Риси політики Януковича і Ко

Четвер, 29 квітня 2010, 19:18

Історія - складна й не завжди зрозуміла річ. Сучасна українська історія - це апофеоз незрозумілості, політичних пристрастей і економічного краху.

Теперішня політична історія України твориться виключно на алогічних системах відповідей та ірраціональних вчинках головних акторів історичної драми.

Риса загальна - нездатність

"Гнучка" і "прагматична" політика регіоналів та особисто Віктора Федоровича, яку вони декларували під час президентської кампанії, безперечно, увійде в українську історію як квінтесенція нездатності національної політичної верхівки забезпечити економічне, енергетичне та політичне життя в країні.

Харківські домовленості між українською та російською владою, ратифікація угоди по Чорноморському флоту, заяви українського президента під час засідання Парламентської Асамблеї Ради Європи... Ці події матеріалізували політичну орієнтацію Віктора Януковича, яку йому присвоїли українські патріоти, - як губернатора української області Російської імперії.

Адже зміст даних домовленостей і наслідки, до яких вони призведуть, м'яко кажучи, важко розцінювати як політику, що побудована на національних інтересах України, і ставить за мету покращення життя вже сьогодні..

Пролонгація - окупація без пострілів

Окрім політичного аспекту, "харківський пакт" продемонстрував, яким чином можливо ігнорувати Конституцію.

Адже, наприклад, як бути з 17-ю статтею, у якій прямо сказано: на території України заборонено розміщувати іноземні військові бази? Сто друга стаття говорить, що президент - гарант суверенітету, територіальної цілісності й незалежності держави.

І є Перехідні положення, де сказано, що угода про базування ЧФ може бути підписана й ратифікована.

Звичайно, кожна сторона наводить аргументи у свою користь. Наприклад, прибічники дій Януковича стверджують, що не можна тикати в очі частиною 7 17-ї статті Конституції та ігнорувати пункт 14 перехідних положень. Адже він саме розтлумачує особливу дію цієї статті щодо однієї-єдиної іноземної військової бази, що існувала на території України на момент незалежності й продовжує існувати нині.

Але якщо договір вже є, підписаний ще в 1997 році, затверджений парламентом і не відмінений, для чого ж нова угода? У нас що, дві угоди будуть чинні?

Фактом залишається те, що в підписанні даної угоди превалював національний інтерес Росії, а всі юридичні протиріччя, що виникли в зв'язку з підписанням - підкорегуються відповідними установами вже post factum.

Пролонгація угоди про перебування ЧФ РФ у Севастополі викликала обурення не тільки в українського народу.

Серед "свідомих" росіян теж виникло незадоволення щодо безпідставності плати оренди "за купу брухту", яка перебуває в Криму.

Як не дивно, але незадоволеним також залишився лідер ЛДПР Володимир Жириновський, який хвилюється за відсутність гарантій російського "інвестування" в українську економіку. Адже, на його думку, вже в кінці року Янукович може не бути українським президентом, а ВР відмовиться від своїх обов'язків.

Він, у свою чергу, пропонує Януковичу здати Росії в оренду весь Крим та державні підприємства.

Власне, якщо ще декілька років тому подібні заяви сприймались, як фантазії одного з політичних маргіналів, то наразі, вони виступають, як  констатація реальних відносин та подальших перспектив.

"Когда говорят, что надо дорого заплатить за то, чтобы мы имели какие-то геополитические интересы, я согласен. Только дорого нужно платить по-другому. Украине есть чем с нами рассчитаться. Она может передать нам в аренду Крым, передать в собственность предприятия", - пропонує Володимир Вольфович. - "И для этого не обязательно снижать цены на газ - мы будем им платить арендную плату. Это нам было бы выгоднее. Сегодняшнее соглашение России не выгодно".

Також "харківський пакт" здивував і чиновників Євросоюзу. Для них залишається незрозумілим, яким чином можна змішувати знижку на газ зі знаходженням військової бази на території країни.

За словами спецпредставника Чехії з питань енергетичної безпеки при Євросоюзі Вацлава Бартушка, у країнах ЄС в принципі неможливе підписання такої угоди.

"В Євросоюзі рішення про ціну на газ підписують компанії, наприклад, GDF, RWE, EON. Вони не господарі країни. І не можуть поміняти військову базу на території Німеччини, або Франції, на знижку на газ", - зазначив Бартушк. - "А в Україні уряд домовляється про комерційні питання. Він бере на себе функції, яких немає в керівництва ЄС. І виглядає це дивно для європейського менталітету. Тому цей договір у Євросоюзі ніхто не зрозумів".

