Внутрішня окупація

259 переглядів
Вівторок, 08 червня 2010, 12:23
Юрій Ноєвий
політолог, для УП

Політика нової влади вимагає нових слів для означення її суті.

Поняття "внутрішня окупація" найкраще схоплює мету й зміст політики нинішньої влади. Відтак варто найзагальнішим чином поглянути на поняття, причини, зміст і наслідки цього явища.

Поняття

Загалом внутрішня окупація - це прихід до влади такої групи меншості, соціальне становище, свідомість та інтереси яких відповідно прямо суперечать більшості.

Для України це - заходи групи меншості зі встановлення такої гегемонії в постколоніальному суспільстві, зміст і спрямованість якої зупиняє об'єктивацію волі корінного народу - українців. Основа її - уламки колишньої імперії в Україні, підтримувані реваншистами із Кремля.

Причини

Україна - уламок колишньої імперії СРСР. Український народ, підданий системній асиміляції, втратив свою культуру й ідентичність частково, але достатньо для того, щоб не мати спільної колективної свідомості.

Сили внутрішньої окупації - залишки колоніальної адміністрації та частина асимільованих українців і завезених в Україну росіян.

Колишні адміністратори все зробили для того, щоб не втратити владу. І використовували савєцьку культуру для легітимації свого владного становища, узурпації народної власності, і самої держави.

Зміст

Внутрішня окупація - це процес концентрації різноманітних капіталів у руках групи, яку можна назвати "партія влади". Вона походить із колишньої компартійної номенклатури, комсомольчиків, совспецслужб, "червоних директорів".

Менший, але таки свій союз - задовольняв їх як політично, так і економічно.

Нові умови після розпаду СРСР потребували чітких солідарних дій, спрямованих на опанування процесів прихватизації та усунення від реальної влади нової антикомпартійної політики.

Компроміс останньої завше призводив до кінцевої безрезультатності й діяльності в становищі напіврозпаду.

Власне, оманлива опозиційність БЮТ і НУНС, коаліція "тушок" тощо - це продовження половинчастості в обмін на гроші. Напівполітики в обмін на "замученість" до економіки. Символічності в обмін на посади. Позірності в обмін на кулуарні домовленості...

Основні етапи внутрішньої окупації:

- утримання при владі, початок 90-х років;

- приватизація економіки "на себе", з початку 90-х і до сьогодні;

- підтримка стабільності режиму (кучмізм), 1994-2005;

- забезпечення безпеки бізнесу після Помаранчевої революції;

- організація й контроль нових політичних форм;

- ставка на совєцько-російську міфологію й електоральне закріплення в частині регіонів;

- повернення влади у 2010-му році.

Безпосереднє повернення сил внутрішньої окупації засвідчив на початку лютого 2010 року її хрещений батько Леонід Кучма: "Все обнулилося. Я задоволений, що все повертається".

Повернувся не тільки традиційний олігархічний авторитарний режим. Відродилися у новій яскравості, попередньо ховаючись за риторикою й позірною діяльністю помаранчевих, - традиційні політична корупція, подальша приватизація держмайна, цензура, тиск на опозицію за допомогою міліції.

Однак додалися декілька важливих складових.

Перша - повальна здача Росії й США українських національних інтересів. А саме - флот РФ у Криму, збільшення присутності іноземного капіталу в економіці, відмова від збройного урану, продовження втягування у боргову яму.

Друга - соціальні реформи. Називаючи їх "непопулярними", що дорівнює "правильними", внутрішня окупація намагається вирішити запити великого бізнесу за рахунок широких верств населення.

Бізнес споживатиме дешевий газ, подорожчання якого оплачуватиме народ. А називатиметься це все - "збереженням бюджетоутворюючих підприємств". Збільшення пенсійного віку означатиме більші заробітки капіталістів - саме так просто, але як їм важливо.

