Євро-2012: обкрадене щастя

Середа, 23 червня 2010, 10:45

Мало хто візьметься всерйоз заперечувати те, що отримання Україною права на проведення чемпіонату Європи з футболу було неабияким подарунком долі.

І мабуть так само мало хто помічає, як частину подарованого в України - тобто, у нас із вами - вже потихеньку відбирають.

За огидною традицією, роблять це якраз ті люди, які відповідають за дотримання інтересів держави та її громадян у ході підготовки і проведення чемпіонату.

Аби краще зрозуміти, де нас дурять, давайте розглянемо, в чому ж полягає практичний сенс проведення європейського футбольного свята на нашій території.

Звісно, все це "заварювалося" не для того, щоб наша збірна потрапила до фінальної частини змагань поза конкурсом. І не для того, щоб українському вболівальнику було ближче до стадіону. Справа навіть не в додатковій можливості пишатися своєю країною - хоча й це важливо. Наразі йдеться про аспекти більш прагматичні.

Отже, Євро-2012 в Україні - це:

- привернення уваги міжнародної спільноти (в т.ч. й бізнесової) та можливість покращення іміджу країни, який, попри всю свою на перший погляд нематеріальність, має здатність конвертуватися в цілком матеріальні дивіденди;

- гроші, які залишать в Україні численні іноземні туристи-вболівальники;

- інфраструктура - стадіони, аеропорти, готелі, дороги тощо, яка будується для чемпіонату, а потім залишиться нам і нашим дітям на довгі роки.

На жаль, мусимо розуміти, що саме будівництво інфраструктури і перетворюється в останні місяці на "дірку", через яку витікає національний інтерес. Щоби трансформуватися в інтерес приватний.

Справа в тому, що великі інфраструктурні проекти на етапі їх реалізації - це не лише додаткові робочі місця. Це ще й великі гроші. Вони можуть бути залучені з приватного сектора, зокрема з-за кордону, у вигляді інвестицій (про це, до речі, йдеться у Державній цільовій програмі підготовки та проведення чемпіонату), а можуть бути витрачені з державної кишені.

При цьому пунктом призначення державних мільйонів та мільярдів, виявляється, можуть бути приватні структури тих самих людей, які розпоряджаються цими грошима від імені держави. Або структури їхніх родичів чи бізнес-партнерів, що суті не змінює.

На сьогоднішній день, на жаль, є всі підстави вважати, що в останні місяці ситуація в наших пенатах розвивається якраз за останньою версією.

Нещодавно під час презентації Національного агентства з підготовки та проведення в Україні Євро-2012 віце-прем'єр-міністр із цих питань Борис Колесніков заявив, що протягом 2010 року на підготовку чемпіонату буде витрачено приблизно 23,5 млрд. грн.

Звідки ж візьметься така чималенька сума?

Частину цих коштів автори цьогорічного Державного бюджету прописали в законі: це майже 6,7 млрд. грн. зі Стабілізаційного фонду і ще понад 3 млрд. грн. з цільовим призначенням - на будівництво доріг.

До речі, гроші з останньої статті, які спершу передбачалися для Національного агентства з Євро-2012, можуть легко випасти з контексту підготовки до чемпіонату: Верховна Рада щойно прийняла закон про передачу цих трьох мільярдів "Укравтодору".

При цьому до відповідної бюджетної статті було внесено одну маленьку поправку, яка дозволить використовувати ці кошти не лише на будівництво чи капітальний ремонт автомагістралей, але й на поточні ремонти. Рішення про такі роботи приймаються на рівні "Укравтодору". А вже як у нас уміють "закопувати" гроші в дорожні ямки, відомо кожному.  

Що поробиш, так уже сталося, що "Укравтодор" нещодавно знову очолив давній друг новообраного президента Януковича Володимир Демішкан...  

Але наразі описані 10 мільярдів ще не встигли нікуди подітися, тому номінально їх врахуємо.

Звідки ж візьметься решта суми, заявленої Борисом Колесніковим?

Абсолютно зрозуміло, що про жодні серйозні іноземні інвестиції не йдеться - до речі, не лише щодо об'єктів до Євро-2012, а взагалі.

За офіційними даними Нацбанку, протягом перших чотирьох місяців нинішнього року обсяг закордонних інвестицій в Україну скоротився на 29% (!). А тому на сьогодні є достатньо підстав, аби вважати, що подарований долею шанс на залучення в країну великих коштів та, одночасно, на "розкрутку" її інвестиційно-привабливого іміджу, фактично, змарновано... 

Залишається одне джерело, звідки можуть з'явитися ще понад 13 мільярдів із задекларованої паном Колесніковим суми. Це запозичення під державні гарантії Кабінету Міністрів.

Такі гарантії на поточний рік уряд дозволив собі в межах 45 млрд. грн.      

У відповідній статті головного кошторису країни відзначається лише, що держгарантії Кабміну надаються "за зобов'язаннями...

Національного агентства з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу з виконання заходів, пов'язаних з підготовкою та проведенням чемпіонату". Ось така розпливчата формула, яка дозволяє вмикати "ручний режим" на повну...

Поглянемо на всю цю ситуацію крізь призму класичного "кому вигідно?". І справді, кому знадобилося, щоб кошти на будівництво інфраструктури надходили не від приватного інвестора, який перейматиметься долею кожного кревного долара, а з державної скарбниці?

