Як живеться, Віктор Андрійович?

34 перегляди
Четвер, 29 квітня 2010, 13:59
Євген Булавка
для УП

Після того, як у вівторок Україна пережила ганьбу зі здачею під контроль Росії частини своєї території, думається, не одна людина питала себе - як взагалі таке могло статися? Це не сон?

Як могло статися, що депутати-регіонали у Верховній Раді ламають носи своїм опонентам, що Конституційний суд став слухняною іграшкою в руках Януковича, що країна взагалі майже не пручається в руках його бригади?

Власне, вже після оголошення результатів президентських виборів, коли було ясно, що на нас чекає, в голові нуртувала думка - невже цього неможливо було уникнути? Чому Україну спіткала саме така доля?

Того ж вівторка в парламенті і біля нього можна було побачити політика, який міг би, а точніше, який мав би відповісти на ці запитання.

Саме в день голосування по ратифікації харківських угод "в люди" вийшов Віктор Ющенко.

Хоч, напевно, можна було сподіватися на участь президента і у суботньому мітингу, коли, враховуючи ситуацію в країні, змогли знову об`єднатися навіть ті політики з єдиної у минулому помаранчевої команди, між якими останнім часом пробігла не одна чорна кішка. Не склалося.

Не виключено, що Ющенку наразі просто небезпечно показуватися у таких місцях. "Зрадник", "Іуда" - найбільш м`які слова, які довелося почути на свою адресу колишньому кумиру Майдану від людей, що оточили Верховну Раду.

І це не дивно, тому що "маленьким" (термінологія Ющенка) українцям, зрозуміло, - якби не позиція Віктора Андрійовича, яку він займав під час виборів і кілька останніх років, Янукович ніколи б не став президентом України.

Ну не виходило - усі кампанії останніх років показували, що демократично налаштованих виборців в Україні хоч невелика, але більшість. І ця незначна перевага давала можливість рухати Україну в європейському напрямку.

Для того, щоб перемогла Партія регіонів, знадобилася лише одна річ - зрада, яка до того ж замішана на якихось гіпертрофованих особистих амбіціях.

Сьогодні маємо це усвідомлювати. Україна опинилася не тільки під загрозою втрати Севастополя і Криму. Уряд Азарова вже домовляється з Росією про спільні проекти в атомній енергетиці, які означатимуть, по суті, втрату контролю над цією сферою з боку України.

На черзі - авіабудування, і та сама газотранспортна система, щодо якої регіонали поки що не втомлюються бити себе в груди - "бачте, не здали!". Але зі слів Азарова випливає, що Україна взагалі не здатна розвивати самостійно, без Росії, жодну стратегічну галузь.

Українська мова поступово витісняється з освіти. Якщо врахувати, що в інформаційному просторі її й так було обмаль, а сьогодні ще й ставиться питання про скасування дубляжу кінофільмів, то мусимо констатувати - Україна остаточно перетворюється на глуху російську провінцію, зі своїми суто етнографічними "прибамбасами".

Останній цвях в гуманітарну політику Ющенка, після скасування судами президентських указів по Шухевичу і Бандері, Янукович забив у Страсбурзі, відмившись визнавати Голодомор геноцидом українського народу.

Було б ще зрозуміло, якби колишній глава держави домовлявся з Януковичем на якихось паритетних засадах. І, очевидно, домовленості існували, але той, хто сідає грати з шулерами, програє вже тоді, коли приймає таке рішення.

Сьогодні ж поведінка Ющенка під час виборів виглядає як "благодійна" допомога "донецьким". Або ж він діяв за принципом: хай гине Україна, якщо я не переможу. Чи: хай усе летить під три чорти, лише б не стала президентом Тимошенко.

Освіжимо пам`ять - Ющенко на посаді президента миттєво підписав вигідні для Януковича зміни у виборчому законодавстві. Він розправився з двома губернаторами - Аваковим і Бондарем, які відкрито виступили проти Януковича.

Ющенко їх звільнив ще перед другим туром. В той час як його земляк, голова одеської ОДА Сердюк, що публічно підтримав кандидата від ПР, залишився на своїй посаді. Як бачимо - не довго.

Втім, це лише "технічні" питання. Головне ж полягає в тому, що саме Ющенко виконав за Януковича усю брудну роботу, роз`їжджаючи Західною Україною і поливаючи брудом Тимошенко. І його заклик голосувати проти обох мав відгук.

Тепер питається - заради чого?

Та й це була лише завершальна стадія змови. Задовго до виборів тодішній президент активно використовував підконтрольний йому Нацбанк, щоб ускладнити економічну діяльність уряду. Обвал гривні цілком на совісті керівництва НБУ, яке, зазначимо, і за нової влади зберегло портфелі.

Призначення людини Ахметова Раїси Богатирьової на посаду секретаря РНБО свого часу взагалі було сатисфакцією за неможливість створити коаліцію з Партією регіонів за результатами парламентських виборів 2007 року. Сьогодні Богатирьова як і раніше на коні, чи то пак - в кріслі.

Ющенко призначив заступником секретаря Радбезу, а потім і послом в Росії Костянтина Грищенка. Того самого, який сьогодні вже в якості глави МЗС активно захищає харківські угоди.

