Чи приречена Україна? Або: Кожне суспільство повинне знаходити соціальну компенсацію дурням

Вівторок, 16 березня 2010, 09:14

Чому нами керує зграя ідіотів, ні до чого не придатних, які неспроможні навіть організувати звичайну випивку в дешевому шинку?
Як же ці ідіоти спромоглися сісти нам на шию?
Лоуренс Пітер, Реймонд Халл "Принцип Пітера"

З історії відомо, що в епоху радикальних змін, у перехідні періоди різко збільшується число різноманітних аферистів, авантюристів, пройдисвітів, усіляких дурнів, котрі потрапляють у владні структури, відтак починають адаптувати зовнішнє середовище до своїх потреб.

Коли при владі розумний злочинець — це одне, коли дурень — справа зовсім інша.

"З дурнем складніше. Він суспільний продукт... — саме такий висновок робить знаменитий італійський письменник і вчений Умберто Еко в своєму романі "Маятник Фуко". — На дурнів великий попит, особливо у світському товаристві... Дурний — найпідступніший з усіх типів. Дурня впізнають з першого погляду...

Дуже складно розпізнати глупака. Глупак може навіть одержати Нобелівську премію... Глупота оточує нас зусебіч... Вся історія логіки зводиться до пошуків такого визначення глупоти, з яким ми могли б погодитися".

1494 року у швейцарському місті Базелі побачила світ сатирична поема німецького вченого Себастіяна Бранта "Корабель дурнів", в якій він зумів спорядити й відіслати судно з дурнями з усього світу в країну Наррагонію-Дурляндію.

Згодом з'являється "Похвала глупоті" Еразма Роттердамського, "Оперування дурнів" Ганса Сакса, "Закляття дурнів" і "Луг дурнів" Томаса Мурнера... 1962 року побачив світ "Корабель блазнів" Кетрін Елен Портер. Воювали з дурнями і Григорій Сковорода та Іван Котляревський...

Отже випливає однозначний висновок: в усі часи дурнів не бракувало. Кожен iз нас у своєму житті мав справу з дурнями, цими мутантами гомо сапієнса, але далеко не завжди уголос відсилав їх за адресою. Можливо, через те, що Біблія застерігає: той, хто скаже на брата свого "дурний", підпадає геєні огненній.

Слово "дурень" і справді вкрай образливе. "Дурень — розумово обмежена, тупа людина", — читаємо у "Словнику української мови". Але ж ці люди живуть з нами, багато хто з них займав і продовжує займати відповідальні пости, творити політику.

Свого часу навіть вождь світового пролетаріату намагався протистояти "розвалу і безрукості цілковитій", "нашій проклятій бюрократичній машині", "безсоромному істинно совєтському нехлюйству", а в господарських листах був змушений писати: "Надсилаю Вам зразок нашої поганої тяганини і тупоумства. А це — кращі наші люди...".

Багато чого, звичайно, можна списати на час епохальних змін, переломних етапів. Але тотальний розквіт "обломовщини", неохайності, аморальності, хабарництва, дурисвітства й глупоти в нинішній Україні не може не приголомшувати. Бо за всіма цими термінами — люди. Конкретні люди.

Коли глупота дрімає десь на рівні підсвідомості обивателя, то цей факт нікого не страшить. Біда тоді, коли ніким і нічим не стримувана агресивна дурість виявляється у вчинках людей, котрі можуть впливати на хід історії.

Дурень і невіглас у побуті — це ще півбіди: спілкування з ним коштує лише зіпсованого настрою. Вчені, приміром, знаючи про існування цього різновиду гомо сапієнса, в усіх складних технологіях і конструкціях обов'язково ставлять запобіжну систему, своєрідний "захист від дурнів".

У політиці проблема людської глупоти значно складніша. Тут дурість дуже легко може перейти в зраду національних інтересів. Дехто з можновладців може навіть спеціально "клеїти дурня", аби приховати свої істинні наміри.

Мимоволі постає питання: чи такий вже непомильний народ у виборі найдостойніших, кращих із кращих з багатомільйонного загалу? Либонь, що ні. Бо поняття "народ" — це звичайнісінька фікція. Народ — це насамперед біологічна популяція. Причому популяція неоднорідна — гетерогенна (гомогенними, однорідними бувають лише мікроби).

Це вкрай диференційована маса: за вподобаннями політичними, культурними. Отож вона доволі легко піддається цілеспрямованій інформаційній обробці. Результати президентських виборів в Україні 2010 року зайвий раз підтверджують цю аксіому.

Ще одним переконливим доказом нашим міркуванням є поява на політичній мапі України нелегітимного (антиконституційного) уряду Ніколая Азарова.

Що ж робити? Створювати для дурнів й дурисвітів спеціальні резервації, куди скеровувати їх після відповідного тестування?

Або спорядити, приміром, гігантський космічний корабель й відіслати їх усіх з планети Земля в якусь іншу Галактику... Про таке можна лише мріяти. Тим часом напрошуються деякі висновки.

Аксіома перша: дурні завжди були, є і будуть.

Аксіома друга: дурні існували, існують і будуть існувати скрізь.

Аксіома третя: перемогти дурня неможливо; його можна лише нейтралізувати, поставивши в дурне становище.

Аксіома четверта: кожне суспільство повинне знаходити соціальну компенсацію дурням.

Суспільство, яке ігнорує перші чотири аксіоми, — приречене.

Чи приречена Україна?

Олег Романчук, шеф-редактор журналу "Універсум", кандидат філологічних наук, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Наближається дедлайн звітності для компаній Дія.City: як не втратити статус резидента

Яка альтернатива мобілізації? Капітуляція?

Підвищення тарифів на електроенергію для населення. Куди підуть кошти?

Велощоденник: скільки заробляють велогонщики та спортивні директори

Державне — значить збиткове. Як вирішити проблему?

П'ять років лідерства Зеленського. Аналіз соціологів