Відповідь на це майже риторичне запитання стає зовсім очевидною, якщо ознайомитися з постановою Кабінету міністрів №300 від 12 квітня, якою уряд Азарова позбавив себе однієї "зайвої" мороки: обирати виконавців робіт і постачальників товарів та послуг для підготовки до Євро-2012 Кабмін тепер може на власний розсуд, без проведення тендерів.

Отже, як бачимо, схема до банальності традиційна: розпорядник державних коштів отримує можливість наймати на роботу власну чи іншу близьку до тіла фірму, а далі вже, як кажуть, діло техніки... Якщо ж на цю саму роботу раніше вже когось найняли, то цієї обузи можна позбутися - на те ж і влада в руках.

Ситуація дуже нагадує відому байку, де селянин довірив лисиці стерегти курник.... 

Я не виступаю адвокатом компанії, яка до приходу нового уряду будувала стадіон і злітно-посадкову смугу аеропорту у Львові, але вибір нового генпідрядника надто вже промовистий: у ЗМІ гуляє інформація, що до фірми, яка пару місяців тому перехопила естафету будівництва львівських об'єктів, має відношення давній друг і бізнес-партнер пана Колеснікова...

Днями ця історія отримала цілком прогнозований розвиток: міністерство регіонального розвитку і будівництва повідомило про збільшення вартості спорудження стадіону у Львові... на 185 мільйонів гривень.

"Змінився проектувальник, змінилися деякі підходи до проектування, зробили більш глибку геологію, переглянули проект...", - так прокоментував цю подію високопоставлений чиновник міністерства.

Ось так просто... Прийшов новий підрядник, трохи попрацював, а далі вирішив, що Державному бюджету України його послуги обійдуться дорожче майже на двісті мільйонів. І в уряді без зволікань одним розчерком пера це питання вирішують...

І мало не в той же день президент Янукович серед наріжних принципів "реформаторської" діяльності свого Кабміну проголошує "бюджет суворої економії"...

А тим часом, з цього самого "економного" бюджету фінансуються не лише прямі видатки на підготовку інфраструктури до футбольного чемпіонату. Під цією маркою влада вирішує ще чимало інших питань, потрібність яких для Євро-2012 є доволі сумнівною.

Навряд чи віце-прем'єр Колесніков, коли заявляв про 23 з половиною мільярди, мав на увазі і кошти на утримання нової групи чиновників, породженої розпорядженням Кабміну від 7 квітня.

У ньому обласним держадміністраціям, які "забезпечують здійснення заходів щодо підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу", та Київській міській держадміністрації уряд наказує "вирішити... питання стосовно введення посади заступника голови держадміністрації, на якого покласти повноваження з підготовки та проведення" чемпіонату.

Звичайно, нові регіональні начальники від Євро не можуть бути самотніми в ході "підготовки і проведення", тому на цьому шляху кожного з них супроводжуватиме апарат із чиновників меншого калібру.

"Цікавинки", що вимірюються сотнями мільйонів гривень, можна побачити і в документі, який визначає порядок використання вищезгаданих 6,7 мільярдів коштів зі Стабілізаційного фонду. Приміром, понад 30 мільйонів уряд виділяє "на створення та підготовку об'єктів інфраструктури Національного університету державної податкової служби".

На перший погляд, зовсім незрозуміло, як має прислужитися футбольному турніру університет податкової служби. Якщо, звичайно, не брати до уваги того факту, що ректор університету Петро Мельник нещодавно став народним депутатом України за списком Партії регіонів та увійшов до складу бюджетного комітету парламенту...  

Усе це відбувається під бравурні рапорти профільного віце-прем'єра про ударне приборкання графіків підготовки до чемпіонату. Чого лише варта його недавня заява про те, що "за останні два місці зроблено більше, ніж за попередні два роки"!

Хоча пан Колесніков і не глава уряду, але сценарій його бурхливої діяльності все більше нагадує анекдот про три конверти, який Юлія Тимошенко розповіла в ефірі "Шустер live". Ці конверти новий прем'єр отримує від свого попередника.

Перший конверт потрібно відкрити відразу, другий - через півроку, і останній - за рік. У першому конверті міститься порада: "вали все на мене". У другому - "обіцяй все, що можеш". А в третьому - "пиши свої три конверти".

Так от, першу пораду футбольний "віце" добросовісно виконав: вступивши на посаду, він проїхався містами, які прийматимуть матчі чемпіонату, і голосно розкритикував усе, що потрапило під руку.

Дуже схоже, що другий етап він намагається "освоїти" достроково. Тим самим прискорюючи для себе наближення неминучого моменту написання власних конвертів...     
       
Остап Семерак, міністр опозиційного уряду з питань молоді, туризму, спорту і Євро-2012, член комітету Верховної Ради України з питань бюджету, депутат від БЮТ



powered by lun.ua

Неонатальний скринінг: як буде працювати президентський проєкт з виявлення генетичних захворювань

Кому потрібен збалансований ринок металобрухту?

Не треба боятися дорослішати в економічних стосунках з ЄС

Коли і як може запрацювати місцевий референдум в Україні?

Фандрейзинг в зоозахисті: чому варто жертвувати для добробуту тварин

Екологічний капіталізм: тренд мілленіалів чи необхідність, яку варто наслідувати?