По суті, глава держави тоді створив квоту у владі для "опозиційної" Партії регіонів. І це сталося, до речі, після того, як ані НУНС, ані БЮТ не дослухалися його наполегливих рекомендацій врахувати думку регіоналів при формуванні Кабміну.

За рік до того сталася пам`ятна втеча Мороза прямо з під "вінця" помаранчевої коаліції, до більшості з регіоналами і комуністами. Але Мороз перебіг після того, як Ющенко тягнув із "добром" на коаліцію, даючи можливість ПР вести свої переговори.

Чим тоді все закінчилося? - Правильно, міністри-нунсівці продовжили працювати в уряді "антикризовиків".

Та, можливо, найбільш боляче сьогодні згадувати меморандум Ющенка з опозицією, що "реанімував" Януковича, якого вже час було списувати на політичну пенсію.

Цікаво, між іншим, чи не телефонує бува нині Віктор Андрійович Віктору Федоровичу на рахунок дотримання положень Універсалу національної єдності?

Чим в глибшу яму Ющенко заганяв Україну, тим затятішою ставала його патріотична риторика.

В чомусь зрозумілою є позиція частини інтелігенції, яка в силу своїх переконань, соціального становища, донині її сприймає. Але як пояснити його поведінку українським патріотам десь на Луганщині або в Криму, любов до України яких вимірюється не кількістю виданих книжок чи статей, а кількістю втрачених зубів в бійках з "гоблінами", найнятими Партією регіонів?

Два слова й про найближчих соратників Ющенка. Коли доводилося читати новини про мітинг біля Верховної Ради 27 квітня, в одній з них йшлося - "колону "Нашої України" очолює Віра Ульянченко".

Українська політика, звісно, давно перетворилася на театр абсурду, але й вона іноді дивує витонченими знущаннями над здоровим глуздом. Адже чоловік Ульянченко сьогодні працює заступником у міністра освіти Табачника. Та й сама Віра Іванівна є унікальним кадром...для того ж Януковича.

Ніхто інший, як вона в якості голови Київської облдержадміністрації облаштовувала для Януковича його мисливські угіддя в Сухолуччі під Києвом, прокладала туди бюджетним коштом додаткову, спеціально для "лідера", дорогу. Куди ж Ви ведете свої колони, пані Віро?

Насправді ж, Ющенко проклав Януковичу дорогу не лише до Сухолуччя. Він встелив йому прямісінький шлях до посади президента України.

Ми можемо бути незадоволеними політичними лідерами, та головне щоб ми мали можливість критикувати і переобирати їх в незалежній Українській державі. Найгірше, якщо хтось з політиків, навіть найвищого рангу, заради свого "я" піддає ризику саме її існування.

Не знаю, чи є правдою спорідненість Віктора Ющенка з останнім гетьманом Запорізької Січі Калнишевським, чи це всього лише вигадка його хорунжівських біографів. Але те, що президент хотів стати в один ряд з визначними постатями української історії, не викликає сумніву.

Проте, з огляду на нещодавні події, він скоріше доповнює інший список постатей, про яких українці згадують з прикрістю, -  полковників Галагана та Носа, які допомагали російським імперським військам здобувати ту ж Січ, і улюблений Ющенків Батурин.

Навіть зараз, після того, що відбулося у парламенті, Ющенко заявив, що не буде об`єднуватися з Тимошенко, хоч, повертаючись до початку, сьогодні лідери різних політсил намагаються шукати між собою спільну мову.

А Віктор Андрійович й надалі хоче перебувати у своєму сні, який потроху стає кошмаром.

Євген Булавка, для УП



powered by lun.ua
Реклама:
9 млрд за мережі та чому Україна віддаляється від ЄС
Чому ДТЕК не повинен платити "Укренерго" за передачу електроенергії при експорті.
Мирне співжиття "тримовних" бельгійців, або Чи добре живеться в кількамовних країнах?
Бельгія – чергова країна, з якої українцям нібито варто брати приклад. Але аргументи усіх прихильників бельгійського сценарію в Україні розбиваються об один лише короткий екскурс в історію Бельгії.
Турботу про економіку та національну безпеку українці ставлять вище за боротьбу з пандемією
Боротьба з пандемією "програє" в головах українців турботі про економіку та заходам на захист національної безпеки. Чому так? Результати соціологічного опитування.
15 шляхів, якими молодь може боротися з корупцією
За даними Індексу сприйняття корупції, Україна посідає 126 місце серед 180 інших країн та отримала 30 балів зі 100. Чим більше балів, тим країна сприймається як менш корумпована.
Українська ментальність та політтехнології
Як ментальні установки впливають на політичні технології? Чому протягом років український виборець наче бігає за маятником: то сахається господарників, то навпаки?
10 відповідей на 10 зауважень: що не так із зауваженнями держаудиторів
НАК "Нафтогаз України" користується своїм правом на відповідь і коментує 10 основних зауважень Державної аудиторської служби, які обрала ЕП.
Насильство в поліції в 2020 році. Скільки ще?
Масштаби незаконного насильства в поліції в 2020 році повернулись до показників гірших років та склали понад 698 000 випадків насильства на рік. Це і є результат реформи?