Третє - зміна засад гуманітарної політики під диктовку Кремля. Насамперед, підтримка російських історичних міфів, русифікація ЗМІ та освіти тощо. Гнилість цього підходу очевидна, бо працює тільки на розкол і Росію, а не на Україну.

Четверте - удосконалився дискурс влади. Ця складова поки що найбільш молода інновація режиму внутрішньої окупації. Коротко її засаду можна сформулювати так: подати олігархічну політику демократичною мовою. Так, навіть таке трапляється!

Ось приклад такої мови: "Громадян, які порушують громадський порядок, міліція завчасно уберігає від неприємностей", - сказав Янукович про опозицію. Неприємність - це спецвідділ міліції, який бере у коло будь-кого, хто хоч щось хоче сказати відмінне від "одобрямсу".

Наслідки

В Україні розвиток режиму внутрішньої окупації логічним завершенням матиме повне панування групи узурпаторів політики, економіки й культури.

Авторитарна політика на користь олігархів, поліцейство, корупція у державі, соціально-економічна експлуатація, культурна маргіналізація й русифікація, подальша моральна деградація, збільшення смертності, цензура і тощо, і тощо - усі ці складові внутрішньої окупації будуть посилюватися.

Провал популістської соціальної політики тимчасово вдасться стримати контролем над ЗМІ. Однак фактичне зубожіння призведе до радикалізації настроїв у всіх регіонах. Окремим із них будуть підкидати радикальні протистояння регіонів, ідеї федералізації чи навіть розвалу України, щоб приховати важливі речі.

Політична опозиція, що висуватиме загалом широкі демократичні гасла, не зможе закріпитися довгостроково у владі. Не міняючи сам правовий режим власності економічної опори внутрішньої окупації, вона буде змушена вигадувати нові політичні форми на заміну дискредитованих різноманітним угодовством.

Політична опозиція, яка підніме на свій прапор соціальні й патріотичні гасла, проявивши стійкість, пасіонарність і широту роботи, зможе зробити справжню революцію.

Націоналізація олігархічної власності і люстрація - стануть основними завданнями такої революційної сили.

Ноєвий  Юрій, політолог, спеціально для УП



powered by lun.ua
Зеленський і Порошенко – соціально-психологічні портрети кандидатів
Для кращого розуміння потенціалу особистостей кандидатів можна використати типологічний підхід. Він дозволяє ознайомитися з основними рисами характеру, мотивами поведінки та вчинків, зрозуміти можливості та здібності, симпатії та антипатії, життєві цілі кандидатів.
Лідери і реформи: чи вистачить в українців ентузіазму
Для проведення успішних перетворень потрібно чимало якостей, проте головна з них — ентузіазм. Чи вистачить його в українських лідерів та українського народу?
Збережіть курс на Європу та не розвертайте реформи: відкрите звернення до кандидатів у президенти
Як дві найчисельніші проєвропейські мережі громадських організацій, які загалом налічують понад 300 організацій-учасниць, ми маємо вимоги до наступного президента...
ЄС посилить контроль в інтернеті: як це відіб'ється на українцях
Європейський парламент таки схвалив більш ніж суперечливу Директиву про авторське право на Єдиному цифровому ринку ЄС. Скандальна директива спростить механізм блокування контенту і в Україні.
Піраміда Грема в дебатах: що важливіше – образити чи докопатися до істини?
Українська політика – це війна всіх проти всіх, де всі методи добрі. Слабак той, хто дотримується правил, хто цінує етику. Сильний той, у кого голос голосніший, хто більш нахабний і хамовитий. Про брудні та, на жаль, найбільш популярні методи ведення дискусії або суперечок. (рос.)
Зв'язок Київ-Донецьк. Як Facebook і Youtube можуть допомогти
Ефективність таргетованої реклами давно усвідомили всі провідні політики. Це не панацея, але один зі способів донесення інформації, хоч і дуже ефективний. (рос.)
Оживити мертвого: як відміна мораторію вплине на кредитування фермерів
Аби пожвавити кредитування фермерства, Україні необхідний ринок землі.