

Реалізувавши чітко сплановану інформаційну кампанію по впровадженню новинки на виборах, можна спокійно розраховувати на виборчий бум. Адже невідомість – завжди приваблива.

КРОК №3
Політична освіта

Наостанок дозволю собі знову ж таки звернутись до Черчіля. Свого часу відомий політик говорив, що директори шкіл володіють такою владою, котру ніколи не будуть мати прем’єр-міністри.

Нажаль, українському політикуму до розуміння цих слів далеко.

Чому? Та тому, що не в соціальних мережах слід флудити, не політичним троллінгом на каналах слід займатись.

Потрібно політично підковувати молодь.

На чому трималась гітлерівська Німеччина? Гітлерюгенд. Дойче юнгфольк. Бунд дойчер медель. А радянський комсомол? Там теж є чому повчитись і що перейняти.

Що ми маємо в Україні?

Протягом майже 19 років незалежності ми так і не спромоглися на молодіжну організацію чи організації, що мали б масовий характер.

Пласт? СУМ? Все це – краплі в морях. Риба, рак і щука, що за давньою українською традицією, тягнуть ковдру кожен на себе.

В молодіжному середовищі української держави – відсутня ідеологічна індоктринація, себто передача фундаментальних положень "системи вірувань".

А відтак – відсутнє похідне… Ідеологізація суспільства, відповідальність перед собою, перед батьками, перед майбутнім.

І ви хочете, щоб ця молодь йшла на вибори?

Робімо висновки, панове…

Євген Заїка, Суспільно-аналітичний центр "SWOT", для УП