Тактика "тихої" окупації - оренди території під військові бази з перспективою пролонгації - уже не раз мала місце в російській історії.

Так, в 1898 році під месіанськими лозунгами захисту китайців від німців, російські кораблі захопили китайський порт Люйшунь (Порт-Артур), який був вкрай необхідний росіянам у протистоянні з Японією.

Після підкупу росіянами місцевих китайських чиновників, 500 тисяч рублів Лі Хунчжану й 250 тисяч рублів Чан Інхуану, було підписано російсько-китайську конвенцію, яка передбачала передачу на 25 років (!) Росії порту разом із Квантунським півостровом. Останній, разом із Приамурським генерал-губернаторством, в 1903 році ввійшов у склад Далекосхідного намісництва.

Власне, після цього, історія порту була різною. Але російські війська покинули Порт-Артур лише в 1955 році.

В українському випадку, пролонгація перебування ЧФ РФ на території України - це втілення вже перевіреної в китайських умовах політики "тихої" окупації.

З геополітичної точки зору, підписання даної угоди - це підтвердження того, що Україна відмовляється від вступу в НАТО й переходить у сферу безпосереднього впливу Росії.

І амбіції російської сторони на цьому не завершаться.

Прикладом може бути діяльність російсько-української міждержавної комісії з питань функціонування ЧФ РФ і його перебування на території України.

Ця комісія розробляє документ про переміщення військових ЧФ по Україні поза місцями їх дислокації. Згідно його, в "кризових" умовах, російські військовослужбовці отримують законний дозвіл пересуватись територією Україні поза місцями їхньої дислокації.

"Заспокійливі" проросійські аргументи звучать так: флот РФ у Севастополі не має стратегічного значення для геополітичного становища Росії. Мовляв, Чорне море - закрите море, а вихід у Середземне - контролює Туреччина. І взагалі він потрібен Росії лише для того, щоб "символічно" залишатись в Криму, як місці героїчної слави.

Тоді варто поставити питання: для чого керівництву РФ вкладати мільярди доларів у розбудову інфраструктури півострова? Гіперсимпатії до нового керівництва України, чи великодержавна жертовність?

Навряд чи Медведєв або Путін вирішили підтримувати соціально-економічний рівень життя росіян на кримському півострові - у той час, як у самій Росії стрімко зростають соціальні та економічні проблеми.

Лунають також і ідеї про створення нових робочих місць на судноремонтних заводах у Херсоні та Миколаєві.

Так, вони потенційно можуть з'явитись за відповідних замовлень російської сторони.

Але хто забороняє новообраному українському уряду самотужки створити ці робочі місця? Розпочати відновлення суднобудівельної й ремонтної галузі, відновлення власного великого флоту? Модернізувати туристичну інфраструктуру півострова й міста Севастополь?

Відповідь проста: політична команда біло-блакитних нездатна втілювати кардинальні реформи, які б оживили економіку України.

Їхнє завдання - отримати прибутки в даний момент. А майбутні проблеми, швидше за все, вони покладають на майбутні покоління.

"Досить цікаві пропозиції" і гендлярство

Окрім отримання військового контролю, російським можновладцям запропонували частину енергетичної та економічної сфери в Україні.

Під час подорожі до Смоленська, де впав літак із польським президентом Лехом Качинським, Володимир Путін і Микола Азаров у ході півгодинної розмови домовились про поглинання росіянами авіаційної галузі України - в обмін на зниження ціни на газ.

Така собі сучасна форма гендлярства, в ході якої, усього лише за 30 хвилин, здаються цілі галузі економіки держави.

Як зазначив Путін, українська сторона запропонувала "досить цікаві пропозиції" з метою інтеграції російської та української авіакорпорацій.

Зокрема, ідеться про отримання російською "Об'єднаною авіабудівельною корпорацією" контрольного пакету акцій концерну "Антонов".

Одна з умов росіян - українці мають гарантувати обрання громадянина Росії керівником наглядової ради ДАК "Антонов". За це росіяни готові забезпечити обрання українців до Ради директорів ВАТ "Об'єднана авіабудівельна корпорація". Також за українцями залишається право призначення керівника виконавчого органу концерну "Антонов".

На відміну від пустослівної "гнучко-прагматичної" політики Януковича й уряду Азарова, політика російських можновладців завжди була вибудувана на крайньому прагматизмі й фактичній вигоді.

