Уроки історії

68 переглядів
П'ятниця, 09 квітня 2010, 12:44
Євген Заїка
для УП

Партія регіонів випробовує себе владою. Блок Юлії Тимошенко – б’ється за виживання в опозиції. А що решта партій?

Східна мудрість говорить: "собаки гавкають, а караван іде". Вислів мудрий, тому не стану йому перечити. Очевидно, так і є.

А що ж український народ?

Український народ вкотре, на жаль, показав свою слабкість. Ні, не перед НАТО, не перед Росією. Мова йде про виклик часу. Народ не зміг підтримати свого лідера. Чи випадково це? Аж ніяк.

Згадаймо історію.

Рівно 300 років тому, 5 квітня 1710 року, в місті Бендери, в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва, а також турецького султана й шведського короля, гетьманом України було обрано Пилипа Орлика.

В день виборів була проголошена і державна Конституція, яка стала відомою під назвою "Конституція прав і свобод Запорозького Війська", "Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis".

Ця подія стала визначальною не лише для української, але й для світової політико-правової думки. Її головний постулат – повна незалежність України від Польщі і Москви.

Чи отримала вона реальне сприйняття і, найголовніше, визнання? – Однозначно.

Одразу ж після її проголошення, про Конституцію схвально відгукнулись у Швеції і Туреччині, згодом в інших країнах.

Та чи знайшла вона свою підтримку в Україні? Чи став її автор для нас українським Вашингтоном, про що писав Тарас Шевченко? – Ні.

Чи зміг підтримати народ свого ідейника-конституціаліста? – Ні.

Звичайно, згодом можна буде говорити, що Пилип Орлик випередив час, що його Конституція, як державний акт республіканського спрямування, на 80 років випередила ідеї Французької революції.

Але все це історія.

Головний висновок: народ не зміг захистити лідера, що претендував на статус провідника.

Провідника, без існування котрого поневіряння стали неминучі.

Чи стало це уроком для українців у XX-му столітті? – Знову ж таки, ні.

І це при тому, що за Грушевського була прийнята Конституція, хоч і в останній день функціонування Центральної Ради. І це при тому, що за Скоропадського Гетьманська держава набула широкої міжнародної підтримки. Тоді ж було створено українську Академію наук, засновано два державних університети, в Києві та Кам’янці-Подільському, Національний архів, Національну галерею мистецтв, Національний історичний музей, Національну бібліотеку, Український театр драми та опери, Українську державну капелу, Держаний симфонічний оркестр, вийшло друком кілька мільйонів підручників українською мовою.

І це при тому, що в той час жили та творили такі визначні історичні особистості, як Коновалець, Петлюра та інші.

Попри все це – нація не спромоглася на підтримку. І мова йде не стільки про націю, як спільноту з відчуттям національної ідентичності. Нація не змогла підтримати своїх лідерів, як єдине політичне ціле.

Аналогічно 60-ті, 70-ті, 80-ті, 90-ті роки.

Звичайно, можна називати Стуса, Чорновола, інших. Та в "політичної нації" не знайшли всезагальної підтримки ані майбутні претенденти на нобелівську премію, на здобуття якої творчість Стуса у 1985 році висував Генріх Белль, ані провідники НРУ, яким був і залишиться на завжди В’ячеслав Чорновіл.

Інша справа – початок 2000-х.

Згадайте, панове!!! Чи ж не з наших вуст лунало "СВОБОДУ НЕ СПИНИТИ!"? Чи ж не український народ кричав на весь світ про те, що "НАС НЕ ПОДОЛАТИ"? Чи ж не все українство заявило на весь світ про захист власної свободи, власної державності?

А що зараз?..

Наразі українці знову не в змозі захищати. Адже нація, як політичне ціле, не просто має народити свого провідника. Її завдання – його підтримати. Цінність нації – в її безпеці й процвітанні.

Запорука цьому – підтримка лідерів та відповідальність останніх.

Згадайте: ще вчора вулицями Києва лунало "Україна без Кучми". А а сьогодні кожен із нас, українців, є учасником цієї "кучми".

Порушують Конституцію – громадяни мовчать. Вони стають пасивними учасниками. Учасники суспільної легітимації не легальної влади.

Легітимації, як процесу визнання права влади здійснювати управління соціальними процесами. Легітимації, як процесу, який виражає зв'язок інтересів людей з їхньою внутрішньою оцінкою, яка залежить від їх стверджень, світосприйняття.

Виходить – і тоді, й зараз, інтерес та світоглядне сприйняття було лише на рівні "моя хата з краю".

Чому, наразі, я проводжу таку аналогію й намагаюсь довести її актуальність?

По-перше, тому що український народ вже втратив 300 років через нездатність підтримки своїх лідерів. По-друге, українці мають шанс виправити свої помилки.

Хто лідер сьогодні ???? Визначати нам!

Але допустити повторення того, щоб людина, яка за сім місяців створила більше, аніж деякі депутати ВРУ за весь період незалежності, відбулася в українській історії неоднозначним сприйняттям, як Скоропадський, ми не можемо.

Допустити того, щоб особистість, котра ще в далекому 1710 році виписала існування Генеральної Ради, гетьмана, Ради генеральної старшини – відбулася в українській історії через просту назву вулиці на Липках в мікрорайоні столиці Києва – ми не можемо.

І сором цій столичній владі, яка попри укази та власні обіцянки, так і не спромоглася виділити кошти для пам’ятника видатному українцю. Хоча, ця сума, мабуть, значно менша за суму коштовностей, потягнутих із сумки доньки високого київського чиновника.

Саме тому, наразі варто говорити про підтримку лідера нації як єдиного політичного цілого.

Адже, сьогоднішня влада, яка не визнає авторитетів, народжених нацією, не достойна народної підтримки.

Влада, яка в особі Віктора Януковича, порушивши Конституцію, кинула камінь неповаги в історію українського конституціалізму – не має перспектив.

Та чи матиме перспективу українська нація, якщо, утримуючи, підтримуватимемо таку владу?

Відповідь тільки в середині нас.

Євген Заїка, спеціально для УП



powered by lun.ua
7 причин задуматися над тим, щоб всиновити старого битого пса
Дорослі собаки нічим не поступаються в дружбі та відданості молодим.
Чи вдарить штрафна система по нардепах-прогульниках?
Новий закон принципово змінює підхід до участі народних обранців в засіданнях парламенту та комітету Верховної Ради. А от чи подіє ця штрафна система в умовах сучасної політичної ситуації – невідомо.
Як задовольнити кадровий голод в агросекторі
До кінця 2019 року загальна кількість вакансій в агросекторі складе 14,5%. При цьому 12,9% серед усіх зареєстрованих безробітних в липні – з сільського господарства. Чому роботодавці та безробітні не можуть знайти один одного. (рос)
Адмінпослуги можуть бути зручними та доступними для всіх
6% відвідувачів центрів надання адміністративних послуг – люди з інвалідністю. І ми здатні зробити так, щоб усі без винятку отримували якісний сервіс.
Кому дістануться функції Держгеокадастру
Нова влада оголосила, що п'яте за величиною штату відомство країни припинить існування у нинішньому вигляді. Що далі?
Інспекція з будівництва корупції
Діяльність Державної архітектурно-будівельної інспекції — це історія про неефективність і корупцію, що породжує завищення вартості житла. Вирішити ці проблеми можна лише радикально реформувавши ДАБІ.
"Мені біля світлофора зупиніться": що не так з нашим громадським транспортом
Система громадського транспорту в Україні потребує змін, і шанс наблизити її до рівня розвинутих країн Євросоюзу є. Цьому сприятиме новий законопроект.