Чому в нас нема кому брати Бастилію?

9 переглядів
Понеділок, 12 липня 2010, 14:03
Олександр Куриленко
для УП
 

Коли хтось починає говорити про реформи в Україні, у моїй голові починає звучати колись вичитаний у Самуеля Хантінгтона вислів: "Революції в історії бувають рідко, реформи - ще рідше".

Буквально на днях мені довелося відвідати одну конференцію, яка присвячена проблемам реформування в Україні та європейської орієнтації нашої держави. П'ятеро розумних людей відповідали на нерозумні запитання української молоді, говорили про відносини з Росією та Євросоюзом, та про необхідні реформи.

Коли європейці хочуть реформувати суспільство - вони палять автомобілі. Коли антиглобалісти хочуть під корегувати політику великої вісімки - вони палять крамниці в Торонто чи деінде.

Коли українці хочуть жити краще - вони організовують конференцію.

Звісно, конференції проводять і на Заході. Але західна структура опозиції значно багатша, тому в них існує те, що ми заздрісно називаємо "ефективним інструментом контролю за владою". Тож такі конференції там - лише додаток до акцій антиглобалістів, анархістів, націоналістів, релігійних радикалів.

Тоді як у нас ці заходи - просто вершина спротиву та опозиційності.

Логічно виникає питання: де ті яскраві представники громадянського суспільства, які підуть палити машину голові районної ради, коли той не буде належним чином відпрацьовувати гроші платників податків?

Мені здається, що за їхню відсутність нам треба подякувати Йосипу Віссаріоновичу, КДБ та всій радянській системі. За часи "совку" українців настільки залякали, що є сумнів, чи вони зможуть оклигати після такого історичного нокауту.

Уявіть, майже все ХХ століття активна людина в Україні мала в сто разів більше шансів потрапити на лісоповал, ніж стати Генеральним секретарем ЦК КПРС.

Говорячи мовою Гумільова й Пригожина, нашу колективну пасіонарність/енергію заглушила незворотна хвиля ентропії. Вижили тільки ми - конформісти. Усі, хто мав бодай якусь цінність для історії, або загинули на полі бою, або померли від недоїдання.

І тепер ті, хто вижив, суто випадково, навпомацки намагаються розбудувати свою державу та суспільство.

Але найгірше те, що ця розбудова відбувається лише на конференціях і ток-шоу. А в реальному повсякденні ми маємо засилля перефарбованого в жовто-блакитний колір бюрократично апарату, який нам залишився від Радянського Союзу та Російської імперії.

Сучасна українська бюрократія має генну пам'ять радянського періоду. А можливо, ще періоду правління Його величності Олександра ІІІ. Бюрократія, яка пережила народників, есерів, махновців та бандерівців, зараз не в найкращому стані. Але суспільство ще слабкіше. Тому вона може відчувати себе досить спокійно.

Нині в Одесі є два хлопці - Олексій Макаров та Віталій Краснощок, які, за словами багатьох поважних людей, незаконно заарештовані українською міліцією.

Є один хлопець, який загинув у райвідділі Києва.

Є ще багато людей, про яких ми не знаємо.

Однак, якби тільки така інформація потрапила в інформаційне поле Франції - що відбулося б на вулицях, розповідати не треба. І справа тут не в тому, що громадська думка в Україні відрізняється від громадської думки Франції. Справа в тому, що в Парижі люди палять автомобілі й спричиняють тим політичну кризу. А в Києві полюбляють лише фуршети на конференціях та дебільні розмови про цивілізаційний розкол.

Тому політичний керманич на Заході може на кризі або піднятися, або опуститись. Але, у будь-якому випадку, він буде змушений рахуватися з народом, а не лише зі своїм міністром. В Україні ж більше рахуються з міністром, ніж із власним народом, позаяк усі розуміють, що народу насправді нема, існують лише такі-сякі внутрішні війська.

Тож висновок простий.

Доки в нас не буде достатньої кількості людей, які будуть готові брати свою Бастилію, - будь-які дискусії про реформи чи революцію, навіть із серйозними та тямущими людьми, у цій державі безплідні із самого свого початку. Оскільки нема потрібної соціальної бази та енергії, яка б змогла реалізувати всі правильні та неправильні ідеї.

Ісус говорив: "Посіяне в добру землю це ті, що слухають слово й приймають, і родять у тридцятеро, у шістдесят, і в сто разів".

Тож давайте дбати про "добру землю". Адже проблема не у відсутності ідей.

Їх, ці ідеї, нікому реалізовувати, нікуди сіяти. І немає сил у них повірити.

Олександр Куриленко, голова ВМГО "ХДСМ", спеціально для УП



powered by lun.ua
Реклама:
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.