Після "досить цікавих пропозицій" української сторони, росіяни запропонували свої "досить цікаві пропозиції" - у вигляді проекту міжурядової угоди про розширення стратегічного співробітництва в галузі енергетики.

Фактично, у пунктах даного проекту прописані не юридичні норми, які мали б регулювати рівноправні відносини суб'єктів співробітництва, а вказано перехід керівництва над об'єктами української ГТС в управління російського менеджменту. Переважно, даними пунктами міжурядової угоди закріплюються права російської сторони.

Українській стороні залишаються лише функціональні обов'язки.

Як зазначає "Дзеркало тижня", "російські фахівці отримають право без перешкод контролювати будь-який об'єкт газотранспортної системи на території України без дзеркального надання таких прав українським фахівцям щодо об'єктів російської ГТС.

Також закріплюється гарантія Україною в односторонньому порядку недоторканності власності господарюючих суб'єктів РФ, їх дочірніх підприємств та товариств, які діятимуть на території України. Це означає, що ці підприємства не нестимуть, відповідно до законів України, відповідальності своєю власністю або коштами.

Також треба зазначити про односторонню відмову української сторони від імунітету проти судового розгляду, попередніх заходів щодо забезпечення позовних вимог та виконання судових рішень. Таким чином, Україна зобов'язується безапеляційно визнавати рішення будь-якого суду, наданого іншою стороною".

Крім цього, закріплюється безпосередня участь російської сторони в розробці та формуванні методики розрахунків тарифів на послуги з транзиту нафти по українських магістральних нафтопроводах. А це є суто внутрішньою справою української сторони. Більше того, уповноважені органи РФ мають "давати добро" на розмір тарифів на транзитні послуги.

У безпам'ятстві

Ще одним подарунком, або "неписаним" пунктом домовленостей між українським і російськими президентами, стала позиція Віктора Януковича стосовно Голодомору в Україні в 1932-1933 роках.

На його думку, Голодомор не слід визнавати як акт геноциду українців, а вважати його лише як загальну трагедію народів СРСР.

Заява українського президента під час засідання Парламентської Асамблеї Ради Європи, а також проросійська орієнтація президента ПАРЄ Мевлюта Чавушоглу, стали підставою для того, щоб ПАРЄ відмовилася визнати Голодомор геноцидом українського народу.

В ПАРЄ лише зазначили, що в Україні, яка постраждала найбільше від насильницької колективізації, Голодомор був визнаний геноцидом рішенням Верховної Ради.

Але Януковичу і його команді варто пригадати, що наразі 25 країн світу офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу, а Європарламент визнав Голодомор в Україні злочином проти людства.

Також не варто забувати, що в самій Україні ніхто не відміняв закон, який ВР прийняла 28 листопада 2006 року "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні". Цей документ трактує ті події як геноцид українського народу.

Якщо підсумувати діяльність перших днів правління президента Януковича й уряду Азарова, то можна стверджувати одне: нездатність - це головна риса політики команди регіоналів.

У чому ця нездатність полягає? Заключивши угоди з росіянами, вони продемонстрували:

- свою непрофесійність: власними силами не здатні самостійно й ефективно втілювати зміни в економіці України, відновлювати й розвивати окремі її галузі, проводити модернізацію й оновлення основних фондів;

- неспроможність зменшити енергозалежність від Росії;

- нездатність комплексно розвивати альтернативні джерела енергії та технології видобутку сланцевого газу;

- неналаштованність сприяти зменшенню соціальної й політичної напруги в суспільстві;

- підтримку правового нігілізму;

- небажання рахуватись з думкою опозиції та частини української нації.

Одне, що обов'язково обіцяє зробити нова влада - це навести порядок.

Але іронія полягає в тому, що під словом "порядок" влада може розуміти зовсім не те, що розуміє більшість українців. І трактувати його влада може з таким самим успіхом, як трактує Конституцію.

Олександр Саліженко, спеціально для УП



powered by lun.ua

Що робити, якщо побачили порушення закону на виборчій дільниці

Бігом за щастям: навіщо брати участь в благодійному пробігу

"Зелена металургія" здорового глузду

9 млрд за мережі та чому Україна віддаляється від ЄС

Мирне співжиття "тримовних" бельгійців, або Чи добре живеться в кількамовних країнах?

Турботу про економіку та національну безпеку українці ставлять вище за боротьбу з пандемією